Постанова від 28.05.2020 по справі 910/12125/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2020 р. Справа№ 910/12125/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Агрикової О.В.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 28.05.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.12.2019 (повний текст рішення суду складено 05.02.2020)

у справі №910/12125/19 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест"

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019, укладеного між ПрАТ "Укренергозбут" та ТОВ "ФК "Фін-Інвест" (далі за текстом - Договір).

За твердженням позивача, спірний договір є недійсним з таких підстав:

- за умовами Договору ТОВ "ФК "Фін-Інвест" (новий кредитор) набуває статусу постачальника природного газу, оскільки останній має право вимагати від АТ "Укртрансгаз" (боржник) поставити природний газ у кількості 305000000 кубічних метрів споживачам нового кредитора. Враховуючи, що господарська діяльність, пов`язана з постачанням природного газу, провадиться виключно за умови отримання відповідної ліцензії, а в ТОВ "ФК "Фін-Інвест" така ліцензія відсутня, позивач стверджує, що Договір не може бути укладений з відповідачем-2, оскільки останній не має необхідного обсягу цивільної дієздатності. Отже, на думку позивача, Договір укладений з порушенням вимог п. 1, 2 ст. 203, ст. 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання Договору недійсним судом;

- для надання послуг транспортування природного газу обов`язковим є наявність між сторонами (замовником та оператором газотранспортної системи - АТ "Укртрансгаз") укладеного договору на транспортування природного газу в редакції типового договору транспортування природного газу, затвердженого регулятором, що є обов`язковим для учасників ринку природного газу відповідно до положень ст. 32 Закону України Про ринок природного газу . Відсутність у нового кредитора та його споживачів відповідних договорів з позивачем унеможливлює виконання зобов`язання боржником, а отже, Договір є правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, що відповідно до приписів ст. 234 ЦК України є ознакою фіктивності правочину.

Окрім того, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач-1 не повідомив його про відступлення права вимоги новому кредитору.

04.10.2019 позивач подав суду доповнення до позовної заяви, в якому на додаток до наведених вище підстав позову, зазначив:

- зобов`язання між АТ "Укртрансгаз" та ПрАТ "Укренергозбут" за угодою №32-99/8/3-440/1 від 21.09.1999 (далі за текстом - Угода) були повністю припинені після спливу терміну дії Угоди (а саме: 31.12.1999), тому з 01.01.2000 у ПрАТ "Укренергозбут" не існувало жодних прав вимоги за Угодою. У зв`язку з цим у ПрАТ "Укренергозбут" та ТОВ "ФК "Фін-Інвест" не було підстав для укладення Договору, а його зміст суперечить статтям 509 та 512 ЦК України, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України і, як наслідок, підставою для визнання Договору недійсним відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України;

- обов`язок АТ "Укртрансгаз" поставити природний газ в кількості 305000000 кубічних метрів споживачам ПрАТ "Укренергозбут" за його вказівками виник не на підставі зобов`язань відповідно до Угоди, а на підставі судового рішення - рішення Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000 у справі №17/32. Водночас, чинним законодавством України не передбачено можливості відступлення прав вимоги за судовим рішенням, оскільки воно можливе лише у зобов`язальних правовідносинах.

У відзивах на позов відповідачі проти позову заперечували, просили у задоволенні позовної заяви відмовити, вказуючи про те, що:

- позивач не є стороною Договору і не зазначає, яким чином цей правочин порушує його права та законні інтереси. За відсутності порушеного права та законного інтересу, позивач не має права звертатись до суду із вказаним позовом;

- законодавством передбачено, що власником природного газу може бути особа незалежно від форми власності і сфери управління, якій належить природний газ на праві власності, у тому числі на праві, що виникає на підставі договорів про спільну діяльність. Для перебування природного газу у власності ліцензія не вимагається;

- до початку здійснення господарської діяльності на ринку природного газу суб`єкт господарювання не зобов`язаний отримувати відповідну ліцензію. ТОВ "ФК "Фін-Інвест" не здійснює господарської діяльності на ринку природного газу, а відсутність у нього відповідної ліцензії не перешкоджає укладенню договору відступлення права вимоги;

- Договір укладений з метою подальшої зміни порядку та способу виконання рішення суду у справі №17/32, тобто в межах цивільної дієздатності та правоздатності нового кредитора;

- державним виконавцем 22.04.2019 складено акт про неможливість виконання рішення у зв`язку з відсутністю у боржника визначеного виконавчим документом майна. У зв`язку з цим у справі №17/32 розглядається питання щодо зміни порядку та способу виконання рішення суду;

- Договір був підписаний сторонами та пред`явлений до органів виконавчої служби, а також до суду з метою заміни сторони виконавчого провадження. Отже, цей договір був укладений з метою створення правових наслідків, та сторонами було здійснено конкретні дії, направлені на отримання відповідних правових наслідків;

- позивач повідомлений про відступлення права вимоги, оскільки: 1) він ознайомлений із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, і, отримавши договір, має доказ переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні; 2) йому направлено повідомлення про заміну сторони.

У відповіді на відзив позивач зазначав, зокрема про те, що обов`язок АТ "Укртрансгаз" поставити природний газ в кількості 305000000 кубічних метрів споживачам ПрАТ "Укренергозбут" за його вказівками виник не на підставі зобов`язань за Угодою, а на підставі судового рішення - рішення Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000 у справі №17/32. При цьому, чинним законодавством України не передбачено можливості відступлення прав вимоги за судовими рішеннями. Також стверджував, що Договір порушує законні інтереси позивача та приписи ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки відступлення прав вимоги за зобов`язаннями, які припинені, та за обов`язками, що виникли з рішення суду, суперечить статтям 509 та 512 ЦК України, що є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України.

У поясненнях на відповідь на відзив, відповідач-2 вказував про те, що твердження позивача щодо припинення його зобов`язань за Угодою у зв`язку з припиненням строку дії останньої не відповідає нормам чинного законодавства; для заміни сторони у зобов`язанні, за яким внесено судове рішення і здійснюється виконавче провадження, необхідно два юридичні факти: 1) укладення договору про відступлення права вимоги; 2) заміна судом, який виніс рішення, стягувача у виконавчому провадженні. Таким чином, сторони Договору вчинили всі необхідні дії для заміни сторони у зобов`язанні та заміни сторони виконавчого провадження, і ці дії відповідають вимогам закону.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі №910/12125/19 у позові Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Фін-Інвест" відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції вказував на необґрунтованість та недоведеність вимог Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019. При цьому, суд виходив з того, що за своєю правовою природою Угода є договором перевезення вантажу трубопроводами (глава 32 ГК України), за яким позивач є перевізником, а відповідач-1 - вантажовідправником; Угода не регулює відносини щодо постачання газу і предмет не стосується переходу права власності на газ. За Угодою відповідач-2 є замовником, а тому його господарська діяльність не підлягає ліцензуванню відповідно до положень чинного законодавства; відповідно до чинного законодавства набуття статусу вантажовідправника не потребує отримання спеціального дозволу, ліцензії на здійснення такої діяльності, що свідчить про необґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для визнання Договору недійсним з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України. Також суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що сторони Договору не мали наміру створювати правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином, через їх недоведеність. Також суд зазначив, що Договір не порушує суб`єктивних цивільних прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, посилаючись на те, що положення Угоди не містять застереження щодо заборони відступати право вимоги за нею без згоди позивача; відсутні відповідні і законодавчі приписи. Крім того, суд першої інстанції посилаючись на висновки, викладені постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, зазначив, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною 1 статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Акціонерне товариство "Укртрансгаз" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі №910/12125/19 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст. ст. 203, 215, 227 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України Про ринок природного газу . В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві, доповненні до позовної заяви, у відповіді на відзив.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі №910/12125/19; призначено розгляд апеляційної скарги.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просять рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. У відзивах на апеляційну скаргу відповідачвами викладено обставини, на яких ґрунтуються заперечення на позов, аналогічні тим, які викладено у відзивах на позовну заяву, інших поясненнях.

У запереченні на відзиви відповідачів позивачем викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі №910/12125/19 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідачів заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

21.09.1999 між дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укртрансгаз"), як виконавцем, та Закритим акціонерним товариством "Укренергозбут" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Укренергозбут"), як замовником, укладено Угоду, відповідно до п. 2.1 якої виконавець приймає в 1999 році природний газ (далі - газ) від замовника в обсязі 215000000 тис. куб.м. Виконавець приймає газ від замовника на пунктах прийому-передачі газу та транспортує його по газотранспортній системі споживачам, при цьому сумарний обсяг газу, розподіленого по споживачах, у тому числі по інших постачальниках газу (у випадку продажу газу замовником іншим постачальникам газу), у звітному місяці повинен дорівнювати об`єму газу, що надійшов до виконавця від замовника в цьому звітному місяці (п. 3.3 Угоди).

Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000 у справі №17/32, яке набрало законної сили 14.02.2007 визнано за Закритим акціонерним товариством "Укренергозбут" право власності на природний газ у кількості 305000000 куб.м, який знаходиться у газотранспортній системі Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"; зобов`язано Дочірню компанію "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" поставити природний газ у кількості 305000000 куб.м споживачам Закритого акціонерного товариства "Укренергозбут" за його вказівками.

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ від 21.03.2007 №17/32, який пред`явлено до виконання до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за яким відкрито виконавче провадження ВП №17800349.

15.04.2019 між ПрАТ "Укренергозбут", як первісним кредитором, та ТОВ "ФК "Фін-Інвест", як новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 2.1 якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права, що належать первісному кредитору за Угодою та підтверджені рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі №17/32, наказом Господарського суду міста Києва №17/32 від 21.03.2007, який пред`явлено до виконання до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за яким відкрито виконавче провадження ВП №17800349.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що в результаті укладення договору новий кредитор набуває всі права, що належать первісному кредитору за угодою №32-99/8/3-440/1 від 21.09.1999, а також за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі №17/32, наказом Господарського суду міста Києва №17/32 від 21.03.2007, зокрема, набуває право вимагати від боржника поставити природний газ у кількості 305000000 кубічних метрів споживачам нового кредитора за його вказівками.

Перехід прав від первісного кредитора до нового кредитора за цим договором відбувається в момент його підписання (п. 2.4 Договору).

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019, укладеного між ПрАТ "Укренергозбут" та ТОВ "ФК "Фін-Інвест".

Правове регулювання заміни кредитора на підставі правочину здійснюється статтями 512-519 ЦК України, які поширюються на всі види зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Виходячи з того, що майнові права є самостійним об`єктом цивільних прав (ст. 177 ЦК України), норми про відступлення права вимоги містять додаткові правила до тих положень, що закріплені у нормах про правочин, за яким первісний кредитор відступає своє право вимоги новому кредитору, і мають перед ними пріоритет. З огляду на це, відступлення права вимоги можуть втілюватись у різні цивільно-правові договори: купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу тощо.

Відповідно до умов оскаржуваного Договору новий кредитор набув усі права первісного кредитора за угодою №32-99/8/3-440/1 від 21.09.1999, які підтверджені рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі №17/32, наказом Господарського суду міста Києва №17/32 від 21.03.2007, який пред`явлено до виконання до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за яким відкрито виконавче провадження ВП №17800349.

Вирішуючи питання відсутності обсягу цивільної дієздатності у ТОВ "ФК "Фін-Інвест" для укладення Договору суд виходить з такого.

Юридичні особи, як і інші учасники цивільних відносин - фізичні особи, мають правоздатність та дієздатність. Ці якості характеризуються певною специфікою, однією з яких є виникнення правоздатності і дієздатності одночасно з моменту її створення.

За загальним правилом, закон визначає універсальний характер правоздатності юридичної особи, що дає їй можливість брати участь у будь-яких цивільних правовідносинах (ст. 91 ЦК України). Юридична особа, що наділена певним обсягом правоздатності, може зазнавати її обмеження лише за рішенням суду (ч. 2 ст. 91 ЦК України).

Цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов`язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються відповідно до установчих документів та приписів законодавства (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Водночас, певні обмеження універсальної правоздатності юридичної особи можуть встановлюватись законом. Таке обмеження полягає в праві особи здійснювати окремі види діяльності після одержання юридичною особою спеціального дозволу, ліцензії (ч. 3 ст. 91 ЦК України).

Для вирішення питання, чи діяльність, яку відповідно до умов Угоди може внаслідок укладення Договору здійснювати ТОВ "ФК "Фін-Інвест", підлягає ліцензуванню, слід з`ясувати правову природи Угоди та статусу сторін за ним.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Його зміст складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов`язків, які, у сукупності, і визначають правову природу договору.

Відповідно до п. 1.1. угоди від 21.06.1999 № 32-99/8/3 - 440/1, укладеної між АТ "Укртрансгаз" та ЗАТ "Укренергозбут", дана угода визначає порядок передачі замовником природного газу до газотранспортної системи виконавця, а також умови транспортування природного газу по території України споживачам, яким замовник згідно укладених договорів постачає газ.

Згідно з п. 3.2. Угоди договори на транспортування газу територією України із виконавцем укладають споживачі, яким замовник поставляє в 1999 році газ отриманий від постачальників газу.

Замовник зобов`язується передбачити в договорах на поставку природного газу із споживачами умови, що споживачі укладуть договори на транспортування газу з газотранспортним підприємством ДК "Укртрансгаз" та підприємствами по газопостачанню та газифікації.

Відповідно до п. 3.6. Угоди замовник зобов`язується протягом 10 днів з моменту укладення даної угоди надати виконавцю відомості про споживачів і об`єми газу, які планується поставити споживачам в 1999 році в межах об`ємів газу, зазначених в пункті 2.1. даної угоди.

Наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України від 20.12.1998 №257 Про умови діяльності постачальників природного газу у 1999 році було передбачено, що постачальником є юридична особа, яка має підписану з Держнафтогазпромом угоду на право постачання природного газу на ринку України (додається), яка діє у 1999 році з часу її реєстрації в НКРЕ до отримання ліцензії НКРЕ на відповідний вид діяльності (п. 2-3 Наказу).

Зокрема, згідно з п. 1.2 Угоди підставою для укладення даної угоди є наявність у замовника угоди (ліцензії) з Держнафтогазпромом.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2 Наказу постачальники природного газу зобов`язані укласти договори зі споживачами на постачання всього обсягу заявленого на 1999 рік природного газу, а також укласти з ДК "Укртрансгаз" НАК Нафтогаз України , ДАТ Чорноморнафтогаз та ДКП Київгаз договори на транспортні послуги й відповідно до умов договорів забезпечувати своєчасну оплату послуг із транспортування природного газу до споживачів України.

Згідно з п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.1998 №1978 Про порядок забезпечення природним газом народного господарства і населення у 1999 році постачальниками природного газу можуть бути юридичні особи всіх форм власності, які на підставі чинного законодавства та з урахуванням цього Порядку отримали ліцензію НКРЕ на право здійснення відповідних видів підприємницької діяльності.

В свою чергу, згідно з п. 9 вказаної постанови Газотранспортні підприємства НАК "Нафтогаз України" (ДК "Укртрансгаз") та ДКП Київгаз : забезпечують транспортування газу згідно з порядком використання газотранспортної системи за договорами з постачальниками газу або споживачами.

З вищевикладеного вбачається, що в 1999 році постачальником було визначено юридичну особу, яка здійснює постачання природного газу на підставі отриманої ліцензії Держнафтогазпрому/НКРЕ на здійснення такої діяльності (тобто до такої юридичної особи встановлюються спеціальні вимоги). Обов`язковою умовою здійснення діяльності з постачання є наявність укладених договорів зі споживачами та договору на транспортування природного газу - тобто постачальник обтяжений взятими на себе зобов`язаннями щодо постачання споживачам природного газу. За угодою від 21.06.1999 №32-99/8/3-440/1 у сторін виникають зобов`язальні правовідносини: ЗАТ "Укренергозбут" надає заявку ДК "Укртрансгаз" на транспортування певного обсягу природного газу споживачам замовника, а в ДК "Укртрансгаз" виникає обов`язок протранспортувати природний газ на підставі заявки. За угодою від 21.06.1999 №32-99/8/3-440/1 у ДК "Укртрансгаз" зобов`язувався здійснити транспортування природного газу за замовленням замовника споживачам останнього, а не безпосередньо ЗАТ "Укренергозбут".

Отже, угода від 21.06.1999 №32-99/8/3-440/1 була укладена саме з постачальником природного газу (ЗАТ "Укренергозбут"), який мав відповідну ліцензію з Держнафтогазпромом (п. 1.2. Угоди).

Відповідно до п.п. 27, 28 ст. 1 Закону України Про ринок природного газу постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

Постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про ринок природного газу господарська діяльність на ринку природного газу, пов`язана з його транспортуванням, розподілом, зберіганням, наданням послуг установки LNG, постачанням природного газу, провадиться за умови отримання відповідної ліцензії.

Згідно з п. 1.2 Угоди підставою для укладення даної угоди є наявність у замовника відповідної угоди ліцензії.

Отже, кредитором за вказаною Угодою може бути виключно замовник який має відповідну ліцензію, отриману у визначеному законом порядку.

Таким чином, зобов`язання за угодою №32-99/8/3-440/1 від 21.09.1999 можуть бути відступлені лише суб`єкту господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є договори з відступлення права вимоги (договори цесії).

Предметом договору цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права.

Як встановлено вище, відповідно до п. 2.2. договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019, в результаті укладення даного Договору новий кредитор набуває всі права, що належать первісному кредитору за угодою №32-99/8/3-440/1 від 21 вересня 1999 р., а також: за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі №17/32, наказом Господарського суду міста Києва №17/32 від 21.03.2007, зокрема, набуває право вимагати від боржника поставити природний газ у кількості 305000000 кубічних метрів споживачам нового кредитора за його вказівками.

Зі змісту вищезгаданих судових рішень, наказу та договору вбачається, що право вимоги до боржника нерозривно пов`язане з правовідносинами, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору).

Оскільки ринок природного газу - це сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), то виконання вищезгаданих зобов`язань повинно виконуватись з урахуванням норм Закону України Про ринок природного газу .

Таким чином, новий кредитор набуває статусу постачальника природного газу, оскільки відповідно до умов договору набуває права вимагати від боржника поставити природний газ у кількості 305000000 кубічних метрів споживачам нового кредитора.

Відповідно до ст. 203 ЦК України особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Отже, вчиняти правочини мають право суб`єкти цивільних прав. Таке право становить елемент їх правового статусу. Як відомо, дієздатність суб`єктів цивільного права не завжди є абсолютною (повною). Дієздатність юридичних осіб у певних сферах підприємницької діяльності виникає лише після отримання у встановленому порядку відповідної ліцензії.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ) видом діяльності ПрАТ "Укренергозбут" є торгівля газом через місцеві (локальні) газопроводи.

Водночас, згідно даних ЄДРПОУ, видами діяльності ТОВ "ФК "Фін-Інвест" є фінансовий лізинг, інші види кредитування, надання інших фінансових послуг.

Більше того, ТОВ "ФК "Фін-Інвест" не заперечується факт відсутності у останнього ліцензії на постачання природного газу.

Таким чином, оскільки ТОВ "ФК "Фін-Інвест" не є суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу, то договір про відступлення права вимоги від 15.04.2019 укладений з відповідачем-2 за відсутності у останнього необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що договір від 15.04.2019 про відступлення права вимоги укладений між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 з порушення вимог чч. 1, 2 ст. 203, 227 ЦК України, оскільки відповідно до норм ст. 9 Закону України Про ринок природного газу юридична особа в даному випадку повинна мати ліцензію на постачання природного газу, а її відсутність унеможливлює відступлення права вимоги за угодою від 21.06.1999 №32-99/8/3-440/1, що є підставою для визнання такого правочину недійсним у відповідності до ст. 215 ЦК України.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що виходячи зі змісту ст. ст. 509, 512 ЦК України передбачено можливість передання своїх прав кредитором іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) лише стосовно зобов`язальних правовідносин, а не стосовно обов`язків, що виникли на підставі судових рішень.

Заміна кредитора у зобов`язанні, як і саме зобов`язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги, сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов`язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду, шляхом укладення цивільно-правової угоди, чинним законодавством не передбачена.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 27.11.2018 у справі №604/148/18, від 10.07.2018 у справі №922/3535/15.

Щодо посилання відповідача на фіктивність Договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

З огляду на наявні в матеріалах докази, відсутні підстави вважати, що сторони Договору не мали наміру створювати правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином.

Однією із підстав визнання договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019 позивач зазначив те, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснена без згоди боржника, що на думку позивача, порушує його права.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із вказаною позицією з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні є обов`язковою передумовою здійснення такої заміни, якщо ця умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом.

Частиною 2 статті 516 ЦК України передбачено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов`язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог.

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини першої статті 516 Цивільного кодексу України.

Відповідна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №904/11838/16.

Колегією суддів встановлено, що Угодою не передбачено такої умови, як отримання згоди позивача (як боржника за зобов`язанням) на заміну кредитора у цьому зобов`язанні у розумінні частини 1 статті 516 ЦК України.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні за викладених обставин не має наслідком недійсність правочину про заміну кредитора, однак тягне за собою ризик настання для нового кредитора несприятливих наслідків, зокрема визначених частиною 2 статті 516 ЦК України та частиною 2 статті 518 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №910/14716/17.

Суд не погоджується з доводами позивача щодо припинення зобов`язань сторін відповідно до Угоди з моменту закінчення строку її дії.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 631 ЦК України та частини 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, від 19.05.2020 у справі №910/9167/19, аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною 1 статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції встановлено укладення договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019 всупереч ст.ст. 203, 227 ЦК України, позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання оспорюваного правочину недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Укртрансгаз" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі №910/12125/19 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судові витрати по сплаті судового збору апеляційної скарги розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281 - 283 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі №910/12125/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним договір від 15.04.2019, укладений між ПрАТ "Укренергозбут" та ТОВ "ФК "Фін-Інвест" про відступлення права вимоги за Угодою №32-99/8/3-440/1 від 21.09.1999, а також за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000 та наказом Господарського суду міста Києва №17/32 від 21.03.2007 в межах виконавчого провадження №17800349.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 960,50 грн, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1440,75 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 960,50 грн, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1440,75 грн.

Матеріали справи №910/12125/19 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 04.06.2020.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Кравчук