Рішення

від 04.06.2020 по справі 440/1900/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1900/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою /а.с. 1-7/ до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області/ про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13450-СГ від 16 грудня 2019 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,44 га (кадастровий номер 5324281300:00:001:0007) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,44 га (кадастровий номер 5324281300:00:001:0007) із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Позов обґрунтований тим, що позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який був погоджений висновком про погодження проекту землеустрою від 24 червня 2016 року №12/41-16, а також здійснено реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та присвоєно їй кадастровий номер 5324281300:00:001:0007. Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №13450-СГ від 16 грудня 2019 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з підстав невідповідності землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та невідповідності площі земельної ділянки в представленому на затвердження проекті землеустрою, заяві про затвердження проекту землеустрою та витязі з Державного земельного кадастру. З вказаним наказом позивач не погоджується та вважає його протиправним, оскільки відповідно до положень частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідач після отримання погодженого проекту землеустрою зобов`язаний був прийняти наказ про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, а не відмовляти у такому затвердженні та переданні земельної ділянки у власність. З огляду на те, що наданий позивачем проект землеустрою погоджений у встановленому законодавством порядку та земельній ділянці присвоєний кадастровий номер і вона внесена до Державного земельного кадастру, у відповідача відсутні дискреційні повноваження щодо прийняття іншого рішення ніж про затвердження проекту землеустрою.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 81-87/ зазначив, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за результатами розгляду якого було прийнято наказ №13450-СГ від 16 грудня 2019 року про відмову у затвердженні проекту землеустрою. Підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою стала невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та невідповідність площі земельної ділянки в представленому на затвердження проекті землеустрою, заяві про затвердження проекту землеустрою та витязі з Державного земельного кадастру. Відповідно до інформації, яка міститься на Порталі загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, земельна ділянка, стосовно якої позивач подав клопотання про затвердження проекту землеустрою, представлена агровиробничою групою ґрунту за шифром 53д. Оскільки згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №245 від 06 жовтня 2003 року ґрунт агровиробничої групи за шифром 53д відноситься до особливо цінних земель, то проект землеустрою позивача підлягає обов`язковій державній експертизі відповідно до абзацу 4 статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації". Втім, позивачем не проведено державну експертизу проекту землеустрою. Крім того, в проекті землеустрою наявні розбіжності щодо розмірів земельної ділянки, а саме: в проекті землеустрою та заяві позивача про затвердження проекту землеустрою зазначено площу земельної ділянки 2,00 га, а у витязі з Державного земельного кадастру - 1.44 га. Підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою та надати земельну ділянку у власність позивача відсутні, оскільки такі повноваження належать до дискреційних повноважень відповідача.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням від 02 грудня 2019 року (вх.№П-19579/0/25-19 від 02 грудня 2019 року) /а.с. 90-91/, в якому просив затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5324281300:00:001:0007 для ведення особистого селянського господарства на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

До вказаного клопотання додав проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 12-63, 90-91/.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13450-СГ від 16 грудня 2019 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" /а.с. 88-89/ ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,44 га з кадастровим номером 5324281300:00:001:0007, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з підстави невідповідності землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою. Частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Виявлено невідповідність площі земельної ділянки в представленому на затвердження проекті землеустрою, заяві про затвердження проекту землеустрою та витязі з Державного земельного кадастру. Статтею 58 Земельного кодексу України та статтею 87 Водного кодексу України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Відомості про обмеження використання земель зазначаються у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок та вносяться до Державного земельного кадастру.

Не погодившись із наказом відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наданні такої земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері набуття права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами шостою - восьмою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною шостою цієї статті підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

У постановах від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та від 30 серпня 2018 року у справі №817/586/17 Верховний Суд дійшов висновків, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

За приписами частин дев`ятої - десятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З аналізу положень частини дев`ятої статті 118 ЗК України слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності), наведена норма статті 118 Земельного кодексу України не містить.

Оскільки на затвердження до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області позивачем подано погоджений висновком №12/41-16 від 24 червня 2016 року /а.с. 63/ проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 5324281300:00:001:0007), то висувати зауваження до такого проекту землеустрою та в якості підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою зазначати невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів не відповідає правильному застосуванню статті 118 Земельного кодексу України.

На підставі поданого позивачем проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер 5324281300:00:001:0007 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 липня 2016 року НВ-5304369522016 /а.с. 65-69/, що також свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою.

Наведеним суд відхиляє мотив відповідача щодо невідповідності землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

Також суд зауважує, що зі змісту проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області /а.с.12-62/ слідує, що цей проект розроблений на земельну ділянку площею 1,44 га, на яку наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №5436-СГ від 10 грудня 2014 року видано дозвіл, та саме таку земельну ділянку площею 1,44 га зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

Відтак, помилкове зазначення позивачем у клопотанні від 02 грудня 2019 року (вх.№П-19579/0/25-19 від 02 грудня 2019 року) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5324281300:00:001:0007 площею - 2,00 га не може бути підставою для відмови у затверджені проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність.

Довід відповідача, викладений у відзиві на позовну заяву, щодо необхідності проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації, суд відхиляє з огляду на наступне.

Вичерпний перелік особливо цінних земель визначений у статті 150 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до частини першої цієї статті до особливо цінних земель відносяться: а) у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо глибокі ґрунти; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття; б) торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; в) землі, надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; г) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи.

Відповідно до статті 8 вказаного Закону державна експертиза проводиться в обов`язковій, вибірковій та добровільній формах.

Стаття 9 зазначеного Закону встановлює вичерпний перелік видів землевпорядної документації, що підлягає обов`язковій державній експертизі, до яких, зокрема, віднесено проекти землеустрою щодо відведення особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №245 від 06 жовтня 2003 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2003 року № 979/8300, затверджено перелік особливо цінних груп ґрунтів. До Переліку особливо цінних груп ґрунтів провінції Лісостепова Західна включено землі агровиробничої групи ґрунтів за шифрами 41г, 41д, 41е, 45г, 45д, 53г, 53д, 53е, 54д, 121г, 121д, 121е та 121л; до Переліку особливо цінних груп ґрунтів провінції Лісостепова Правобережна включено землі агровиробничої групи ґрунтів за шифрами 41г, 41д, 41е, 41л, 53г, 53д, 53е, 53л, 54г, 54д, 54е, 54л, 121г, 121д, 121е, 121л; до Переліку особливо цінних груп ґрунтів провінції Лісостепова Лівобережна включено землі агровиробничої групи ґрунтів за шифрами 41д, 41е, 41л, 53д, 53е, 53л, 54д, 54е, 54л, 58е, 58л, 59д, 59е, 59л, 60л, 121д, 121е.

З залучених до матеріалів справи скрин-шотів Публічної кадастрової карти та Порталу «Загальнонаціональна (всеукраїнська) нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення» стосовно земельної ділянки площею 1,44 га (кадастровий номер 5324281300:00:001:0007) /а.с.93-95/ вбачається, що ця земельна ділянка віднесена до агровиробничих груп ґрунтів за шифрами 92В та 133Д зони Лісостепу.

Отже, земельна ділянка площею 1,44 га (кадастровий номер 5324281300:00:001:0007) не належить до особливо цінних земель, перелік яких затверджений Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №245 від 06 жовтня 2003 року.

Відтак, довід відповідача про належність такої земельної ділянки до особливо цінних земель за шифром 53д не знайшов свого фактичного підтвердження.

Таким чином, аргумент відповідача щодо необхідності проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації позивача суд відхиляє як безпідставний.

Крім того, відповідний мотив не покладався відповідачем в основу прийняття оскаржуваного наказу №13450-СГ від 16 грудня 2019 року.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №13450-СГ від 16 грудня 2019 року не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині позовних вимог слід задовольнити.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5324281300:00:001:0007) у власність, суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17 Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту прав позивача (у подібних правовідносинах) є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою земельної ділянки та передати її у власність.

Виходячи із фактичних обставин у справі, приписів частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України та правового висновку Верховного Суду, суд доходить висновку, що у цій справі повноваження відповідача не є дискреційними та у відповідача є лише один варіант поведінки - затвердити проект землеустрою.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити вищевказану вимогу позивача та зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 5324281300:00:001:0007) площею 1,44 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, та передачу земельної ділянки у власність позивача.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь судових витрат, в т.ч. витрат на професійну правничу допомогу, яка надана ОСОБА_2 на підставі ордеру серії ПТ № 193962 від 09 квітня 2020 року /а.с. 73/.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої - п`ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 КАС України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно з частинами першою та дев`ятою статті 139 згаданого Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 12 березня 2020 року /а.с.70/ та додатки до вказаного договору №1 від 12 березня 2020 року "Перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат" та №2 від 12 березня 2020 року "Попередній розрахунок вартості послуг" /а.с.71-72/.

Так, відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 3.1, 4.2 договору про надання правової допомоги від 12 березня 2020 року, укладеного між громадянином ОСОБА_1 та адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною, предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (пункт 1.1); адвокат зобов`язується надавати правову допомогу клієнту у кримінальних, адміністративних, цивільних справах, справах про адміністративні правопорушення, які могли би бути пов`язані з клієнтом, незалежно від його процесуального статусу в них (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок, позивач, відповідач інш.) (підпункт 2.1.3 пункту 2.1); гонорар адвоката визначається обсягом виконаних робіт та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг) (пункт 4.2); цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2020 року (пункт 3.1).

Отже, суду не надано акти виконаних робіт (наданих послуг), а також документи про оплату гонорару адвокату (квитанцію, платіжне доручення тощо). А надані позивачем додатки №1 від 12 березня 2020 року "Перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат" та №2 від 12 березня 2020 року "Попередній розрахунок вартості послуг" до договору про надання правової допомоги від 12 березня 2020 року свідчать лише про намір сторін надати /отримати юридичні послуги та їх оплатити, а не про фактичне надання/отримання юридичних послуг та їх оплату.

З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу адвоката ОСОБА_2 , у зв`язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.

За подання позову до суду позивач поніс витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією №55521 від 08 квітня 2020 року /а.с. 8/.

Таким чином, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13450-СГ від 16 грудня 2019 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки (кадастровий номер 5324281300:00:001:0007) площею 1.44 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, та передачу цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.І. Слободянюк