Постанова

від 26.05.2020 по справі 909/1254/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 909/1254/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

представники учасників справи:

прокурора -Федюк Ю. П.,

відповідача - Олейник І.Ю., Миронюк В.В.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 (судді: Данко Л. С. - головуючий, Мирутенко О. Л., Скрипчук О. С.) у справі

за позовом прокурора Верховинського району

до Голошинської сільської ради Івано-Франківської області, фізичної особи-підприємця Миронюка Валерія Володимировича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідропауер",

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міжнародна благодійна організація "Екологія-Право-Людина",

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, договору суборенди земельної ділянки, приведення земельної ділянки у попередній стан та її повернення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У листопаді 2014 року прокурор Верховинського району звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Голошинської сільської ради Івано-Франківської області (далі - Голошинська сільська рада), до Фізичної особи-підприємця Миронюка В. В. (далі - ФОП Миронюк В. В.). Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідропауер" (далі - ТОВ "Гідропауер") про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16.08.2010, договору суборенди земельної ділянки від 15.10.2010, приведення земельної ділянки площею 1,2914 га у попередній стан та повернення її Голошинській сільській раді.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 12, 78, 80, 83, 122, 124 Земельного кодексу України, пункту 34 статті 25, пункту 14 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовані тим, що земельну ділянку площею 1,2914 га передано в оренду без волі Голошинської сільської ради, чим порушено вимоги статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статей 116, 118 Земельного кодексу України, отже укладений між Голошинською сільською радою та ФОП Миронюком В. В. договір оренди земельної ділянки від 16.08.2010 і договір суборенди земельної ділянки від 15.10.2010, укладений між ФОП Миронюком В. В. і ТОВ "Гідропауер" підлягають визнанню недійсними.

1.3. ФОП Миронюк В. В. подав до суду заяву про застосування позовної давності, наголошуючи, що спірні договори укладено 16.08.2010 і 15.10.2010, а позов прокурор подав 10.11.2014, отже позивач пропустив трирічний строк позовної давності, що на підставі статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позову.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2014 позов задоволено, визнано недійсними договір оренди земельної ділянки від 16.08.2010 і договір суборенди земельної ділянки від 15.10.2010, зобов`язано ФОП Миронюка В. В. привести земельну ділянку у попередній стан та повернути її Голошинській сільській раді.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.05.2019 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2014 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання ФОП Миронюка В. В. повернути земельну ділянку Голошинській сільській раді. У цій частині прийнято нове рішення про відмову у прозові в цій частині. У решті рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29.08.2019 постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.05.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2.2. Під час нового розгляду постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2014 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорювані у справі договір оренди земельної ділянки від 16.08.2010 і договір суборенди земельної ділянки від 15.10.2010 укладено на підставі рішень сесії Голошинської сільської ради, доказів скасування чи визнання недійсними яких сторони не надали.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи наявні протоколи сесій Голошинської сільської ради від 22.06.2009, від 25.10.2009, від 18.07.2010, від 24.09.2010 підписані головою та секретарем Голошинської сільської ради, з доданими списками присутніх на сесії депутатів, якими підтверджується включення до порядку денного, обговорення та прийняття Голошинською сільською радою рішень від 22.06.2009 "Про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування об`єкту земельної ділянки ПП Миронюку В. В.", від 25.10.2009 року "Про розгляд клопотання приватного підприємця Миронюка В. В.", від 18.07.2010 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємцю Миронюку В. В.", від 24.09.2010 "Про передачу в суборенду частини земельної ділянки, що знаходиться в с. Голошино". Зазначені рішення додані до відповідних протоколів сесій Голошинської сільської ради та підписані сільським головою, що узгоджується з положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування" та Регламенту роботи Голошинської сільської ради та спростовує твердження прокурора, що на сесіях Голошинської сільської ради рішення щодо виділення земельної ділянки ФОП Миронюку В. В. не приймались.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання прокурора на встановлені в ході досудового слідства по кримінальному провадженню факти підробки сільським головою Голошинської сільської ради рішень щодо виділення земельної ділянки ФОП Миронюку В. В., оскільки на час прийняття місцевим судом рішення у справі чинним процесуальним законодавством передбачено, що преюдиційне значення для господарського суду законодавством надано лише вироку суду, а не обставинам, встановленим в ході досудового слідства у кримінальному провадженні.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порушення процедури голосування при прийнятті рішень сільською радою не заперечує факту прийняття таких рішень та не може слугувати підставою для визнання недійсними договорів, укладених на підставі таких рішень, з мотивів відсутності волевиявлення ради на передачу земельної ділянки в оренду.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, прокурор у касаційній скарзі (поданій 27.12.2019) просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2014.

Скаржник наголошує, що із системного аналізу положень чинного законодавства, зокрема, статті 144 Конституції України та статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування" можна дійти висновку, що рішення органу місцевого самоврядування вважається прийнятим якщо повністю дотримано процедуру його прийняття. Водночас як убачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, депутати Голошинської сільської ради на сесіях від 22.06.2009, від 25.10.2009, від 18.07.2010, від 24.09.2010 за прийняття рішень про надання в оренду спірної земельної ділянки не голосували, тобто їх волевиявлення саме на таке розпорядження землею не було, що свідчить про неприйняття Голошинською сільською радою відповідних рішень.

При цьому, факт неприйняття Голошинською сільською радою рішень, а лише їх підписання сільським головою без дотримання установленої законом процедури, встановлений у справі № 340/832/14-к, у якій зазначено, що голосування депутатів Голошинської сільської ради на сесіях які відбулися 22.06.2009, 18.07.2010, 24.09.2010 не проводилося, що також підтверджується і копіями протоколів допиту всіх депутатів Голошинської сільської ради та її секретаря.

Проте суд апеляційної інстанції оцінки доводам і доказам не надав.

Прокурор також наголошує, що за інформацією Держземагентства у Верховинському районі Головного управління Держземагентства в Івано-Франківській області (лист від 18.11.2014 № 03/11/643) спірна земельна ділянка частково розташована за межами Голошинської сільської ради та знаходиться в межах території Чернівецької області (Путильський район). Згідно з даними Державного земельного кадастру межа між Івано-Франківською та Чернівецькою областями проходить по руслу річки Білий Черемош .

Проте зазначене не взято судом апеляційної інстанції до уваги.

Крім того, прокурор зазначає, що метою укладення оскаржуваних договорів є будівництво гідроелектростанції. У той же час, Голошинська сільська рада на час укладення оспорюваних договорів не була наділена повноваженнями щодо передачі в оренду (суборенду) земельних ділянок в силу статті 12 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України, за змістом яких орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Миронюк В. В. просить відмовити у її задоволенні, посилаючись, зокрема, на практику Європейського суду з прав людини зазначає, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Голошинської сільської ради Верховинського району від 22.06.2009 "Про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування об`єкту земельної ділянки ФОП Миронюку В .В." ФОП Миронюку В. В. надано дозвіл на збір матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки на території населених пунктів Голошинської сільської ради в селі Голошино, присілок Тарночки, вздовж річки Білий Черемош, орієнтовною площею 3 га, для будівництва та обслуговування електростанції (малої ГЕС), як соціально-значимого об`єкту у розвитку регіону, призначеного для виробництва електричної енергії з використанням альтернативних, відновлюваних джерел енергії, в довгострокову оренду (том 1, а. с. 33).

Згідно з рішенням Голошинської сільської ради Верховинського району від 25.10.2009 № 7 "Про розгляд клопотання ФОП Миронюка В. В.":

- затверджено містобудівні обґрунтування малої гідроелектростанції (далі -ГЕС) в селі Голошино Верховинського району Івано-Франківської області;

- затверджено матеріали погодження місця розташування земельної ділянки ФОП Миронюку В. В. для будівництва та обслуговування малої ГЕС, розташованої вздовж річки Білий Черемош в с. Голошино;

- надано дозвіл ПП Миронюку В.В. на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельної ділянки площею 1,2914 га для будівництва та обслуговування малої ГЕС, розташованої вздовж річки Білий Черемош, що знаходиться в межах села Голошино присілок Тарночки.

Рішенням Голошинської сільської ради Верховинського району від 18.07.2010 № 2 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП Миронюку В. В." затверджено проект землеустрою та передано ФОП Миронюку В.В. в довгострокову оренду терміном на 49 років спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування малої гідроелектростанції (том 1, а. с. 31-32).

4.3. На виконання рішення Голошинської сільської ради від 18.07.2010 № 2, між ФОП Миронюком В. В. і Голошинською сільською радою 16.08.2010 укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,2914 га, кадастровий номер 2620882201010010225 для будівництва та обслуговування малої ГЕС, розташованої в селі Голошино, Верховинського району, присілок Тарночки.

Договір 16.08.2010 зареєстровано у Верховинському Державному земельному кадастрі (том 1, а. с. 20-23).

4.4. Суди також установили, що рішенням Голошинської сільської ради від 24.09.2010 №3 "Про передачу в суборенду частини земельної ділянки, що знаходиться в селі Голошино" надано ФОП Миронюку В. В. згоду на передачу в суборенду частини земельної ділянки, яка належить йому на правах оренди згідно з договором від 16.08.2010, площею 0,6324 га, ТОВ "Гідропауер" на ідентичних умовах без зміни цільового призначення (том 1, а. с. 30).

На підставі цього рішення 15.10.2010 між Голошинською сільською радою, ФОП Миронюком В. В. та ТОВ "Гідропауер" укладено договір суборенди частини земельної ділянки, розташованої в селі Голошино Верховинського району, площею 0,6324 га, для будівництва та обслуговування малої ГЕС.

Договір 15.10.2010 зареєстровано у Верховинському Державному земельному кадастрі (том 1, а. с. 24-27).

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається є вимога прокурора про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 16.08.2010 і договору суборенди земельної ділянки від 15.10.2010, приведення земельної ділянки площею 1,2914 га у попередній стан і повернення її Голошинській сільській раді, з посиланням на передачу земельної ділянки у користування без волі Голошинської сільської ради, чим порушено вимоги статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статей 116, 118 Земельного кодексу України.

4.6. За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

4.7. За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, яку позивач визначив як підставу для позову про визнання недійсними технічних умов від 24.10.2017 № 7/2017, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

4.8. За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Бейелер проти Італії " ( Beyeler v. Italy ), заява № 33202, § 100).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування ( legitimate expectation ) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28.09.2004 у справі "Копецький проти Словаччини" ( Kopecky v. Slovakia ), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02.07.2002 у справі "Гайдук та інші проти України" ( Gayduk and Others v. Ukraine ), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 50) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16).

4.9. За змістом статей 116, 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення спірних договорів) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтями 13, 16 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За змістом статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з пунктом 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законом України визнаються незаконними у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції установив, що спірні у цій справі договори оренди від 16.08.2010 і суборенди від 15.10.2010 були укладені та зареєстровані на підставі рішень органу місцевого самоврядування - Голошинської сільської ради, які є чинними та не скасовані у встановленому законом порядку, про що звертав увагу і Верховний Суд у постанові від 29.08.2019 у цій справі.

4.10. Крім того, суд апеляційної інстанції установив, що за змістом пунктів 6, 7 Регламенту роботи Голошинської сільської ради (далі - Регламент) сільська рада з питань, що обговорюються, приймає рішення в межах, наданих їй Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", забезпечує їх виконання, здійснює контроль за впровадженням цих рішень в життя. Рішення сільської ради приймається більшістю від загальної кількості обраних депутатів ради, його підписує сільський голова, а в разі його відсутності - секретар сільської ради. Кожна сесія сільської ради оформлюється протоколом, який веде секретар сільської ради. До протоколу додаються рішення, прийняті сільською радою, письмові запити депутатів, список запрошених на сесію депутатів, список відсутніх депутатів. Протокол сесії сільської ради підписує сільський голова, у разі його відсутності - секретар сільської ради.

Суд апеляційної інстанції установив, що у матеріалах справи наявні протоколи сесій Голошинської сільської ради від 22.06.2009, від 25.10.2009, від 18.07.2010, від 24.09.2010, підписані головою та секретарем Голошинської сільської ради, з доданими списками присутніх на сесії депутатів, якими підтверджується включення до порядку денного, обговорення та прийняття Голошинською сільською радою рішень від 22.06.2009 року "Про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування об`єкту земельної ділянки ФОП Миронюку В. В.", від 25.10.2009 "Про розгляд клопотання приватного підприємця Миронюка В. В.", від 18.07.2010 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємцю Миронюку В. В. ", від 24.09.2010 "Про передачу в суборенду частини земельної ділянки, що знаходиться в с. Голошино".

Суд установив, а прокурор не спростував, що зазначені рішення додані до відповідних протоколів сесій Голошинської сільської ради та підписані сільським головою, що узгоджується з положеннями Закону України "Про місцеве самоврядуванняв Україні" та положеннями Регламенту роботи Голошинської сільської ради.

Отже доводи прокурора, що на сесіях Голошинської сільської ради рішення щодо виділення земельної ділянки ФОП Миронюку В. В. не приймались суд визнав безпідставними.

4.11. При цьому, посилання прокурора на встановлені у кримінальному провадженні № 12014090130000102 обставини щодо підробки сільським головою Голошинської сільської ради рішень щодо виділення земельної ділянки ФОП Миронюку В. В., суд апеляційної інстанції також не взяв до уваги, оскільки за змістом статті 35 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, яка діяла на час ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, перегляд якого здійснювався в апеляційному порядку), преюдиційне значення для господарського суду законодавством було надано лише вироку суду, а не обставинам, встановленим в ході досудового слідства по кримінальному провадженню.

Згідно з частиною 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови) обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом з цим, як установив суд апеляційної інстанції та свідчать матеріали справи, ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30.01.2018 у справі № 340/832/14-к Федорчака О. М . (голову Голошівської сільської ради станом на час прийняття рішень і укладення спірних у справі № 909/1254/14 договорів) звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України ("Службова недбалість") у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження. В цій ухвалі встановлено порушення ОСОБА_3 як головою сільської ради процедури прийняття рішень на засіданнях сесій депутатів сільської ради.

Суд апеляційної інстанції здійснюючи розгляд справи установив, що порушення процедури голосування під час прийняття сільською радою рішень не заперечує факту прийняття таких рішень та не може слугувати підставою для визнання недійсними договорів, укладених на підставі таких рішень, з мотивів відсутності волевиявлення ради на передачу земельної ділянки в оренду.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством (постанови Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 904/4167/16, від 15.03.2018 у справі № 909/343/17).

4.12. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4.13. Ураховуючи норми законодавства та установлені судом апеляційної інстанції обставини справи, зокрема, щодо укладення оспорюваних договорів оренди земельної ділянки від 16.08.2010 і суборенди земельної ділянки від 15.10.2010 на виконання чинних рішень Голошинської сільської ради, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову прокурора з наведених ним підстав.

4.14. Стосовно посилань прокурора про встановлення в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області від 01.07.2014 обставин часткового розташування переданої Голошинською сільською радою земельної ділянки у користування ФОП Миронюку В. В. за межами Голошинської сільської ради (в межах території Путильського району Чернівецької області), отже порушення вимог статей 12, 122 Земельного кодексу України, суд апеляційної інстанції установив, що згідно з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 у справі № 876/4386/15 визнано протиправними дії Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області з організації, проведенню та оформленню перевірки щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок для будівництва і обслуговування міні ГЕС на території Голошинської сільської ради, що здійснювалися у липні 2014 року. При цьому встановлено що перевірку проведено контролюючим органом з порушенням вимог чинного законодавства, а тому така є протиправною, як і її результати, викладені в акті від 01.07.2014.

4.15. Доводи прокурора про порушення статті 12 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України під час укладення спірних договорів, оскільки на переконання прокурора орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації не можуть бути взяті до уваги, оскільки прокурор не надав доказів належності земельної ділянки, переданої у користування ФОП Миронюку В. В. до водного об`єкта загальнодержавного значення відповідно до норм чинного законодавства.

4.16. Висновок суду апеляційної інстанції про залишення без задоволення заяви ФОП Миронюка В. В. про застосування позовної давності через встановлення обставин відсутності підстав для задоволення позову також відповідає положенням чинного законодавства.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Згідно з частиною 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову від 26.11.2019 із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженої у справі постанови немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у справі № 909/1254/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак