Рішення

від 09.06.2020 по справі 915/406/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року Справа № 915/406/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.

розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін

за позовом: Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул.Адміральська, 20, ідентифікаційний код 04056612 )

до відповідача: Дочірнього підприємства «Корунд-Х» (54038, м. Миколаїв, вул. Біла, 2, ідентифікаційний код 23620998 )

про: зобов`язання виконати пункт 2 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.02.2015 року №140 «Про виділення матеріалів з матеріального резерву м.Миколаєва»

в с т а н о в и в:

08.04.2020 Виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №1772/02020122/0206/14/20 від 01.04.2020 (вх. № 4395/20), в якій просить суд зобов`язати Дочірнє підприємство «Корунд-Х» (далі - ДП «Корунд-Х» ) виконати пункт 2 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 140 від 27.02.2015 року «Про виділення матеріалів з матеріального резерву м. Миколаєва» , зокрема повернути паливно-мастильні матеріали, а саме: 1700 л. бензину марки А-92.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов`язання, яке випливає зі змісту вищевказаного рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 140 від 27.02.2015 року, а саме: зобов`язання щодо своєчасного повернення Управлінню з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради паливно-мастильних матеріалів, виділених останнім відповідачу на поворотній основі.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.04.2020 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позов за вих. № 48 від 17.04.2020 відповідач просить застосувати строк позовної давності на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та відмовити в задоволенні позову, оскільки кінцевий строк для повернення паливно-мастильних матеріалів встановлено рішенням позивача № 643 від 24.07.2015 до 01.10.2015. Доданий до позовної заяви протокол наради з питання виконання рішення виконкому Миколаївської міської ради № 140 від 27.02.2015 щодо продовження терміну повернення паливно-мастильних матеріалів до 30.11.2017 не може бути прийнятий до уваги внаслідок відсутності представника відповідача на цій нараді, а по-друге, нараду не наділено правом внесення змін у рішення виконкому міської ради.

28.05.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 6464/20 від 28.05.2020), в якій позивач зазначає наступне:

- керівник відповідача був запрошений на нараду з питань виконання рішення виконкому Миколаївської міської ради № 140 від 27.02.2015;

- перебіг строку позовної давності щодо спірних правовідносин починається зі спливом строку виконання, а саме з 01.12.2017 (протокол наради з питань виконання рішення виконкому Миколаївської міської ради № 140 від 27.02.2015);

- строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки позивач довідався про порушення свого права щодо повернення відповідачем паливно-мастильних матеріалів в кількості 1700 л бензину марки А-92 з 01.12.2017, так як відповідно до ч. 4 п. 4.3 Регламенту, затвердженого рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22.11.2013 № 1058 (який діяв на час проведення наради), проекти рішень виконавчого комітету згідно з вимогами Закону України «Про доступ до публічної інформації» оприлюднюються їх виконавцями не пізніше як за 20 робочих днів до дати розгляду виконавчим комітетом на офіційному веб-порталі міської ради в мережі Інтернет і знаходяться там до прийняття щодо них рішень виконавчим комітетом.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

З метою недопущення виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, пов`язаної з погіршенням санітарного стану на території міста, відповідно до протоколу позачергового засідання комісії з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення міста Миколаєва від 26.02.2015 № 5, на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 31.08.2001 № 719 «Про порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків» , керуючись підпунктом 2 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , 27.02.2015 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради прийнято рішення № 140 «Про виділення матеріалів з матеріального резерву м. Миколаєва» (далі - Рішення № 140).

Відповідно до пункту 1 Рішення № 140 відповідачу було вирішено виділити 1700 л. бензину марки А-92.

Пунктом 2 Рішення № 140 передбачено, що керівнику відповідача необхідно було повернути паливо-мастильні матеріали у талонах до управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради до 01.06.2015.

Згідно накладної № 22 від 27.02.2015 за довіреністю № 21 від 27.02.2015, відповідачем отримано 1700 л. бензину марки А-92 на загальну суму 23 375,00 грн.

Факт отримання вказаних паливо-мастильних матеріалів відповідачем не заперечується.

Статтею 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Суб`єктами майново-господарських зобов`язань можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб`єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управленою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор.

Таким чином між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.

Суд вважає, що відповідачем фактично визнано борг, оскільки листом № 782 від 12.06.2015 підприємство просило відстрочити повернення боргу бензину А-92 у розмірі 1700 літрів до вересня поточного року внаслідок важкої економічної ситуації, яка склалася на підприємстві.

У зв`язку з чим, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.07.2015 № 643 «Про внесення змін до рішення виконкому міської ради від 27.02.2015 № 140 «Про виділення матеріалів з матеріального резерву м. Миколаєва» внесено зміни до рішення № 140 в частині строку повернення паливно-мастильних матеріалів у талонах позивачу, тобто відповідачу було відстрочено виконання зобов`язання до 01.10.2015.

Позивач стверджує, що листом Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради від 08.08.2016 № 17-807/04 відповідача було повідомлено про необхідність повернення паливно-мастильних матеріалів у строк до 01.09.2016, який в подальшому був продовжений ще до 15.12.2016 на підставі листа згаданого Управління від 09.11.2016 № 17-1087/04.

Доказів отримання відповідачем або доказів надсилання вказаних листів на адресу відповідача, позивачем до суду не надано.

13.10.2017 протоколом наради з питань виконання рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.02.2015 № 140 вирішено надати можливість відповідачу повернути паливно-мастильні матеріали до 30.11.2017.

Оскільки, відповідач не повернув паливно-мастильні матеріали в кількості 1700 літрів бензину А-92 у талонах в зазначений термін, позивач звернувся з даним позовом до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були надані суду, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-яких доказів того, що відповідач повернув паливо-мастильні матеріали (1700 л бензину марки А-92) у талонах до Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради у термін до 01.10.2015, відповідач у порушення приписів ст. ст. 73, 74 ГПК України суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують невиконання відповідачем зобов`язання.

Разом з тим, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом про повернення паливо-мастильних матеріалів.

Враховуючи те, що судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, тому заявлена відповідачем у відзиві заява про застосування позовної давності підлягає розгляду.

Суд приходить до висновку, що початок перебігу строку позовної давності слід рахувати з 01.10.2015, який встановлений рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.07.2015 № 643 «Про внесення змін до рішення виконкому міської ради від 27.02.2015 № 140 «Про виділення матеріалів з матеріального резерву м. Миколаєва» , оскільки позивачем не доведено, що нарадою з питань виконання рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.02.2015 № 140 (протокол якої від 13.10.2017 надано до позовної заяви) можливо вносити зміни до рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради, а саме продовжувати строк відповідачу для повернення паливно-мастильних матеріалів до 30.11.2017.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» , що містяться в ст. 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Як вже встановлено судом, строк повернення паливно-мастильних матеріалів в кількості 1700 літрів бензину А-92 у талонах настав 01.10.2015.

Позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою 08.04.2020, а відтак за вказаними зобов`язаннями, що є предметом спору у цій справі, строк позовної давності є таким, що сплив 01.10.2018.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що наслідком спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем не наведено та не надано доказів існування будь-яких причин поважності чи наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від нього підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову до 01.10.2018.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, які визнані судом обґрунтованими, у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до відповідача з вимогами про повернення паливно-мастильних матеріалів у кількості 1700 літрів бензину А-92 у талонах.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та п. 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України.

Суддя В.С. Адаховська