Рішення

від 04.06.2020 по справі 520/15891/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/15891/19

Провадження № 2/947/912/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.,

за участю секретаря - Кирикової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Комунального підприємства Одеські теплові мережі ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Комунальне підприємство Теплопостачання міста Одеси ,

Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі

Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 09.07.2019 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про звільнення майна з-під арешту, в якому просить суд скасувати арешт з ј частки квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Одесі від 19.11.2002 року.

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що ОСОБА_2 був її чоловіком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого залишилась спадщина зокрема у виді ј частки квартири АДРЕСА_1 . Вона, як спадкоємець першої черги до майна померлого, вирішила оформити свої спадкові справа на спадщину, однак дізналась, що на вказану частку квартиру накладено арешт на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Одесі від 19.11.2002 року, винесеної в рамках виконавчого провадження, з примусового виконання виконавчого листа №2-3386, виданого 17.11.2002 року Київським районним судом міста Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь КП Одеські теплові мережі заборгованості у розмірі 2232,39грн.

Як стверджує позивачка, зазначене виконавче провадження було завершено, матеріали знищені, стягувач - КП Одеські теплові мережі припинило свою діяльність без правонаступників, боржник - помер, у зв`язку з чим вважає, що підстави які викликали накладення арешту на цей час відпали, а також порушує її законні права та майнові інтереси, оскільки позбавляє можливості оформити спадкові права на спадщину, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2019 року, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 11.07.2019 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

23 грудня 2019 року судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено замінити відповідача по справі - Другий Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, на належного відповідача - Комунальне підприємство Одеські теплові мережі , та залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство Теплопостачання міста Одеси , Другий Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

В подальшому судом було враховано, що у зв`язку з реорганізації в Міністерстві юстиції України відділів державної виконавчої служби, Другий Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області було реорганізовано в Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

02 березня 2020 року судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання призначене на 04.06.2020 року позивачка не з`явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлялась належним чином, однак надала до суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за її відсутності.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позовну заяву та пояснення на позовну заяву до суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 жовтня 1970 року, актовий запис №934, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

23 лютого 1998 року Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради на підставі розпорядження органу приватизації №116378 від 23 лютого 1998 року ОСОБА_3 та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на житло, зареєстроване в реєстрову книгу за №4-13378, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності вказаним особам.

Право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , на підставі зазначеного свідоцтва було зареєстровано в КП ОМБТІ та РОН номер запису: 288 пр.стр.164, р.№679.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , актовий запис №6738, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Отже, після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, зокрема, на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 .

За змістом ст.ст.1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Отже, на підставі наявних в матеріалах справи документів, вбачається, що позивачка відповідно до ст. 1261 ЦК України належить до кола спадкоємців першої черги до майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як стверджує позивачка, під час оформлення спадкових прав на зазначене майно, вона дізналась, що на вказану частку квартири накладено обтяження.

Так, з наданих до суду документів, судом встановлено, що Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2001 року по справі №2-3386/2001, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Одеські теплові мережі заборгованість сумі 2232,39 грн.

На виконання зазначеного рішення суду, 17.11.2002 року Київським районним судом міста Одеси було видано виконавчий лист №2-3386, який перебував на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Одеси.

В рамках зазначеного виконавчого провадження, державним виконавцем 19.11.2002 року було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №б/н, серії НОМЕР_3 , якою накладено арешт на все майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , а саме на ј частку квартири АДРЕСА_1 .

Листом Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 21.10.2019 року за №44002 повідомлено, що на виконанні у Київському РВ ДВС управління юстиції в м. Одесі перебувало виконавче провадження, боржником за яким був ОСОБА_2 . В рамках вищевказаного виконавчого провадження була винесена постанова б/н від 19.11.2002 року видана державним виконавцем Київського РВ ДВС управління юстиції в Одеській області на підставі якої було накладено арешт на ј частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 .

Одночасно повідомлено, що згідно перевірки даних АСВП та ЄДРВП встановлено, що дане виконавче провадження було завершено та передано на зберігання до архіву.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який перебуває у відкритому доступі, стягувач за вказаним виконавчим провадженням - Комунальне підприємство Одеські теплові мережі (код ЄДРПОУ 30913790), припинило свою діяльність 28.04.2005 року, запис №15561110002006670. Інформація про правонаступників відсутня.

Суд зазначає, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, зокрема, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (ст. 45 ч.1 п.6 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

У зв`язку з наявним арештом на спадкове майно, ОСОБА_1 позбавлена можливості оформити свої спадкові права на таке майно, яке залишилось після смерті чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стало приводом для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 318 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право вимоги на усунення перешкод у здійсненні права розпорядження спадковими майном, переходить до спадкоємців власника.

Статтею 59 Закону України Про виконавче провадження , регламентовано зняття арешту з майна встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Зважаючи на те, що існування обтяження нерухомого майна, яке входить до складу спадщини після смерті боржника, за відсутності відкритих виконавчих проваджень, порушує право власності позивачки, як спадкоємця, суд доходить до висновку, що порушене право підлягає захисту шляхом задоволення позову, оскільки такий захист прав є єдиним належним способом захисту прав та інтересів.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

В силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий стороною на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, підлягає задоволенню, а арешт накладений на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Одесі від 19.11.2002 року, підлягає скасуванню.

Згідно з ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем у позові не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 13, 76-81, 82, 89, 141, 263-265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень, п.п.п.15.5 п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Комунального підприємства Одеські теплові мережі (місцезнаходження: 65110, м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б), третя особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство Теплопостачання міста Одеси (місцезнаходження: 65110, м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б), Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65065, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 1), про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Скасувати арешт з 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Одесі №б/н від 19.11.2002 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарження рішення суду продовжуються на строк дії такого карантину.

Головуючий Калініченко Л. В.