Постанова

від 03.06.2020 по справі 917/1485/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2020 р. Справа № 917/1485/19

Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. № 646П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2020 року у справі №917/1485/19, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Іванко Л.А.), повний текст якого складено 24.01.2020 року

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", Полтавська обл., м. Кременчук

про стягнення 910 363,70 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.01.2020 року у справі №917/1485/19 відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2020 року у справі №917/1485/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю; судові витрати покласти на відповідача.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує таке.

В абзаці 3 п.6.1 договору сторони погодили, що з урахуванням п.11.3 договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків та умов розрахунків за цим договором, а тому умовами договору сторони погодили, що укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, а внесення змін до спірного договору має відбуватися лише шляхом укладення окремої додаткової угоди.

Посилання господарського суду першої інстанції на укладення ряду спільних протокольних рішень та договору про організацію взаєморозрахунків як підставу для зміни порядку та строку розрахунків є такими, що суперечать умовам договору, принципу обов`язковості виконання договірних зобов`язань.

Оскільки державою передбачений певний механізм перерахування субвенцій, проте не врегульовано питання імплементації даних відносин при здійсненні розрахунків за природний газ між постачальником та покупцем, сторони вправі, керуючись принципом свободи договору (ст. 627 ЦК України) встановити (конкретизувати) умовами угоди порядок регулювання щодо платежів, здійснених через спільні протокольні рішення, що визначено в умовах п.6.1 договору.

Держава в особі Кабінету Міністрів України фактично встановила стандарт договірних відносин для аналогічних до спірних відносин, погодившись на відсутність впливу спільних протокольних рішень.

У відповідності до п.6.1 договору сторони погодили, що з урахуванням п.11.5 договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Висновки господарського суду першої інстанції про те, що наслідком укладення спільних протокольних рішень є зміна порядку і строку проведення розрахунків - не відповідає дійсності, не підтверджується обставинами справи, суперечить нормам чинного законодавства та умовам договору, які узгоджені сторонами.

Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду №921/574/17-г/5 від 20.08.2019 року, №924/296/18 від 12.03.2019 року, №910/3657/18 від 21.02.2018 року, №910/16072/16, від 17.04.2018 року, №918/1395/15 від 12.06.2018 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2020 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2020 року у справі залишено без руху; Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; роз`яснено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

05.03.2020 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№2228), а саме докази сплати судового збору, яку долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2020 року у справі; відповідачу встановлено строк до 25.03.2020 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на "01" квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 24 квітня 2020 року.

Згідно зі статтями 3 та 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; обов`язком держави є захист життя людини.

Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами.

Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 року за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину. Наказом від 26.03.2020 року №05-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23.03.2020 року повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2020 року у справі о 10:00 годині 01.04.2020 року не відбудеться, з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19"; встановлено нову дату та час розгляду скарги та призначено справу до розгляду на 13.04.2020 року.

24.03.2020 року на адресу суду, електронною поштою від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№814, вх.№2912), у зв`язку з введенням карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", яке долучено до матеріалів справи.

26.03.2020 року на адресу суду, електронною поштою від відповідача надійшло клопотання (вх.№852, вх.№2979) про відкладення розгляду справи, у зв`язку з введенням карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", яке долучено до матеріалів справи.

Крім того, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року, розділ Х ГПК України "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину; строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

03.04.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3219), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує про таке.

Заявлені позивачем до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат розраховані від суми боргу за поставлений природний газ, у тому числі і на розрахунки, проведені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20, якою затверджено порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій; подані позивачем докази не містять визначення, за які періоди відбулось зарахування коштів, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 року повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2020 року у справі о 12:00 годині 22.04.2020 року не відбудеться; встановлено нову дату та час розгляду скарги та призначити справу до розгляду "13" травня 2020 року; явка сторін не визнавалась обов`язковою.

Колегією суддів було враховано, що розгляд апеляційної скарги здійснюється у судових засіданнях (не в письмовому провадженні), а за відсутністю клопотань учасників справи, щодо проведення судового засідання без їх участі, можливість забезпечення реалізації їх процесуальних прав, пов`язаних із участю у судовому засіданні, є обмеженою в контексті запроваджених заходів запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 (обмеження щодо пересування громадського транспорту та міжміського сполучення тощо) та може бути здійснений за межами встановленого ст.273 ГПК України строку розгляду апеляційної скарги, що не є порушенням встановлених п.1 ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950р. гарантій, в контексті усталеної практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з актом Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 року №12-33/86, складеним керівником апарату, начальником статистично-інформаційного відділу та заступником начальника статистично-інформаційного відділу суду, 06.04.2020 року з 09:00 год. була відсутня технічна можливість підписання процесуальних документів електронним цифровим підписом, їх надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень, отримання процесуальних документів за допомогою підсистеми "Електроний суд", здійснення перевірки посилених сертифікатів учасників процесу в підсистемі "Електроний суд" - через відсутність інтернет з`єднання з серверами Державного підприємства "Інформаційні судові системи".

12.05.2020 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№1389, вх.№4478), в якому останній просив відкласти розгляд справи та призначити його після офіційного закінчення карантину, яке долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 року розгляд справи відкладено на 03.06.2020 року, у зв`язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; явка сторін не визнавалась обов`язковою.

02.06.2020 року на адресу суду електроною поштою від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому останній просить відкласти розгляд справи та призначити його після офіційного закінчення карантину, (вх.№1710 вх.№5371), яке долучено до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для чого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392, з 01.06.2020 року послаблено протиепідемічні заходи та, зокрема, дозволено перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) між регіонами; міжобласні пасажирські перевезення автомобільним транспортом між регіонами.

А тому, беручи до уваги те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 77-79 ГПК України неможливості прибуття представника в судове засідання 02.06.2020 року, а також те, що на день розгляду скарги відновлено перевезення пасажирів залізничним транспортом, в тому числі, між регіонами та міжобласне пасажирське перевезення автомобільним транспортом; явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась; інших документів та пояснень, ніж ті, що містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано, підстав для відкладення розгляду справи не має.

Отже, в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи слід відмовити, оскільки інших обставин, які б вказували на існування об`єктивних перешкод для розгляду справи, відповідачем не наведено та судом не встановлено.

У судове засідання 02.06.2020 року представник позивача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

На підтвердження направлення копії ухвали суду від 13.05.2020 року у справі додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення "Укрпошта" від 22.05.2020 року: №6102231965393, згідно з яким останній отримав копію ухвали суду від 13.05.2020 року- 18.05.2020 року (т.4, а.с. 123).

У судове засідання 02.06.2020 року представник відповідача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

На підтвердження направлення копії ухвали суду від 13.05.2020 року у справі додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення "Укрпошта" від 20.05.2020 року: №6102231965385, згідно з яким останній отримав копію ухвали суду від 13.05.2020 року- 19.05.2020 року (т.4, а.с. 122).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 22.06.2020 року; наказами голови Східного апеляційного господарського суду від 08.05.2020 року №08-а та від 22.05.2020 року №10-а, на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму; наказом від 02.06.2020 року №11-а послаблено протиепідемічні заходи.

Також, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, з урахуванням доповнень розділу Х ГПК України "Прикінцеві положення" пунктом 4 щодо продовження на час карантину (з 12.03.2020 року, який триває), строків судового розгляду справи відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року, беручи до уваги необгрунтованість клопотання представника відповідача щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з карантинними заходами, які на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції послаблено та недоведеність відсутності можливості у представника відповідача з`явитися в судове засідання, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

24.10.2017 року між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Крюківський вагонобудівний завод" (відповідачем) укладено договір постачання природного газу №4317/084032/з/1718-ТЕ-24, відповідно до п. 1.1 якого позивач, як постачальник, зобов`язався поставити відповідачу (споживачу) у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався прийняти і оплатити його на умовах договору.

Згідно з п.1.2 договору, природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п.2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 року по 31.03.2018 року (включно) природний газ обсягом до 10800,0 тис. куб. м.

У п.3.7 договору сторони погодили, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Згідно з п.5.2. договору ціна за 1000 куб. метрів газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%., всього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

У відповідності до п.6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і договором.

Згідно з п.6.1 договору, у разі прострочення споживачем оплати, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за договором. (п.8.1., 8.2., 8.3. договору).

У п.п.3, 4 п.11.3. договору сторони погодили, що договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до договору та може бути застосований до відносин за договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до договору; можуть бути застосовані до відносин за договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до договору.

Відповідно до п.12.1. договору, він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 року до 31.03.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

З матеріалів справи слідує, що 12.03.2018 року до договору №4317/084032/з/1718-ТЕ-24 від 24.10.2017 року сторонами підписано та скріплено печатками додаткову угоду №1.

18.04.2018 року між сторонами підписано додаткову угоду №2, якою визначено, що постачальник передає споживачу в період з 01.04.2018 року по 31.05.2018 року природний газ орієнтовним обсягом до 750,0 тис. куб.м.

26.06.2018 року між сторонами підписано додаткову угоду №3, якою додано п.2.1 розділу 2 в наступній редакції: постачальник передає споживачу в період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року природний газ орієнтовним обсягом до 600,0 тис. куб.м.

Згідно додаткової угоди № 4 від 15.08.2018 року, додано п.2.1 розділу 2 в наступній редакції: постачальник передає споживачу в період з 01.08.2018 року по 31.08.2018 року природний газ орієнтовним обсягом до 250,0 тис. куб.м.

Згідно додаткової угоди № 5 від 13.09.2018 року, додано п.2.1 розділу 2 в наступній редакції: постачальник передає споживачу в період з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року природний газ орієнтовним обсягом до 250,0 тис. куб.м.

Розділ 12 "Строк дії договору" викладено в наступній редакції: 12.1 Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою , і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На підставі договору постачання природного газу №4317/084032/з/1718-ТЕ-24 від 24.10.2017 року відповідач отримав за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року природний газ на загальну суму 60038539,33 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними між позивачем та відповідачем актами приймання-передачі природного газу.

На підтвердження проведення відповідачем оплати в сумі 60038539,33 грн., за поставлений позивачем природний газ за договором, позивачем до матеріалів справи надано сальдо по ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині проведення своєчасного розрахунку за поставлений природний газ протягом жовтня 2017 року по вересень 2018 року.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на свою користь 910363,7 грн., в т.ч.: 597680,63 грн. - пені, 170643,39 грн. - 3% річних та 142039,68 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання грошових зобов`язань за договором №4317/084032/з-1718-ТЕ-24 постачання природного газу від 24.10.2017 року.

14.01.2020 року господарським судом Полтавської області ухвалене оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ст. ст. 11 , 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України та ст. 193 ГК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, з матеріалів справи слідує, що за зобов`язаннями, які виникли за жовтень 2017 року в сумі 3222881,81 грн., відповідач розрахувався 28.11.2017 року, за зобов`язаннями, що виникли за листопад 2017 року в сумі 8750311,13 грн., відповідач розрахувався 26.12.2017р року, за зобов`язаннями, що виникли за грудень 2017 року в сумі 9262721,41 грн., відповідач розрахувався 26.01.2018 року, за зобов`язаннями, що виникли за січень 2018 року в сумі 11731280,06 грн., відповідач розрахувався 27.02.2018 року, за зобов`язаннями, що виникли за лютий 2018 року в сумі 10326759,71 грн., відповідач розрахувався 27.03.2018 року, за зобов`язаннями, що виникли за березень 2018 року в сумі 11225209,38 грн., відповідач розрахувався 26.04.2018 року, за зобов`язаннями, що виникли за квітень 2018 року в сумі 2042566,16 грн., відповідач розрахувався 26.05.2018 року, за зобов`язаннями, що виникли за липень 2018 року в сумі 1025200,1 грн., відповідач розрахувався 28.08.2018 року, за зобов`язаннями, що виникли за серпень 2018 року в сумі 1151576,93 грн., відповідач розрахувався 26.09.2018 року, за зобов`язаннями, що виникли за вересень 2018 року в сумі 1300032,64 грн. відповідач розрахувався 26.10.2018 року.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання);

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Статтею 12 ГК України визначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Так, за матеріалами справи, заявлені позивачем до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат розраховані від суми боргу за поставлений природний газ, у тому числі і на розрахунки, проведені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20, якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій (далі - Порядок), чинний на час виникнення спірних правовідносин.

Порядок визначає механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, пільг з послуг зв`язку та інших передбачених законодавством пільг, в тому числі компенсації втрати частини доходів у зв`язку з відміною податку з власників транспортних засобів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального для фізичних осіб (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот) і компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату, рентної плати за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності (далі - субвенція).

Абзацом 4 п. 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, КП "Теплоенерго", відповідачем та позивачем підписано ряд спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до Порядку.

Отже, підписавши вказані спільні протокольні рішення, сторони погодили, що відшкодування частини боргу відповідача, який полягає у витратах, пов`язаних з газопостачанням населення, що використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, зобов`язання з відшкодування яких взяла на себе держава, буде здійснюватися відповідно до встановлених зазначеними рішеннями порядку.

Державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №922/3030/18 від 23.10.2018 року.

Разом з тим, Порядком від 11.01.2005 року № 20 передбачено, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг.

Таким чином, держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

На виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить, зокрема, Порядок від 11.01.2005 року № 20.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 року у справі № 924/296/18.

Аргументи апелянта щодо помилковості висновку місцевого господарського суду про те, що наслідком укладення спільних протокольних рішень у справі є зміна порядку і строку проведення розрахунків, що, на його думку, не відповідає дійсності, оскільки суперечить нормам чинного законодавства та умовам договору, які узгоджені сторонами, є необґрунтованими та не приймаються, так як підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.

За таких обставин, не приймаються аргументи апелянта на те, що оскільки в абзаці 3 п.6.1 договору сторони погодили, що з урахуванням п.11.3 договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20, спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків та умов розрахунків за договором, а тому, на його думку, умовами договору сторони погодили, що укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, а внесення змін до спірного договору має відбуватися лише шляхом укладення окремої додаткової угоди.

Правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами за отриманий природний газ зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі №909/256/18 від 15.04.2020 року.

Разом з цим, для застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями, які діяли на момент розгляду справи.

Господарським судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 року № 5011-35/1533-2012-19/522-2012, від 01.07.2015 року № 924/1230/14, від 16.09.2015 року № 917/2520/14, від 07.10.2015 року № 924/406/14, від 01.10.2015 № 917/2519/14 та постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року № 904/1858/16, від 14.03.2018 року № 910/9806/16, від 12.06.2018 року № 922/1010/16, від 02.08.2018 року № 922/3873/17, від 22.01.2019 року № 908/868/18, від 18.06.2019 року №914/891/16, від 08.08.2019 року № 905/1449/18.

Отже, підставою застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

Господарським судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені у постановах від 14.02.2018 року № 904/1858/16, від 12.06.2018 року № 922/1010/16, від 28.11.2018 року № 927/370/18, від 22.01.2019 року № 908/868/18, від 18.06.2019 року №914/891/16, від 08.08.2019 року № 905/1449/18.

Втім, за матеріалами справи, на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій від 11.01.2005 року № 20 та постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, проведено оплату за спожитий природний газ: 20.12.2017 року на суму 2000000,00 грн.; 02.03.2018 року на суму 4760431,7 грн.; 29.03.2018 року на суму 8484808,84 грн.; 29.03.2018 року на суму 1115191,16 грн.; 03.05.2018 року на суму 3500000,00 грн.; 05.06.2018 року на суму 1500000,00 грн.

Таким чином, відповідно до спільних протокольних рішень сторонами проведено взаєморозрахунки на суму 21360431,7 грн.

Даний факт не заперечується позивачем та зазначається ним у відповіді на відзив, наданий господарському суду першої інстанції (№ 14/4-2662В від 23.09.2019 року).

Так, позивачем надано послуг на загальну суму 60038539,33 грн.

Розрахунок, здійснений позивачем за умовами спільних протокольних рішень відбувся на загальну суму 21360431,70 грн. за період 2017-2018 років.

Тобто, відповідачем сплачено за поставлений газ за рахунок власних коштів 38678107,63 грн. Останній платіж було здійснено 06.07.2018 року, останнє спільне протокольне рішення було підписано сторонами 05.06.2018 року.

Однак, позивачем не визначено за яким періодом здійснено зарахування коштів щодо періоду наданих послуг, так як за спільними протокольними рішеннями вказано тільки рік, щодо зарахування заборгованості, тобто, сторонами не визначено, саме за який період було здійснено перерахування коштів у розмірі 38678107,63 грн.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено період нарахування розміру пені за кожним актом, та як наслідок, нарахування 3% річних та інфляційних втрат та правомірно відмовив у задоволенні позову.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2020 року у справі №917/1485/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09.06.2020 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін