Рішення

від 09.06.2020 по справі 120/1240/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 червня 2020 р. Справа № 120/1240/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявленого позову представник позивача зазначив, що у вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з колективним клопотанням про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Відповідач систематично допускав порушення прав позивачки та відмовляв їй у наданні відповідного дозволу. В свою чергу, відмови відповідача неодноразово оскаржувались ОСОБА_1 до суду. Представник позивачки вказує, що оскаржуваний у даній справі наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.04.2019 №2-4765/15-19-СГ прийнятий відповідачем із порушенням вимог закону та без врахування рішення ВОАС від 29.08.2018 у справі №802/1125/18-а, а також рішення ВОАС від 19.12.2017 у справі №802/2145/17-а, від 11.12.2018 у справі №0240/3576/18-а, ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2019 за №02403576/18-а.

Ухвалою від 06.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України.

22.04.2020 на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення заявленого позову та вказав про наступне.

На виконання рішення по справі №0240/3576/18-а Головним управлінням було повторно розглянуто клопотання позивачки щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління від 10.04.2019 за №2-4765/15-19-СГ Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч.5 ст.116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Разом з тим, згідно договорів оренди землі №174 та №175 від 18.02.2015 земельні ділянки площами 14,9155 га та 3,7844 га надавались у користування саме гр. ОСОБА_2 , а тому право на отримання земельної частки (паю) за рахунок відповідних ділянок має право їх землекористувач, тобто гр. ОСОБА_2 у відповідності до ст.13 Закону України Про фермерське господарство .

Аналіз положень ст. 13 Закону України Про фермерське господарство та ст.32 Земельного кодексу України свідчить про те, що члени фермерських господарств мають право на безоплатну приватизацію земельної ділянки раніше наданої їм у користування.

Тобто, в даному випадку вимогами ст. 13 Закону України Про фермерське господарство та ст.32 Земельного кодексу України чітко визначено можливість отримання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) виключно у випадку якщо вона була раніше надана безпосередньо громадянину у користування.

Стосовно посилань позивача на суперечності у прецедентній практиці вищого суду, вказали, що дане не відповідає дійсності, оскільки починаючи з 2018 року практика Верховного Суду в цій категорії справ є сталою.

У Постанові Верховного суду від 14.08.2018 по справі №818/1530/17 суд дійшов до висновку, що Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

На підставі аналізу наведених правових норм колегія суддів доходить до висновку про те, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства.

Вищезазначена позиція Верховного Суду від 14.08.2018 також підтверджується постановою Верховного Суду від 07.06.2019 по справі №1140/2695/18.

Особливу увагу суду акцентували на тому, що позивачем у позовній заяві взагалі не зазначено протиправність підстав при прийнятті оскаржуваного наказу, як наслідок відповідач вважає його законним та правомірним.

Також відповідач акцентує увагу на тому, що позивачка у своєму позові обґрунтовуючи необхідність зобов`язання Головного управління видати наказ, яким надати їй дозвіл на розроблення документації із землеустрою посилається на положення ч. 2 та 5 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства. Однак відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Однак, відповідно до застосованих у відзиві положень земельного законодавства, в імперативній формі не встановлено обов`язку щодо надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, що в свою чергу, на думку відповідача, спростовує доводи позивача у необхідності зобов`язання відповідача прийняти визначене судом рішення.

27.04.2020 представником позивачки подано до суду клопотання за вх. №11790 та №11791 про долучення до матеріалів справи копії постанов Верховного Суду від 26.02.2019 та 05.12.2019 по справах №120/337/19-а, №802/721/18-а.

28.04.2020 представником позивачки подано відповідь на відзив за вх. №11980, зміст якого за своєю суттю повторює мотиви наведені в позовній заяві.

Також, 28.04.2020 представником позивачки через канцелярію суду подано клопотання про неприйняття до уваги відзиву відповідача так, як він підписаний не уповноваженою особою.

Надаючи оцінку вказаному клопотанню суд зазначає, що в силу положень ст.ст. 131-1, 131-2, абзацу 2 підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01.01.2020 здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що у разі здійснення самопредставництва повноваження особи, яка від імені органу державної влади подає (підписує) заяву, клопотання, скаргу, мають бути підтверджені належними документами, наприклад статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) або відомостями про займану посаду.

Відповідна позиція наведена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 480/1886/19.

Однак до відзиву відповідача не надано документів, які б підтверджували повноваження представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на здійснення самопредставництва/представництва відповідного органу державної влади.

З огляду на викладене суд не приймає до уваги поданий представником відповідача відзив, адже останній підписаний (поданий) особою, права якої на вчинення відповідних дій не підтверджені у встановленому законом порядку.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

28.09.2017 позивачка, як член фермерського господарства Озерне-2015 , звернулась до відповідача із клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Разом із тим, відповіді на дане клопотання відповідачем надано не було.

Крім того, 28.09.2017 позивачка звернулась до Держгеокадастру з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства натериторії Вepбівської сільської ряди Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Листом від 03.11.2017 року №КО-18932/0-9713/6-17 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу, оскільки вона не подала документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

ОСОБА_1 не погодилась із отриманою відмовою та оскаржила її у судовому порядку.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.12.2017 по справі №802/2145/17-а, яка набула законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки 3,3 га на території Вербівської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Підставою для часткового задоволення позову стало те, що відповідач дійшов помилкових висновків про не надання документів, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, а відтак відмовив позивачу у наданні дозволу із непередбачених нормами Земельного кодексу України підстав.

На виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 та листом від 12.02.2018 за №КО-18929/0-44/0/95-18 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства. Крім того, 12.02.2018 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області листом за №КО-18929/0-444/0/95-18 відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 3,3 гектари на території Вербівської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.08.2018 у справі №802/1125/18-а адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом від 12.02.2018 за №КО-18932/0-444/0/95-18 щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області;

- зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні;

- визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом від 12.02.2018 за №КО-18929/0-444/0/95-18 щодо розгляду клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності);

- зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

21.09.2018 відповідачем прийнято наказ, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

Згідно наказу вказано, що ГУ Держгеокадастру на виконання рішень ВОАС від 19.12.2017 та 29.08.2018 №802/2144/17-а, беручи до уваги висновки ВС, викладені у постанові від 19.06.2018 №816/1920/17, а також враховуючи те, що бажана земельна ділянка, яка перебуває у користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі договорів оренди землі від 18.02.2015 №174 та №175 для ведення фермерського господарства, укладених з Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області, вважає, що у гр. ОСОБА_1 відсутнє право користування (власності) щодо бажаної земельної ділянки, оскільки остання не може надаватись у власність позивачу відповідно до ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" та частини 5 статті 116 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем наказом від 21.09.2018, позивачка оскаржила його у судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.12.2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ від 21 вересня 2018 року, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області як члену фермерського господарства "Озерне-2015" (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

За змістом судового рішення відмова позивачеві у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, викладена у наказі від 21.09.2018, мотивована тим, що у ОСОБА_1 відсутнє право користування (власності) щодо бажаної земельної ділянки, тому, остання не може надаватись у власність відповідно до ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" та частини 5 статті 116 Земельного кодексу України. Рішення суду набрало законної сили та було звернуто до виконання.

В подальшому, за наслідком повторного розгляду клопотання позивача, відповідач наказом №2-4765/15-19-СГ від 10.04.2019 відмовив у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02). Вказана відмова обґрунтована тим, що бажана земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.12.2018 по справі №0240/3576/18-а, відповідач брав до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.08.2018 по справі №818/1530/17-а.

10.07.2019 представник ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку ст.383 КАС з заявою про визнання протиправним наказу №2-4765/15-19-СГ від 10.04.2019, прийнятого відповідачем на виконання рішення суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.07.2019, прийнятою у справі №0240/3576/18-а, подану в порядку ст. 383 КАС України заяву про визнання протиправним наказу від 10.04.2019 за №2-4765/15-19-СГ залишено без задоволення. Вказане рішення суду першої інстанції було оскаржено в апеляційному порядку, однак залишено в силі постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2020. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що підстави, якими обґрунтовано відмову в задоволенні клопотання перебувають поза межами предмету спору у справі №0240/3576/18-а, тобто не можуть розглядатись в порядку визначеному ст. 383 КАС України.

З урахуванням ухвали ВОАС від 24.07.2019, не погоджуючись з прийнятим відповідачем наказом від 10.04.2019, позивачка звернулась до суду з даним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати виданий відповідачем наказ від 10.04.2019 за №2-4765/15-19-СГ, яким відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Надаючи правову оцінку наказу який оскаржується у даній справі (від 10.04.2019 за №2-4765/15-19-СГ), суд зазначає, що підставою для вирішення питання про надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок стало клопотання від 28.09.2017 із яким ОСОБА_1 , будучи членом фермерського господарства ОЗЕРНЕ-2015 , звернулась до Держгеокадастру та просила: надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю) 3,3 умовних кадастрових гектара, за межами населеного пункту Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, кадастрові номера: 0523981400:03:000:0234 та 0523981400:03:000:0232, яка орендується ОСОБА_2 , який є головою фермерського господарства ОЗЕРНЕ - 2015 .

До клопотання позивачкою долучено такі документи: копія паспорта та ідентифікаційного номеру; копія нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 від 01.09.2017 на вилучення земельної ділянки; копія договору оренди № 174 від 18.02.2015; копія договору оренди № 175 від 18.02.2015; копія інформації із Держгеокадастру від 18.09.2017; копія протоколу загальних зборів № 4 від 01.09.2017 ФГ Озерне-2015 ; копії листів Вербівської сільської ради; копії довідок Вербівської сільської ради від 11.09.2017 (щодо родинних стосунків); копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; копія статуту ФГ Озерне-2015 ; копія викопіювання з Публічної кадастрової карти України із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного у даній справі наказу, керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною четвертою статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Судом встановлено, що позивач звернулась до відповідача, будучи зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у межах норми, передбаченої пунктом "а" частини першої статті 121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки ФГ "ОЗЕРНЕ-2015" в розмірі земельної частки (паю), розташованої на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, яка перебуває у користуванні (в оренді) голови ФГ "ОЗЕРНЕ-2015" ОСОБА_2 .

Позивачка вважає, що відповідно до Земельного кодексу України вона має право на отримання цієї земельної ділянки безоплатно у власність, у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України для безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Варто зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (стаття 3 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно зі статтями 7, 8 вказаного Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

При цьому статтями 31, 32 ЗК України встановлені аналогічні норми.

З аналізу наведених правових норм слідує, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі №816/1920/17 та від 14 серпня 2018 року у справі №818/1530/17.

Як встановлено судом земельні ділянки з кадастровими номерами 0523981400:03:000:0234, 0523981400:03:000:0232 згідно договорів оренди землі №174 та №175 від 18.02.2015 надавались у користування гр. ОСОБА_2 , а не позивачці.

Доказів, розірвання, у встановленому законодавством порядку, договорів оренди №174 та №175 від 18.02.2015, станом на час виникнення спірних правовідносин, матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять доказів віднесення зазначених земельних ділянок до складу земель фермерського господарства "ОЗЕРНЕ-2015".

Таким чином, правом звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок орієнтовною площею 3,30 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області , із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, у відповідності до вищенаведених норм законодавства, наділений ОСОБА_2 , який користується цією земельною ділянкою на праві оренди, відповідно до договору оренди землі №174 від 18.02.2015, за умови, якщо ним раніше не набуто право на земельну частку (пай).

При цьому, слід звернути увагу на можливість виникнення у позивачки права на безоплатне отримання земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному нормами Земельного кодексу України, а також з огляду на приписи частини п`ятої статті 116 ЗК України, згідно якої виділення земельної ділянки іншій фізичній особі можливе лише після припинення договору оренди землі, зокрема укладеного з ОСОБА_2 .

Суд вважає, що під час розгляду справи позивачкою не доведено факту порушення її права при вирішенні питання надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою , оскільки позивачем не дотримано вимог статей 31, 32, 116 Земельного кодексу України та статей 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство".

Суд, дійшов висновку, що позивачка, як член Фермерського господарства "ОЗЕРНЕ-2015", не має права на безоплатну приватизацію (одержання безоплатно у приватну власність) для ведення фермерського господарства земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель комунальної власності, раніше переданих в оренду ОСОБА_2 .

Аналогічна правова позиція висловлена судом Верховним Судом у постанові від 07.06.2019 по справі №1140/2695/18.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відтак, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог, як наслідок про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що спірне рішення прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Тому у задоволенні позову належить відмовити.

У зв`язку з відмовою в задоволенні заявленого позову підстави для постановлення окремої ухвали відсутні.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу немає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволені адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складено 09.06.2020

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна