Постанова

від 01.06.2020 по справі 925/801/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2020 р. Справа№ 925/801/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - представник не прибув;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2019 у справі №925/801/19 (суддя Грачов В.М., повний текст складено - 19.12.2019) за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Євро Консалтинг" про стягнення 368 355,68 грн.

встановив наступне.

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості в сумі 368 355,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок неналежного виконання ТОВ "Агро-Євро Консалтинг" умов кредитного договору, у останнього виникла заборгованість у розмірі 368 355,68 грн., яку позивач просить стягнути з ОСОБА_1 , який є поручителем позичальника за договором поруки № POR 1426063659436.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.10.2019 у справі №925/801/19 позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 368 355,68 грн. заборгованості за кредитом та 5 525,34 грн. судових витрат.

При ухваленні рішення по даній справі суд першої інстанції, дійшовши висновку про невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, задовольнив позовні вимоги та стягнув кредитну заборгованість із поручителя.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на збільшення обсягу його відповідальності через ненадання поручителем згоди на збільшення кредитного ліміту, а також зазначає про припинення дії договору поруки 22.04.2015 у зв`язку з виконанням кредитором та боржником всіх своїх зобов`язань.

Також, апелянт зазначаючи про те, що співвідповідачем виступає фізична особа без статусу суб`єкта підприємницької діяльності, вказує на непідвідомчість даного спору господарським судам.

Сторони та третя особа не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Так, повідомленнями про вручення поштового відправлення підтверджується отримання позивачем та відповідачем (апелянтом) ухвали суду про призначення даної справи до розгляду на 01.06.2020.

В свою чергу, вся кореспонденція суду, направлена третій особі, була повернута органом поштового зв`язку з посиланням на відсутність адресата.

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання адресатом кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, а також з огляду на те, що неявка представників учасників судового процесу в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-євро консалтинг" 25.11.2014 року було укладено договір банківського обслуговування № б/н шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг.

Так, 25.11.2014 року товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-євро консалтинг" була підписана заява про відкриття рахунку на підставі якої було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 , встановлено кредитний ліміт в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та Правилами надання банківських послуг".

Пункт 3.2.1.1.3 Умов та Правил визначає, що кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Умовами та Правилами також визначено (п.3.2.1.2.2.), що клієнт зобов`язується:

- використовувати кредит на цілі, зазначені у п.3.2.1.1.1 цього розділу "Умов та правил надання банківських послуг";

- сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з п.п.3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3;

- повернути кредит у строки, встановлені п. п. 3.2.1.1.10, 3.2.1.2.3.4.,3.2.1.2.2.17.

На поточний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-євро консалтинг" № НОМЕР_1 було встановлено кредитний ліміт в розмірі 10 000 грн., про що було повідомлено клієнта в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, смс-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та Правилами надання банківських послуг". В подальшому, розмір кредитного ліміту відповідача було збільшено до 500000 грн.

В свою чергу, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-євро консалтинг" лише частково здійснила погашення заборгованості за договором банківського обслуговування № б/н від 25.11.2014 року, у зв`язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з позичальника 368 355 грн. 68 коп. боргу зі сплати кредиту, 10 897 грн. 29 коп. боргу зі сплати відсотків та 9 052 грн. 89 коп. пені.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.02.2019 року у справі № 925/1098/18, позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задоволено повністю, стягнено з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-євро консалтинг" 368 355 грн. 68 коп. боргу зі сплати кредиту, 10 897 грн. 29 коп. боргу зі сплати відсотків та 9 052 грн. 89 коп. пені та 5 824 грн. 59 коп. судового збору.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як роз`яснено п 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, рішення у справі №925/1098/18 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №925/801/19, не можуть йому суперечити.

Отже, оскільки рішенням у справі №925/1098/18, яке набрало законної сили, було встановлено обставини неналежного виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-євро консалтинг" своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів, вказані обставини в силу ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиціальними та не потребують повторного доведення.

В свою чергу, 11.03.2015 року між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", як кредитором та ОСОБА_1 , як поручителем, укладено договір поруки № POR 1426063659436.

Відповідно до п. 1.1. Договору, предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-євро консалтинг" боржника за зобов`язань за угодами-приєднаннями до:

1.1.1. розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та Правил надання банківських послуг, далі Угода-1 по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.2. Угоди -1 - 30% річних;

- за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.3. Угоди -1 - 60% річних;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17. Угоди-1 в розмірі 30% від суми перерахувань;

в) винагороди за користування Ліміту відповідно до п.3.2.1.4.4. Угоди-1 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 10000 грн.

Якщо під час виконання Угоди-1 зобов`язання боржник, що забезпечені цим Договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою-1 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

1.1.2 до розділу 3.2.2. " Кредит за послугою "Гарантовані платежі " Умов та Правил надання банківських послуг, далі Угода-2 по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно п.3.2.2.2.. Угоди -2 - 36% річних;

- за період користування кредитом згідно п.3.2.2.2. Угоди -2 - 56% річних;

б) винагород, штрафів, пені та інші платежі , відшкодовувати збитки , у відповідності, порядку та строки , зазначені в Угоді-2

в) кредиту в розмірі 10000 грн.

Якщо під час виконання Угоди-2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим Договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою-2 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

За змістом п. 1.2. Договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою-1 та Угодою-2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власним коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Згідно з п. 2.1.2 договору поруки, у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого п. 1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов`язання (нь). Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання Боржником зобов`язань за Угодою-1 і/або Угодою-2 незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Відповідно до п. 1.5. Договору у випадку невиконання боржником зобов`язання за Угодою-1 і/або Угодою-2, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пункт 4.1. Договору передбачає, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Угодою-1 і/або Угодою-2 цей договір припиняє свою дію.

У зв`язку з неналежним виконанням товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-євро консалтинг" свого обов`язку щодо повернення кредитних коштів, позивач направив на адресу відповідача, як поручителя, претензію за вих. № 41125 СS12S0DV з вимогою про сплату 510425 грн. 50 коп., з яких: 368355 грн. 68 коп. заборгованість за кредитом, 64187 грн. 62 коп. заборгованість за відсотками, 77882 грн. 20 коп. пеня (а.с. 56, докази направлення 57).

Вказана вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Як вже було вказано, місцевим господарським судом позовні вимоги задоволено повністю.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 1055 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормами, закріпленими у частині 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що третя особа, підписавши 25.11.2014 року заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, тим самим приєдналася до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі за текстом - Умови), що розміщені в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", які разом із підписаною третьою особою заявою про приєднання до цих Умов складають кредитний договір, та взяла на себе зобов`язання виконувати умови зазначеного договору.

Врахувавши наведене, заява третьої особи про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 25.11.2014 року, а також "Умови та правила надання банківських послуг", розміщені в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", в їх сукупності визначають істотні умови кредитного договору та підтверджують факт його укладення між позивачем та третьою особою.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та третьою особою у справі договір є кредитним договором.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Так, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Третя особа, погодившись та приєднавшись до Умов та Правил надання банківських послуг, зобов`язалася повернути кредит у встановлений строк, а також сплачувати відсотки за користування кредитом.

Як вже вказувалося, позичальником зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконувалися належним чином, що встановлено у рішенні Господарського суду Черкаської області від 05.02.2019 року у справі № 925/1098/18, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" було задоволено повністю та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-євро консалтинг" 368 355 грн. 68 коп. боргу зі сплати кредиту, 10 897 грн. 29 коп. боргу зі сплати відсотків та 9 052 грн. 89 коп.

Як вже вказувалося, виконання зобов`язань позичальника було забезпечено порукою ОСОБА_1 .

Приписами статті 541 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, визначених договором або законом.

Відповідно до частини першої ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Частиною другою ст. 543 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Приписами ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, поручитель за договором поруки несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником основного зобов`язання як солідарний боржник, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а кредитор має право вимагати виконання основного зобов`язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, при цьому у разі пред`явлення таких вимог до поручителя останній відповідає в межах взятих на себе зобов`язань перед кредитором.

Відповідно до п. 1.5. Договору у випадку невиконання боржником зобов`язання за Угодою-1 і/або Угодою-2, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем (як і позичальником) зобов`язання щодо повернення суми кредиту у розмірі 368 355 грн. 68 коп. виконано не було.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в сумі 368 355 грн. 68 коп.

Стосовно доводів апелянта про збільшення обсягу його відповідальності через ненадання поручителем згоди на збільшення кредитного ліміту, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки якщо під час виконання Угоди 1 та Угоди 2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Таким чином, умовами договору поруки сторонами передбачена можливість збільшення зобов`язань боржника, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя та при цьому останнім надано згоду на таке збільшення без будь - яких додаткових узгоджень при цьому.

Крім цього, відповідно до п. 1.2. договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Поручитель з умовами Угоди 1 та Угоди 2 ознайомлений (п. 1.3 договору).

Цивільне законодавство презюмує свободу договору та обов`язковість виконання, зміст якого, в силу статті 628 Цивільного кодексу України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, слід дійти висновку, що згода поручителя на забезпечення порукою виконання зобов`язань за основним договором з усіма можливими змінами та доповнення до нього, включаючи й ті, що можуть бути укладені в майбутньому, свідчить про відсутність правових підстав стверджувати про збільшення відповідальності поручителя за відсутності його згоди на це.

Отже, вказані доводи скаржника не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі.

Також, колегією суддів визнаються необґрунтованими доводи скаржника про припинення дії договору поруки 22.04.2015 у зв`язку з виконанням кредитором та боржником всіх своїх зобов`язань.

Так, пунктом 4.1. Договору передбачено, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Угодою-1 і/або Угодою-2 цей договір припиняє свою дію.

На думку апелянта, договір поруки припинив свою дію через виконання кредитором та боржником всіх своїх зобов`язань, що згідно розрахунку заборгованості мало місце 22.04.2015.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками скаржника, враховуючи наступне.

Згідно п. 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт- банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - далі "Угода). При порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених "Умов та правил надання банківських послуг", Банк на свій розсуд, має право змінити умови кредитування, встановивши інший термін повернення кредиту. При належному виконанні Клієнтом зобов`язань, передбачених "Умов та правил надання банківських послуг", за відсутності заперечень за місяць до закінчення терміну обслуговування Ліміту, проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування Ліміту може бути продовжено Банком на той самий строк. Термін також може бути змінений Банком згідно з п. 3.2.1.2.3.4 цього розділу "Умов та правил надання банківських послуг".

Згідно розрахунку заборгованості, дійсно станом на 22.04.2015 р. боржником було погашено заборгованість по кредиту, який було отримано в межах кредитного ліміту, та відсоткам, проте починаючи з 24.04.2015 позичальник (третя особа у справі) почав знову користуватися кредитними коштами, що відбулось шляхом проведення банком платежів клієнта за рахунок кредитного ліміту, що, в свою чергу, не суперечило вказаному п. 3.2.1.1.8 Умов, і в подальшому при належному виконанні клієнтом зобов`язань та відсутності заперечень щодо закінчення терміну обслуговування, таке обслуговування ліміту клієнта продовжувалося на той же строк.

Враховуючи наведене, доводи апелянта про припинення дії договору поруки, у зв`язку з виконанням кредитором та боржником всіх своїх зобов`язань є необґрунтованими.

Також, підлягають відхиленню доводи апелянта про непідвідомчість даного спору господарським судам через те, що відповідачем є фізична особа, яка не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності, враховуючи наступне.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, позивач, як кредитор подав до господарського суду позов до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.

Отже, між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Вказуючи на непідвідомчість даного спору господарським судам через суб`єктний склад учасників справи, апелянт не врахував, що за статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 Господарського процесуального кодексу України (як приклад, пункти 5, 10, 14 статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/1733/18.

Отже, спір у даній справі підвідомчій господарським судам, а доводи скаржника про протилежне підлягають відхиленню за необґрунтованістю з наведених вище підстав.

Стосовно тверджень апелянта про відсутність доказів неможливості виконання позичальником рішення у справі №925/1098/18, слід зазначити, що наявність вказаних обставин (щодо саме неможливості виконання позичальником своїх кредитних зобов`язань) і не повинно доводитися позивачем.

Так, достатнім є лише встановлення обставин такого невиконання без доведення неможливості повернення кредитних коштів.

Таким чином, вказані доводи не можуть бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2019 у справі №925/801/19 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 09.06.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко