Ухвала

від 04.06.2020 по справі 759/8631/20

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 1-кс/759/2791/20

ун. № 759/8631/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року м. Київ

Слідчий суддяСвятошинського районногосуду м.Києва ОСОБА_1 ,за участюсекретаря судовогозасідання ОСОБА_2 ,розглянувши клопотання слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_3 , погоджене прокурором Київськоїмісцевої прокуратури №8 ОСОБА_4 ,про накладення арешту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019101080000172 від 13.12.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

28.05.2020 року до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва надійшло вказане клопотання, в якому слідчий просить накласти арешт на майно, а саме: на нежитлові приміщення з АДРЕСА_1 ) за адресою: АДРЕСА_2 , площею 193,90 кв. м., шляхом накладення заборони на його відчуження третім особам, його перетворення шляхом зміни площі чи проведення будь-яких робіт пов`язаних з переплануванням чи демонтажем стін.

Обґрунтовуючи дане клопотання, слідчим зазначено, що досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні встановлено про те, що згідно до заяви громадської спілки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виявлено, що службові особи ТОВ «КОМПАНІЯ КАПІТАН» підробили лист опитування мешканців будинку АДРЕСА_2 з метою укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень у підвалі вказаного будинку, а надалі шахрайським шляхом заволоділи нежитловими приміщеннями у підвалі будинку з АДРЕСА_1 , шляхом підробки офіційних документів.

Так за вказаною адресою у підвалі будинку невідомі особи досить довгий час проводять ремонтні роботи, дані роботи проводяться зі змінами в інженерних мережах та за втручанням в несучі конструкції, про що свідчить самовільно викопаний вхід торця будинку і вирізана частина несучої стіни.

04.10.2019 враховуючи те, що виконання ремонтних робіт проводиться незаконно, без будь-яких дозвільних документів, мешканці будинку занепокоїлись ситуацією і звернулись до громадської спілки з метою з`ясування підстав проведення робіт, а також з метою встановлення власника приміщення.

09.10.2019 у відповідь на інформаційний запит Подільська районна у м. Києві державна адміністрація надала інформацію щодо власника підвалу будинку на АДРЕСА_2 , додавши копію договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.12.2007 року.

07.02.2020 Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентарізації» надало відповідь на запит щодо права власності на майно і встановили наступне: згідно договору купівлі - продажу нежилих приміщень від 25.12.2007 року ТОВ «КОМПАНІЯ КАПІТАН» в ролі покупця придбало нежиле приміщення з № 1 по № 6 (груп. прим.30) ( в літ. А) загальною площею 193,90 кв.м. Також КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентарізації» додає Акт прийняття-передачі № 31 від 21 лютого 2008, згідно до якого вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КАПІТАН», зареєстроване Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 15 жовтня 2003 року за № 1068120 0000 000894, ідентифікаційний код 32487247, надалі «Покупець», місцезнаходженням якого є: АДРЕСА_3 , в особі Генерального директора ОСОБА_5 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , та який діє на підставі Статуту, з другої сторони, уклали цей акт про передачу нежилих приміщень. Також додаються Свідоцтво про право власності від 26 січня 2011 року серії САЕ № 178046 та САЕ № 178047, і копії планів приміщень.

Також у відповідь на інформаційний запит від Подільської районної у м. Києві державної адміністрації була надана копія листа опитування мешканців будинку, які нібито не заперечували проти приватизації підвального приміщення у будинку. Ознайомившись із даними документами мешканці будинку повідомили, що ніхто до них не звертався, жодних підписів у підтвердження своєї згоди на приватизацію підвального приміщення будинку не давали і тому даний документ є підробним.

В ході допиту трьох осіб, які є мешканцями даного будинку, а також родичами учасників опитування щодо приватизації підвального приміщення, було надано такі показання, що вони не підписували згоди на опитування мешканців будинку АДРЕСА_2 з метою укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень у підвалі вказаного будинку.

27.01.2020 нежитлові приміщенняз №1по №6(групаприм.30)(вліт.А)за адресою: АДРЕСА_2 ,площею 193,90кв.м.,реєстраційний номероб`єкту нерухомості 34180355, що належитьна правіприватної власностіТОВ «КОМПАНІЯКАПІТАН» буловизнане речовимдоказом,шляхом винесеннявідповідної постанови.

Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи, що в матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав щодо накладення арешту на нерухоме, а саме: нежитлові приміщення з № 1 по № 6 (гуп. прим. 30) (в літ. А) за адресою: АДРЕСА_2 , площею 193,90 кв. м.,що належить на праві власності ТОВ «КОМПАНІЯ «КАПІТАН»», у володінні якого перебуває вказане майно, розпоряджатись будь-яким чином таким майном та використовувати його,зметою швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, з метою забезпечення можливого заявленого цивільного позову в рамках кримінального провадження, з метою збереження речових доказів та виконання завдань арешту майна в частині пошкодження, знищення, перетворення, відчуження такого майна, слідчий просив клопотання задовольнити.

За викликом в судове засідання ані слідчий, ані прокурор не з`явились, про час та місце повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення не надходило.

Власник майна до суду не викликався в порядку ч. 2 ст. 172 КПК України.

Слідчий суддя розглянувши дане клопотання, долучені до нього матеріали, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання слідчого, виходячи з наступного.

Пунктом 15 ч.1 ст. 7 КПК України встановлено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з п. 18) ч. 1ст. 3 КПК України, до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти ОСОБА_4» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «ОСОБА_10 проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до вимог ч. 1ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Відповідно до ч. 1ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до п. 7 ч. 2ст. 131 КПК Українипередбачені такі види заходів забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Відповідно ч.1, ч. 2 ст.172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.2ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 64-2 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п.1 ч.2ст.170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 КПК України.

Згідно ч.10ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно ч.2ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Слідчим до клопотання надано витяг з ЄРДР станом на 16.03.2020 року, як з нього вбачається в кримінальному провадженні, на даний час підозру нікому не пред`явлено.

В клопотанні слідчий пов`язує необхідність накладення арешту на вказане майно з метою збереження речових доказів. Проте слідчим в клопотанні про накладення арешту, за якими саме ознаками вказане майно віднесено до речових доказів у кримінальному провадженні. При тому, що постанова про визнання майна речовими доказами в матеріалах клопотання відсутня.

Оскільки будь-якій особі у кримінальному провадженні про підозру не повідомлено, розмір матеріальної шкоди не встановлено, цивільний позов у провадженні відсутній, також не наведеного жодного обґрунтування щодо наявності підстав для стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, зокрема і у порядку конфіскації майна.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи правову кващіфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в рамках якого подано дане клопотання, а також необґрунтованість і недоведеність необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя не знаходить правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98, 170-173,175,309,372,392,532 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_3 , погоджене прокурором Київськоїмісцевої прокуратури №8 ОСОБА_4 про накладення арешту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019101080000172 від 13.12.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України,- відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для особи, без виклику якої було постановлено ухвалу, - строк апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання нею копії даної ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1