Постанова

від 02.06.2020 по справі 234/11979/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 234/11979/19

Номер провадження 22-ц/804/1352/20

Головуючий у 1-й інстанції Ткачова С.М.

Доповідач Азевич В.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2020 року

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області справу № 234/11979/19 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Міська лікарня №1 Краматорської міської ради, треті особи - Головне управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області, Головне управління Держпраці у Донецькій області, про визнання факту трудових правовідносин, визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої заробітної плати та зобов`язання виконати певні дії, за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Міська лікарня №1 Краматорської міської ради на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 грудня 2019 року (суддя Ткачова С.М., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Краматорськ Донецької області, повне судове рішення складено 21 грудня 2019 року),-

В С Т А Н О В И В:

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Міська лікарня №1 Краматорської міської ради (далі - КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради), треті особи - Головне управління Державної фіскальної служби України в Донецькій області, Головне управління Держпраці у Донецькій області, про визнання факту трудових правовідносин, визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої заробітної плати та зобов`язання виконати певні дії.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 10.08.1993 р. між нею та КМУ Міська лікарня №1 укладений трудовий договір за основним місцем роботи та, згідно наказу № 72-к від 10.08.1993р. вона була прийнята на посаду акушерки акушерсько-обсерваційного відділення пологового будинку. З 01.02.2007 р. вона на підставі наказу № 7 від 01.02.2007 року продовжувала працювати на посаді акушерки акушерського відділення № 1 пологового будинку КМУ Міська лікарня №1 м. Краматорська за основним місцем роботи. 28.12.2018 р. КМУ Міська лікарня №1 м. Краматорська була перетворена шляхом зміни її організаційно-правової форми в КНП Міська лікарня № 1 Краматорської міської ради. 30.11.2018 р. на підставі наказу № 173-к від 28.11.2018 р. вона була звільнена за основним місцем роботи з КМУ Міська лікарня № 1 м. Краматорська в порядку пункту 5 частини 1 статті 36 КЗпП у зв`язку з переведенням на роботу до іншого лікувального закладу. В травні 2018 р. адміністрацією лікарні їй було запропоновано поряд з виконанням обов`язків за основним місцем роботи, виконувати роботу за сумісництвом з відпрацюванням норм робочого часу у розмірі 25% від норми робочого часу акушерки акушерського відділення № 1 пологового будинку КМУ Міська лікарня №1 м. Краматорська на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років акушерки ОСОБА_2 . Вона погодилася на пропозицію адміністрації лікарні, про що написала відповідну заяву. В день звільнення, в порушення вимог статті 116 КЗпП України, відповідач не виплатив їй заборгованість по зарплаті за роботу по сумісництву в розмірі 1 238,69 грн. Просила визнати факт трудових відносин у зв`язку з виконанням роботи на умовах сумісництва на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років акушерки ОСОБА_2 без укладання трудового договору в період з 07.05.2018 р. по 30.11.2018 р. в КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради у вільний від основної роботи час, з відпрацюванням 25% робочого часу тарифної ставки; визнати дії службових осіб лікарні в частині недотримання трудового законодавства неправомірними; стягнути з відповідача на її користь заборгованість по зарплаті за виконання робіт по сумісництву в період з травня 2018 року по 30.11.2018 року у розмірі 1 238,69 грн, яка складається з: ненарахованої та невиплаченої доплати у розмірі 10 відсотків посадового окладу за використання у роботі дезінфікуючи засоби - 309,81 грн, та - надбавки за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, що в грошовому еквіваленті складає 928,88 грн. Також просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по зарплаті за вересень 2018 р. в розмірі 115,90 грн, яка складається з: 83,10 грн - ненарахована та невиплачена тарифна ставка акушерки за 4 години відпрацьованого робочого часу по основному місту роботи, 8,30 грн - ненарахована на тарифну ставку за не враховані 4 години праці та невиплаченої доплати у розмірі 10 відсотків посадового окладу за використання у роботі дезінфікуючи засоби; 24,50 грн - ненарахована на тарифну ставку за не враховані 4 години праці та невиплаченої надбавки за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу; та зобов`язати відповідача виплатити із загальної суми заборгованості 1 354,59 грн - єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано факт трудових відносин у зв`язку з виконанням роботи ОСОБА_1 на посаді акушерки КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради на умовах сумісництва, на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років акушерки ОСОБА_2 без укладання трудового договору в період з 07.05.2018 року по 30.11.2019 року, у вільний від основної роботи час з відпрацюванням 25% робочого часу. Стягнуто з КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за сумісництвом в розмірі 1 238,69 грн та заборгованість по заробітній платі за основною роботою в розмірі 115,90 грн. Зобов`язано КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради виплатити із стягнутої заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 в розмірі 1 354,59 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. В задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними відмовлено.

На вказане судове рішення КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради подала апеляційну скаргу, в якій просить його частково скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог щодо визнання факту трудових відносин у зв`язку з виконання роботи ОСОБА_1 на посаді акушерки КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради на умовах сумісництва, на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років акушерки ОСОБА_2 без укладення трудового договору в період з 07.05.2018 року по 30.11.2019 року, у вільний від основної роботи час з відпрацюванням 25% робочого часу, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за сумісництвом в розмірі 1 238,69 грн та зобов`язання відповідача виплатити із стягнутої заборгованості по заробітній платі за сумісництвом єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_1 не виконувала роботу у КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради на умовах сумісництва, позивач, працюючи у лікарні за своєю посадою акушерки, виконувала з 07.05.2018 року по 30.11.2018 року обов`язки тимчасово відсутнього працівника акушерки ОСОБА_2 на час її відпустки по догляду за дитиною. Тобто, на думку скаржника, судом першої інстанції необґрунтовано встановлено, що заява позивача від 07.05.2018 року не містить жодних вказівок на згоду на виконання роботи тимчасово відсутнього працівника. Також, вважає, що судом необґрунтовано було встановлено факт, що позивач за спірний період відпрацювала за сумісництвом понад робочий час за основним місцем роботи. Щодо оплати праці позивача за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника зазначає, що оплата праці позивачу, внаслідок заміни працівника з виконанням обов`язків поза межами робочого часу за основною посадою, здійснювалась за фактично відпрацьований час, відповідно до листа МОЗ України від 04.09.2006 року № 10.03.67/1574, яким врегульовані правові норми з оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я. Крім того, вважає необґрунтованим та незаконним висновок суду стосовно того, що посада тимчасово відсутнього працівника була вакантною.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вказує, що вона виконувала роботу понад 4 місяці на підставі заяви про прийняття на роботу за сумісництвом, робота носила постійний характер, з відома відповідача то його згоди, на підставі його письмового розпорядження, при виконанні робіт дотримувалася трудового розпорядку та дисципліни, з почасовою оплатою праці за відпрацьований час, понад встановлені законодавством норми робочого часу без угоди на роботи по виконанню обов`язків тимчасово відсутнього працівника, погодженої з профспілковим комітетом, тобто перебувала з ним у трудових відносинах по виконанню робіт на умовах сумісництва.

Представник лікарні Требік Т.Ю. підтримала доводи апеляційної скарги.

Позивач та її представник ОСОБА_1 просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Позивачем рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується.

Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що з 10.08.1993 р. позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради на посаді акушерки.

Згідно з її заявою від 07.05.2018 р. на ім`я головного лікаря даної медичної установи, позивач просить прийняти її по сумісництву на 0,25 ставки на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років акушерки ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради № 107-вк від 14.05.2018 р. ОСОБА_1 дозволено виконання обов`язків акушерки до 0,25 ставки на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 з 07.05.2018 р.

Трудовий договір на виконання робіт за сумісництвом із позивачем не укладався.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконувала у відповідача роботу саме за сумісництвом. Крім того, позивач не нарахував та не виплатив за весь час виконання позивачем робіт по сумісництву доплату у розмірі 10 відсотків посадового окладу за використання у роботі дезінфікуючих засобів - 309,81 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків від посадового окладу - 928,88 грн. Загальна заборгованість по заробітній платі за виконану роботу за сумісництвом складає 1 238,69 грн. Суд першої інстанції також дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за основною роботою в розмірі 115,90 грн.

Проте, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач виконувала у відповідача роботу за сумісництвом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій встановлено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

В пункті 1 Положення Про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій , затвердженого Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України № 43 від 28.06.1993 року, визначено, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Відповідно до пункту 5 вищезазначеного Положення оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу. При встановленні сумісникам з погодинною оплатою праці нормованих завдань на основі технічно обґрунтованих норм оплата провадиться за кінцевими результатами за фактично виконаний обсяг робіт.

За статтею 102? КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічною за змістом є стаття 19 Закону України Про оплату праці .

Проте, як вбачається зі змісту наказу №107-вк від 14.05.2018 року, позивачу на підставі її заяви було дозволено виконувати обов`язки акушерки до 0, 25 ставки на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 з 07.05.2018 року.

Тобто вона виконувала обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своїх основних обов`язків, що також вбачається з табелів обліку робочого часу.

Виконання обов`язку тимчасово відсутнього працівника без звільнення працівника від своїх основних обов`язків - це заміна працівника, відсутнього у зв`язку з хворобою, відпусткою (без звільнення від основних трудових обов`язків), коли працівник поряд зі своєю основною роботою виконує обов`язки тимчасово відсутнього працівника. У цьому випадку, відповідно до статті 105 Кодексу законів про працю України, працівнику провадиться доплата за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника (розмір доплати встановлюється на умовах, передбачених колективним договором) - Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2011 р. № 126/06/186-11 Щодо виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника .

Якщо посадовою інструкцією працівника передбачено виконання обов`язків іншого працівника на час його відсутності, то такі обов`язки належать до його трудової функції і виконуються без видання окремого наказу та без доплати.

Роботу тимчасово відсутнього працівника покладають на працівників, які мають відповідну професійну підготовку та певну освіту, необхідну для виконання такої роботи.

Посада, за якою відбувається виконання обов`язків, має бути передбачена штатним розписом, але зайнята тимчасово відсутнім працівником. Тобто виконання обов`язків покладається на час відсутності основного працівника, який обіймає цю посаду, тоді як суміщення встановлюється лише за вакантною посадою.

Виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника допускається тільки за згодою працівника і на підставі наказу. У ньому можна визначити перелік видів робіт, які тимчасово має виконувати працівник.

За виконання обов`язків працівнику провадиться доплата. Її розмір установлюється на умовах, передбачених колективним договором.

Конкретний розмір доплати, який залежить від складності, характеру, обсягу виконуваних робіт та ступеня використання робочого часу, визначає керівник підприємства в наказі про покладення на працівника обов`язків тимчасово відсутнього працівника. Тобто працівник отримує заробітну плату у вигляді окладу (тарифної ставки) за посадою, яку обіймає, та доплату - за наказом про виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.

Як і при суміщенні посад виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника в табелі обліку використання робочого часу не відображається, оскільки здійснюється протягом робочого часу поряд із виконанням обов`язків за основною посадою. Записи про виконання таких обов`язків до трудової книжки та особової картки № П-2 також не вносяться.

Виконання обов`язків іншим працівником припиняється у день виходу на роботу працівника, обов`язки якого виконувалися. Окремий наказ про припинення виконання обов`язків не видається.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити включивши з нього висновок про виконання позивачем обов`язків тимчасово відсутнього працівника на умовах роботи за сумісництвом.

Відносно задоволення позовних вимог про стягнення зазначених вище надбавки та доплати слід зауважити таке.

Пунктом 7 Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров`я , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1418 від 29 грудня 2009 року, визначено, що надбавка за вислугу років виплачується щомісяця за фактично відпрацьований час за основним місцем роботи та за сумісництвом.

Статтею 105 КЗпП України передбачено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.

Отже, працівник не може одночасно виконувати роботу за сумісництвом, оскільки це буде вважатися суміщенням професій. Робота за сумісництвом - це виконання роботи в додатковий час, а робота за суміщенням здійснюється в той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи.

За пунктами 2, 3, 6 Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров`я , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1418 від 29 грудня 2009 року, надбавка за вислугу років установлюється медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров`я залежно від стажу роботи в такому розмірі: понад 3 роки - 10%; понад 10 років - 20%; понад 20 років - 30%.

Надбавка за вислугу років виплачується керівникам закладів охорони здоров`я, їх заступникам з числа лікарів заступникам головного лікаря з медсестринства, керівникам структурних підрозділів з числа лікарів, головним медичним сестрам, лікарям усіх спеціальностей, професіоналам з вищою немедичною освітою, що допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров`я, керівникам фармацевтичних (аптечних) закладів, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів з числа провізорів і фармацевтів, провізорам усіх спеціальностей, фахівцям з базовою вищою та неповною вищою медичною і фармацевтичною освітою усіх спеціальностей та помічникам ентомолога.

Надбавка за вислугу років у державному або комунальному закладі охорони здоров`я обчислюється виходячи з посадового окладу (з підвищеннями) працівника без урахування інших надбавок і доплат.

З огляду на викладене, для нарахування зазначеної надбавки береться посадовий оклад працівника, встановлений у графі 12 тарифікаційного списку (форма тарифікаційного списку наведена у додатку 1 до наказу Мінпраці та МОЗ від 5 жовтня 2005 року № 308/519), а саме посадовий оклад з підвищенням.

Згідно п. 8 Порядку у разі коли працівник тимчасово заміщує відсутнього працівника, надбавка за вислугу років обчислюється виходячи з посадового окладу за основною посадою (місцем роботи).

У листі Міністерства охорони здоров`я України від 05.02.2019 р. № 10.1-16/4463/2971 Щодо деяких питань оплати праці працівників закладів охорони здоров`я зазначено, що оплата праці працівників здійснюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадового окладу (тарифної ставки), або в залежності від виконання норм виробітку і відрядних розцінок з урахуванням підвищень, доплат та надбавок, передбачених діючим законодавством.

З матеріалів справи, зокрема з копії трудової книжки позивача випливає, що ОСОБА_1 має вислугу років понад 20 років.

Відповідно до підпунктів 3.1.1., 3.1.2. пункту 3.1. розділу 3. (Доплати) Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення (надалі Умови), затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від № 308/519 від 05.10.2005 року Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення , професіоналам, фахівцям, технічним службовцям та робітникам, які виконують у тому ж самому закладі, установі поряд зі своєю основною роботою додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професії (посади) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника в розмірі до 50 відсотків посадового окладу за основною посадою.

Доплати за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт провадяться у розмірі до 50 відсотків посадового окладу працівника. Зазначені доплати встановлюються працівникам за умови виконання ними роботи меншою чисельністю працівників, ніж за встановленими нормами (нормативами).

Згідно підпункту 3.4.7. пункту 3.4. (Інші доплати) цих Умов працівникам (у т.ч. молодшим медичним сестрам), які використовують у роботі дезінфікувальні засоби, а також працівникам, які зайняті прибиранням туалетів, установлюється доплата в розмірі 10 відсотків посадового окладу (тарифної ставки).

У пункті 3.5. (Порядок установлення доплат) Умов зазначено, що доплати, перелічені в цьому розділі, установлюються до посадового окладу з урахуванням підвищень.

У листі Міністерства охорони здоров`я України від 04.09.2006 р. № 10.03.67/1574 Про скасування листа МОЗ України від 25.05.2006 р. № 10.03.67/901 та врегулювання правових норм з оплати праці медичних та педагогічних працівників , на який посилається в апеляційній скарзі відповідач, надані наступні роз`яснення щодо застосування наказу Міністерства праці та соціальної політики і МОЗ України від 05.10.2005 р. № 308/519 Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення .

Відповідно до пункту 3.1 наказу Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 р. № 308/519 працівникам закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення встановлюється доплата за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника в розмірі до 50 відсотків посадового окладу.

Оскільки позивач здійснювала обов`язки тимчасово відсутнього працівника протягом робочого часу поряд із виконанням обов`язків за основною посадою, тому вона має право на отримання вказаних надбавки за вислугу років та доплати за використання дезінфікувальних засобів.

Рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення зміні з виключенням з нього висновку про роботу позивача за сумісництвом. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 374, 376, 382-384, ЦПК України, Донецький апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Міська лікарня №1 Краматорської міської ради задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 грудня 2019 року змінити.

З резолютивної частини рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 грудня 2019 року виключити визнання факту трудових відносин у зв`язку з виконанням роботи ОСОБА_1 на посаді акушерки КНП Міська лікарня №1 Краматорської міської ради на умовах сумісництва, на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років акушерки ОСОБА_2 без укладання трудового договору в період з 07.05.2018 року по 30.11.2019 року, у вільний від основної роботи час з відпрацюванням 25% робочого часу.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: В.Б. Азевич

Судді: А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст постанови складено 04 червня 2020 року.

Суддя-доповідач В.Б. Азевич