Ухвала

від 28.05.2020 по справі 902/298/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"28" травня 2020 р. Cправа №902/298/20

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РДО Україна", м.Вінниця

до фізичної особи ОСОБА_1 , с.Могилівка Жмеринського району Вінницької області

про стягнення 56448,43 грн заборгованості згідно договору оренди та надання послуг

за участю представника позивача: Лютко Р.Н., діє на підставі довіреності № 85Л від 17.12.2019.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 30.03.2020 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "РДО Україна" про стягнення на його користь з фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги у розмірі 37808,06 грн; штрафу у розмірі 10% суми заборгованості за прострочення оплати орендної плати, що становить 8780,81 грн; 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 2953,21 грн; 6906,35 грн суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів. Вказана заборгованість нарахована з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов Договору оперативної оренди сільськогосподарської техніки №РДОУ-П-Б-014 від 09.11.2017 в частині сплати обумовлених платежів.

Ухвалою суду від 06.04.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/298/20, вирішено її розгляд здійснити за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 28.05.2020.

На визначену судом дату з`явився представник позивача. Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про місце, дату та час його проведення останній повідомлений належним чином, що зокрема підтверджується відповідною телефонограмою від 27.05.2020.

Під час судового засідання, 27.05.2020, представник позивача наполягав на тому, що спір у даній справі виник у зв`язку зі здійсненням відповідачем господарської діяльності, на підтвердження чого навів обставини, про які зазначено у письмових поясненнях (вх.№ 01-34/4673/20 від 25.05.2020).

При розгляді даної справи суд враховує наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як було роз`яснено в п.3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" №3 від 01.03.2013 вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Так, згідно з п.15 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), зокрема справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Пунктом 2 ч.2 ст.55 ГПК України визначено, що суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці .

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Одночасно суд зазначає, що відповідно до ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що з огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Поряд з тим, як слідує із змісту заяви, зокрема з її вступної та прохальної частин позивачем в якості відповідача по справі визначено фізичну особу (громадянина) ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_1 не зареєстрований та не був зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності.

При цьому судом досліджено додані до матеріалів позовної заяви документи, зокрема: договір № РДОУ - П-Б-014 оперативної оренди сільськогосподарської техніки від 09.11.2017; акт №ВН-10101-00176 погодження обсягу робіт, виконаних із використанням орендованої сільськогосподарської техніки від 09.11.2017; перелік робіт, із використанням орендованої сільськогосподарської техніки від 09.11.2017; Акт прийому-передачі сільськогосподарської техніки від 09.11.2017.

Зміст вказаних документів не підтверджує, що у зв`язку із укладенням сторонами договору №РДОУ - П-Б-014 оперативної оренди сільськогосподарської техніки від 09.11.2017 між останніми виникли правовідносини, пов`язані із здійсненням громадянином ОСОБА_1 підприємницької діяльності. При цьому предметом спору у даній справі є заборгованість, нарахована позивачем за невиконання громадянином ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним правочином.

Поряд з тим, обґрунтовуючи підстави звернення з позовом саме до господарського суду, ТОВ "РДО Україна" на виконання вимог ухвали суду від 06.04.2020 подано додаткові пояснення наступного змісту:

"Відповідно до отриманого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань гр. ОСОБА_1 станом на момент укладення договору оренди 09.11.2017 був і на даний момент є учасником ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ МОГИЛІВКА АГРО , код ЄДРПОУ - 39551905, і володіє 30 (тридцятьма) відсотками часток у ньому, і тому, він є фізичною особою, котра здійснює контроль над іншою юридичною особою, і, таким чином, є суб`єктом господарювання. Слід також зазначити, що основним видом діяльності даного ТОВ МОГИЛІВКА АГРО за КВЕД є: 01.11 - Вирощування зернових культур(крім рису), бобових культур і насіння олійних культур... .

Також позивач просить суд врахувати, що відповідно до тієї ж ст.1 ч.12 Закону України Про захист економічної конкуренції , - господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання. Тобто ознакою, котра визначає діяльність фізичної особи як негосподарську, - є мета кінцевого споживання. У даному випадку просимо суд звернути увагу на той факт, що діяльність фізичної особи з оренди сільськогосподарської техніки вартістю 4003880,87 (чотири мільйони три тисячі вісімсот вісімдесят грн. 87 коп.) гривень, для збору урожаю кукурудзи площею 73 гектари однозначно не свідчить про мету її кінцевого особистого споживання.

Також просимо суд врахувати, що безпосередньо у ОСОБА_1 , відповідно до даних витягу з Відомостей з державного реєстру прав на нерухоме майно , у власності перебуває лише 2,7923 гектари землі, яка знаходиться на території Демидівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, що відрізняється від місця проведення робіт - с.Могилівка Жмеринського району Вінницької області, а юридична адреса реєстрації контрольованої ним юридичної особи повністю співпадає з адресою реєстрації місця проживання гр. ОСОБА_1 .

Отже, виходячи з зазначеного вище, між Відповідачем і Позивачем, тобто між сторонами позовного провадження, на підставі письмового господарського договору виникли і існують господарські правовідносини, які притаманні господарській діяльності для обох сторін таких правовідносин".

Поряд з тим, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положення ч.1 ст.79 ГПК України визначають, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зокрема, наведені позивачем в поясненнях (вх.№01-34/4673/20 від 25.05.2020) обставини не є беззаперечним свідченням того, що орендована техніка згідно Договору №РДОУ-П-Б-014 від 09.11.2017 використовується відповідачем саме у господарській (підприємницькій) діяльності.

При цьому матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що фізична особа ОСОБА_1 використовував орендовану техніку для здійснення підприємницької діяльності. Також варто зазначити і про відсутність доказів вчинення правочину фізичною особою ОСОБА_1 в інтересах та/або від імені ТОВ "Могилівка Агро".

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом не встановлено існування між позивачем та відповідачем саме господарських правовідносин за договором оперативної оренди сільськогосподарської техніки №РДОУ-П-Б-014 від 09.11.2017, що давало б можливість стверджувати про приналежність даного спору до господарської юрисдикції.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв саме як фізична особа, докази використання позивачем орендованої техніки у господарській діяльності матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Одночасно судом враховано, що визначена в заяві вимога не відноситься до категорії справ, згідно яких фізична особа може виступати стороною в господарській справі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною 2 ст.231 ГПК України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд роз`яснює позивачу, що даний спір належить до підвідомчості суду загальної юрисдикції.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГПК України, про закриття провадження у справі, суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами, повернення судового збору з бюджету.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" N 3674-VI від 08.07.2011 визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

За відсутності відповідного волевиявлення позивача питання стосовно повернення судового збору судом не вирішувалось.

Керуючись п.2 ч.2 ст.185, п.1 ч.1 ст.231, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі №902/298/20.

2. Ухвалу надіслати рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

3. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-256, підпункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

4. Ухвала суду від 28 травня 2020 року у справі №902/298/20 підписана суддею і набрала законної сили 29 травня 2020 року.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (Житомирське шосе, 6, м.Вінниця, 21022);

3 - відповідачу ( АДРЕСА_1 ).