Рішення

від 02.06.2020 по справі 920/234/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.06.2020 Справа № 920/234/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., при секретарі судового засідання Галашан І.В., розглянувши матеріали справи № 920/234/20 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

за позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720, електронна пошта ngu@naftogaz.com),

до відповідача: Вищого комунального навчального закладу Сумської обласної ради Путивльський педагогічний коледж імені С.В. Руднєва (вул. Миколи Маклакова, буд. 79, м. Путивль, Сумська область, 41500, ідентифікаційний код 02137810),

про стягнення 3084,12 грн на підставі договору постачання природного газу № 00282/16 ТЕ-29 від 29.09.2016, укладеного між сторонами.

Без виклику представників сторін.

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3084,12 грн заборгованості за договором постачання природного газу № 00282/16-ТЕ-29 від 29.09.2016, з них: 1169,94 грн - пеня, 363,09 грн - 3 % річні та 1551,09 грн - інфляційні втрати; а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.

Ухвалою суду від 11.03.2020 у справі № 920/234/20 постановлено відкрити провадження у справі № 920/234/20, справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 28.04.2020, 10:30.

28.04.2020 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою суду від 04.05.2020 у справі № 920/234/20 постановлено призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 02.06.2020, 11:30, без виклику сторін.

У судовому засіданні 02.06.2020 (без виклику представників сторін за наявними матеріалами) встановлено наступне.

02.06.2020 від представника позивача електронною поштою надійшла заява від 01.06.3020 № 14/4-3720-20 про розгляд справи без участі позивача.

Ухвалу суду від 11.03.2020 про відкриття провадження у справі № 920/234/20 в порядку спрощенного провадження без виклику сторін відповідач отримав 16.03.2020. Правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

29.09.2019 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Вищим комунальним навчальним закладом Сумської обласної ради Путивльським педагогічним коледжом імені С.В. Руднєва (відповідач) укладено договір № 00282/16-ТЕ-29 постачання природнього газу (далі- Договір).

Відповідно до п.1.1 та 1.2 Договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016 році природній газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природній газ, що постачається за цим договором, використовується позивачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води з населення.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 60 756 грн 95 коп, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 11 273 грн 69 коп, від 30.11.2016 на суму 22 790 грн 53 коп, від 31.12.2016 на суму 26 692 грн 73 коп.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач вказує, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення 1169,94 грн пені, 363,09 грн - 3 % річних та 1551,09 грн інфляційних втрат; а також витрат по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем остаточний розрахунок по договору від 29.09.2019 № 00282/16-ТЕ-29 за зобов`язаннями:

- жовтня 2016 було здійснено 30.11.2016;

- листопада 2016 - 16.12.2016;

- грудня 2016 - 28.02.2018;

Таким чином заборгованість за договором від 29.09.2019 № 00282/16-ТЕ-29 була повністю погашена відповідачем лише 28.02.2018.

Відтак позивач нарахував відповідачу:

- за зобов`язаннями жовтня 2016 - 25 грн 87 коп. пені та 3 грн 70 коп. - 3 відсотка річних;

- за зобов`язаннями листопада 2016 - нарахувань не здійснено;

- за зобов`язаннями грудня 2016 - 1144 грн 07 коп пені, 359 грн 39 коп. - 3 відсотка річних та 1551 грн 09 коп інфляційних втрат.

Таким чином, загальна сума нарахувань за несвоєчасне виконання зобов`язання відповідачем становить 3084,12 грн, з яких пеня у сумі - 1169,94 грн, 363,09 грн - 3 % річних та 1551,09 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань, зокрема, є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідоно до ст 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.

Договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору є і мови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Позивач вказує, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення з пені, 3 % річних та інфляційні збитки.

Факт прострочення платежу за отриманий природний газ підтверджується розрахунками позивача.

Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 Господарського кодексу України.

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договором (пунктом 8.2) передбачено, що у разі порушення покупцем умов пункту 6.1 договору, покупець зобов`язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов`язання, з урахуванням положень Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Таким чином, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1169 грн 94 коп.

Щодо нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вважає їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, сума 3 % річних інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 363,09 грн та 1551,09 грн відповідно.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що, відповідно до положень Закону Закону Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії від 03.11.2016 № 1730-VII законодавцем визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 2 Закону Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії від 03.11.2016 № 1730-VII його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 3 статті 7 Закону Закону Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії від 03.11.2016 № 1730-VII визначено порядок розрахунків постачальників та споживачів енергоносіїв у разі прострочення споживачів в оплаті вартості природного газу, використаного для виробництва теплової та електричної енергії, за умов погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом (до 29.11.2016). На таку заборгованість з оплати природного газу не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов`язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом.

З огляду на те, що відповідачем заборгованість за Договором не була погашена до 29.11.2016 включно, а погашення заборгованості здійснювалось починаючи з 30.11.2016, норми ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії щодо списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних у данному випадку не застосовуються.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2102 грн покладається на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, Господарського процесуального кодексу, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Вищого комунального навчального закладу Сумської обласної ради Путивльський педагогічний коледж імені С.В. Руднєва (вул. Миколи Маклакова, буд. 79, м. Путивль, Сумська область, 41500, ідентифікаційний код 02137810) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720) пеню в сумі 1169 грн 94 коп, 3% річних у сумі 363 грн 09 коп., інфляційні втрати у сумі 1551 грн 09 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 256 (апеляційного оскарження) продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено 04.06.2020

Суддя Ю.А. Джепа