Постанова

від 05.06.2020 по справі 826/16062/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2020 року

Київ

справа №826/16062/15

адміністративне провадження №К/9901/28440/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 року (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.)

у справі № 826/16062/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05.04.2016 року позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 року №0002091701.

Суд першої інстанції виходив з того, що відсотки за користування кредитом та пеня, нараховані банком відповідно до умов кредитного договору, та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків у розумінні Податкового кодексу України. Також, за наслідком продажу інвестиційного активу позивача у 2013 році мав місце інвестиційний збиток, і значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами є від`ємними, отже відповідні суми не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу позивача.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.06.2016 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено фактичні обставини, якими обґрунтовано позов.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою додаткову угоду, як доказ прощення відсотків за кредитним договором.

Відповідач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб позивачем за період з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 10.11.2014 року № 5575/26-58- 17-01-17-2526504856, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем п. 57.1 ст. 57, п. 138.1 ст. 138, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст.163, п.п. 164.2.9 п., пп. 164.2.17 д 164.2 ст. 164, п. 170.2 ст. 170, п. 176.1, ст. 176 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 року № 0002091701, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб на 4 549 104,93 грн, з яких за основним платежем 3 639 283,94 грн та штрафних (фінансових) санкцій 909 820,99 грн.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, в ході якої відповідачем встановлено:

- позивачем не задекларовано дохід в сумі 1500,00 грн за ознакою 112 (інвестиційний прибуток (дохід) від операцій з інвестиційними активами) отриманий від ФОП ОСОБА_3 ,

- не задекларовано дохід, отриманий платником податку, як додаткове благо, сума боргу платника податку анульовано кредитором за його самостійним рішенням за ознакою 126 від ПАТ ПУМБ в сумі 2 671 502 грн,

- не підтверджено фактично понесені витрати на придбання інвестиційного активу (корпоративні права) ТОВ Помічниця в сумі 18 735 900 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі - продажу частки (корпоративних прав) від 26.02.2013 року позивач передав у власність ТОВ ЛОРЕТО ГРУП (частку (корпоративні права) в статутному капіталі ТОВ Помічниця в розмірі 99,9% статутного капіталу Товариства, яка в грошовому вираженні становила 18734026,41 грн. Вартість продажу даної частки згідно договору становила 14113798,00 грн.

Відповідно до Договору купівлі-продажу частки (корпоративних прав) від 26.02.2013 року позивач передав у власність громадянина України ОСОБА_4 частку (корпоративні права) в статутному капіталі ТОВ Помічниця в розмірі 0,01% статутного капіталу Товариства, яка в грошовому вираженні становила 1 873,59 грн. Вартість продажу даної частки згідно договору становила 1 500,00грн.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивачем відчужено корпоративні права - 100% частки статутного капіталу ТОВ Помічниця , грошове вираження якої становить 18 735 000 грн, а загальна вартість продажу такої частки склала 14 115 298 грн.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що грошове вираження статутного капіталу ТОВ Помічниця становить 18 735 000 грн, тобто, суму, зазначену в договорах купівлі-продажу, оскільки такі договори не можуть слугувати належним підтвердженням вартості цього майна.

Частиною 2 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття судових рішень) встановлено, що докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Суд погоджується з доводом суду апеляційної інстанції щодо відсутності доказів вартості статутного капіталу ТОВ Помічниця у вказаному розмірі, але зазначає, що за наявності сумніву, суд не позбавлений можливості витребувати додаткові доказі.

Проте, суди попередніх інстанцій не скористались такою можливістю та не витребували необхідні докази.

Щодо прощеного боргу, Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що в розумінні норм чинного законодавства України, відсотки за користування кредитом та пеня, нараховані банком відповідно до умов кредитного договору, та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків у розумінні Податкового кодексу, який підлягає оподаткуванню згідно з абз. д) пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсотки, нараховані боржнику внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що банком було анульовано за кредитним договором саме відсотки чи пеню.

Ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції не витребувано та не досліджено кредитний договір № 2008-09-Ф від 17.04.2008 року. Не встановлено, чи приймалось ПАТ ПУМБ рішення про прощення боргу, не встановлено на підставі належних та допустимих доказів структуру прощеного боргу, не встановлено, чи повідомляв банк позивача про прощення боргу та необхідність декларування вказаної суми.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача, вважає висновки суду як першої так і апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка була чинною на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 року у справі № 826/16062/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко