Рішення

від 09.06.2020 по справі 420/2692/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2692/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області (код ЄДРПОУ 38643633; адреса: вул. Прохорівська, 6, м. Одеса, 65091) до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 34890175; адреса: вул. Миколаївська, м. Білгород-Дністровський , Одеська область, 67700) про визнання протиправним та скасування повідомлення про повернення виконавчого документа, зобов`язання відкрити провадження,-

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 28.02.2020, винесене головним державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерською Л.В.;

зобов`язати Білгород-Дністровський відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрити виконавче провадження за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/6425/18 від 30.01.2020 року та вчинити необхідні виконавчі дії щодо виконання судового рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 30.03.2020 року о 16:28:34 справа №420/2692/20 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 року адміністративний позов Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 169 КАС України залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України, та встановлено строк для усунення недоліків шляхом надання уточненого позову із приведеними у відповідність позовними вимогами згідно фактичних обставин справи.

17.04.2020 року за вх..№15932/20 від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали суду разом із уточненою позовною заявою, чим усунуто недоліки позовної заяви.

Згідно уточненої позовної заяви Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області просить суд:

визнати протиправним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 28.02.2020, винесене головним державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерською Л.В.;

зобов`язати Білгород-Дністровський відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрити виконавче провадження за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/6425/19 від 30.01.2020 року та вчинити необхідні виконавчі дії щодо виконання судового рішення.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду окремих категорій термінових справ, призначено судове засідання на 14.05.2020 року.

У судове засідання 14.05.2020 року сторони не з`явились, про дату, час та місце судового засідання сповіщені належним чином та завчасно.

08.05.2020 року за вх.№ЕП/6642/20 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Головного управління у порядку письмового провадження.

У відзиві на позовну заяву (вх.№ЕП/6902/20 від 13.05.2020 року) представник відповідача просив розглянути справу без участі представника Відділу.

Згідно ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.

В обґрунтування вимог позову представник позивача зазначив, що Головним управлінням ДСНС України в Одеській області 12.02.2020р. було подано виконавчий лист, виданий на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року у справі №420/6425/19, до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). 28.02.2020 р. головним державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерською Л.В. розглянуто заяву щодо примусового виконання виконавчого листа №420/6425/19 від 30.01.2020 року та прийнято рішення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання. У повідомленні про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 28.02.2020р. зазначено, що виконавчий документ повертається без прийняття до виконання на підставі п.7 частини четвертої ст.4 Закону України "Про виконавче провадження".

13.05.2020 року за вх.№ЕП/6902/20 від представника органу виконавчої служби надійшов відзив на позовну заяву, у якому викладені заперечення щодо заявлених позовних вимог. Обґрунтовані такі заперечення тим, що виконавчий лист не передбачає застосування заходів примусового виконання рішення, що в числу п.7 ч.4 ст.4 Закону України про виконавче провадження є підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року у справі №420/6425/19 адміністративний позов Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (код ЄДРПОУ 38643633, адреса місцезнаходження: 65091, м. Одеса, вул. Прохорівська, 6) до Департаменту фінансів Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 33720875, адреса місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка 4) про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю), - задоволено.

Застосовано заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) до Департаменту фінансів Одеської обласної державної адміністрації у вигляді повного зупинення експлуатації будівель бази відпочинку "Фінансист" Департаменту фінансів Одеської обласної державної адміністрації, яка фактично розташована за адресою: 67700 , Одеська область, місто Білгород-Дністровський, смт. Затока, Центральний район, вул. Приморська, будинок 101-б, шляхом відключення будівель бази відпочинку "Фінансист" Департаменту фінансів Одеської обласної державної адміністрації від джерел електропостачання (або інших електромереж, електроприладів, пристроїв, обладнання, установок), обмеження до них доступу, за винятком проведення робіт з усунення недоліків, зазначених в акті перевірки № 446 від 02.09.2019 року, до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, які впливають на ризик виникнення надзвичайної ситуації, аварії чи пожежі та можуть спричинити загрозу життю та здоров`ю людей, зазначених в акті перевірки № 446 від 02.09.2019 року за номерами: 1-19 (а.с.70-77).

Рішення набрало законної сили 21.01.2020 року.

30.01.2020 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №420/6425/19 (а.с.68-69).

24.02.2020 року за вх.№12569/31 позивач звернувся до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про примусове виконання судового рішення (а.с.65-67), до якої додавався оригінал виконавчого листа від 30.01.2020р. та копія Акту №446 від 02.09.2019р.

28.02.2020 року за №22605-31 відповідачем винесено Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувача без прийняття до виконання (а.с.95-96). Підставою для прийняття вказаного повідомлення стало те, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень (ч.4 ст.4 ЗУ Про виконавче провадження ).

Не погоджуючись із цим, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно ч. 1, 3 ст. 4 ЗУ Про виконавче провадження у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ Про виконавче провадження виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно ч. 4 ст. 4 ЗУ Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частиною 1 статті 5 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст. 10 ЗУ Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом .

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 ЗУ Про виконавче провадження виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 4 ЗУ Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

Згідно ч. 5 ст. 4 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 ЗУ Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ Про виконавче провадження у виконавчому документі зазначаються, зокрема, резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Суд акцентує увагу на тому, що наданий до примусового виконання виконавчий лист №420/6425/19 від 30.01.2020 року відповідає встановленим вимогам. Зокрема, у ньому міститься резолютивна частина рішення, на виконання якого виконавчий лист видано, а саме визначено:

Застосувати заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) до Департаменту фінансів Одеської обласної державної адміністрації у вигляді повного зупинення експлуатації будівель бази відпочинку "Фінансист" Департаменту фінансів Одеської обласної державної адміністрації, яка фактично розташована за адресою: 67700, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, смт. Затока, Центральний район, вул. Приморська, будинок 101-б, шляхом відключення будівель бази відпочинку "Фінансист" Департаменту фінансів Одеської обласної державної адміністрації від джерел електропостачання (або інших електромереж, електроприладів, пристроїв, обладнання, установок), обмеження до них доступу, за винятком проведення робіт з усунення недоліків, зазначених в акті перевірки № 446 від 02.09.2019 року, до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, які впливають на ризик виникнення надзвичайної ситуації, аварії чи пожежі та можуть спричинити загрозу життю та здоров`ю людей, зазначених в акті перевірки № 446 від 02.09.2019 року за номерами: 1-19 (а.с.68).

Таким чином, виконавчий лист від 30.01.2020р. по справі №420/6425/19 є виконавчим документом, що містить вимогу немайнового характеру, що містить заборону відповідачу експлуатувати майно та визначає спосіб, у який це має бути здійснено.

Виконавчий лист від 30.01.2020р. по справі №420/6425/19 визначає боржника - Департамент фінансів Одеської обласної державної адміністрації (а.с.69).

Так, порядок виконання рішень немайнового характеру, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений розділом VIII Закону України "Про виконавче провадження" та розділом IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України за № 512/5 від 02.04.2012 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012р. за № 489/20802, згідно яких до рішень немайнового характеру відносять рішення: про поновлення на роботі; про відібрання дитини; про виселення боржника; про вселення стягувача; інші рішення, за якими боржника зобов`язано особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до ч. 1, 3-4 ст. 63 ЗУ Про виконавче провадження за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно ч. 6 ст. 26 ЗУ Про виконавче провадження за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За таких підстав, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави, передбачені ст. 4 ЗУ Про виконавче провадження для прийняття повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 28.02.2020р., а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 28.02.2020, винесене головним державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерською Л.В., підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрити виконавче провадження за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/6425/18 від 30.01.2020 року та вчинити необхідні виконавчі дії щодо виконання судового рішення, суд виходить з наступного, вирішуючи спір в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

У пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі Чуйкіна проти України ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Констатація порушення прав фізичної особи внаслідок бездіяльності суб`єкта владних повноважень без зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень .

Крім того, відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли в межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Підставою для повернення виконавчого листа від 30.01.2020 року по справі №420/6425/19 слугував висновок головного державного виконавця про те, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, зазначених у ст.10 Закону України "Про виконавче провадження", а тому, на думку відповідача, виконавчий документ не може бути прийнятий до виконання.

Суд зауважує, що при прийнятті спірного повідомлення, відповідачем не було встановлено інших підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, визначених ч.4 ст.4 Закону № 1404-VIII.

Пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції №512/5 передбачено, що у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Отже, прийняття до виконання виконавчого документа здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Водночас, таку постанову виконавець виносить на підставі виконавчого документу, поданого стягувачем разом з заявою про примусове виконання рішення. (п.1 ч.1, ч.5 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження").

Як свідчать матеріали справи, 28.02.2020 р. виконавчий документ та додатки до заяви про відкриття виконавчого провадження повернуто позивачу згідно оскаржуваного повідомлення, яке судом у цій справі визнано протиправним та скасовано.

За правилами частин 3, 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У спірних правовідносин обов`язок відповідача відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа залежить від умови пред`явлення цього виконавчого документа до виконання позивачем як стягувачем.

Однак, суд зазначає, що частиною 7 статті 246 КАС України передбачено, що висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Тому, оскільки в даному випадку відкриття виконавчого провадження є дискреційними повноваженнями державного виконавця, вимога зобов`язати відкрити виконавче провадження не відповідає приписами КАС України, оскільки судовому захисту підлягають виключно порушені суб`єктом владних повноважень права осіб, тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача відкрити виконавче провадження за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/6425/18 від 30.01.2020 року та вчинити необхідні виконавчі дії щодо виконання судового рішення.

З метою належного захисту та відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у відповідності до ч. 2 ст.9 КАС України та зобов`язати відповідача відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", повторно розглянути заяву позивача про примусове виконання судового рішення від 18.12.2019 року у справі №420/6425/19, та прийняти рішення у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За сукупністю вищевикладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області частково, констатуючи, що відповідач не довів правомірність оскаржуваного рішення.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ст.139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача стягується 2102грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області (код ЄДРПОУ 38643633; адреса: вул. Прохорівська, 6, м. Одеса, 65091) до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 34890175; адреса: вул. Миколаївська, м. Білгород-Дністровський , Одеська область, 67700) про визнання протиправним та скасування повідомлення про повернення виконавчого документа, зобов`язання відкрити провадження - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 28.02.2020, винесене головним державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерською Л.В.

Зобов`язати Білгород-Дністровський відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повторно розглянути заяву Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області від 12.02.2020р. про примусове виконання судового рішення від 18.12.2019 року у справі №420/6425/19 та прийняти рішення у відповідності до положень Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 34890175) на користь Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області (код ЄДРПОУ 38643633) 2102(дві тисячі сто дві)грн. 00коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України (з урахуванням положень п.3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян