Рішення

від 02.06.2020 по справі 910/647/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.06.2020Справа № 910/647/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Есо-Автотехнікс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Колофарб

про стягнення 134 650, 98 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Спиридонов О.В. за довіреністю від 14.01.2020;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Есо-Автотехнікс (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Колофарб (далі - відповідач) про стягнення 134 650, 98 грн., з яких 63 063, 11 грн. основного боргу, 10 877, 95 грн. пені та 60 709, 92 грн. штрафу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та відповідачем 31.12.2018 року було укладено Договір оренди нерухомого майна № 31, відповідно до умов якого позивач зобов`язався передати, а відповідач - прийняти у строкове платне володіння приміщення. Відповідач взяті на себе за договором обов`язки належним чином не виконав, орендну плату та інші обумовлені Договором платежі вчасно не сплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв`язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/647/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 19.02.2020 року.

18.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки:

- орендні правовідносини між сторонами були припинені з 12.03.2019 року відповідно до п. 5.16. Договору, у зв`язку з чим нарахування позивачем заборгованості по орендній платі за період з квітня по червень 2019 року є неправомірним;

- у відповідача відсутній оригінал Додатку № 2 до Договору, оскільки жодної інформації про його підписання у відповідача ніколи не було. Про існування Додатку № 2 відповідач дізнався лише з позовної заяви. Відповідач ставить під сумнів існування такого документу, у зв`язку з чим є необхідність в огляді Додатку № 2;

- на думку відповідача копія Додатку № 2 до Договору не є додатковою угодою про підвищення розміру орендної плати в розумінні п. 5.16. Договору, оскільки: Договір оренди чітко передбачає, що розмір орендної плати визначається в Додатку № 1 (п. п. 5.1., 5.2. Договору), а не в будь-яких інших додатках; Додаток № 2 не містить дати його підписання, що ставить під сумнів його належність до Договору оренди; пункт 1.2.12 Договору містить посилання на якійсь інший Додаток № 2;

- розмір заборгованості позивачем розраховано неправомірно, оскільки під час розрахунку позивачем не було враховано передбачений п. 5.3. Договору гарантійний платіж в сумі 13 920, 00 грн.;

- акти приймання-передачі наданих послуг з боку відповідача підписані директором АДРЕСА_1., яка була відсторонена від виконання своїх обов`язків з 29.03.2019 у зв`язку з виявленням факту розкрадання майна підприємства, шахрайства та можливої змови з керівництвом позивача з метою отримання неправомірної вигоди. У зв`язку з цим, відповідачем було подано відповідну заяву до правоохоронних органів. При цьому, відповідач вказує на те, що з квітня 2019 року директор ОСОБА_1. взагалі не з`являлася на робочому місці;

- на актах за червень і травень 2019 року відсутня печатка відповідача;

- приміщення, які орендувалися за Договором вже тривалий час, були непридатними для використання за цільовим призначенням. Це зумовлено тим, що позивач протиправно розміщував у місцях загального користування інших фізичних осіб і надавав їм незаконні послуги з проживання (хостел). Внаслідок цього, такі особи постійно знаходилися в коридорах та інших місцях загального користування та виводили з ладу комунікації будівлі, що призводило до постійного залиття орендованих відповідачем приміщень зливними водами, нечистотами тощо. Відповідач неодноразово звертався усно до позивача з проханням врегулювати це питання, однак позивачем нічого зроблено не було;

- наданий позивачем розрахунок штрафу є арифметично невірним та таким, що суперечить умовам укладеного між сторонами Договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 10.03.2020 року.

24.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач з аргументами відповідача не погоджується, оскільки вважає їх безпідставними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.03.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 24.03.2020 року.

Проте, згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою від 19.03.2020 господарський суд міста Києва повідомив учасників справи про те, що судове засідання, призначене на 24.03.2020 року, не відбудеться та зазначив, що про дату і час судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2020 року судове засідання призначено на 02.06.2020 року.

Представник позивача у судовому засіданні 02.06.2020 року заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 02.06.2020 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 02.06.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2018 року між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна № 36 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення, розташування якого наведене у Додатку № 1 до Договору, що є його невід`ємною частиною. Детальний опис та стан приміщення на момент передачі в оренду вказується в Акті приймання.

Згідно з п. 2.1. Договору відповідно до умов Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування (оренду) на передбачений цим Договором строк оренди приміщення.

Приміщення надаються Орендарю з метою, що зазначена в Додатку № 1 до Договору. В будь-якому разі використання приміщень не може суперечити їх функціональному призначенню (п. 2.2. Договору).

За умовами п. п. 3.1., 3.2. Договору приміщення передаються Орендодавцем та приймаються Орендарем за Актом приймання із зазначенням їх (приміщень) технічного стану та розташованих в них інженерних мереж, систем, обладнання на момент підписання Акту приймання, показники лічильників (вода, електроенергія, газ тощо), а також у разі необхідності іншої інформації щодо приміщень, зокрема, перелік встановленого обладнання або меблів, інших матеріальних цінностей, відповідність санітарно-технічним нормам, нормам пожежної безпеки, тощо. Акт приймання підписується уповноваженими представниками Орендодавця та Орендаря, із моменту його підписання є невід`ємною частиною цього Договору. Підписання сторонами акту приймання свідчить про фактичну передачу приміщень в оренду від Орендодавця Орендарю та тягне за собою початок нарахування Орендної плати за користування приміщенням. Ризик пошкодження та/або знищення приміщень покладається на Орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі.

Додатком № 1 до Договору визначено, що позивач передає відповідачу в оренду приміщення: офіс літера Н площею 20, 80 м.кв., офіс літера Н площею 22, 40 м.кв., офіс літера Н площею 22, 50 м.кв., склад літера Н площею 112, 00 м.кв., у майновому комплексі, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Коноплянська, буд. 12.

Загальна площа відповідно до даних технічної інвентаризації складає 177, 70 м.кв.

Пунктами 5, 6 Додатку № 1 до Договору сторони визначили день початку оренди - 01.01.2019 року, та день закінчення оренди - 30.06.2019 року.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу згідно з Актом приймання-передачі від 01.01.2019 в оренду наступні приміщення: офіс 30 літера Н площею 20,8 м.кв.; офіс 29 літера Н площею 22,4 м.кв., офіс 28 літера Н площею 22,5 м.кв., склад літера Н площею 112,0 м.кв., у майновому комплексі що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна опалювальна площа - 117,7 м.кв.

Пунктом 7.2. Договору на Орендаря покладено обов`язок своєчасно і в повному обсязі здійснювати орендну плату та інші передбачені цим Договором платежі.

Згідно з п. 5.1. Договору плата за користування приміщенням (орендна плата) обчислюється з моменту передання Орендодавцем приміщень Орендарю за актом приймання. Не зважаючи на площу приміщень згідно із технічною документацією та правовстановлюючими документами, сторони підписанням цього Договору домовились, що нарахування орендної плати та інших платежів за Договором буде здійснюватися відповідно до оплачуваної площі приміщень, що наведена в Додатку № 1 до Договору.

Положеннями п. 5.2. Договору передбачено, що орендна плата за умовами цього Договору за один календарний місяць розраховується за такою формулою: Оп = (Пп * Ос) + ПДВ, де

Оп - орендна плата в гривнях, що підлягає сплаті за розрахунковий період;

Пп - оплачувана площа приміщень, кв.м. згідно із Додатком № 1 Договору;

Ос - орендна ставка за 1 кв.м. оплачуваної площі приміщень за 1 місяць оренди, вказана в Додатку № 1 Договору;

ПДВ - податок на додану вартість згідно із законодавством України на момент платежу.

Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно не пізніше 25 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю.

Нарахування орендної плати починається від дня підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання приміщень та припиняється з дати підписання сторонами акту повернення приміщень (п. 5.6. Договору).

Згідно з п. 9 Додатку № 1 до Договору орендна ставка за офіси складає 100, 00 грн. за 1 м.кв., а за склад - 60 грн. за 1 м.кв.

Додатком № 2 до Договору сторони узгодили нові орендні ставки: - за офіси - 110 грн. за 1 м.кв., а за склад - 66 грн. за 1 м.кв.

При цьому, Додатком № 2 до Договору сторони встановили день початку оренди приміщень - 01.04.2019 та день закінчення - 30.06.2019 року.

За умовами п. 5.8. Договору до складу орендної плати за даним Договором не входить плата за комунальні послуги, телекомунікаційні послуги, послуги з утримання приміщень (експлуатаційні витрати), гарантійний платіж, плата за землю, податок на нерухомість, інші платежі, пов`язані із використанням приміщень, які підлягають компенсації Орендарем окремо як визначено в п. 5.9., 5.11. Договору.

Відповідно до п. 5.9. Договору під комунальними послугами в даному Договорі розуміються послуги з надання електроенергії й теплоенергії, водопостачання, каналізації. Плата за фактично спожиті комунальні послуги або, у разі необхідності, авансові платежі за комунальні послуги за своєю сутністю не є оплатою поставки послуг від Орендодавця Орендарю, а являє собою відшкодування (компенсацію) Орендарем своєї частки в витратах Орендодавця по сплаті відповідних послуг.

Пунктом 5.9.1. Договору передбачено, що Орендар компенсує Орендодавцю витрати з оплати комунальних послуг на підставі відповідних рахунків. Порядок обрахування та сплати компенсації відповідних послуг/витрати визначається:

- за наявності лічильників (електроенергія, вода, тощо) - відповідно до їх показань та згідно з діючими тарифами;

- за відсутності лічильників (тепло) - розрахунковим методом пропорційно відповідних витрат до займаної наведеної в Додатку № 1 оплачуваної площі та згідно з діючими тарифами;

- в разі внесення Орендодавцем авансових платежів на рахунки постачальників за надання послуг у майбутньому.

Аналогічно до компенсації витрат на опалення здійснюється компенсація плати за землю, податку на нерухомість та інших встановлених нормативно подібних податків, зборів та обов`язкових платежів, тобто розрахунковим методом пропорційно до займаної площі орендованих приміщень (п. 5.9.4. Договору).

В силу п. 5.9.5. Договору зазначені в п. 5.9. Договору кошти сплачуються Орендарем протягом 3-х робочих днів з моменту отримання відповідного рахунку від Орендодавця.

Відповідно до п. 5.10. Договору у разі виникнення потреби в забезпеченні приміщень додатковими послугами зв`язку, охорони, послугами з вивезення сміття, а також іншими послугами, Орендар здійснює забезпечення приміщень такими послугами за власний рахунок, шляхом укладення договорів з відповідними організаціями. В разі надання таких послуг Орендодавцем вони розраховуються окремо на погоджених між сторонами умовах, про що сторони укладають відповідну додаткову угоду або інший правочин.

В силу приписів п. 5.11. Договору експлуатаційний платіж сплачується Орендарем Орендодавцю у зв`язку із необхідністю утримання приміщень, в т. ч. поточного догляду та ремонту загальних площ та місць загального користування (коридорів, холів, лобі, громадських вбиральнь, сходових клітин, технічних, допоміжних приміщень, вхідних дверей до приміщень, віконних фрамуг та віконного скла, зон розвантаження/завантаження, ліфтів, а також утримання в естетичному стані території навколо приміщень), цілодобової охорони приміщень, відеоспостереження, підтримкою систем забезпечення в робочому стані і утримання штату інженерних служб, відповідальних за функціонування, управління та адміністрування, витрати на протипожежну охорону, гучномовну систему, вивіз сміття, інші санітарні послуги страхування приміщень, утримання та прибирання доріг та тротуарів навколо приміщень, витрати на утримання паркінгу, інші послуги, які на думку Орендодавця будуть необхідними для функціонування приміщень.

За умовами п. 5.11.1. Договору розмір експлуатаційного платежу за один місяць визначається як сума в гривнях, яка обчислюється за такою формулою: ЕП = (Пп * Сер) + ПДВ, де

ЕП - експлуатаційний платіж, що підлягає сплаті Орендарем за поточний місяць, грн.;

Пп - оплачувана площі приміщень, кв.м. згідно із Додатком № 1 Договору;

Сер - ставка експлуатаційних витрат за 1 кв.м. орендованої площі, вказана у Додатку № 1 Договору;

ПДВ - податок на додану вартість згідно із законодавством України на момент платежу.

Згідно з п. 5.11.2. Договору експлуатаційний платіж сплачується одночасно із сплатою орендної плати у встановлені для сплати орендної плати строки.

Незважаючи на положення цього пункту, щоденне (поточне) прибирання та утримання приміщень не охоплюється експлуатаційним платежем і Орендар самостійно, за власні кошти і на власний ризик забезпечує прибирання та утримання приміщень.

Відповідно до п. 5.12. Договору, якщо інше не передбачено цим Договором, орендна плата та інші платежі сплачуються Орендарем щомісячно, не пізніше 25-го числа місяця, що передує оплачуваному.

За умовами п. 5.20. Договору, разом з виставленими рахунками, Орендодавець направляє Орендарю відповідні Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які останній зобов`язаний впродовж 5 робочих днів від дня отримання підписати або надати письмову мотивовану відмову від підписання, причому в такому випадку складається двосторонній протокол із зазначенням відповідних вимог і термінів виконання. Якщо протягом 7 робочих днів з моменту отримання такого акту Орендарем Орендодавець не одержить підписаний Орендарем Акт або мотивовану відмову від прийняття, вони (роботи чи послуги) вважаються прийнятими з додержанням усіх умов Договору.

З матеріалів справи вбачається, що у період з квітня по червень 2019 року відповідачу були надані послуги з оренди приміщень,, про що складені Акти здачі прийняття робіт (надання послуг), до яких включено компенсацію експлуатаційних послуг, активної та реактивної електроенергії, водопостачання та пропускної системи, а саме:

- Акт № 1299777 від 30.04.2019 на суму 22 490, 60 грн.;

- Акт № 1656330 від 31.05.2019 на суму 20 335, 87 грн.;

- Акт № 2162104 від 30.06.2019 на суму 20 236, 64 грн.,

а всього на суму 63 063, 11 грн.

Вказані акти з боку відповідача були підписані без зауважень та заперечень.

При цьому, позивачем були виставлені рахунки на оплату № 573 від 30.04.2019 на суму 22 490, 60 грн., № 709 від 31.05.2019 на суму 20 335, 87 грн., № 866 від 30.06.2019 на суму 20 236, 64 грн.

Проте, відповідач взяті на себе за Договором зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 63 063, 11 грн.

Направлена позивачем письмова вимога № 09/09 від 09.09.2019 про сплату боргу відповідачем в добровільному порядку задоволена не була.

У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні положення визначені частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України, якою встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частин 1 та 2 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина 5 статті 762 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами п. п. 5.2., 5.12. Договору орендна плата сплачується Орендарем не пізніше 25 числа місяця, що передує оплачуваному.

При цьому, пунктом 5.9.5. Договору на відповідача покладено обов`язок здійснювати оплату комунальних платежів протягом 3-х робочих днів з моменту отримання відповідного рахунку від Орендодавця, а пунктом 5.12. - здійснювати оплату інших платежів, в т.ч. експлуатаційних витрат щомісячно не пізніше 25-го числа місяця, що передує оплачуваному.

Судом встановлено, що у період з квітня по червень 2019 року відповідачу були надані послуги з оренди приміщень, про що складені Акти здачі прийняття робіт (надання послуг), до яких включено компенсацію експлуатаційних послуг, активної та реактивної електроенергії, водопостачання та пропускної системи, а саме:

- Акт № 1299777 від 30.04.2019 на суму 22 490, 60 грн.;

- Акт № 1656330 від 31.05.2019 на суму 20 335, 87 грн.;

- Акт № 2162104 від 30.06.2019 на суму 20 236, 64 грн., а всього на суму 63 063, 11 грн.

Вказані акти з боку відповідача були підписані без зауважень та заперечень.

При цьому, позивачем були виставлені рахунки на оплату № 573 від 30.04.2019 на суму 22 490, 60 грн., № 709 від 31.05.2019 на суму 20 335, 87 грн., № 866 від 30.06.2019 на суму 20 236, 64 грн.

За умовами п. 5.20. Договору, разом з виставленими рахунками, Орендодавець направляє Орендарю відповідні Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які останній зобов`язаний впродовж 5 робочих днів від дня отримання підписати або надати письмову мотивовану відмову від підписання, причому в такому випадку складається двосторонній протокол із зазначенням відповідних вимог і термінів виконання. Якщо протягом 7 робочих днів з моменту отримання такого акту Орендарем Орендодавець не одержить підписаний Орендарем Акт або мотивовану відмову від прийняття, вони (роботи чи послуги) вважаються прийнятими з додержанням усіх умов Договору.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем не були виставлені відповідачу рахунки разом з Актами здачі-приймання робіт, як і не містять доказів мотивованої відмови відповідача від підписання вищевказаних актів відповідно до п. 5.20 Договору.

При цьому, суд зазначає, що рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.

Оскільки відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання по сплаті орендної плати, основний борг в сумі 63 063, 11 грн. за період з квітня по червень 2019 року, який існує на момент розгляду справи, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Посилання відповідача на припинення між сторонами орендних правовідносин суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, враховуючи наступне.

Так, відповідно до п. 5.15. Договору Орендодавець має право направити Орендарю письмове повідомлення про приведення наведеного в Додатку № 1 розміру орендної плати у відповідність до існуючих ринкових умов із врахуванням індексації, наведеної в п. 5.14. Договору. До повідомлення додаються два примірники підписаних Орендодавцем відповідних додаткових угод.

У випадку, якщо Орендар протягом 14-ти календарних днів, з моменту отримання повідомлення, наведеного в п. 5.15. Договору, не підпише відповідну додаткову угоду про зміну Орендної плати та/або не надішле другий підписаний примірник Орендодавцю, то цей Договір вважається розірваним зі спливом 14-ти денного терміну, відведеного для розгляду Орендарем пропозиції Орендодавця про зміну орендної плати (п. 5.16. Договору).

26.02.2019 року позивач звернувся до відповідача з листом № 36, в якому повідомив, що з 01 квітня 2019 року вартість 1 кв.м. орендованого приміщення буде становити: 65, 70 кв.м. за ціною 110 грн. за 1 кв.м., 112, 00 кв.м. за ціною 66 грн. за 1 кв.м.

Відповідач зазначає, що після отримання вищевказаного листа позивача, відповідна додаткова угода про підвищення розміру орендної плати підписана не була, у зв`язку з чим починаючи з 12.03.2019 року Договір був розірваний згідно з п. 5.16. Договору, і з цього часу між сторонами не існувало відносин найму (оренди) вищезазначених нежитлових приміщень, у зв`язку з чим нарахування орендної плати за період з квітня по червень 2019 року є неправомірним.

Однак, вищевказані доводи відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме Додатком № 2 до Договору, виходячи зі змісту якого сторонами було узгоджено вказаний позивачем в листі № 39 від 26.02.2019 підвищений розмір орендної плати.

При цьому, у підготовчому засіданні 19.02.2020 року судом було оглянуто оригінал вищевказаного Додатку № 2 до Договору.

Відповідач, у свою чергу, наполягаючи на припиненні між сторонами орендних правовідносин з 12.03.2019 року не надав жодних доказів на підтвердження того, що після 12.03.2019 року відповідач не користувався і орендованими приміщеннями та повернув їх позивачу в порядку, встановленому Розділом 3 Договору.

Посилання відповідача на те, що акти приймання-передачі були підписані директором відповідача у період її відсторонення жодним чином не нівелюють обов`язок відповідача виконувати зобов`язання за спірним Договором оренди та здійснювати оплату орендної плати та інших обумовлених Договором платежів. Якщо відповідач вважає, що підписуючи вказані акти директор діяла всупереч інтересів товариства, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення з директора збитків у встановленому чинним законодавством порядку.

Також, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи доводи відповідача щодо неправомірного нарахування заборгованості через незарахування позивачем гарантійного платежу в сумі 13 290, 00 грн. в якості оплати за останній місяць оренди.

Так, згідно з п. 5.3. Договору після підписання даного Договору та до підписання Акту прийому-передачі Орендар сплачує Орендодавцю гарантійний платіж, розмір якого встановлений в Додатку № 1 до Договору, який може бути використаний Орендодавцем для компенсації будь-яких збитків, понесених в результаті використання Орендарем приміщень. У разі, якщо протягом строку оренди, гарантійний платіж не буде використаний, цей платіж зараховується як Орендна плата за останні періоди (період) оренди, при цьому сума орендної плати, не покрита гарантійним платежем підлягає сплаті в загальному порядку, передбаченому цим Договором.

Разом з тим, відповідачем на надано жодних доказів на підтвердження того, що ним було сплачено встановлений п. 5.3. Договору гарантій платіж, який позивач мав би зарахувати за останній місяць оренди.

Крім того, заперечуючи проти задоволення позову відповідач вказує на те, що приміщення, які орендувалися за Договором, вже тривалий час були не придатними для використання за цільовим призначенням, що було зумовлено протиправним розміщенням позивачем у місцях загального користування інших фізичних осіб, яким надавались послуги з проживання (хостел). Внаслідок цього такі треті особи постійно знаходилися у коридорах та інших місцях загального користування та виводили з ладу комунікації будівлі, що призводило до постійного залиття орендованих відповідачем приміщень зливними водами, нечистотами тощо.

Проте, жодних належних доказів на підтвердження вищевказаних обставин відповідачем надано не було.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 3.13. Договору у випадку непридатності приміщень для використання згідно цільового призначення, уповноважені представники сторін належним чином оформлюють відповідний акт обстеження приміщень.

Однак, такого акту відповідачем до матеріалів справи надано не було, як і не надано жодних доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача із зауваженнями щодо стану орендованого приміщення та неможливість його використання за призначенням.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 10 877, 95 грн. та штрафу в сумі 60 709, 92 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання

Пунктом 10.2. Договору передбачено, що у разі прострочення строку внесення орендної плати та/або будь/яких інших передбачених цим Договором платежів, Орендар зобов`язаний сплатити на користь Орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

При цьому, відповідно до п. 10.3. Договору у разі несплати орендної плати більше одного місяця - додатково до сплати пені сплатити на користь Орендодавця штраф у розмірі місячної орендної плати, передбаченої цим Договором.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб`єктів господарювання за порушення господарських зобов`язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення грошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Як зазначалось судом вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду у справі № 911/2813/17 від 09.02.2018, у справі № 911/1351/17 від 22.03.2018, у справі № 922/1720/17 від 25.05.2018, у справі № 917/194/18 від 02.04.2019.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 60 709, 92 грн., суд вважає його арифметично невірним, та таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до умов пункту 10.3. Договору базисом нарахування штрафу є місячна орендна плата, передбачена Договором.

За умовами п. 5.8. Договору до складу орендної плати за даним Договором не входить плата за комунальні послуги, телекомунікаційні послуги, послуги з утримання приміщень (експлуатаційні витрати), гарантійний платіж, плата за землю, податок на нерухомість, інші платежі, пов`язані із використанням приміщень, які підлягають компенсації Орендарем окремо як визначено в п. 5.9., 5.11. Договору.

Проте, позивач всупереч вищевказаних умов Договору здійснює нарахування штрафу виходячи з останнього нарахованого та несплаченого відповідачем платежу за червень 2019 року в сумі 20 236, 64 грн., до якого входить як орендна плата, так і комунальні послуги (п. п. 5.8-5.9. Договору) та експлуатаційні витрати (п. 5.11. Договору).

Одночасно суд зауважує, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Разом з тим, нарахування штрафу позивач здійснює за кожен прострочений місяць (загалом за 3 місяці), що не відповідає умовам пункту 10.3. Договору.

Як зазначалось судом вище, умовами укладеного між сторонами Договору передбачено орендну плату за приміщення (офіси) загальною площею 65,7 м.кв. у розмірі 110, 00 грн. за 1 м.кв., за склад площею 112, 00 м.кв. - 66, 00 грн. за 1 м.кв., а всього орендна плата за місяць складає - 14 619, 00 грн.

За таких обставин, виходячи з умов укладеного між сторонами Договору розмір штрафу складає 14 619, 00 грн.

Також, перевіривши викладений позивачем у позовній заяві розрахунок пені за період з 01.07.2019 по 13.01.2020 в сумі 10 877, 95 грн., суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем не було враховано, що умовами Договору передбачені різні строки виникнення у відповідача зобов`язання з оплати орендної плати, експлуатаційних платежів та комунальних послуг (п. п. 5.1., 5.9.5., 5.11.2., 5.12. Договору). При цьому, під час розрахунку пені позивачем не були враховані приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

За розрахунком суду, розмір пені складає 7 007, 59 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з підстав, зазначених вище.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 14 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Надалі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила цей висновок у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та у постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, заначивши, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). У постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 правова позиція має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір № 1/01/14/2020 від 14.01.2020, укладений між позивачем та адвокатом Спиридоновим О.В., Додаткову угоду до договору від 14.01.2020, платіжні доручення на суму 12 000, 00 грн.

Разом з тим, від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи № 910/647/20, не надходило.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав.

З доданих до матеріалів справи документів вбачається, що понесені і погоджені адвокатом, у відповідності до умов Договору про надання правової допомоги витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 000, 00 грн. є підтвердженими та пропорційним до предмета спору, враховуючи ціну позову, обсяг виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеній частині позову відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Есо-Автотехнікс до Товариства з обмеженою відповідальністю Колофарб про стягнення 134 650, 98 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Колофарб (03141, місто Київ, вулиця Миколи Амосова, будинок 4, офіс 4; код ЄДРПОУ 35378694) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Есо-Автотехнікс (02222, місто Київ, вулиця Миколи Закревського, будинок 16; код ЄДРПОУ 30721457) основний борг в сумі 63 063 (шістдесят три тисячі шістдесят три) грн. 11 коп., пеню в сумі 7 007 (сім тисяч сім) грн. 59 коп., штраф в сумі 14 619 (чотирнадцять тисяч шістсот дев`ятнадцять) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 322 (одну тисячу триста двадцять дві) грн. 04 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 805 (вісім тисяч вісімсот п`ять) грн. 40 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 09.06.2020 року.

Суддя В.С. Ломака