Рішення

від 09.06.2020 по справі 922/1332/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2020 р. Справа № 922/1332/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Поліемос", смт. Покотилівка, Харківський р.-н, Харківська обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко 2012", м. Харків про стягнення 25789,98 грн. ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Поліемос", ", смт. Покотилівка, Харківський р.-н, Харківська обл. (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко 2012", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 25789,98 грн., з яких:

14000,00 грн. основного боргу;

7094,00 грн. пені;

1150,57 грн. 3% річних;

3545,41 грн. інфляційних втрат.

Також позивачем заявлено до стягнення 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, яку поніс позивач в зв`язку з необхідністю звернення до господарського суду з позовом по даній справі.

Позов обґрунтовано з посиланням на невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 16 від 01.03.2016 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.05.2020 зазначений позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; зазначену справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом трьох днів з дня отримання відповіді на позов.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної вище ухвали від 04.05.2020.

Позивач отримав копію вказаної ухвали, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням (а. с. 65).

Проте, надіслана на адресу відповідача копія ухвали від 04.05.2020 повернулася на адресу суду з відміткою "за незапитом" (а. с. 61-64). Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідача, про дату, час та місце розгляду справи, а останній в розумінні вимог ст. 120 ГПК України вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд судом справи.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 04.05.2020.

Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 01.03.2016 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір № 16 (далі за текстом - договір; а. с. 38-40), за умовами якого постачальник на підставі заявки, надісланої покупцем, та погоджених обома сторонами специфікацій, зобов`язується поставляти покупцю етикетку (упаковку), що іменується надалі готова продукція (п. 1.1 договору).

Згідно з п. п. 2.1.-2.3. договору загальна сума договору складається із сум поставок готової продукції по видатковим накладним за термін дії договору. Ціни на готову продукцію (з урахуванням вартості доставки) встановлюються постачальником та узгоджуються з покупцем. Ціна, загальна вартість, і терміни постачання кожної партії готової продукції узгоджується сторонами в специфікаціях.

Пунктом 2.5. договору також передбачено, що покупець зобов`язується сплатити кожну партію готової продукції за безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунку-фактури: для першої партії - 50% передоплати, 50% - відстрочення платежу 14 (чотирнадцять) календарних днів; для послідуючих партій - 50% передоплати, 50% - відстрочення платежу 30 (тридцять) календарних днів.

Відповідно до п. 5.4 договору у разі порушення термінів постачання або оплати готової продукції винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

За змістом п. 8.1 договору останній набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2016, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами договірних зобов`язань.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обумовлений договором товар за видатковою накладною № 1390 від 14.08.2018 на загальну суму 45302,59 грн. (а. с. 41).

Відповідач в особі директора Ольховського Д.В. (довіреність на отримання ТМЦ № 1/130818 від 13.08.2018 (а. с. 44) прийняв товар за вказаною накладною без будь-яких зауважень та заперечень.

Однак, за поставлений товар відповідач повністю не розрахувався, допустивши прострочення виконання своїх зобов`язань за договором.

Сплату боргу за накладною відповідач здійснював протягом січня - серпня 2019 року різними платежами борг в загальній сумі 31302,59 грн.

Решту боргу в сумі 14000 грн. відповідач не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань з оплати поставленого товару, позивач на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України, нарахував до стягнення з відповідача 3545,41 грн. інфляційних, 1150,57 грн. 3% річних за загальний період прострочення з 14.08.2018 по 14.04.2020, а також 7094,00 грн. пені за загальний період прострочення з 14.08.2018 по 14.02.2019.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар у сумі 14000,00 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростований. Строк виконання зобов`язань з його оплати встановлено умовами укладеного між сторонами договору № 16 від 01.03.2016 та є таким, що настав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині, та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за отриманий товар у вказаній вище сумі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні та 3% річних за прострочення оплати товару за певними накладними за загальний період прострочення з 14.08.2018 по 14.04.2020.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що в його здійснено арифметично вірно. За таких обставин, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3545,41 грн. інфляційних та 1150,57 грн. річних також підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, суд зазначає.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалося, п. 5.4 договору передбачено, що у разі порушення термінів постачання або оплати готової продукції винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Оскільки відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань з оплати поставленого товару, зазначене також надає право позивачу на нарахування пені таке прострочення в порядку, визначеному п. 5.4 договору.

При цьому, нарахування пені повинно здійснюватися з урахуванням обмежень щодо розміру, передбаченого Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , а також щодо строку нарахування, передбаченого п. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 7094,00 грн. пені за прострочення оплати товару за видатковою накладною за прострочення з 14.08.2018 по 14.02.2019. Суд констатує, що таке нарахування здійснено з урахуванням вказаних вище законодавчих обмежень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд констатує, що в його здійснено арифметично вірно. За таких обставин, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 7097 грн. також підлягає задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Аналіз наведених норм ч. 4 ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Матеріали справи свідчать про те, що в зв`язку з необхідністю звернення до суду з позовом по даній справі, між позивачем (далі за текстом - клієнт) та адвокатом Камінською Анною Анатоліївною (далі за текстом - адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 04/20-КА від 07.04.2020, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, адвокат приймає доручення на надання професійної правничої допомоги клієнту щодо стягнення на користь клієнта грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко 2012" (код ЄДРПОУ 38384082), які належать клієнту внаслідок невиконання (неналежного виконання) ТОВ "Данко 2012" умов договору № 16 від 01.03.2016 та інших, пов`язаних з ним правочинів.

Згідно з актом № 1 від 23.04.2020 здачі приймання наданої правової допомоги в рамках зазначеного договору адвокатом надано позивачу послуги на загальну суму 4750 грн. Суд констатує, що вказаний акт містить найменування послуг, які були надані адвокатом позивачу, та їх вартість.

Прибутковим касовим ордером № 1 від 17.04.2020 позивач сплатив на користь адвоката 4750,00 грн. за послуги, надані останнім по договору про надання правової допомоги № 04/20-КА від 07.04.2020.

В позовній заяві позивачем зазначено, що попередній розрахунок його витрат на професійну правничу допомогу складає 5000 грн. Ці витрати позивачем заявлено до стягнення з відповідача.

Суд констатує, що відповідач в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не надали суду належних доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Однак, здійснюючи розподіл судових витрат суд враховує, що позивачем в обґрунтування факту понесення витрат на професійну правничу допомогу надано суду докази сплати лише 4750,00 грн., тоді як доказів сплати решти заявленої до стягнення суми в розмірі 250,00 грн. матеріали справи не містять. Таким чином, вимоги про покладання на відповідача витрат на правову допомогу в сумі 250,00 грн. суд визнає необґрунтованими.

Крім того, дослідивши зазначені договір на надання професійної правничої допомоги, акт, врахувавши характер спору по даній справі, ступінь її складності, відсутність заперечень з боку відповідача стосовно суми стягнення, витрачений адвокатами час на надання правової допомоги, суд вважає понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4750 грн. співрозмірними щодо вказаних обставин.

З урахуванням вимог ст. 123, 129 ГПК України, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4750 грн., та на сплату судового збору в сумі 2102 грн. підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко 2012" (адреса: 61080, м. Харків, вул. Сохора, буд. 1, корп. А; код ЄДРПОУ 38384082) на користь Приватного акціонерного товариства "Поліемос" (адреса: 62458, Харківська обл., Харківський р.-н, смт. Покотилівка, вул. Жихарська, буд. 88; код ЄДРПОУ 31632688; на р/р IBAN: НОМЕР_2 у АТ ОТП Банк , м. Київ, МФО 300528):

14000,00 грн. основного боргу;

7094,00 грн. пені;

1150,57 грн. 3% річних;

3545,41 грн. інфляційних втрат;

2102,00 грн. судового збору;

4750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя О.І. Байбак