Рішення

від 28.05.2020 по справі 607/23986/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.05.2020 Справа №607/23986/19

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Вийванко О.М.

за участю секретаря судового засідання Стрілкова М. С.

учасників справи:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Базунова Р. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16 Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виправлення посилкового запису в трудовій книжці та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16 Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виправлення посилкового запису в трудовій книжці та стягнення моральної шкоди.

Посилаючись на те, що її звільнено 14.02.2019 відповідно до п. 4 ст.40 КЗпП України на підставі наказу №19-к від 14.02.2019 з посади вчителя початкових класів Тернопільської загальноосвітньої школи міста Тернополя №16. Трудову книжку позивач забрала 05.09.2019 з метою подання даного позову, тому термін позовної давності дотримано і вона має право відстояти свої права та захистити себе. Вважає, що звільнення було незаконним, оскільки директор школи принижували її на роботі та робив усі дії, щоб її звільнили. У зв`язку із постійним тиском адміністрації та ненормованим робочим днем стан здоров`я постійно погіршувався і вона постійно хворіла. Після виходу з лікарняного директор школи в присутності усього класу публічно принижували її і намагалися звільнити, внаслідок чого вона знову була на лікарняному. 22.01.2019 вона написала заяву про звільнення за угодою сторін, однак дана заява не була прийнята за вказівкою директора школи.

Того ж дня вона знову на фоні стресу і із скаргами кашлю, зверталася до лікаря і амбулаторно лікувалась у лікаря пульмонолога в період з 22.01.2019 по 01.04.2019, а з 01.04.2019 по 12.04.2019 знов стаціонар, лікування в КНГ міська лікарня №3. Директор школи жодного разу не зателефонувала їй і не поцікавилась як її здоров`я, поважність причини не було досліджено, твердження адміністрації, що вони спілкувались зі нею брехливі, правоохоронні органи можуть надати усі роздруківки її телефонних дзвінків. Великим шоком та несподіванкою стало те, що в лютому чи березні 2019 року їй прийшов лист із школи, де вказано, що її звільнено 14.02.2019, згідно п. 4 ст.40 КЗпП України, проте копії наказу в листі не було.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №19-к від 14.02.2019; поновити ОСОБА_1 , на посаді вчителя початкових класів Тернопільської загальноосвітньої школи перших третіх ступенів імені В.Левицького № 16; зобов`язати відповідача виправити помилковий запис в Трудовій книжці, внесений згідно наказу про звільнення №19-к від 14.02.2019; стягнути з Тернопільської загальноосвітньої школи перших третіх ступенів імені В.Левицького № 16 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Тернопільської загальноосвітньої школи перших третіх ступенів імені В.Левицького №l6 на користь ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 50 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів викладених у позовній заяві та просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову, попередньо подавши відзив на позов, в якому зазначив, що 14.02.2019, згідно наказу №19-к, позивача булла звільнена з посади вчителя початкових класів за відсутність на робочому місці без поважних причин з 22 грудня 2018 року по 14 лютого 2019 року. Причиною винесення вказаного наказу послугувало те, що з 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 перестала виходити на роботу та не повідомляла про причини своєї неявки. Неодноразові намагання з`ясувати про причини відсутності Позивача на робочому місці залишились без результату - на телефонні дзвінки позивач не відповідала. У зв`язку з чим дирекцією школи було прийнято рішення про надсилання листа Позивачу з проханням

повідомити про причини неявки, проте вказані надіслані листи також залишились без

відповіді. Лише через один місяць, 22.01.2019, ОСОБА_1 , на короткий час, прийшла до школи, але на пропозицію директора пояснити причини її відсутності відмовилась надавати будь-які пояснення щодо своєї відсутності на робочому місці. Внаслідок чого складено акт про відмову, надання пояснень ОСОБА_1 щодо причини її відсутності на роботі.

Після чого, не маючи жодних обґрунтованих причин поважності відсутності і вчителя ОСОБА_1 на роботі протягом одного місяця, директор школи Базунова Р. Р. звернулась до профспілкового комітету ТЗОШ ім. В. Левицького №16 з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із її відсутністю на роботі без поважних причин. 29 січня 2019 року згідно витягу з протоколу №2 розгляд вказаного звернення директора щодо звільнення Позивача було відкладено у зв`язку із відсутністю на засідай профспілки ОСОБА_1 . Враховуючи те, що Позивач - ОСОБА_1 22 січня 2019 року прийшла до школи проте, як вже зазначалось, відмовилась надавати будь-які пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі. А також не приступила до виконання своїх посадових обов`язків вчителя молодших класів, адже пробула в школі лише не значний час (менше 1 години), та самовільно залишила робоче місце і після чого знову перестала виходити на роботу і повідомляючи про причини неявки. Директором школи Базуновою P . P., 08 лютого 21 року, направлено повторне звернення до профспілкового комітету ТЗОШ ім. В. Левицького №16 щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із її відсутністю на роботі без поважних причин. 12 лютого 2019 року за результатом розгляду звернення директора органом профспілки було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. У зв`язку з чим, враховуючи наведене вище, 14.02.2019 ОСОБА_1 було звільнено з посади вчителя початкових класів за відсутність на робочому місці без поважних причин з 22 грудня 2018 року по 14 лютого 2019 року. Також в день звільнення, враховуючи відсутність позивача на роботі, їй було направлено листа з копією наказу про звільнення повідомленням про необхідність забрати трудову книжку. Вказане повідомлення Позивачем було отримано 16 лютого 2019 року. Таким звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням всіх вимог.

Крім цього, позивачем неодноразово допускалися порушення посадових обов`язків та трудової дисципліни. Також позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин, оскільки про звільнення їй було відомо в лютому місці 2019 року, а трудову книжку отримала 04.09.21019. У зв`язка з цим просить відмовити у задоволені позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзив та просить відмовити у задоволенні позову.

При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд приходить до висновку.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , позивач на підставі наказу №20-к від 01 вересня 2015 року переведений на посаду вчителя початкових класів Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16, з 01 вересня 2015 року.

14 лютого 2019 року позивача звільнено за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України, згідно наказу № 19-к від 14 лютого 2019 року.

Передумовою вказаного звільнення стали доповідні записки директора з навчально-виховної роботи у початковій школі ОСОБА_5 відповідно до якої ОСОБА_1 не веде класний журнал, не прокалендаризовано календарно-тематичне планування на І семестр, не здано графіки контрольних робіт, неодноразові запізнення на роботу, та акт про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень, на підставі чого ОСОБА_1 оголошено догану, що стверджується наказом №423 від 03.12.2018.

Також згідно доповідних записків директора з навчально-виховної роботи у початковій школі ОСОБА_5 , актів про невихід на роботу від 09.11.2018, 04.12.2018, 05.12.2018, 22.12.2018, 12.01.2019, 14.02.2019, табелів обліку робочого часу, журналу обліку пропущених і замінених уроків, відповідно до яких ОСОБА_1 не була присутня на роботі і її було замінено іншими вчителями з 04.12.2018 по 14.02.2019.

Згідно виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 10.12.2018-21.12.2018, 22.01.2019, 28.03.2019, 01.04.2019-12.04.2019, 15.04.2019.

Також, 13.02.2019 ОСОБА_1 було здійснено виклик в центр екстреної медичної допомоги.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 22.12.2018 по 14.02.2019. Також ОСОБА_1 постійно ігнорувала на її зауваження та прохання виконати роботу. Причини не виходу на роботу не пояснила.

22.01.2019 складено акт про відмову від надання пояснень ОСОБА_1 про її відсутність на роботі з 22.12.2018 по 21.01.2019.

Листом №27 від 04.02.2019 Тернопільська загальноосвітня школа імені В. Левицького №16 повідомила ОСОБА_1 , який був вручений 08.02.2019, щоб ОСОБА_1 надала пояснення про причини відсутності на роботі з 22.12.2018 по теперішній час.

У зв`язку з відсутністю на роботі позивача, відповідач звернувся до профспілкового комітету Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16, з тим , що ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 22 грудня 2018 по 08 лютого 2019 без поважних причин, а тому просила дати згоду на звільнення з роботи ОСОБА_1 , учителя початкових класів, за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Згідно витягу з протоколу №3 засідання профспілкового комітету Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16 від 12 лютого 2019 року, де позивач не був присутній, слідує, що предметом заслуховування було розгляд питання про дачу згоди на звільнення з роботи ОСОБА_1 , учителя початкових класів, за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Результатом заслуховування була згода профспілкового комітету на звільнення з роботи ОСОБА_1 , учителя початкових класів, за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона неодноразова телефонувала до ОСОБА_1 з приводу отримання пояснень про відсутність її на роботі. Також вона її повідомила, що буде відбуватися засідання профспілкового комітету Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16 на її вона не з`явилися і було дано згоду на її звільнення. ОСОБА_1 не являється членом виборного профспілкового комітету Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16, а тому не потрібно згоди вищого виборного органу профспілки.

Посилання позивача на ті обставини, що її не повідомлялося про засідання профспілкового комітету Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16, спростовується показами свідка ОСОБА_6 . Також суд зазначає, що ОСОБА_1 не являється членом виборного профспілкового комітету Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16, а тому не потрібно згоди вищестоящої профспілкової організації.

Відповідно до акту про відмову від отримання трудової книжки від 23.04.2019, ОСОБА_1 відмовилася підписатися у наказі про звільнення від 14.02.2019 №19-к та отримати трудову книжку.

14 лютого 2019 року наказом директора Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16, ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, звільнено 14 лютого 2019 року за прогул без поважних причин (з 22 грудня 2018 р. по 14 лютого 2019 р.) згідно п.4 ст.40 КЗпП України. Головному бухгалтеру школи ОСОБА_7 , провести повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства (виплатити компенсацію за невикористану відпустку 16 календарних днів).

Листом №35 від 14.02.2019 Тернопільська загальноосвітня школа імені В. Левицького №16 повідомила ОСОБА_1 , який був вручений 16.02.2019, що її звільнено з роботи відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу про звільнення №19-к від 14 лютого 2019 року.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів (з наступними змінами), роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ст.76 ЦПК України.

Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням і повинно здійснюватися із додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень. Статті 147 та 149 КЗпП України надають право обирати вид стягнення, яке підлягає застосуванню до працівника, який допустив прогул - догану або звільнення. При цьому необхідно враховувати наступні обставини: 1) ступінь тяжкості вчиненого проступку; 2) заподіяну порушенням шкоду; 3) обставини, за яких вчинено прогул; 4) попередній досвід роботи працівника.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення і не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку - останнього дня прогулу.

Якщо працівник вчинив прогул, а після прогулу знову приступив до роботи, і на дату видання наказу про звільнення продовжує працювати, дата звільнення визначається таким чином, щоб у день звільнення (останній день роботи), відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, з працівником був проведений повний розрахунок та видана належним чином оформлена трудова книжка.

Судом встановлено, що позивача звільнено з роботи за прогул 14 лютого 2019 року з дотриманням процедури, встановленої законом. Зокрема, факт прогулу позивача засвідчено доповідними записками директора з навчально-виховної роботи у початковій школі ОСОБА_5 за період з 22 грудня 2018 року по 14 лютого 2019 року, акти про невихід на роботу від 09.11.2018, 04.12.2018, 05.12.2018, 22.12.2018, 12.01.2019, 14.02.2019, табелів обліку робочого часу, журналу обліку пропущених і замінених уроків, відповідно до яких ОСОБА_1 не була присутня на роботі і її було замінено іншими вчителями з 04.12.2018 по 14.02.2019, акт про відмову від надання пояснення від 22 січня 2019 року, протокол засідання профспілкової організації від 12 лютого 2019 року.

Допитані в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердила відсутність ОСОБА_1 на роботі впродовж періоду з 22.12.2018 по 14.02.2019. Причини відсутності на робочому місці ОСОБА_1 не пояснила, та не подала листків непрацездатності.

Наведене свідчить про те, що в роботодавця були законні підстави для звільнення позивача про що надав суду належні та допустимі докази винного вчинення працівником ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що відповідає змісту ч.2 п.b ст. 9 Конвенції МОП №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві).

Щодо поважності причин відсутності позивача на робочому місці з 22 грудня 2018 року по 14 лютого 2019 року, суд виходить з того, що ОСОБА_1 не довела суду наявності таких обставин. Зокрема в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про перебування її на постійному лікуванні в період з 22 грудня 2018 року по 14 лютого 2019 року, внаслідок чого вона не могла виконувати свої професійні обов`язки також позивач не повідомив роботодавця про причини своєї відсутності на роботі, а перед виданням наказу про звільнення відповідач вжив усіх доступних заходів для перевірки і з`ясування причини відсутності працівника на роботі.

Крім цього відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звернення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з поясненнями, викладеними у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивачу було надіслано відповідачем лист №35 від 14.02.2019 разом з копією наказу про звільнення №19-к від 14 лютого 2019 року, який позивачу вручено 16.02.2019, також 23 квітня 2019 року складено акт про відмову ОСОБА_1 підписатися в наказі про звільнення від 14.02.2019 №19-к та отримати трудову книжку.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Строки, встановлені статтею 233 КЗпП України, можуть бути поновлені лише при наявності поважних причин. При цьому, поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які можна вважати поважними.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримала 16.02.2019 лист №35 від 14.02.2019 разом з копією наказу про звільнення №19-к від 14 лютого 2019 року, та 23 квітня 2019 року відмовилася підписатися в наказі про звільнення від 14.02.2019 №19-к та отримати трудову книжку.

Трудову книжку із записом про своє звільнення позивач отримала 05 вересня 2019 року.

Таким чином, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом по поновлення на роботі з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України строку, оскільки перебіг місячного строку для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про поновлення на роботі станом на 07 жовтня 2019 року (день звернення до суду з позовом) закінчився.

Встановивши, що позивач не довела поважність причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, визначеного статтею 233 КЗпП України, а також того, що її своєчасному зверненню до суду перешкоджали обставини непереборної сили, які робили неможливим або значно утруднювали таке звернення, суд вважає, що відсутні правові підстави для поновлення строку.

Врахувавши вищевказані обставини справи та вимоги закону, суд вважає, що позивач був звільнений з роботи відповідачем з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16 Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або повноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення того законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовної вимоги про поновлення на роботі, в задоволенні якої відмовлено, суд вважає, що вказані вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення судових витрати, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.

Згідно частин 1, 6, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд вважає, що судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, -

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільської загальноосвітньої школи імені В. Левицького №16 Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виправлення посилкового запису в трудовій книжці та стягнення моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Тернопільська загальноосвітня школа імені В. Левицького №16 Тернопільської міської ради, місце знаходження: вул. В. Винниченка, 2, м. Тернопіль, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14039974.

Повний текст рішення суду складено та підписано 01 червня 2020 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко