Постанова

від 09.06.2020 по справі 253/9539/13-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року справа №253/9539/13-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Гуревича Родіона Геннадійовича на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2020 року (повне судове рішення складено 23 березня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 253/9539/13-а (суддя в І інстанції Сидоренко І.О.) за позовом ОСОБА_2 до Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про заміну сторони виконавчого провадження,

УСТАНОВИВ:

В лютому 2020 року Гуревич Р.Г. , який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, яка обґрунтована тим, що постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівка адміністративний позов ОСОБА_2 до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій неправомірними та перерахунок допомоги по догляду за дитиною, задоволено частково. Визнано неправомірними дії Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку та виплаті державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та зобов`язано відповідача здійснити нарахування й виплату за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років за період з 11 вересня 2012 року по 15 жовтня 2013 року з урахуванням фактично виплачених сум. Вказане судове рішення набрало законної сили 24 лютого 2014 року та на його підставі видано виконавчий лист, який було пред`явлено до примусового виконання.

Разом з тим, у зв`язку з проведенням на території м. Горлівка активної фази антитерористичної операції, оригінал виконавчого листа № 253/9539/13-а від 19 грудня 2013 року було втрачено та у зв`язку з наведеними подіями заявниця виїхала з м. Горлівки і на теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За теперішнім місцем проживання заявниця стала на облік в Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2015 року на виконання постанови Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 15 жовтня 2013 року вирішено питання щодо видачі заявниці дублікату виконавчого листа, з яким вона звернулась до органу Казначейської служби, з метою виконання.

Проте, 30 вересня 2015 року заявницею отримано листа з управління Державної казначейської служби України у м. Слов`янську Донецької області, яким повернуто виконавчий лист без виконання та повідомлено про низку недоліків даного виконавчого листа.

Таким чином, виконання судового рішення на користь заявниці неможливе у зв`язку з відсутністю асигнувань на зазначену мету в Управлінні праці і соціального захисту населення. Виходячи із суті рішення зобов`язального характеру виконання його органами Державної казначейської служби України неможливе в частині стягнення.

На підставі ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2016 року, ОСОБА_2 видано дублікат виконавчого листа відповідно до постанови Центрально-Міського районного суду м. Горлівка Донецької області, а також поновлено пропущений строк для пред`явлення зазначеного виконавчого лиса до виконання. Після отримання дублікату вказаного вище виконавчого листа стягувач звернулась до Дружківського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та пред`явила його до примусового виконання. Постановою відділу від 04 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 61134917.

Враховуючи викладене та те, що Центрально-Міське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради розташоване на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, ОСОБА_2 вимушена звернутись до суду із заявою про заміну сторони викового провадження. Враховуючи наведене вище, Гуревич Р.Г. просив суд замінити сторону виконавчого провадження, а саме боржника Центрально-Міське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2020 року у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити та замінити сторону у виконавчому провадженні, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт наголошує, що ухвалу винесено необґрунтовано, без надання оцінки обґрунтуванню заяви про необхідність заміни сторони виконавчого провадження, тому місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження відсутні у цій справі.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав.

Згідно з постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівка Донецької області, позовні вимоги ОСОБА_2 до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій неправомірними та перерахунок допомоги по догляду за дитиною, задоволено частково. Вказаним судовим рішенням визнано неправомірними дії Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку та виплаті державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Також, зобов`язано відповідача здійснити нарахування й виплату за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років за період з 11 вересня 2012 року по 15 жовтня 2013 року з урахуванням фактично виплачених сум.

Наведене рішення суду набуло законної сили 24 лютого 2014 року, та на його підставі Центрально-Міським районним судом м. Горлівка Донецької області видано виконавчий лист, який згодом стягувачем звернуто до виконання, шляхом пред`явлення його до відділу державної виконавчої служби за місцем розташування боржника.

Однак, у зв`язку з проведенням на території м. Горлівка активної фази антитерористичної операції оригінал виконавчого листа № 253/9539/13-а від 19 грудня 2013 року було втрачено.

Зважаючи на наведені обставини, заявниця виїхала на постійне місце проживання до м. Бахмут Донецької області, де стала на облік в Управлінні соціального захисту населення Бахмутської міської ради, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується копією Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1419076818 від 13 жовтня 2015 року.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2015 року вирішено питання щодо видачі заявниці дублікату виконавчого листа на виконання постанови Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 15 жовтня 2013 року.

Проте, своїм листом № 06-19/1416 від 15 вересня 2015 року Управління Державної казначейської служби України у м. Слов`янську Донецької області повернуло заявниці виконавчий лист та додані до нього документи, у зв`язку з виявленням низки невідповідностей. Так, до виконання надано виконавчий лист, виданий за ухвалою про видачу дублікату виконавчого листа Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2015 року на виконання постанови Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 15 жовтня 2013 року у цивільній справі № 253/9539/13-а зобов`язального характеру. Судовим рішенням зобов`язано вчинити певні дії, а саме здійснити нарахування та виплату за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років за період з 11 вересня 2012 року по 15 жовтня 2013 року з урахування фактично виплачених сум. Органам Казначейства ні Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , ні Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ , ні іншими нормативно-правовими актами не надано повноважень для зобов`язання боржника вчиняти будь-які дії. У резолютивній частині виконавчого листа не визначено, кого зобов`язано здійснити нарахування та виплату коштів, а у відомостях про боржника вказано розрахунковий рахунок, на який сплачується судовий збір для Слов`янського міськрайонного суду. Рішенням суду не визначено суму, яка підлягає стягненню. Відсутня копія Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 15 жовтня 2013 року у цивільній справі № 253/9539/13-а. Строк пред`явлення до виконання скінчився 24 лютого 2015 року, а в ухвалі Слов`янського міськрайонного суду зазначено, що оригінал виконавчого листа не був пред`явлений до примусового виконання. Рішення про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання відсутнє.

На підставі ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2016 року, ОСОБА_2 видано дублікат виконавчого листа відповідно до постанови Центрально-Міського районного суду м. Горлівка Донецької області, а також поновлено пропущений строк для пред`явлення зазначеного виконавчого листа до виконання.

Після отримання дублікату вказаного вище виконавчого листа стягувач звернулась до Дружківського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та пред`явила його до примусового виконання.

Постановою відділу від 04 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 61134917.

Слід зауважити, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради Донецької області тільки з 13 жовтня 2015 року та саме з жовтня 2015 року їй нараховуються відповідні виплати.

Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, місцевий суд дійшов висновку, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження є вибуття однієї з сторін виконавчого провадження та наявність правонаступництва замінюваної сторони, під яким слід розуміти перехід прав та обов`язків. Однак, як видно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, сторона виконавчого провадження, яку просить замінити - Центрально-Міське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області є юридичною особою, діяльність якої не припинена.

Оскільки Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради Донецької області також є окремою юридичною особою та не є правонаступником Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої заміни.

З такими висновками не погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Особливість цієї справи полягає у наступному:

- судове рішення у справі № 253/9539/13-а набрало законної сили 24 лютого 2014 року, тобто більше ніж 5 років зазначене рішення не виконується та стосується безпосередньо прав дитини;

- позивачем у цій справі є особа, яка має статус внутрішньо переміщеної особи;

- відповідачем у цій справі є орган соціального захисту населення, який знаходиться у населеному пункті, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а Державою не врегульовано на законодавчому рівні питання правонаступництва Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області, яке є недіючим.

За приписами ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини щодо виконання судових рішень є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII). Обов`язковість виконання судових рішень також закріплена п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 1404-VIII.

Окрім цього, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05 червня 2012 року № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Отже, чинним законодавством чітко визначено, що кожне судове рішення має бути виконано, а також встановлено порядок проведення виконавчих дій.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 379 КАС України у разі вибуття однієї з сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Частиною 5 статті 15 Закону № 1404-VIII також передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

02 вересня 2014 року був прийнятий Закон України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції № 1669-VII, яким були визначені тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Додатково гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб .

З метою обліку осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (зі змінами та доповненнями) затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Відповідно до вказаних Порядків проведення виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг здійснюється за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вже було зазначено, спір між ОСОБА_2 та Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради виник з приводу нарахування й виплати за рахунок коштів Державного бюджету України допомоги по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку. Таким чином, вирішуючи питання щодо доцільності заміни сторони виконавчого провадження ВП № 61134917, необхідно врахувати інтереси дитини, на користь якої було надано вказано допомогу.

21 лютого 1990 року Держава України підписала Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція). 27 лютого 1991 року Конвенцію було ратифіковано, а 27 вересня 1991 року вона набула чинності для України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Конвенції Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

За приписами ч. 1 ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва (ст. 4 Конвенції).

Конституцією України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У цьому випадку наявність у ОСОБА_2 статусу внутрішньо переміщеної особи створює певні перешкоди в отриманні належних їй сум допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Як встановлено судами відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Центрально-Міське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області є юридичною особою, діяльність якої не припинена.

Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради Донецької області також є окремою юридичною особою та не є правонаступником Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області.

Однак, той факт, що держава не забезпечила належну організацію роботи органу державної влади, не врегулювала на законодавчому рівні питання правонаступництва Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області, а наведений орган до теперішнього часу є юридичною особою та органом державної влади, хоча за фактичних обставин, які склалися на Сході країни, здійснення функцій та повноважень таким органом не здійснюється, не може впливати на права громадянина України, гарантовані Основним Законом держави.

Задовольняючи апеляційну скаргу, колегія суддів керується позицією Конституційного Суду України щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зокрема, у рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на Рекомендації №Rec 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам Про виконання адміністративних рішень і судових рішень в області адміністративного права . В розділі II Рекомендацій Виконання судових рішень, що стосуються адміністративних органів зазначено, що Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративні органи виконували судові рішення в розумні терміни. Щоб повністю виконати судові рішення, адміністративні органи повинні вживати всіх необхідних заходів відповідно до законодавства (пункт а). У випадку невиконання адміністративним органом судового рішення, повинна бути передбачена відповідна процедура забезпечення виконання даного рішення (пункт b).

Пунктом 54 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень передбачено, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

Також апеляційний суд вважає за необхідне врахувати практику застосування Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Жовнер проти України, заява №56848/00, пункт 33) Суд зазначив, що неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Суд також відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

В пунктах 46, 48, 51, 53, 54 пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява №40450/04), зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ( Бурдов проти Росії , заява №589498/00, пункт 34).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Hornsby v. Greece (заява №18357/91, пункт 40), Деркач та Палек проти України (заяви № 34297/02 та №39574/02, пункт 18): право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ( Immobiliare Saffi v. Italy , заява № 22774/93, пункт 74).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі Золотас проти Греції стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09, пункт 39). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява №49429/99, пункт 52).

У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини Матківська проти України від 12 березня 2009 року (заява №38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві ( Михайленки та інші проти України пункт 45, Лисянський проти України пункт 19, Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови пункти 18,19, Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації пункт 35, Р. Качапор та інші проти Сербії . Внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Варто також згадати, що у 2019 році Судом також винесено ряд рішень, у яких констатовано порушення пункту й статті 6 Конвенції у зв`язку тривалим невиконанням або неповним виконанням рішень національних судів та відсутність у зв`язку із цим ефективного засобу правового захисту, зокрема, Gasanov and Nikulin v. Russia (№16941/07, 59053/11), Besleaga and Vankay v. Romania (№35723/03, 45096/09), Anankin and Others v. Russia (№79757/12), Hodzic and Sirco v. Bosnia and Herzegovina (№34526/15, 34530/15), Balic and others v. Bosnia and Herzegovina (№ 44080/16), Katic and others v. Bosnia and Herzegovina (№ 50972/16).

Аналогічні за своїм змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року в справі № 757/42871/15-а.

Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного захисту прав позивача, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження - Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради у виконавчому провадженні № 61134917.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми процесуального права, що відповідно до вимог ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, ч.1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача Гуревича Родіона Геннадійовича - задовольнити.

Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2020 року у справі № 253/9539/13-а - скасувати.

Прийняти нову постанову про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Замінити сторону виконавчого провадження № 61134917 з Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради (код за ЄДРПОУ 25953630, Донецька область, м. Горлівка, вулиця Рудакова, буд. 33) на Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради (код за ЄДРПОУ 25953178, Донецька область, м. Бахмут, вулиця Б. Горбатова, буд. 57).

Повне судове рішення - 09 червня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук