Ухвала

від 04.06.2020 по справі 920/172/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

04.06.2020 Справа № 920/172/20

Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/172/20 в порядку загального позовного провадження

за позовом: керівника Роменської місцевої прокуратури Сумської області (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Соборна, 43) в інтересах держави в особі позивача: Курманівської сільської ради Недригайлівського району Сумської області (42137, Сумська область, Недригайлівський район, с. Курмани, вул. Центральна, 22, код ЄДРПОУ 04388550)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Вакули Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про стягнення 98254,47 грн.,

представники сторін:

прокурор: Тихонова О.М.

позивача: не з`явився;

відповідача: адвокат Нестеренко А.В.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява до відповідача, в якій позивач просить суд стягнути 98254,47 грн. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати, а також судовий збір сплачений при поданні позову.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 19.02.2020 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.03.2020, 10:40.

Однак 17.03.2020 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився на лікарняному, що унеможливлювало розгляд справи.

Ухвалою суду від 23.03.2020 призначено підготовче засідання на 09.04.2020.

05.03.2020 представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову, зазначивши про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів існування протягом зазначеного у позові періоду земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, у розумінні та визначенні положень земельного законодавства (не зазначив кадастровий номер земельної ділянки), та не надав доказів реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України «Про оренду землі» .

30.04.2020 до суду надійшла відповідь Роменської місцевої прокуратури на відзив, в якій надала пояснення, міркування щодо наведених у відзиві заперечень.

Ухвалою суду від 09.04.2020 відкладено підготовче засідання на 14.05.2020.

Ухвалою суду від 14.05.2020 відкладено підготовче засідання на 04.06.2020.

03.06.2020 до суду надійшли додаткові пояснення Роменської місцевої прокуратури.

07.04.2020 представник відповідача подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду.

В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача посилається на те, що у прокурора відсутні законні підстави для представництва інтересів держави з відповідним позовом та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Згідно ч.3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах здійснювати відповідні повноваження - Курманівську сільську раду, а в обґрунтування звернення з цим позовом прокурор зазначає, що орган місцевого самоврядування не вживає заходів щодо стягнення з ФОП Вакули В.М. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Виходячи із вказаних обставин, суд приходить до висновку, що в даному випадку прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Курманівської сільської ради та належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення такого захисту позивачем.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.

Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У відповідності з ч. 1 ст. 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно із ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Звертаючись із цим позовом, прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 98254,47 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 набув право власності на об`єкти нерухомого майна відповідно договору купівлі-продажу приміщення, укладеного між ним як фізичною особою та ОСОБА_2 . Зі змісту вказаного договору вбачається, останній був підписаний ОСОБА_1 без зазначення про те, що він виступає у цих правовідносинах як фізична особа-підприємець.

На підставі заяви ОСОБА_1 рішенням Курманівської сільської ради від 23.04.2015 йому як фізичній особі було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. При цьому до згаданої заяви відповідач додав копію паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

08.06.2015 ОСОБА_1 уклав з суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою підприємцем Ковальчук ОСОБА_3 договір №26 про розроблення Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того в матеріалах справи містяться додані до позовної заяви два листи голови комісії з визначення та нарахування збитків власникам землі та землекористувачам Недригайлівської районної державної адміністрації про запрошення на засідання жителя м. Суми ОСОБА_1

Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Отже наявність у ОСОБА_4 В ОСОБА_5 статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи - підприємця він виступає в такій якості у спірних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц, від 03 жовтня 2018 у справі №904/1182/17, від 13.03.2018 у справі №306/2004/15-ц.

Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Оскільки у спірних правовідносинах виступає громадянин ОСОБА_1 , розгляд цієї справи впливає на права та обов`язки останнього саме як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, у зв`язку з чим такий спір повинен розглядатися місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суд дійшов висновку про закриття провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи, що прокурором на момент винесення даної ухвали не подано суду відповідного клопотання, у суду відсутні передбачені чинним законодавством України підстави для повернення судового збору.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовити.

2. Провадження у справі № 920/172/20 закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в частині закриття провадження у справі у строки, встановлені статтею 256 ГПК України.

Ухвалу підписано 05.06.2020.

Суддя В.В. Яковенко