Постанова

від 02.06.2020 по справі 420/118/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2020 р. Категорія 109020000м.ОдесаСправа № 420/118/20 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.

час і місце ухвалення: спрощене провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.

при секретаріВишневській А.В.

за участю сторін: Пред-к відповідачаОСОБА_1 (посвідчення) Пред-к апелянтаОСОБА_4 (адвокат, ордер)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що рішенням Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області № 255-VII від 04.07.2019 позивачу безпідставно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га у зв`язку з невідповідністю місця розташування.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року в задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що ухвалюючи оскаржуване рішення відповідач взагалі не визначив чим саме він керувався.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що 11.06.2019 до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області надійшло клопотання ОСОБА_3 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів).

У клопотанні підтверджено, що право безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням ОСОБА_3 не використав.

До клопотання додані: графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки - викопіювання з матеріалів оновлення планово-графічних матеріалів Новоіванівської сільської ради від 30.05.2019р. на 1 арк.; копії паспорту та картки платника податків, довіреності представника від 03.05.2019р.; інформація відділу в Арцизькому районі ГУ Держгеокадастру від 10.06.2019р.; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо суб`єкта від 07.06.2019р.

08.07.2019 року листом № 02-08/149 Новоіванівська сільська рада Арцизького району Одеської області направила ОСОБА_3 рішення від 04.07.2019 року № 255-VII Про відмову у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 , додавши копію вказаного рішення.

Вважаючи рішення Новоіванівська сільська рада Арцизького району Одеської області від 04.07.2019 року № 255-VII про відмову у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства позивачу обумовлена розташуванням бажаної земельної ділянки на землях, які відповідно до затвердженої рішенням Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області від 14.08.2002 № 23 Схеми поділу земель КСП Новоіванівське не підлягають поділу в натурі і повинні використовуватись сумісно, що цілком узгоджується з визначеною ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою для відмови в наданні дозволу, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схеми землеустрою, яка затверджена у встановленому законом порядку. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду не погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пункту а частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно із пунктом б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту б частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями ч.7 наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17.

Відповідно до положень частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зі змісту оскаржуваного рішення Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області № 255-VII від 04.07.2019 Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 вбачається, що останнє прийнято на підставі п. 34 ч. 1 ст. 23 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. ст. 12, 118 ЗК України, Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні .

Пунктом 1 зазначеного рішення ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності у зв`язку з невідповідністю місця розташування.

Отже, вказане рішення не містить мотивувань відмови в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності із посиланням чим саме не відповідає місце розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, як це передбачено приписами ст. 123 Земельного кодексу України. Рішення містить лише резолютивну частину, якою вирішено заяву позивача, що вказує на формальний підхід до її розгляду.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що бажана земельна ділянка розташована на землях, які відповідно до затвердженої рішенням Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області від 14.08.2002 № 23 Схеми поділу земель КСП Новоіванівське не підлягають поділу в натурі і повинні використовуватись сумісно, що цілком узгоджується з визначеною ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою для відмови в наданні дозволу, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схеми землеустрою, яка затверджена у встановленому законом порядку

Суд апеляційної інстанції наголошує, що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В свою чергу, за приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак, оскільки наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву підстави відмови у задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства не були відображенні в оскаржуваному рішенні, то відповідно підстави для їх врахування та правової оцінки судом відсутні.

Отже, оскаржуване рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації було прийнято з порушенням приписів ст. 123 Земельного кодексу України, тобто без мотивів відмови в наданні позивачу дозволу, у зв`язку з чим останнє підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Новоіванівську сільську раду Арцизького району Одеської області надати позивачу дозвіл на розробку проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення особистого селянського господарська (за межами населених пунктів) суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Проте, у даному випадку оскаржуване рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації було прийнято з порушенням приписів ст. 123 Земельного кодексу України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач у своєму рішенні цього не здійснив та не навів мотивів відмови в наданні позивачу дозволу, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

У даній справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушеного права, як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судовими витратами в даній справі є судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

З приводу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Згідно з пунктами 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позивачем у позові заявлено одну основну вимогу немайнового характеру, яка задоволена судом повністю у заявлений позивачем спосіб, та одну похідну вимогу немайнового характеру, яка задоволена судом в іншій ніж заявлено позивачем спосіб.

До позовної заяви позивачем додано квитанцію від 10.12.2019 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову у загальній сумі 1536,80 грн., а до апеляційної скарги додано дві квитанції від 31.03.2020 року про сплату судового збору за подання даної апеляційної скарги у загальній сумі 2305,20 грн.

Відповідно, стягненню з Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 підлягає судовий збір в сумі 3842 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні).

Щодо відшкодування понесених підприємством витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року справа №826/856/18.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах Баришевський проти України від 26.02.2015, заява № 71660/11 (п.95) , Гімайдуліна та інші проти України від 10.12.2009 року ( п.п.34-36) , Двойних проти України від 12.10.2006 року, заява 72277/01 (п.80), Меріт проти України від 30.03.2004 року (п.88), Суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим .

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Таким чином, за результатами аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону 5076-VI, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 18.11.2019 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_4 та п`ятьма фізичними особами (надалі - Клієнти), в тому числі позивачем.

З наданого позивачем детального опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним втрат, необхідних для надання правничої допомоги від 18.11.2019 року вбачається:

Вартість 1 години роботи адвоката: 500 грн.

Розрахунок на 1 особу щодо предмету договору:

Підготовка до позову, формування правової позиції по справі: 1 година х 500,00 грн.=500,00 грн.

Збір доказів по справі: 2 години х 500,00 грн. = 1000,00 грн.

Узагальнення судової практики за аналогічними спорами: 1 година х 500,00 грн. = 500,00 грн.

Складення позову: 2 години х 500,00 грн. = 1000,00 грн.

Загалом на 1 особу: 3000 грн.

Відповідно до кількості осіб за договором 5 осіб х 3000,00 грн. =15000,00 грн.

Відповідно до платежів з карткового рахунку на рахунок ОЩАДБАНК:

- від 18.11.2019 року 17:24:52 з карткового рахунку платника НОМЕР_1 на користь отримувача ОСОБА_4 надійшли кошти у розмірі 1816 грн. призначення платежу договір про надання правової допомоги від 18.11.2019 року;

- від 18.11.2019 року 08:26:55 з карткового рахунку платника НОМЕР_1 на користь отримувача ОСОБА_4 надійшли кошти у розмірі 684 грн. призначення платежу договір про надання правової допомоги від 18.11.2019 року;

- від 18.11.2019 року 17:23:10 з карткового рахунку платника НОМЕР_1 на користь отримувача ОСОБА_4 надійшли кошти у розмірі 5000 грн. призначення платежу договір про надання правової допомоги від 18.11.2019 року;

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, адвокат ОСОБА_4 є представником п`яти осіб по справам суть спору у яких є ідентичною. До кожної справи додаються одні і ті ж самі докази, що зібрані одноразово та не потребують додаткового зібрання для кожної справи окремо. Узагальнення практики за антологічними справами також робиться один раз та не потребується для кожної справи окремо. Крім того відповідно до платежів з карткового рахунку на рахунок ОЩАДБАНК на користь отримувача ОСОБА_4 надійшли кошти у розмірі - 7000 грн. Однак, доказів того, що вказані кошти були сплачені ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у суді першої інстанції.

Також, апелянт у своїй апеляційній скарзі просив суд стягнути витрати на професійну допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 23.03.2020 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

З наданого позивачем детального опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним втрат, необхідних для надання правничої допомоги від 23.03.2020 року вбачається:

Вартість 1 години роботи адвоката: 500 грн.

Розрахунок щодо предмету договору:

Підготовка до складання апеляційної скарги, формування правової позиції по справі: 1 година х 500,00 грн.=500,00 грн.

Узагальнення судової практики за аналогічними спорами: 3 година х 500,00 грн. = 1500,00 грн.

Складення апеляційної скарги: 4 години х 500,00 грн. = 2000,00 грн.

Всього за договором: 4000 грн.

Також було надано касовий ордер від 23 березня 2020 року на суму - 2000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_4 здійснював представництво інтересів ОСОБА_3 у суді першої інстанції, а саме формував правову позицію по справі, здійснював узагальнення судової практики за аналогічними спорами, збирав докази по справі, а отже адвокатом вже був зроблений попередньо аналіз документів по даній справі та сформовано правову позицію щодо захисту інтересів позивача, що свідчить про необґрунтоване завищення вартості вказаних робіт. До того ж, згідно наданого касового ордеру від 23 березня 2020 року ОСОБА_3 було сплачено лише 2000 грн.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів не погоджується з доцільністю та обгрунтованістю стягнення з відповідача 4000 грн. витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи надані до суду докази, колегія суддів вважає, що до стягнення з Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати за надання правничої допомоги адвокатом, понесених позивачем під час розгляду даної справи, підлягає сума у розмірі 2000 грн.

Також, в прохальній частині позову позивач також просить зобов`язати Новоіванівську сільську раду Арцизького району Одеської області подати до суду в місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З наведеної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб`єктом владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, є правом, а не обов`язком суду.

Тобто, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.

Проте, позивачем не наведено доводів та не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження необхідності саме в даному випадку для зобов`язання відповідача, як суб`єкта владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року по справі № 235/7638/16-а.

Враховуючи та на підставі вищевикладеного, в задоволенні вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення слід відмовити.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року по справі № 420/118/20, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_3 , - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області № 255-VII від 04.07.2019 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 .

Зобов`язати Новоіванівську сільську раду Арцизького району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 10 червня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоіваніської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) з урахуванням висновків суду викладених рішенні.

Стягнути з Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 3842 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні) та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

В решті позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено - 03 червня 2020 року.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.