Рішення

від 02.06.2020 по справі 914/540/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2020 справа № 914/540/20

м.Львів

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю Вікналенд , смт.Димер Вишгородський район Київської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Україна , с.Братковичі Городоцький район Львівської області

про стягнення заборгованості. Ціна позову 152782,94 грн.

Представники сторін не викликались ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вікналенд звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Україна про стягнення заборгованості за договором поставки №26 від 23.09.2019 у розмірі 152 782,94 грн.

Ухвалою суду від 10.03.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Вікналенд було залишено без руху.

01.04.2020 від позивача поступила заява від 30.03.2020 (вх.№14690/20 від 01.04.2020) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі 28.01.2020 року. Встановлено відповідачу строк - 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов та 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, позивачу - 5 днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду у справі №914/640/20 була направлена судом рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 81501, Львівська область, Городоцький район, село Братковичі, будинок 36 А .

Як вбачається з витягу із сайту підприємства зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, рекомендоване відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором №7901413134881 вручене ТзОВ Україна - 09.04.2020.

Це вказує про обізнаність відповідача щодо розгляду судом даної справи.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом також враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Позиція позивача.

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по своєчасній оплаті отриманого товару. Так, позивач стверджує, що на виконання умов договору він здійснив поставку товару на підставі видаткових накладних № 270905 від 27.09.2019 р. на суму 141600,89 грн. та № 21009 від 02.10.2019 р. на суму 681,50 грн., всього на загальну суму 142282,39 грн. Проте відповідач свого обов`язку по оплаті отриманого товару в повному обсязі не виконав, сплатив лише 5681,50 грн. Відтак, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення відповідної суми з відповідача, як заборгованості по договору поставки на суму 136600,89 грн. За прострочення виконання зобов`язання по оплаті отриманого товару позивач також нарахував відповідачу 16182,05 грн. пені, у відповідності до п.9.3 Договору поставки №26 від 23.09.2019.

Позиція відповідача.

Відповідач, повідомлений належним чином про відкрите судове провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.

Обставини справи.

23 вересня 2019 р. між ТОВ ВІКНАЛЕНД (за Договором - Постачальник, надалі - Позивач) та ТзОВ УКРАЇНА (за Договором - Покупець, надалі - Відповідач) було укладено Договір поставки № 26.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язаний здійснити поставку у зумовлені строки другій стороні Покупцеві товар (товари) вказаний в замовленні, а Покупець зобов`язується прийняти товар на підставі видатково-прибуткових накладних (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 3.1 Договору, загальна кількість товарів, що поставляються на умовах даного договору, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару визначаються в Замовленнях, рахунках - фактурах та видатково - прибуткових накладних.

Відповідно до п.4.1. Договору, строк поставки кожної узгодженої партії товару становить 3 календарних дні після 100% оплати вартості Товару відповідно до п. 8.1. Договору.

Згідно п.7.2 Договору, ціна товару, який поставляється на умовах даного договору, узгоджується Сторонами в Замовленні, відображається в рахунках - фактурах та вказується у видатково-прибутковій накладній.

Згідно п. 8.1. Договору, Покупець повинен сплатити рахунок-фактуру, виставлену Постачальником, не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дати виписки рахунку-фактури Постачальником. Оплата здійснюється у розмірі 100% передоплати повної вартості партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах Постачальника в цьому договорі.

Відповідно до п.8.2. Договору, оплата здійснюється Покупцем на підставі цього договору та рахунку-фактури, виставленої Постачальником на вартість партії товару. При здійсненні платежу Покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору та номер і дату рахунку-фактури, виписаної Постачальником на оплату партії товару.

Як вбачається з матеріалів справи Позивач зобов`язання за умовами Договору виконав в повному обсязі та здійснив поставку Товару замовленого Покупцем на підставі видаткової накладної № 270905 від 27.09.2019 р. на суму 141600,89 грн та видаткової накладної № 21009 від 02.10.2019 р. на суму 681,50 грн. Всього поставлено товару на загальну суму 142282,39 грн. Видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками.

Станом на 31.10.2019 р. сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків.

Відповідачем, було частково проведено наступні оплати на суму 5681,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 13.12.2019 року за № UА1246 на суму 681,50 грн. та платіжним дорученням від 13.12.2019 року за № UА1248 на суму 5000.00 грн.

З врахуванням часткових оплат, заборгованість Відповідача за Договором становить 136600,89 грн.

Докази повної оплати отриманого покупцем товару в матеріалах справи відсутні.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

За прострочення виконання зобов`язань з оплати товару позивачем нараховано 16182,05 грн. пені.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Договір №26 від 23.09.2019 року на підставі якого заявлено позовні вимоги, за своєю правовою природою є договором поставки.

За договором поставки, відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач по справі не вжив заходів щодо погашення заборгованості в добровільному порядку. Станом на час розгляду справи Відповідач не погасив основний борг та не надав доказів погашення заборгованості, яка заявлена до стягнення.

Крім того, між сторонами підписано та скріплено печатками Товариств акт звірки розрахунків станом на 31.10.2019.

Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від,04.12.19 справа № 916/1727/17.

З огляду на зазначене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено доводи позивача про існування у відповідача заборгованості по оплаті вартості отриманого товару в сумі 136600,89 грн. за договором поставки №26 від 23.09.2019, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 136600,89 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення будь-яких зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час прострочення.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між кредитором і боржником щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення зобов`язань за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно п. 9.3. укладеного Договору, за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013 р.: … з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевірка розрахунку пені здійснена судом за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН (аналогічна правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 917/1622/16).

Здійснивши перерахунок пені за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2020, суд встановив, що:

по видатковій накладній №270905 від 27.09.2019:

- за період з 27.09.2019 по 12.12.2019 від суми боргу 141600,89 грн. сума пені становить 9477,56 грн.

- за період з 13.12.2019 по 20.02.2020 від суми боргу 135919,39 грн. (із врахуванням оплат на суму 5000,00 грн.+681,50 грн, які проведено 13.12.2019 з призначенням платежів за фурнітуру згідно договору №26 від 23.09.2019 ) сума пені становить 6642,32 грн.

По видатковій накладній №21009 від 02.10.2019:

- за період з 02.10.2019 по 20.02.2020 від суми боргу 681,50 грн. сума пені становить 75,84 грн.

Відтак, загальна сума пені становить 16195,72 грн.

Суд встановив, що сума пені, яка підлягає до стягнення є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, оскільки позивач у визначеному ст.46 ГПК порядку із заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені не звертався, то суд приходить до висновку, що до стягнення підлягає пеня в сумі 16182,05 грн.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги з підлягають до задоволення частково і до стягнення з відповідача належить: 136600,89 грн. основного боргу, 16182,05 грн пені.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача у розмірі 2291,74 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 12, 13, 14, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНА (81524, Львівська область, Городоцький район, с.Братковичі, буд.36-А, ідентифікаційний код 19158424) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вікналенд (07330, Київська область, Вишгородський район, смт.Димер, вул.Вишнева, буд.22-Є, ідентифікаційний код 39392382) 136600,89 грн основного боргу, 16182,05 грн пені, та 2291,74 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Кітаєва С.Б.