Рішення

від 09.06.2020 по справі 910/14662/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.06.2020Справа № 910/14662/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Приватного підприємства "Солчер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройторг"

про стягнення 567 318, 63 грн.

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Солчер" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройторг" (далі - відповідач) про стягнення 567 318, 63 грн., з яких: 496 351, 80 грн. основна заборгованість, 65 364, 30 грн. пеня та 5 602, 53 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі - продажу № 2503/19 від 25.03.19 в частині повної та своєчасної оплати за поставлені позивачем товари.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/14662/19 позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва у справі № 910/14662/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14662/19 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Станом на 09.06.2020 від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Представник відповідача відзив у встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк не подав.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Частина 2 статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань передбачає, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

Положеннями статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань визначено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру та передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як встановлено судом згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), місцезнаходженням відповідача є:04209, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 11.

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону була направлена копія ухвали про відкриття провадження у справі № 910/14662/19 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103042984010.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Крім того, Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/14662/19 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у пункті 41 свого рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, враховуючи зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України, якими регламентовано порядок повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України", суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2019 між Приватним підприємством "Солчер" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спецстройторг (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу № 2503/19 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність пиломатеріал обрізний сосновий на умовах склад продавця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього ціну, відповідно до умов, визначених в договорі.

Згідно з п. 1.2 договору право власності на майно переходить до покупця з моменту повної оплати продавцю вартості купленого товару та підписання видаткової накладної.

Ціна на товар встановлена в гривнях за 1 куб.м. на умовах склад покупця (Київська область, м. Обухів) вказується у видаткових накладних, які до їх виписки узгоджуються з покупцем при отриманні усної або письмової заяви (п. 3.1 договору).

Положенням п. 5.3 договору сторони погодили, що датою передачі товару продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки вважається дата товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п. 6.1 договору, платежі здійснюються шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару по факту поставки.

Згідно з п. 7.1 договору, покупець зобов`язаний приймати кожну партію товару та оплачувати її за ціною та у строки, визначені даним договором.

На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 813 250, 80 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН- 00160 від 04.04.2019 на суму 132 132, 00 грн., № РН - 00170 від 11.04.2019 на суму 52 635, 00 грн., № РН - 00183 від 18.04.2020 на суму 132 132, 00 грн., № РН - 00208 від 14.05.2019 на суму 123 832, 80 грн., № РН - 00209 від 14.05.2019 на суму 124 853, 40 грн., № РН -00224 від 28.05.2019 на суму 123 832, 80 грн., № РН -00264 від 19.06.2019 на суму 123 832, 80 грн.

Також, на виконання умов договору позивачем виставлялись відповідачу рахунки на оплату, оригінали яких долучені до матеріалів позовної заяви.

Відповідачем частково здійснено оплату поставлено товару на суму 316 899, 00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 392 від 05.04.2019 на суму 110 110, 00 грн., № 403 від 12.04.2019 на суму 22 022, 00 грн., № 457 від 25.04.2019 на суму 100 000, 00 грн., № 483 від 15.05.2019 на суму 52 635, 00 грн., № 482 від 15.05.2019 на суму 32 132, 00 грн.

Таким чином, за розрахунком неоплаченим є товар на суму 496 351, 80 грн.

У зв`язку із тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за поставлений позивачем товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача крім суми основного боргу у розмірі 496 351, 80 грн. також 65 364, 30 грн. пені та 3 % річних у розмірі 5 602, 53 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними № РН- 00160 від 04.04.2019 на суму 132 132, 00 грн., № РН - 00170 від 11.04.2019 на суму 52 635, 00 грн., № РН - 00183 від 18.04.2020 на суму 132 132, 00 грн., № РН - 00208 від 14.05.2019 на суму 123 832, 80 грн., № РН - 00209 від 14.05.2019 на суму 124 853, 40 грн., № РН -00224 від 28.05.2019 на суму 123 832, 80 грн., № РН -00264 від 19.06.2019 на суму 123 832, 80 грн. на загальну суму 813 250, 80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 6.1 договору сторони погодили, що платежі здійснюються шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару по факту поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

В пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, а відтак, строк оплати поставленого відповідачу товару настав.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач, в порушення умов договору лише частково оплатив товар, а саме на суму 316 899, 00 грн.,

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 813 250, 80 грн. (813 250, 80 (вартість поставленого товару) - 316 899, 00 грн. (сума здійснених оплат) = 496 351, 80 грн.).

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов`язання за договором у розмірі 496 351, 08 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 496 351, 08 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 65 364, 30 грн. пені та 5 602, 53 грн. 3% річних у зв`язку з простроченням виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 8.2 договору, відповідно до якого у разі несвоєчасної оплати покупцем партії товару згідно умов, визначених цим договором, покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних, наданий позивачем, суд встановив, що останній є невірним, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені та 3% річних.

За перерахунком суду розмір пені становить 63 860, 21 грн. та 3 % річних - 5 596, 45 грн.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних Приватного підприємства Солчер .

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 50 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2019 між позивачем (клієнт) та адвокатом Чернобай С.С. був укладений договір про надання правової допомоги №1109/19, за умовами якого адвокат зобов`язався представляти інтереси позивача в ході розгляду господарської справи про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 2503/19 від 25.03.2019.

До позовної заяви надано ордер на ім`я Чернобай С. С. , а також надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю,

Разом з тим, суд вказує на те, що в матеріалах справи наявний Акт № 2 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.10.2019, відповідно до якого загальна вартість послуг, наданих адвокатом складає 20 000, 00 грн.

Позивач сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 20 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 3.

Суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами , та саме на сторону, яка вказує на неспівмірність витрат, покладається обов`язок з надання доказів на обґрунтування невідповідності адвокатських витрат.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Наразі, за висновками суду, заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям, що наведені у ч. 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, між сторонами підписаний акт № 2 здачі - прийняття робіт (надання послуг), що підтверджує виконання робіт на 20 000, 00 грн., а не на суму 50 000, 00 грн. як зазначено позивачем в позовній заяві.

Відтак, з урахуванням наведеного, суд приходить висновку про часткове задоволення вимог про стягнення витрат на правову допомогу та стягує суму у розмірі 20 000, 00 грн.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Солчер" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спецстройторг (04209, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 11; код ЄДРПОУ 42075204) на користь Приватного підприємства Солчер (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, Бульвар Дружби Народів, буд.34, кімн. 1; код ЄДРПОУ 13412916) суму основного боргу у розмірі 496 351 (чотириста дев`яносто шість тисяч триста п`ятдесят одну) грн..80 коп., пеню у розмірі 63 860 (шістдесят три тисячі вісімсот шістдесят) грн. 21 коп., 3 % річних у розмірі 5 595 (п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн. 45 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 487 (вісім тисяч чотириста вісімдесят сім) грн. 12 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 09.06.2020.

Суддя М.Є.Літвінова