Рішення

від 02.06.2020 по справі 910/3985/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2020Справа № 910/3985/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меді Грін Трімікс"

про стягнення 60 436, 04 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меді Грін Трімікс" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 60 436, 04 грн., з яких: 46 682, 83 грн. - основного боргу, 8 078, 05 грн - пеня, 1 235, 18 грн. - 3 % річних, 1 172, 18 грн. - інфляційних втрат та 3 267, 80 грн - 7 % штрафу від простроченого платежу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором транспортного експедирування № 160 Т_20180206 від 06.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.03.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03038, м. Київ, вул. Федорова, буд. 31, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 23.03.2020 з відміткою адресат відсутній .

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, повязані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.03.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

06.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меді Грін Трімікс" (далі - клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (далі - експедитор) укладено договір транспортного експедирування № 160Т_20180206, відповідно до п. 1.1. якого, договір регулює взаємовідносини сторін при наданні транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів, митного оформлення, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

У відповідності до цього договору та узгоджених сторонами заявок до нього, які є його невід`ємними частинами, клієнт доручає експедитору, а експедитор за дорученням від імені та за рахунок клієнта забезпечує надання (в інтересах останнього) послуг транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО), його вантажів, що перевозяться комбінованим способом, включаючи морський, авіа, залізничний і автомобільний транспорти на будь-якій території, а також надання інших послуг клієнту за погодженням сторін (п. 1.2. договору).

Клієнт, в свою чергу, зобов`язується оплатити послуги експедитора, у розмірі погодженому сторонами у відповідній заявці та компенсувати додаткові витрати у порядку та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 3.1.7. договору, клієнт зобов`язаний оплачувати вартість послуг експедитора в порядку та у строкиё передбачені даним договором або відповідними заявками до нього. У випадку відсутності таких погоджених строків, оплата здійснюється клієнтом - протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання відповідного рахунку від експедитора.

Згідно п. 4.2. договору, оплата послуг експедитора здійснюється на умовах 100 % попередньої оплати протягом 1 (одного) дня з моменту погодження сторонами відповідної заявки до даного договору. Експедитор має право не приступати до надання послуг або припинити виконання власних зобов`язань до моменту зарахування коштів від клієнта на його поточний рахунок. Сторони, в залежності від обставин надання конкретних послуг, можуть передбачити інший порядок і строки оплати послуг у відповідній заявці або додатковій угоді до даного договору.

За умовами п. 5.10 договору, у разі прострочення строків здійснення платежів, передбачених даним договором та/або відповідною заявкою чи додатковою угодою до нього, клієнт сплачує на користь експедитора пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає до оплати за кожний день прострочення. У випадку прострочення оплати більше ніж на 15 днів, клієнт додатково сплачує експедитору штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018 року. При відсутності пропозицій про припинення дії цього договору до 1 грудня поточного року, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору транспортного експедирування № 160 Т_20180206 від 06.02.2018, позивачем протягом березня 2019 року були надані відповідачу експедиційні та інші супутні послуги з організації перевезення вантажу відповідача з м. Сейлем (США) до м. Київ.

Факт надання послуг підтверджується авіаційною накладною № 992-24584136 відповідно до якої імпортований товар станом на 11.03.2019 був поставлений до аеропорту Бориспіль (згідно відтиску штампу митниці) і перебував під митним контролем Київської митниці ДФС.

Проте, відповідач за надані послуги транспортно-експедиторського обслуговування за авіаційною накладною № 992-24584136 не розрахувався.

Як зазначає позивач, за авіаційною накладною № 992-24584136 вартість перевезення вантажу становить - 1 769, 63 долара США, згідно інформації розміщеної на офіційному сайті Національного банку України станом на 11.03.2019 курс становив 26,38 грн за 1 долар США, у зв`язку з чим вартість перевезення в національній валюті становить - 46 682, 83 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг, зокрема, погашення заборгованості у розмірі 46 682, 83 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 078, 05 грн - пені за період з 15.03.2019 по 20.01.2020, 1 235, 18 грн. - 3 % річних за період з 15.03.2019 по 20.01.2020, 1 172, 18 грн. - інфляційних втрат за період з 15.03.2019 по 20.01.2020 та 3 267, 80 грн - 7 % штрафу від простроченого платежу.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 160 Т_20180206 від 06.02.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором з елементами договору про надання послуг та договору транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За приписами ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено що, на виконання умов договору транспортного експедирування № 160 Т_20180206 від 06.02.2018, позивачем протягом березня 2019 року були надані відповідачу експедиційні послуги з організації перевезення вантажу відповідача з м. Сейлем (США) до м. Київ, що підтверджується авіаційною накладною № 992-24584136 відповідно до якої імпортований товар поставлений до аеропорту Бориспіль 11.03.2019 (згідно відтиску штампу митниці).

Проте, відповідач за надані послуги транспортно-експедиторського обслуговування за авіаційною накладною № 992-24584136 не розрахувався.

Згідно ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Приписами ст. 10 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень" Верховна рада України постановила приєднатися до Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, вчиненої 28 травня 1999 року у м. Монреалі (далі - Монреальська конвенція).

Відповідно до положень ст. 1 Монреальської конвенції ця конвенція застосовується до будь-якого міжнародного перевезення пасажирів, багажу або вантажу, яке здійснюється повітряним судном за винагороду. Для цілей цієї конвенції "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення, при якому, згідно з визначенням сторін, місце відправлення й місце призначення незалежно від того, чи є перерва у перевезенні або перевантаження, розташовані або на території двох держав-сторін, або на території однієї й тієї самої держави-сторони, якщо погоджена зупинка передбачена на території іншої держави, навіть якщо ця держава не є державою-стороною.

Пунктом 1 ст. 11 Монреальської конвенції передбачено, що авіавантажна накладна або квитанція на вантаж, до доведення протилежного, є достатнім свідченням укладення договору, прийняття вантажу та умов перевезення, зазначених у них.

Як вбачається з авіаційної накладної № 992-24584136 вартість перевезення вантажу становить - 1 769, 63 долара США, згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті Національного банку України за посиланням https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=11.03.2019&period=daily станом на 11.03.2019 офіційний курс гривні до долару США становив 26,38 грн за 1 долар США, відповідно вартість перевезення в національній валюті становить - 46 682, 83 грн., які просить стягнути позивач.

Згідно п. 4.2. договору, оплата послуг експедитора здійснюється на умовах 100 % попередньої оплати протягом 1 (одного) дня з моменту погодження сторонами відповідної заявки до даного договору. Експедитор має право не приступати до надання послуг або припинити виконання власних зобов`язань до моменту зарахування коштів від клієнта на його поточний рахунок. Сторони, в залежності від обставин надання конкретних послуг, можуть передбачити інший порядок і строки оплати послуг у відповідній заявці або додатковій угоді до даного договору.

Так, частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, відповідно до п. 4.2. договору, оплата послуг експедитора здійснюється на умовах 100 % попередньої оплати, враховуючи що така оплата не була здійснена відповідачем, а позивачем, в свою чергу, надані послуги, враховуючи що згідно авіаційної накладної № 992-24584136 вантаж відповідача поставлений до аеропорту Бориспіль 11.03.2019, суд приходить до висновку, що починаючи з 12.03.2019 відбувалося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору транспортного експедирування № 160 Т_20180206 від 06.02.2018 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 46 682, 83 підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 078, 05 грн - пені за період з 15.03.2019 по 20.01.2020, 1 235, 18 грн. - 3 % річних за період з 15.03.2019 по 20.01.2020, 1 172, 18 грн. - інфляційних втрат за період з 15.03.2019 по 20.01.2020 та 3 267, 80 грн - 7 % штрафу від простроченого платежу.

За умовами п. 5.10 договору, у разі прострочення строків здійснення платежів, передбачених даним договором та/або відповідною заявкою чи додатковою угодою до нього, клієнт сплачує на користь експедитора пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає до оплати за кожний день прострочення. У випадку прострочення оплати більше ніж на 15 днів, клієнт додатково сплачує експедитору штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

При цьому, суд зазначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов`язання, розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки нараховування пені необхідно здійснювати за період не більше 6 місяців з 15.03.2019 по 15.09.2019, в той же час суд зазначає, що розмір пені вирахуваний позивачем вірно, тож вимога в цій частині стягнення з відповідача пені у сумі 8 078, 05 грн підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 267, 80 грн - 7 % штрафу від простроченого платежу, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 5.10 договору, у разі прострочення строків здійснення платежів, передбачених даним договором та/або відповідною заявкою чи додатковою угодою до нього, клієнт сплачує на користь експедитора пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає до оплати за кожний день прострочення. У випадку прострочення оплати більше ніж на 15 днів, клієнт додатково сплачує експедитору штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Відтак, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що по своїй суті не є мірою подвійної відповідальності за один вид цивільного правопорушення.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 12.12.2019 по справі № 910/10939/18.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок штрафу і встановив, що розрахунок проведено з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до п. 5.10. договору, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 267, 80 грн - 7 % штрафу від простроченого платежу.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 235, 18 грн. - 3 % річних за період з 15.03.2019 по 20.01.2020, 1 172, 18 грн. - інфляційних втрат за період з 15.03.2019 по 20.01.2020, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 840, 18 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 15.03.2019 по 20.01.2020 нарахована на суму боргу 46 682, 83 грн. та 3 % річних у розмірі 1193, 08 грн. за період з 15.03.2019 по 20.01.2020 нарахована на суму боргу 46 682, 83 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2016 між Адвокатським об`єднанням Адвантіум (далі - адвокатське об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (далі - клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №1, відповідно до якого адвокатське об`єднання зобов`язується надавати правову допомогу клієнту щодо будь-яких правових питань, що виникають в процесі його господарської діяльності, а також здійснювати захист і судове представництво або надання інших видів правової допомоги клієнту, в порядку і на умовах даного договору, а клієнт зобов`язується оплатити послуги адвокатського об`єднання та інші платежі у порядку і на умовах даного договору.

20.01.2020 між Адвокатським об`єднанням Адвантіум (адвокатське об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (клієнт) укладено додаткову угоду № 6 до договору про надання правової допомоги № 1, якою сторони погодили обсяг та вартість послуг, що надаються за договором, зокрема, правовий аналіз документів, щодо взаємовідносин ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" та ТОВ "Меді Грін Трімікс", що випливають з договору № 160 Т_20180206 від 06.02.2018 - 2 000, 00 грн; складання позовної заяви про стягнення з ТОВ "Меді Грін Трімікс" суми заборгованості та штрафних санкцій за договором № 160 Т_20180206 від 06.02.2018 - 4 000, 00 грн; підготовка та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви з додатками про стягнення з ТОВ "Меді Грін Трімікс" суми заборгованості та заходів відповідальності (штрафних санкцій та нарахувань), що випливають з договору № 160 Т_20180206 від 06.02.2018 - 2 000, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі виставленого адвокатським об`єднанням рахунку № 7 від 27.01.2020 здійснено оплату послуг адвоката згідно договору про надання правової допомоги № 1 від 21.03.2016 та додаткової угоди до нього, що підтверджується платіжним дорученням № 2822 від 27.01.2020 на суму 8 000, 00 грн.

Таким чином, перевіривши подані позивачем докази, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 8 000, 00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меді Грін Трімікс" (вул. Федорова буд.31, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код - 39028133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (вул. Волинська, 34, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код - 22945557) 46 682 (сорок шість тисяч шістсот вісімдесят дві) грн 83 коп. - заборгованості, 8 078 (вісім тисяч сімдесят вісім) грн 05 коп. - пені, 1 193 (одну тисячу сто дев`яносто три) грн 08 коп. - 3 % річних та 840 (вісімсот сорок) грн 18 коп. - інфляційних втрат, 3 267 (три тисячі двісті шістдесят сім) грн 80 коп. - штрафу, 2 088 (дві тисячі вісімдесят вісім) грн 97 коп. - судового збору та 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков