Постанова

від 04.06.2020 по справі 127/9425/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/9425/20

Провадження № 22-ц/801/1161/2020

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 рокуСправа № 127/9425/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К.,

з участю секретаря судового засідання: Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Вінницька міська рада,

треті особи, на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ТОВ Профинвест , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2020 року, постановлену у складі судді Бессараб Н.М., в залі суду,

встановив:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Вінницької міської ради, за участю третіх осіб на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ Профинвест , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Вінницької міської ради № 2022 від 29.11.2019 року.

28 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав заву про забезпечення позову шляхом заборони Вінницькій міській раді вчиняти будь-які дії щодо формування земельної ділянки орієнтовною площею 0,2807 га за рахунок земель Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, розташованих між земельними ділянками по АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 0510136600:02:098:0026; цільове призначення: 11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості ) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 0510136600:02:098:0027; цільове призначення: 11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості ) в м. Вінниці, для подальшого укладання правочину міни за Договором про співпрацю, який затверджений оскаржуваним рішенням та усі дії для державної реєстрації вказаних земельних ділянок, до набрання законної сили рішенням суду по даній справі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів про те, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вказуючи, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права та за неповного з`ясування обставин і доводів заяви про забезпечення позову.

Подана апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції під час вирішення заяви не врахував, що заявником надано достатньо переконливих доказів на підтвердження факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів.

При цьому зазначив, що судом першої інстанції було зроблено лише посилання на загальні норми процесуального права без обґрунтування підстав для відмови у задоволенні такої заяви.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову.

24 травня 2020 року Вінницька міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що доводи позивача є надуманими та безпідставними, а тому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2020 року залишити без змін.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Представник Вінницької міської ради в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, вказавши на її безпідставність та законність і обґрунтованість ухвали суду, а також апеляційну скаргу не визнав ОСОБА_2 ..

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів достатніх підстав для необхідності застосування таких заходів забезпечення позову і не надав доказів про те, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є заборона вчиняти певні дії.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У своїй заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив, що рішенням органу місцевого самоврядування грубо порушено його права, оскільки Вінницька міська рада за рахунок земель загального користування, що перебувають у комунальній власності, в порушення засад рівноцінності, передає у власність ТОВ Профинвест , фізичній особі ОСОБА_2 та фізичній особі ОСОБА_3 частину землі загального користування, яка забезпечує єдиний під`їзд до належної ОСОБА_1 земельної ділянки, яка використовується для господарських потреб.

Заходи забезпечення позову застосовуються виключно задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача.

У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 826/5233/18 зазначено, що підстави для задоволення заяви про забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В зазначеній постанові закріплено, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Тобто, суд при вирішенні питання про забезпечення позову, повинен був перевірити: наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможні такі заходи забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; співмірність заявленого виду забезпечення позову із позовними вимогами; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасником судового процесу; розумність обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну неможливість захисту прав за відсутності заходів забезпечення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Проте, як видно з матеріалів справи, що заява позивача про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, ґрунтується виключно на припущеннях щодо неможливості виконання судового рішення винесеного за результатами розгляду справи та не обґрунтовується належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 78, 79, 80 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В.В. Оніщук

Судді: С.Г. Копаничук

С.К. Медвецький