Рішення

від 01.06.2020 по справі 620/1046/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 року Чернігів Справа № 620/1046/20

Чернігівський окружний адміністративний суд:

під головуанням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

від позивача Кіча В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Прилуцький експедиційний загін підводно-технічних робіт "Акванавт" до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Приватного підприємства ''Прилуцький експедиційний загін підводно - технічних робіт ''Акванавт'' (далі також -ПП ''ПЗПТР ''Акванавт'', позивач) до Управління Держпраці у Чернігівській області (далі також - Управління, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 17.01.2020 № 25-03-012/0731/7.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що посадовими особами ГУ Держпраці у Чернігівській області проведено інспекційне відвідування, за результатами якого встановлено порушення законодавства про працю, а саме допуск до роботи без укладення трудового договору ОСОБА_1 . На цій підставі відповідачем прийнято постанову від 17.01.2020 № 25-03-012/0731/7, якою до позивача застосовано штраф за порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України в розмірі 125190,00 грн. Однак вказані висновки позивач вважає безпідставними, оскільки ОСОБА_1 надавала послуги на підставі цивільно-правового договору.

09.04.2020 ухвалою суду справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклик) сторін.

28.04.2020 задоволено клопотання відповідача, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки за результатами інспекційного відвідування у позивача встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) надавала послуги з ведення бухгалтерського обліку на підставі цивільно-правового договору, який укладався щомісячно. Крім того, при виплаті заробітної плати ОСОБА_1 була ознайомлена з розпорядчими документами підприємства, що свідчить про наявність трудових відносин. За таких обставин, 17.01.2020 Управлінням прийнята постанова № 25-03-012/0731/7, якою за порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф в розмірі 125190,00 грн.

07.05.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що висновок відповідача про наявність в діях позивача порушення трудового законодавства є помилковим, оскільки законодавство України не містить заборон щодо укладення та виконання тих чи інших робіт за цивільно-правовими договорами. Тобто це право роботодавця та особи, яка бажає працювати на умовах цивільно-правового договору.

В судове засідання з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі з доводів, наведених у позові та відповіді на відзив.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ПП ''ПЗПТР ''Акванавт'' є юридичною особою та здійснює підприємницьку діяльність за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки вул. Межова, буд.1, код ЄДРПОУ 14241196, що підтверджується матеріалами справи.

У період з 14.11.2019 по 18.11.2019 інспектором праці Управління Держпраці в Чернігівській області проведено інспекційне відвідування у позивача, за результатами якого складено акт від 18.11.2019 № 25-03-012/0731 ( а.с. 9-12).

Так, в акті від 18.11.2019 № 25-03-012/0731 інспектором зазначено, що у позивача працювала ОСОБА_1 на підставі цивільно-правового договору як бухгалтер підприємства, яка, на думку інспектора, фактично перебувала у трудових відносинах, оскільки обсяг її обов`язків збігається за колом обов`язків за відповідною вище посадою, а також виконувала доручення керівництва ПП ''ПЗПТР ''Акванавт'', та отримувала плату за виконання робіт кожного місяця, що підтверджувалось документами, наданими в ході інспекційного відвідування.

17.01.2020 Управлінням прийнята постанова № 25-03-012/0731/7, якою за порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України вирішено на ПП ''ПЗПТР ''Акванавт'' накласти штраф в розмірі 125190,00 грн. Зазначену постанову мотивовано тим, що працівницю позивача ОСОБА_1 фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформлених наказами чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу, що є порушенням ч. 3 ст. 24 КЗпП України. (а.с. 117).

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає таке.

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

- обов`язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Згідно із ст. ст. 1, 2 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

За приписами ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Крім того, жодними нормативно-правовими актами не передбачено у Держпраці повноважень щодо надання правової оцінки правовідносинам між сторонами цивільно-правового договору. Також слід зазначити, що зобов`язати підприємство та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції органів Держпраці.

Як видно з матеріалів справи, між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладено цивільно-правові договори, за умовами якого ПП "ПЗПТР "Акванавт" (замовник) доручає, а ОСОБА_1 (виконавець) бере на себе зобов`язання виконувати послуги з надання послуг ведення бухгалтерського обліку документів (а.с.20,22,24,26,28,30,32,34,36,38,40).

Зі змісту вказаного договору вбачається, що за дорученням замовника вказана особа зобов`язалась на власний розсуд та ризик виконати роботи в обсязі і на умовах передбачених договором, а замовник зобов`язується приймати та оплачувати такі роботи. Із договору чітко випливає, що ОСОБА_1 при виконанні договорів не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сама організовує процес виконання робіт.

Факт виконання відповідних робіт підтверджується актами приймання - передачі виконаних робіт (а.с.21,23,25,27,29,31,33,35,37,39,41), а факт оплати за виконані роботи - виписками банку по рахунку (а.с.42-69).

У ст. 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Однак такі докази відсутні.

З огляду на предмет укладених договорів та поняття трудового договору, не встановлення факту щодо організації процесу трудової діяльності (внутрішнього розпорядку, оплата заробітної плати, забезпечення умов праці) аргументи відповідача, що характер відносин між позивачем та вказаною особою є трудовими не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Отже, наведені інспектором в акті інспектування від 18.11.2019 № 25-03-012/0731 висновки, що правовідносини між позивачем та фізичними особами мають ознаки трудового договору, є помилковими. Крім того, цивільно-правові договори не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, оскільки відповідна фізична особа не є працівниками в розумінні трудового законодавства (зокрема згідно ст.1 Закону України Про охорону праці ), що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч. 3 ст.24 КЗпП України.

З огляду на викладене, на переконання суду, доводи зазначені Управлінням у постанові від 17.01.2020 № 25-03-012/0731/7, що найманий працівник фактично допущений до роботи без укладення трудового договору, чим порушено позивачем вимоги 3 ст. 24 КЗпП України, є безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, з аналізу наведеної норми видно, що відповідальність виникає у разі встановлення вини юридичних та фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, зокрема фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

Враховуючи викладене в контексті даної спірної ситуації, з урахуванням спростованих під час судового розгляду справи порушень, суд дійшов висновку, що постанова від 17.01.2020 № 25-03-012/0731/7 є протиправною і підлягає скасуванню, оскільки підставою для її винесення, стало помилкове трактування відповідачем цивільно-правових відносин позивача, оформлених у вигляді цивільно-правових договорів, як таких, що мають ознаки трудових, та повинні бути оформлені у вигляді трудових договорів.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про достатність аргументів позивача та доказів на обґрунтування своєї позиції, а відтак, позов слід задовольнити повністю.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до статті 139 КАС України.

Як вбачається з квитанції від 11.03.2020 №76, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2102,00 грн, та з квитанцій від 08.05.2020 № 0.0.1699070457.1, 08.05.2020 № 0.0.1699070451.1, 21.05.2020 № 0.0.171895708.1 - судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Отже, оскільки позов задоволено повністю то, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 2102,00 грн.

Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.4 та ч.5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, як підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позов, відповідач просить при вирішенні питання про судові витрати врахувати неспівмірність заявлених судових витрат.

При вирішенні даного питання суд враховує наступне.

За приписами ч.9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Так, з договору про надання правової допомоги, укладеного між Адвокатським об`єднанням ''Адвокатська контора ''Логос'' та ПП ''ПЗПТР ''Акванавт'' від 11.03.2020, вартість послуг, наданих Замовнику Адвокатською конторою, визначається за домовленістю сторін на підставі виставлених рахунків (а.с.70-71).

До матеріалів справи, представником позивача надано квитанції про оплату послуг адвоката на суму 10000,00грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вважає, що дана справа є незначної складності, водночас враховує, що адвокат склав позовну заяву, приймав участь у судових засіданнях, склав відповідь на відзив. Отже, на переконання суду, підлягають відшкодуванню витрати, пов`язані із наданням правової допомоги, в сумі 5000,00 грн.

Отже, за суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Чернігівській області № 25-03-012/0731/7 від 17.01.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області на користь Приватного підприємства "Прилуцький експедиційний загін підводно-технічних робіт "Акванавт" судовий збір в сумі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві грн)00 коп., сплачений відповідно до квитанції № 76 від 11.03.2020 та судові витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 ( п`ять тисяч грн) 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: Приватне підприємство "Прилуцький експедиційний загін підводно-технічних робіт "Акванавт", вул. Межова, буд.1, м. Прилуки, Прилуцький район, Чернігівська область,17500, код ЄДРПОУ 14241196.

Відповідач: Управління Держпраці у Чернігівській області, вул. П`ятницька, буд.39, м.Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 39779238.

Повний текст рішення виготовлено 04 червня 2020 року.

Суддя І.І. Соломко