Рішення

від 26.05.2020 по справі 923/164/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2020 року Справа № 923/164/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. за участю секретаря судового засідання Борхаленко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрроссоюз", м. Херсон

до відповідача: ОСОБА_1 , м. Херсон

про стягнення 50 201,53 грн.

представники сторін не з`явились

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрроссоюз" (код ЄДРПОУ: 32809700) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за невиконання грошового зобов`язання за Договором оренди приміщення від 07.05.2018 р. в розмірі 50 201,53 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2020 р. даний позов передано на розгляд судді Ярошенко В. П.

Ухвалою суду від 20.02.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрроссоюз" - залишено без руху.

06.03.2020 за вх. № 1856/20 до канцелярії суду надійшла заява про уточнення позовних вимог на виконання ухвали суду від 20.02.2020р., відповідно до якої, позивач просить суд викласти позовні вимоги у такій редакції: стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрросссоюз заборгованість за невиконання грошового зобов`язання в сумі 50 201,53 грн., судові витрати покласти на Відповідача.

Зважаючи на той факт, що відповідачем вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суд відкриває провадження протягом п`яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача (абз. 2 ч. 1 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України).

10.03.2020 в порядку ч. 6, 10 ст. 176 ГПК України, суд направив запит до Херсонської міської ради для надання (підтвердження) інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

25.03.2020 за вх. № 2360/20 до суду надійшов лист Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради, відповідно до якого, інформація щодо місця реєстрації запитуваної особи підтверджена.

Ухвалою суду від 30.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 14.05.2020 року судом постановлено перейти до розгляду справи № 923/164/20 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання по справі на 26 травня 2020 року о 14:30.

В судове засідання 26.05.2020 представники сторін до суду не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

До суду повернулись копії ухвал від 30.03.2020 та від 14.05.2020, які направлялись на адресу відповідача з відміткою Укрпошти "інші причини повернення, за закінченням встановленого строку зберігання, адресат відсутній".

Суд зазначає, що копії ухвал суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 та ГПК України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

Так, днем вручення судового рішення згідно п.п. 4,5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, зокрема, є: день проставлення на поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В даному випадку, інформація щодо поштових реквізитів ОСОБА_1 була підтверджена відповідно до листа Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради (а.с. 39).

З огляду на наведене, Відповідач вважаються такими, що належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі.

Відповідачем відзиву на позовну заву не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Отже, не надання відповідачем відзиву на позовну заяву не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, оцінивши в сукупності надані докази, суд

встановив:

07 травня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Укрросссоюз (далі по тексту рішення Орендодавець, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту рішення - Орендар, Відповідач) був укладений Договір оренди приміщення (далі по тексту рішення - договір).

Сторонами досягнуто згоди з істотних умов договору, визначено предмет договору, умови передачі орендованого майна, розмір орендної плати, порядок повернення майна, строк дії договору та інші умови договору.

31.08.2018 на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю Укрросссоюз передало Фізичній особі- підприємецю ОСОБА_1 у платне користування адміністративно-побутове приміщення, що складається з двох кімнат загальною площею 260 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 з ціллю використання під офіс, що підтверджується Актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 31.08.2018 (а.с. 10).

Відповідно до п. 3.1 Договору, договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2021 року.

Як свідчать матеріали справи, договірні відносини між сторонами припинились 01 березня 2019 року шляхом підписання додаткової угоди від 28.02.2019 року (а.с. 19).

Відповідно до Акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.03.2019 року, відповідач передала позивачу майно, а саме адміністративно-побутове приміщення, що складається з двох кімнат загальною площею 260 м2, за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 19).

Відповідно до п. 4.1. Договору, розмір орендної плати складає 5000,00 грн. в місяць, в тому числі НДС - 833,33 грн., без врахування комунальних платежів. Орендна плата здійснюється з дати підписання сторонами акта приймання-передачі нежитлового приміщення в оренду.

Відповідно до п. 4.2. Договору, відшкодування комунальних послуг здійснюється окремо по виставленим рахункам.

Відповідно до п. 4.3. Договору, орендна плата сплачується Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця протягом 5 банковських днів з моменту підписання Акта виконаних робіт.

Як зазначає позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в порушення вимог п. 4.1-4.3 Договору не дотримувалась встановленої процедури розрахунків та обов`язку вчасно здійснювати орендні платежі та платежі по відшкодуванню витрат на комунальні послуги, що носило систематичний характер, а станом на 31.01.2020 року за Відповідачем залишається основний борг в сумі 37 337, 00 грн.

На підтвердження наявності основного боргу, позивач надав суду такі первинні документи: копію акту надання послуг № 111 від 04.09.18., копію акту надання послуг № 112 від 28.09.18., копію акту надання послуг № 125 від 04.10.18., копію акту надання послуг № 126 від 31.10.18., копію акту надання послуг № 139 від 05.11.18., копію акту надання послуг № 141 від 29.11.18., копію акту надання послуг № 154 від 04.12.18., копію акту надання послуг № 158 від 29.12.18., копію акту надання послуг № 168 від 31.12.18., копію акту надання послуг № 4 від 31.01.19., копію акту надання послуг № 14 від 11.02.19., копію акту надання послуг № 19 від 26.02.19., копію акту надання послуг № 30 від 30.03.19., копію акту звірки взаєморозрахунків станом на 24.07.0219 року.

За неналежне виконання грошового зобов`язання, позивач нарахував відповідачу 3 % річних у розмірі 997,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 937,51 грн., пеню у розмірі 10930,02 грн.

Як свідчать матеріали справи, 26.07.19 року, Товариство з обмеженою відповідальністю Укрросссоюз направило на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 претензію про погашення заборгованості. Проте на теперішній час заборгованість не погашена.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Укрросссоюз підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Пунктами 1, 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, а також справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з мстою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, у випадку зареєстрованого у встановленому порядку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її господарські зобов`язання не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Відповідні спори підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Таким чином, зважаючи на характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників спору, попри припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), суд доходить висновку, що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГКУ, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі,які йому не суперечать.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір оренди майна.

Відповідно до статті 283 ГК України: За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина 1).

Відповідно до ст. 286 ГК України орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності орендну плату, яка є фіксованим платежем та встановлюється сторонами у грошовій формі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що повернення орендодавцю майна за актом приймання-передачі від 01.03.2019 не впливає на факт припинення договірних зобов`язань відповідача щодо сплати орендної плати фіксованими платежами у розмірі 5000,00 грн. та відшкодування витрат по електроенергії за весь період користування орендованим майном з 31.08.2018 (з дати підписання акта приймання-передачі в оренду приміщення) по 01.03.2019 року.

Відповідач позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу належними та доступними засобами доказування не спростувала.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконувала свої договірні зобов`язання, чим порушила умови укладеного із позивачем Договору оренди приміщення від 07.05.2018 року, а також вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у сумі 37 337,00 грн. - є обґрунтованими, правомірними та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Безпосередньо правові наслідки порушення грошових зобов`язань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 551 ЦК України.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому за частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 612 ЦК).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, відповідальність відповідача за порушення зобов`язання передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 9.1.1 Договору, за несвоєчасне внесення орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач у зв`язку з несвоєчасним та неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, нарахував пеню у розмірі 10 930,02 грн. Зазначену суму пені позивач нарахував відповідно від загальної суми заборгованості 37 337,00 грн., що складається із загальної суми несплачених орендних платежів і суми відшкодування витрат по електроенергії, а відтак суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, нарахування якої суперечить положенню п. 9.1.1. Договору, за яким передбачено нарахування пені тільки за несвоєчасне внесення орендної плати.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків 3% річних, інфляційних втрат, та встановлено, що вони є вірними.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 997,00 грн. та інфляційного збільшення боргу у розмірі 937,51 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 148 від 04.02.2020 у сумі 2 102 грн. 00 коп., які згідно з приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 1644 грн. 35 коп.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрросссоюз (код ЄДРПОУ: 32809700) основну суму заборгованості у розмірі 37 337, 00 грн., 3% річних у розмірі 997,00 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 937,51 грн., компенсацію по сплаті судового збору у розмірі 1644, 35 грн.

3. В іншій частині позову у задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Дата складання повного тексту рішення - 03.06.2020

Суддя В.П.Ярошенко