Рішення

від 07.04.2010 по справі 11/28-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.04.10

          Справа № 11/28-10.

за позовом            Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2

                               м. Макєєвка

до відповідача     Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3,

                               м. Дружба, Ямпільський район

про стягнення 32 358 грн. 83 коп.

                                                                                              СУДДЯ   Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ

Представники сторін:

Від позивача –        не прибув

Від відповідача –    не прибув

За участю секретаря судового засідання Лєпкової О.О.

Суть спору: позивач просить стягнути з відповідача 32 358 грн. 83 коп., з яких: 10 010 грн. 00 коп. основного боргу, згідно усної домовленості між сторонами, 100 грн. 10 коп. комісійних виплат банку, 21 021 грн. 00 коп. втраченої вигоди, 1 227 грн. 73 коп. штрафних санкцій, а також судові витрати, пов‘язані з розглядом справи.  

Відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи ухвалою господарського суду Сумської області від 03.03.10 р., яка була надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом від 03.03.10 р.

Відповідач в судове засідання не з’явився, відзив на позовну заяву не подав.

Позивач в судове засідання не прибув, проте надіслав пояснення по справі, а також просив суд розглядати справу без його участі за наявними в матеріалах справи документами.

Явка представників сторін не визнавалася судом обов’язковою, а тому не з’явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, згідно ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частковою, виходячи з наступного:

Між позивачем та відповідачем була укладена усна угода поставки товару на загальну суму 10 010 грн. 00 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов‘язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов‘язки, підставами виникнення яких, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що згідно виставленого відповідачем рахунку № 63 від 04.05.2009 року, ФОП ОСОБА_2. 04.06.2009 року перерахував кошти на розрахунковий рахунок відповідача за пиломатеріали в розмірі 10 010 грн. 00 коп., проте відповідач не виконав свої зобов‘язання щодо поставки позивачу пиломатеріалів, що підтверджується матеріалами справи.

Як зазначив позивач в позовній заяві, відповідач не поставив товар, грошові кошти не повернув, а оскільки між сторонам не було укладено договору поставки, в якому зазначається дата або термін поставки товару, тому для визначення строку виконання відповідачем зобов‘язання по поставці товару позивачем було застосовано положення ст. 530 ЦК України, яка передбачає, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-якій час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, позивач направив відповідачу претензію б/н від 20.11.2009 р. з вимогою повернути грошові кошти за непоставлений товар в 7-денний строк від дня пред‘явлення вимоги, але відповідач, у термін вказаний в претензії, розрахунки з позивачем не провів.

Таким чином, на день розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем склала 10 010 грн. 00 коп., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов’язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов’язання.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу, не подано й аргументованих заперечень вимогам позивача, тому суд вважає, що вимоги позивача про стягнення 10 010 грн. 00 коп. боргу за непоставлений поставлений товар є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 526, 527 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Також позивачем заявлені вимоги по стягненню комісійної виплати банку в розмірі 100 грн.10 коп., що підтверджується копією квитанції № 64 від 04.06.2009 року.

Тому, позовні вимоги в зазначеній частині правомірні та підлягають задоволенню.

Крім того, за невиконання господарських зобов'язань позивач, керуючись ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, просить стягнути з відповідача 919 грн. 18 коп.  пені за порушення терміну виконання зобов‘язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов‘язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов‘язання вчиняться у письмовій формі.

Оскільки договір між позивачем та відповідачем укладений не був, не було й передбачено у письмовій формі за неналежне виконання зобов‘язання нарахування пені, вимоги позивача щодо стягнення 919 грн. 18 коп. визнаються судом не обґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Необґрунтованими є також позовні вимоги щодо стягнення збитків, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 623 Цивільного кодексу  України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У відповідності до вимог п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Крім того, відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, є наслідком такої протиправної поведінки.

Позивач, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не надав також доказів на підтвердження своїх вимог в частині стягнення з відповідача   збитків.

Відповідно до ст. 22-24 Господарського процесуального кодексу України, сторони мають право…подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду..., а також користуватися іншими процесуальними правами.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу понесені позивачем покладаються на відповідача.  

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2; фактична адреса: АДРЕСА_3; ід. номер НОМЕР_2) 10 010 грн. 00 коп. боргу, 100 грн. 10 коп. комісійних виплат банку, 323 грн. 59 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову – відмовити.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СУДДЯ                                                                                            Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Повний текст рішення підписано 12.04.2010 р.

    Суддя