Рішення

від 03.06.2020 по справі 910/1980/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2020Справа № 910/1980/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРКАСТОМ"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОРЕВЕЛ"

про стягнення 33 950,23 грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРКАСТОМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОРЕВЕЛ" про стягнення 33 950,23 грн., з яких: 33 000 грн. - безпідставно отримані грошові кошти, 950,23 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами. Також позивач просить стягнути з відповідача 5 000 грн. витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.11.2019 ТОВ УКРВЕО помилково перерахувало на рахунок ТОВ "КОРЕВЕЛ" грошову суму у розмірі 33 000 грн. В подальшому, 23.12.2019 між ТОВ УКРВЕО та ТОВ "УКРКАСТОМ" було укладено договір про відступлення права вимоги щодо помилково перерахованих грошових коштів у сумі 33 000 грн. Посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вищезазначені кошти, за користування якими стороною також нараховані відповідні проценти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

03.03.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 13.04.2020. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, судове засідання, призначене на 13.04.2020 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 судове засідання призначено на 03.06.2020.

Представник позивача у судове засідання 03.06.2020 не з`явився, через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника позивача, в якому також зазначив про те, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов повністю.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, клопотання позивача про розгляд справи за відсутності повноважного представника підлягає задоволенню.

Представник відповідача у судове засідання 03.06.2020 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Станом на поточну дату від відповідача не надійшло обґрунтованого письмового відзиву, заперечень або будь-яких інших заяв та клопотань по справі.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 про призначення судового засідання була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0105471312033 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 55, літера А .

В свою чергу, зазначена ухвала Господарського суду міста Києва (так само як і ухвала від 05.03.2020 про відкриття провадження у справі), повернулися до суду без вручення.

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім того, суд неодноразово намагався повідомити відповідача про дату, час та місце судового засідання шляхом здійснення телефонограми за телефонним номером, який зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в якості офіційного засобу зв`язку з ТОВ "КОРЕВЕЛ", а саме: НОМЕР_1 . Разом з тим, під час здійснення телефонограм судом були отримані відповіді про те, що вказаний телефонний номер не обслуговується.

Згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, не направив повноважного представника у судові засідання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2019 ТОВ УКРВЕО (ідентифікаційний код 42330106) перерахувало на рахунок НОМЕР_2 ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОРЕВЕЛ" (ідентифікаційний код 40010826) грошову суму у розмірі 33 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7490 від 21.11.2019 (копія якого наявна у матеріалах справи).

Як вбачається з реквізитів платіжного доручення №7490 від 21.11.2019, призначенням платежу визначено: оплата за типовий піддон та піддон стандарту євро з.г. рах. 303 .

Як зазначає позивач, між ТОВ УКРВЕО та ТОВ "КОРЕВЕЛ" велися переговори щодо поставки товару, однак у зв`язку із недосягненням усіх істотних умов відповідний договір так і не був підписаний. За доводами позивача, ТОВ УКРВЕО не отримувало від ТОВ "КОРЕВЕЛ" жодного офіційного рахунку на оплату, тоді як платіжне доручення №7490 від 21.11.2019 було сформовано помилково.

Відтак, позивач зазначає, що оскільки правових підстав для проведення платіжних операцій між вказаними контрагентами не було, грошові кошти у розмірі 33 000 грн. були перераховані з рахунку ТОВ УКРВЕО на рахунок відповідача помилково.

На підтвердження вищезазначених обставин, позивач, окрім іншого, посилається на вимогу про повернення помилково перерахованих коштів №02/12 від 02.12.2019, яку ТОВ УКРВЕО 03.12.2019 надіслало на адресу ТОВ "КОРЕВЕЛ", та яка 18.12.2019 повернулася відправнику без вручення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2019 між ТОВ УКРВЕО (кредитор) та ТОВ "УКРКАСТОМ" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 1-1, відповідно до умов якого кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить кредитору на підставі платіжного доручення № 7490 від 21.11.2019 на суму 33 000 грн., а саме право вимагати та отримувати від боржника (ТОВ "КОРЕВЕЛ") грошову суму у розмірі 33 000 грн.

23.01.2020 ТОВ "УКРКАСТОМ" звернулося до ТОВ "КОРЕВЕЛ" з повідомленням про заміну кредитора та вимогою про повернення помилково перерахованих коштів №20/01 від 20.01.2020 (поштове відправлення - накладна № 4900078851177).

Разом з тим, інформацією з офіційного веб-сайту Укрпошта підтверджується, що поштове відправлення № 4900078851177 повернулося на адресу позивача без вручення.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із перерахуванням відповідачу грошових коштів без правової підстави, у зв`язку з чим позивач (як новий кредитор) вказує на обов`язок відповідача повернути йому кошти у розмірі 33 000 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Так само, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно із статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, застосування статті 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17.

Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 24.09.2016 у справі № 6-122цс14).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ УКРВЕО перерахувало на рахунок НОМЕР_2 ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОРЕВЕЛ" грошову суму у розмірі 33 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7490 від 21.11.2019 з призначенням платежу: оплата за типовий піддон та піддон стандарту євро з.г. рах. 303 .

В подальшому, між ТОВ УКРВЕО (кредитор) та ТОВ "УКРКАСТОМ" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 1-1, відповідно до умов якого кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить кредитору на підставі платіжного доручення № 7490 від 21.11.2019 на суму 33 000 грн., а саме право вимагати та отримувати від боржника (ТОВ "КОРЕВЕЛ") грошову суму у розмірі 33 000 грн.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ УКРВЕО є припиненим з 03.04.2020. Натомість, у суду відсутні докази того, що станом на 23.12.2019 (день укладення договору про відступлення права вимоги № 1-1) ТОВ УКРВЕО мав будь-які обмеження обсягу правосуб`єктності, необхідного для укладення такого роду правочину.

Відтак, судом приймаються доводи позивача про те, що з моменту укладення договору про відступлення права вимоги № 1-1, до нього (як нового кредитора) перейшло право вимоги до відповідача щодо повернення суми безпідставно отриманих коштів.

Поряд з цим, позивач стверджує, що між ТОВ УКРВЕО та відповідачем не існувало зобов`язань, не було укладено правочинів, і грошові кошти перераховані помилково.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За умовами статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких договорів укладених між ТОВ УКРВЕО і відповідачем на виконання яких у ТОВ УКРВЕО було б наявне зобов`язання з перерахування відповідачу 33 000 грн.

Відповідно до абз. 2 п.п. 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Згідно абз. 2 п.п. 1.23 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

За умовами пункту 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.2004, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази існування між ТОВ УКРВЕО та ТОВ "КОРЕВЕЛ" будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у ТОВ УКРВЕО існував обов`язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 33 000 грн., суд дійшов висновку, що відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак відповідач зобов`язаний повернути ТОВ "УКРКАСТОМ" (як новому кредитору) безпідставно отримані кошти у сумі 33 000 грн.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "УКРКАСТОМ" про стягнення з ТОВ "КОРЕВЕЛ" заборгованості у розмірі 33 000 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 950,23 грн. процентів суд відмовляє через безпідставність та необґрунтованість доводів сторони, а також зважаючи на наявність суперечностей у поданому позивачем розрахунку, в тому числі при застосуванні правових норм, на підставі яких позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими коштами.

Так, позивач здійснив нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами із застосуванням аналогії закону на підставі положень частини 1 статті 1048 ЦК України, яка регулює подібні відносини та передбачає, що у разі невстановлення договором розміру процентів, як у цьому випадку, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Водночас Велика Палата Верховного Суду, приймаючи у справі № 910/10156/17 постанову від 10.04.2018, зазначила про таке.

Термін "користування чужими грошовими коштами" може застосовуватися у двох значеннях. Перше - одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх .

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто цією законодавчою нормою врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Однак позов у цій справі подано саме у зв`язку із неправомірним, незаконним (безпідставним) користуванням боржником грошовими коштами через їх помилкове перерахування.

Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, та виходячи із системного аналізу зазначених вище статей ЦК України, суд зазначає про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 950,23 грн. і безпідставним посилання позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини 1 статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, оскільки, по-перше у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника щодо безпідставного користування чужими коштами, зокрема неповернення помилково перерахованих коштів у добровільному порядку (на той час як положення частини 1 статті 1048 ЦК України застосовуються у разі правомірної поведінки), а по-друге, законодавство не містить прогалини у цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 6/363.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не подав відзив на позовну заяву, не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суму безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 33 000 грн.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, позивач також просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У поданих під час розгляду справи заявах позивач просив покласти на відповідача судові витрати, до яких, поряд з витратами зі сплати судового збору, стороною також віднесено витрати на професійну правову допомогу.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання юридичних послуг №0101120-ЮП від 01.01.2020, який укладений між ТОВ УКРКАСТОМ та Адвокатським бюро "Олександра Шевченка", акт замовлення послуг № 1 до Договору, акт прийому-передачі наданих послуг №1 від 05.02.2020 на суму 5 000 грн. та платіжне доручення №200 від 06.02.2020 про сплату 5 000 грн. на рахунок адвоката з призначенням платежу: оплата за надання правової допомоги по договору №0101120-ЮП від 01.01.2020.

Повноваження адвоката Шевченка О.А. підтвердженні свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, копія якого додано до позовної заяви.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Як встановлено судом, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, а тому суд вважає обґрунтованою суму витрат на професійну правничу допомогу (пропорційно задоволеним позовним вимогам) у розмірі 4 860,06 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОРЕВЕЛ" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 55, літера А , ідентифікаційний код 40010826) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРКАСТОМ" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, буд. 4-Д, ідентифікаційний код 43022855) безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 33 000 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4 860,06 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 043,17 грн.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2020.

Суддя І.В. Приходько