Постанова

від 02.06.2020 по справі 607/29605/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/29605/19Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/411/20 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Костів О. З.,

за участі секретаря -Кантицької О.І.

та сторін -позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Шелеп І.В ОСОБА_2 та адвоката Стадник В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/29605/19 за апеляційною скаргою Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 лютого 2020 року, ухваленого суддею Позняк В.М., повний текст рішення складено 21 лютого 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Тернопільського академічного обласного драматичного театру актора і ляльки, яким просив визнати незаконним та скасувати наказ директора-художнього керівника театру від 06.12.2019 року № 61-к Про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа 06 грудня 2019 року у зв`язку з прогулом без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України , поновити на посаді сторожа, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10000 гривень моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що він не з`явився на роботу 27.11.2019 року за погодженням із своїм безпосереднім керівником ОСОБА_3 у зв`язку із тим, що на його зміну мав вийти інший сторож ОСОБА_4 , після лікарняного.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки (46001, місто Тернопіль, вул. Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 05509429) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора - художнього керівника театру від 06.12.2019 року №61-к Про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа 06 грудня 2019 року у зв`язку з прогулом без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки.

Стягнуто з Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки середнього заробітку в користь ОСОБА_1 9294,32 за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки в користь ОСОБА_1 1000 гривень моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 4908,82 гривень підлягає негайному виконанню.

Стягнуто з Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки в дохід держави судовий збір у розмірі 840,80 гривень.

Стягнуто з Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки в користь ОСОБА_1 1536 грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі Тернопільський академічний обласний театр актора і ляльки просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 лютого 2020 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд при частковому задоволені позову зробив висновок, що відсутність працівника на роботі можна вважати поважним, оскільки відсутній він був з дозволу безпосереднього керівника. Однак такі висновки суду є хибними і при прийнятті рішення суд керувався лише свідченнями ОСОБА_3 , який повідомив суд, що він не пам`ятає чи ОСОБА_1 спілкувався із ним 25 листопада 2019 року з приводу його зміни 27 листопада 2019 року, чи запитував він його про те чи виходити на роботу 27 листопада 2019 року, у зв`язку із виходом з лікарняного ОСОБА_4 .

Твердження суду, що відповідач надав опосередковані доводи щодо причин звільнення, спростовується показами свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які в судовому засіданні спростували доводи позивача про те, що він не вийшов на роботу з дозволу керівництва. ОСОБА_3 в судовому засіданні чітко пояснив про те, що графік чергувань не змінював.

Відповідно до графіка чергувань пожежників і сторожів на листопад 2019 року, затвердженого директором - художнім керівником Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки, позивач зобов`язаний був вийти на роботу 27.11.2019 з 8:00 до 8:00 28.11.2019 року. Однак був відсутній на робочому місці, а в телефонному режимі свою відсутність пояснив перебуванням на дачі. Про відсутність позивача доповідною запискою повідомлено директора та складено 27.11.2019 року о 11 год. акт відсутності працівника на роботі. 05.12.2019 року ОСОБА_1 запропоновано надати письмові пояснення відсутності на роботі, однак він відмовився про що був складений відповідний акт від 05.12.2019 року.

Приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа відповідач виходив із того, що позивач допустив порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу без поважних причин та систематично порушував трудову дисципліну раніше, а саме: наказ № 8-К від 18.10.2012 році про винесення догани за порушення трудової дисципліни, самовільне відлучення з роботи, наказ № 1 від 05.04.2013 року про винесення догани за порушення роботи, наказ № 1 від 05.04.2013 року про винесення догани за порушення трудової дисципліни, самовільне відлучення з роботи під час чергування, наказ № 1 від 26.12.2018 року про винесення догани за неналежне виконання своїх посадових обов`язків.

Тому твердження суду про те, що позивач не вийшов на роботу з поважних причин, а саме з дозволу керівника є помилковим та спростовується як показами свідків так і матеріалами справи.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки у якому зазначив, що судом першої інстанції правильно застосовано до даних правовідносин норми матеріального права (трудового законодавства.)

Відповідач всупереч вимогам процесуального законодавства України в ході судового засідання не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів про протиправне і самовільне залишення ОСОБА_1 робочого місця 27.11.2019 року без поважних причин.

Вважає, що суд першої інстанції законно поклав в основу прийнятого рішення покази свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та частково покази заступника директора ОСОБА_3 , який був безпосереднім керівником сторожів та наділений правом корегувати (змінювати), а в окремих випадках оперативно вносити усні зміни в графік чергування сторожів, який ним і складався на кожен місяць.

Також судом достовірно встановлено, що перешкодою не виходу ОСОБА_5 на роботу замість ОСОБА_1 , стало те, що бухгалтерія вже закрила місяць, а тому запропонувала йому продовжити лікування, хоча він вже був здоровий.

У судовому засіданні представники Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки ОСОБА_8 та адвокат Стадник В.О. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в ній

ОСОБА_1 апеляційну скаргу Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки не визнав, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 19, 274 ЦПК України зазначена справа відноситься до малозначних.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (ст. 369 ч. 3 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 18.09.1997 року працював в Тернопільському академічному обласному театрі актора і ляльки на різних посадах, а з 11.10 2000 року - на посаді сторожа, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.6).

Відповідно до наказу від 06.12.2019 року № 61-К Про звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа у зв`язку із прогулом без поважних причин за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.8).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Відповідно до судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Як вбачається із графіка чергувань пожежників і сторожів театру на листопад 2019 року, підписаного заступником керівника Козачок В.П. та погодженого директором ОСОБА_8 в жовтні 2019 року, що ОСОБА_1 в листопаді 2019 року чергує 04, 08, 12 (один раз в чотири доби), а 14, 18, 21, 24, 27, 30 - один раз в три доби. В даному графіку зазначено, що ОСОБА_4 з 14.11. перебуває на лікарняному. Чергування сторожами проводилось подобово з 8 години одного дня до 8 години другого дня.

Із матеріалів справи вбачається, що підставою для звільнення ОСОБА_1 була доповідна записка від 27.11.2019 року заступник директора-художнього керівника з основної діяльності ОСОБА_3 , де останній повідомив директора художнього керівника ОСОБА_8 про те, що 27 листопада 2019 року згідно графіка чергування сторож ОСОБА_1 не вийшов на роботу не маючи на те поважної причини. В телефонному режимі ОСОБА_1 відповів, що він на дачі. Щоб забезпечити робочий процес викликано з дому сторожа ОСОБА_5 (який перебував на лікарняному). Повідомляє, що ОСОБА_1 систематично порушує трудову дисципліну, неадекватно реагує на зауваження, грубіянить. Складалися акти порушень та догана (а.с.30).

Відповідно до акту відсутності на роботі від 27.11.2019 року 11:00, який складений головним бухгалтером ОСОБА_9 , головою ПК ОСОБА_10 , начальником основного виробництва ОСОБА_11 , актором вищої категорії ОСОБА_12 засвідчено факт того, що ОСОБА_1 27.11.2019 року не вийшов на роботу, при цьому про свою відсутність попередньо нікому не повідомив. Причину відсутності на момент складання акта не вияснили. В телефонній розмові з ОСОБА_8 повідомив, що він на дачі і не може добратися, звинуватив безпосереднього керівника ОСОБА_3 , що йому не повідомив про чергування, однак графік чергування складено завчасно (а.с.27).

Матеріалами справи доведено, що наданий сторонами графік чергувань не підписаний працівниками, що свідчило б про їх ознайомлення із даним графіком. Також з графіку видно, що в процесі роботи, в нього вносилися зміни, а саме, графік затверджений в жовтні, але в ньому є відомості про лікарняний ОСОБА_5 , який захворів у листопаді (а.с.32).

Крім того, показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , підтверджено, що в таких нештатних ситуаціях, як, наприклад, лікарняний, вихід з лікарняного, неявка працівника на роботу, графік коригується, вихід чи невихід на роботу здійснюється за усною вказівкою безпосереднього керівника ОСОБА_3 .

Проаналізувавши матеріали справи, суд першої інстанції підставно прийшов до висновку, що невихід 27 листопада 2019 року на роботу ОСОБА_1 допустив з поважних причин - за погодженням із безпосереднім своїм керівником ОСОБА_3 , який йому сказав, що 27.11.2019 року ОСОБА_4 виходить на чергування, а він може на роботу не виходити.

ОСОБА_1 не був членом профспілкової організації театру, а тому згода профспілкового комітету у відповідності до статті 43 КЗпП України не вимагається.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року №3933-ХІІ (далі - Конвенція).

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві (постанова ВС від 26 вересня 2019 року у справі 210/2401/16-ц.).

У відповідності до положень статей 147-1, 149 КЗпП України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності (яким є і звільнення за пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України), обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.

Отже, саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності накладення дисциплінарного проступку. Це обумовлено тим, що працівник у відносинах із роботодавцем вважається слабкою стороною та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Стандарт доказування це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Відповідно до міжнародних стандартів доказування, які висловлювалися, у рішеннях ЄСПЛ, є неприпустимість встановлення судом надзвичайного і заздалегідь недосяжного стандарту доказування як такого, що призводить до порушення права на справедливий суд. У цивільних (господарських) справах стандарт нижчий, ніж у кримінальних провадженнях.

Відповідно до акту від 05.12.2019 року, складеного ОСОБА_9 -головний бухгалтер, ОСОБА_10 - голова ПК, ОСОБА_12 - актор вищої категорії , ОСОБА_11 - начальник основного виробництва, про те, що об 11 годині в їх присутності т.в.о. начальника служби з кадрових та організаційних питань ОСОБА_13 передала ОСОБА_1 письмове прохання надати письмові пояснення про відсутність його на роботі 27.11.2019 року. Від письмових пояснень ОСОБА_1 відмовився.

В апеляційній інстанції ОСОБА_1 пояснив, що відмовився від дачі письмових пояснень в присутності членів комісії, відображених в акті, оскільки директор театру ОСОБА_8 записав його пояснення перед цим на диктофон.

Відмова ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу своєї відсутності на роботі не може бути підставою для визнання наказу про звільнення незаконним.

Що ж стосується посилання апелянта про те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа був винесений як із-за прогулу без поважних причин, так із-за систематичного порушення ним трудової дисципліни і неодноразового притягнення до дисциплінарної відповідальності, що підтверджується наказами № 8-К від 18.10.2012 року, № 1 від 05.04.2013 року, № 1 від 11.12.2014 року, № 1 від 26.12.2018 року, то вони не заслуговують на увагу, оскільки у відповідності до вимог статті 151 КЗпП України - якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Тому накази про оголошення догани ОСОБА_14 , які датовані 2012, 2013 та 2014 роками не мають правового значення при розгляді даного спору.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Абзацом 3, 4 пункту 2. Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі Постанова № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Постанови № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки Тернопільського обласного академічного обласного театру актора і ляльки від 17 лютого 2020 року, ОСОБА_1 працював в жовтні 11 змін (253 години) та заробив 5818,81 грн., в листопаді працював 9 змін (207 годин) змін та заробив 3998,83 грн. Середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 становить 23,71 грн., середньомісячна 4908,82 грн.

За період з 06 грудня 2019 (день звільнення) по 18 лютого 2020 (день винесення рішення) згідно виробничого календаря за 2019-2020 роки було 49 робочих днів, тому середня заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 9294,32 грн (49 х 8 годин робочий день х 23,71 (середньогодинна заробітна плата) грн. = 9294,32 грн.)

Отже, колегія суддів погоджується із розрахунком зробленим судом першої інстанції щодо стягнення із Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки в користь ОСОБА_14 9294,32 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до роз`яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України розмір Про відшкодування моральної шкоди , відшкодування моральної (немайнової) шкоди зокрема в частині, що стосується предмету спору, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зважаючи на те, що з боку роботодавця мало місце протиправного порушення трудових прав ОСОБА_1 неправомірним звільненням, виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності та враховуючи його психоемоційний стан, їх характер та зусилля його на відновлення свого порушеного права, з відповідача слід стягнути в користь ОСОБА_14 1000 грн. моральної шкоди.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, які були предметом дослідження у суді першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Судові витрати за розгляд справи у апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесеними у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину до 22 червня 2020 року, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» , із змінами внесеними Постановою КМУ №239 від 25 березня 2020 року.

Відповідно до пункту 3 Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 лютого 2020 року - залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними за розгляд справи в апеляційній інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 05 червня 2020 року.

Головуюча Т.С. Парандюк

Судді: С.І. Дикун

О.З. Костів