Рішення

від 04.06.2020 по справі 160/2906/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року Справа № 160/2906/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ :

16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області , в якій просить:

скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2314-58 від 15 серпня 2019 року в розмірі 23785 (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) гривен 08 копійки недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску;

зобов`язати Відповідача здійснити корегування у електронній системі обліку податків шляхом виключення в індивідуальній картці платника податків як самозайнятої особи ОСОБА_1 нарахованих 23785,08 грн. недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувана вимога про сплату недоїмки винесена із порушенням закону через те, що в 2017-2020 роках він не підпадав під критерії самозайнятої особи, що здійснює незалежну професійну діяльність та відповідно не повинен нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок саме за ознакою самозайнятої особи. Окрім того, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску ним, як особи, що має право провадити адвокатську діяльність. Крім того, позивач зазначив, що у 2019 році він вже отримував подібну Вимогу № Ф 2314-58 від 18.02.2019 про сплату недоїмки зі сплати ЄСВ в розмірі 18276,72 грн. та оскаржував її в судовому порядку. За результатами розгляду позову 20 травня 2019 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом було прийняте рішення у справі № 160/3848/19, яким вимогу № Ф 2314-58 від 18.02.2019 про сплату недоїмки зі сплати ЄСВ в розмірі 18276,72 грн. було скасовано, рішення вступило в законну силу. Однак, вказані обставини відповідачем не були прийняття до уваги, оскільки працівник відповідача пояснив, що те, що вимога була скасована не значить що заборгованість була списана з особистого рахунку та у зв`язку з її відображенням на особистому рахунку була видана вищезазначена повторна Вимога, і що нарахування ЄСВ будуть продовжуватись.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 02 квітня 2020 року позивачу поновлено строк на звернення до суду із позовною заявою, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

27 квітня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець та на дату формування вимоги, що оскаржується не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Згідно даних інформаційної системи фіскального органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено не сплачені нарахування за 2018 рік, сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 7 371, 54 грн. ; за 2019 рік - сума недоїмки станом на 31.07.2019 року становила 23 785, 08 грн. Саме на цю суму було винесено вимогу №Ф-2314-58 від 15.08.2019 року, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. До відзиву долучені роздруківки інтегрованої картки платника податку за 2018 - 2019 рр.

22 квітня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти перебування ним на обліку в органах ДПС як фізична особа-підприємець. Окрім того, він був офіційно працевлаштований на підприємствах, які як податкові агенти, здійснювали нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб, військового внеску та єдиного соціального внеску при виплаті йому заробітної плати.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (далі - позивач) є адвокатом, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право зайняття адвокатською діяльністю № 2497 від 14.05.2012 року.

Згідно відомостей трудової книжки позивача НОМЕР_1 з 13.02.2012 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах із ТОВ НЗСТ ЮТіСТ в якості помічника директора з юридичних питань.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є засновником Адвокатського бюро Олексія Авдієнка (ідентифікаційний код юридичної особи 41187776) та перебуває на обліку у Нікопольській державній податковій інспекції Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з 02.03.2017 року. Основним видом економічної діяльності юридичної особи за кодом КВЕД 69.10 є діяльність у сфері права.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2314-58 від 15 серпня 2019 року позивачем у сумі 23 785, 08 грн.

Судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2314-58 від 15.08.2019 року у розмірі 23785,08 грн. сформована на підставі даних інтегрованої картки платника податку, за яким розраховані нарахування єдиного соціального внеску, а саме сума недоїмки станом на 21.01.2019 року становила 18276,72 грн, заборгованість визначена відповідачем за 2017 рік, 1-4 квартали 2018 року та 5508,31 грн. за 1,2 квартал 2019 року (18276,72 грн. + 2754,18грн. + 2754,18 грн. = 23785,08 грн).

Суд зауважує, що сума недоїмки 18276,72 грн була предметом судового розгляду (справа 160/3848/19), за результатами, якого вимога про сплату боргу (недоїмки) № 2314-58 від 18.02.2019 року була скасована, а рішення суду набрало законної сили.

Не погодившись з прийнятою контролюючим органом вимогою № Ф-2314-58 від 15 серпня 2019 року позивачем у сумі 23 785, 08 грн позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пп. 14.1.195 п. 14.1 статті 14 ПК працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Вказана позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року (справа № №824/509/19-а) та від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).

Копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 17) підтверджується перебування позивача у трудових відносинах із ТОВ НЗСТ ЮТіСТ на посаді помічника директора з правових питань. Згідно посадової інструкції зазначеного фахівця однією з кваліфікаційних вимог є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 27). Факт сплати роботодавцем єдиного внеску за позивача підтверджується довідкою про заробітну плату за періоди з 01.01.2017 по 30.11.2019 року (а.с.21).

Окрім того, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків за 1-4 квартал 2018 та 1-4 квартал 2019 року, позивач перебував у трудових відносинах із іншими підприємствами за що отримував заробітну плату із відповідним утриманням податків (а.с.23-26).

Виходячи з зазначеного вище, в періоди, за які позивачу було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки), він перебував у трудових відносинах з роботодавцями, тобто був найманим працівником. З огляду на вказане, суд робить висновки про протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) враховуючи, що позивач ставить питання про скасування вимоги, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України та визнати вимогу протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити коригування у електронній системі обліку податків шляхом виключення в індивідуальній картці платника податків як самозайнятої особи нарахованих 23785,08 грн. недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Так, пунктом 1 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №755/28881 (далі - Порядок №422) зазначено, що порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Відповідно до п.п. 1 п. 1 розділу II Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку відповідно до переліку форм інтегрованих карток для обліку податків, зборів та єдиного внеску, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі - Перелік форм ІКП).

Первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є, зокрема, рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання та пені / суми єдиного внеску за результатами судового оскарження).

Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Способи захисту права, як передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини 2 статті 5 цього Кодексу захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведених норм процесуального законодавства слідує, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі №825/999/17 зазначив, що у справах, в яких встановлено протиправність дій податкового органу щодо нарахування Товариству пені, належним способом захисту, що відновить порушені права позивача, є коригування в інформаційній системі органів ДФС даних інтегрованої картки шляхом виключення пені.

Таким чином, оскільки вимога Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2314-58 від 15 серпня 2019 року в розмірі 23785, 08грн. з недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску є протиправною та скасована судом, належним способом захисту, що відновить порушені права позивача, є коригування в інформаційній системі органів ДФС даних інтегрованої картки шляхом виключення нарахованої суми.

Вказана позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду від 31 січня 2020 року (справа №560/4131/18).

Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 3 вказаної статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Аргументуючи доцільність стягнення судових витрат, позивач зокрема посилається на ст. 134 КАС.

За змістом ч. 1-2 ст. 134 КАС Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

З матеріалів справи вбачається відсутність зазначених документів на підтвердження факту надання позивачу правової допомоги.

Крім того, із наведеного попереднього розрахунку позивача вбачається, що він планував понести витрати на поїздки до суду та участь в судових засіданнях за 1 засідання 1470 грн., витрати на транспорт із розрахунку: 240 км. відстань від м. Нікополя до м. Дніпра в дві сторони, витрати 7 літрів дизельного палива на 100 км. автомобіля, таким чином загальний обсяг витраченого палива складе 16,8 літрів за ціною 25 грн. за 1 літр дизельного палива, що відповідно складає 420 грн., втрата середньоденного заробітку за 1 день: 750 грн.

Суд зауважує, що розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, тобто без участі у судових засідання сторін, а відтак вищевказані витрати з розглядом справи даної справи не були понесенні.

Отже, враховуючи задоволення судом позову, на користь позивача підлягає відшкодуванню лише сплачена сума судового збору у розмірі 1681,60 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2314-58 від 15 серпня 2019 року в розмірі 23785 (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) гривен 08 копійки недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити корегування у електронній системі обліку податків шляхом виключення в індивідуальній картці платника податків як самозайнятої особи ОСОБА_1 нарахованих 23785,08 грн. недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ - 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1681,60 (одна тисяча вісімдесят одна гривня 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев