Рішення

від 19.02.2010 по справі 32/614

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  32/614

19.02.10

За позовом  Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах

                     держави в особі

                    1. Васильківської районної державної адміністрації Київської області  

                    2. Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в

                       Київській області

до                 1. Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна»

                    2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ –Строй –2006»

                    3. Державного підприємства «Центр державного кадастру»

про                    визнання недійсними договору оренди

Суддя   ?Хрипун О.О.????

Представники сторін:

Від прокуратури Горб –Павлушко Л.В. – заст.прок.

Від Позивача –1 Мартинюк Д.С.  –редст.

Від Позивача –2  не з’явилися                              

Від Відповідача-1 Брагіна Н.О.–предст.

Від Відповідача-2 Брагіна Н.О.–предст.

Від Відповідача-3 не з’явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міжрайонний природоохоронний прокурор Київської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва в особі Васильківської районної державної адміністрації Київської області та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Київській області з позовом  до Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ –Строй –2006»та Васильківський районний відділ Київської обласної філії державного підприємства «Центр державного кадастру»про визнання недійсними договору оренди землі від 05.06.2008, укладеного між Відповідачем –1 та Відповідачем –2 та зобов’язання Васильківського районного відділу Київської обласної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»скасувати державну реєстрацію договору та застосувати наслідки недійсності правочину.  

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що договір оренди укладено не уповноваженою особою, що є порушенням ст.ст. 124, 125, 151, 185 Земельного кодексу України та п. «в»ч. 1  ст. 20 Закону України «Про землеустрій». При цьому також зазначено, що земельна ділянка перебувала в адміністративних межах Глевахівської селищної ради при тому, що її власником є Васильківська районна державна адміністрація Київської області, оскільки розташована поза межами населеного пункту.

В ході судового розгляду справи Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області подала клопотання про уточнення позовних вимог яким просить визнати недійсним договір оренди землі від 05.06.2008, укладений між Підприємством з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Топ–Строй  - 2006»; визнати Васильківський районний відділ Київської обласної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 05.06.2008 укладеного між Підприємством з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Топ–Строй  - 2006»та зареєстрованого за № 040832600004 від 21.08.2008.

Відповідачі заперечили проти заявлених позовних вимог з тих підстав, що до 05.05.2009 Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна»використовувало земельну ділянку на праві постійного користування, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І –КВ № 003583-252. Згідно з плану зовнішніх меж землекористування, який є додатком до вищезазначеного акту, земельна ділянка відноситься до землі запасу Глевахівської селищної ради. 05.05.2009 Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна»та Глевахівська селищна рада уклали договір купівлі –продажу земельної ділянки. Таким чином заявлені вимоги на думку відповідачів є необґрунтованими.      

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва          

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Державним актом на право постійного користування землею серії І –КВ                № 003583 –252 від 20.08.2001 надано Підприємству з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна»у постійне землекористування 0,600 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано з цільовим використанням для обслуговування автозаправочної станції, відповідно до рішення Глевахівської селищної ради народних депутатів від 22 грудня 2000 року № 195-12 ХХІІІ. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 24.  

Згідно плану зовнішніх меж землекористування, який є додатком до вищезазначеного акту, земельна ділянка відноситься до землі запасу Глевахівської селищної ради.

З документів, що знаходяться в матеріалах справи, вбачається, що спір між сторонами справи виник у зв’язку з тим, що 05.06.2008 між Підприємством з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Топ–Строй  - 2006»укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна»взяло на себе зобов'язання передати в строкове платне користування частину земельної ділянки несільськогосподарського призначення для розміщення кафе площею 0,1758 га, що розташована на території Глевахівської селищної ради і яка належала йому на момент укладення оспорюваного правочину, на праві користування про що свідчив Державний акт на право постійного користування  серії І-КВ  № 003583-252.

21.08.2008 договір оренди зареєстрований Васильківським відділом Київської філії центру ДЗК за № 040832600004.

Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується  особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов‘язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 4 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що орендодавцем земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно зі ст. 761 Цивільного кодексу України наймодавцем може бути також особа, яка уповноважена на укладання договору найму.

При укладені оскаржуваного договору Глевахівською селищною радою було надано дозвіл від 02.06.2008 за № 214.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі»передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передача.

Статтею 640 ЦК України встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачами передача земельної ділянки згідно оспорюваного договору оренди не відбулася, що підтверджується відсутністю відповідного акту прийому-передачі.

Однією з ознак оспорюваного виду договорів (договорів оренди) та істотною умовою в розумінні положень чинного законодавства є його платність.

За твердженнями Відповідачів договір оренди, хоча і був укладений сторонами але не виконувався, що підтверджується також відсутністю факту орендної плати за об’єкт оренди.

07.11.2008 договір оренди був розірваний, що підтверджено відповідної угодою за № 1 датованою тією ж датою.

Враховуючи викладені обставини, те що укладення договору не суперечить положенням ст. 215 Цивільного кодексу України, а також те що договір сторонами навіть не виконувався Міжрайонна природоохоронна прокуратура Київської області та Позивачі не надали жодних доказів того, що їхні права чи охоронювані законом інтересів порушені.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 116 частиною 1 Земельного кодексу України визначено, що юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Договором купівлі –продажу земельної ділянки, що укладений 05.05.2009 між Глевахівською селищною радою та Підприємством з іноземними інвестиціями «Лукойл –Україна»продавець на підставі рішення Глевахівської селищної ради V скликання Васильківського району Київської області від 15 квітня 2009 року № 639-28-V продав, а Покупець купив земельну ділянку площею 0,5432 га, яка розташована в Київській області, Васильківському районі, смт. Глеваха, по вулиці Оксамитній, у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки. Згідно рішення Глевахівської селищної ради V скликання Васильківського району Київської області від 15 квітня 2009 року № 638-28-V, відчужуваній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3221455300:03:002:0044.

Земельна ділянка, що продається, на підставі статті 13 Конституції України, статті 5 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності»належить до земель комунальної власності, повноваження щодо розпорядження  якими здійснює Глевахівська селищна рада згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Згідно з п. 6.2 договору купівлі –продажу з виникненням у покупця права власності на земельну ділянку встановлений раніше правовий режим користування земельною ділянкою втрачає чинність.

Укладенням договору купівлі –продажу земельної ділянки припинила існувати правова підстава відповідно до наявності якої навіть укладався спірний правочин.

Як про те зазначено у п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 «Про судове рішення»обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином обставини які наводяться прокуратурою та позивачами у позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки при укладенні договору сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах, а питання щодо передачі земельної ділянки було погоджене з Глевахівською селищною радою, більш того сам договір сторонами не виконувався, а не виконання умов договору сторонами не свідчить про недійсність договору, не є предметом оцінки при вирішенні даного спору.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із невірним викладенням конкретних умов договору, непогодженням станом на час розгляду справи з умовами договору по яким досягнуто згоди при його укладенні тощо.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                                        Хрипун О.О.

Дата підписання рішення: 12.03.2010