Рішення

від 11.06.2020 по справі 922/1164/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1164/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр", м.Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шліф", м.Харків про стягнення 22339,59 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шліф" про стягнення 22339,59 грн. за договором поставки №07/02/2019 від 07.02.20219 року, з яких: 18348,05 грн. боргу, 3608,91 грн. пені, 382,63 грн. 3% річних, а також судовий збір.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1164/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановивши учасникам справи строки для надання заяв по суті спору.

28.04.2020 року відповідач надав до суду відзив (вх.№9918), в якому зазначив про повну сплату боргу та заперечував проти стягнення пені, річних та судового збору.

07.05.2020 року позивач надав до суду відповідь на відзив (вх.№10408), в якому підтвердив повну оплату боргу відповідачем після відкриття провадження у справі та просив стягнути з відповідача пеню, річні, у зв`язку з простроченням оплати, та судовий збір.

Надані документи судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Відповідно до Договору поставки №07/02/2019 від 07.02.2019 року Товариство з обмеже ною відповідальністю "Торговий дім "Александр" (Позивач) поставило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шліф" (Відповідач) Товар за ціною, у кількості та найменуванні відповідно до видат кових накладних.

Факт отримання продукції відповідачем підтверджується наступними документами:

- видатковою накладною №ЗП-00005565 від 23.07.2019 року (рахунок-фактура № ЗП- 00051833 від 22.07.19) на суму 841,57 грн.;

- видатковою накладною №ЗП-00005566 від 23.07.2019 року (рахунок-фактура №ЗП- 00051703 від 17.07.19) на суму 14943,46 грн.;

- видатковою накладною №ЗП-00005578 від 23.07.2019 року (рахунок-фактура № ЗП- 00051889 від 23.07.19) на суму 1500,00 грн.

- видатковою накладною №ЗП-00005656 від 26.07.2019 року (рахунок-фактура № ЗП- 00051761 від 19.07.19) на суму 1063,02 грн.

Всього за вищенаведеними документами позивачем було поставлено відповідачу Товару на суму 18348,05 грн.

Відповідно до п. 3.2. до Договору Відповідач повинен був здійснити розрахунок за по ставлену продукцію протягом 5 календарних днів від дати постачання товару.

Тобто, Відповідач повинен був розрахуватись за поставлену на його адресу продукцію до 01.08.2019 року.

Відповідач не здійснив оплату поставленої на його адресу продукції у строк, що пе редбачено укладеним між сторонами Договором, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Після відкриття провадження по справі №922/1164/20 відповідач здійснив оплату су ми основного боргу, а саме: 17.04.2020 року на суму 8000,00 грн, 21.04.2020 року на суму 6000,00 грн., 23.04.2020 року на суму 4612,26 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та поясненнями позивача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Після відкриття провадження у справі відповідач здійснив оплату су ми основного боргу, а саме: 17.04.2020 року на суму 8000,00 грн, 21.04.2020 року на суму 6000,00 грн., 23.04.2020 року на суму 4612,26 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, та підтверджено позивачем.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що зобов`язання повинні ви конуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, односто роння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Отже, відповідачем погашено суму основного боргу, однак оплата суми основно го боргу відбулася після відкриття провадження по справі та зі значним прострочен ням строку оплати, передбаченого умовами укладеного між сторонами договору пос тавки №07/02/2019 від 07.02.2019 року.

У відзиві відповідач посилається на необґрунтованість позовних вимог про стягнення штрафних санкцій. Дане твердження відповідача є безпідставним та не відповідає дійсності, оскільки штрафні санкції нараховано у відповідності до норм діючого законодавства та до умов укладеного між сторонами договору поставки №07/02/2019 від 07.02.2019 року.

Відповідно до п.5.3. Договору у випадку порушення Відповідачем строків розрахунку за поставлений Товар, Відповідач сплачує Позивачу за кожен день прострочення пеню у роз мірі 0,1% від вартості неоплаченого Товару.

Сума пені від простроченої суми, з урахуванням Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань N 543/96-ВР від 22.11.1996 року та п. 5.5. Договору склала 3608,91 грн.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встанов леного індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простро ченої суми.

Враховуючи зазначене, умови укладеного Договору та порушення виконання зобов`язання відповідачем, позивачем за спірний період було нараховано 3608,91грн. пені, 382,63 грн. 3% річних.

Перевіривши розрахунок та періоди нарахування пені та 3% річних, суд зазначає, що розрахунок є вірним та вказані суми підлягають задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що відповідач після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі сплатив 18348,05 грн. боргу, що підтверджується наданими до суду платіжними дорученнями, та зазначено позивачем у відповіді на відзив.

Враховуючи те, що відповідачем повністю сплачено суму боргу під час розгляду справи, предмет спору став відсутній вже після відкриття провадження у справі, суд вбачає підстави для закриття провадження по справі в частині стягнення 18348,05 грн. боргу, на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Решта позовних вимог обґрунтовані, доведені належними та допустимими доказами, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, підсумовуючи викладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог, які підтверджуються матеріалами справи, відповідачем належними доказами не спростовані, а відтак, позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення 18348,05 грн. основного боргу, на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шліф" (місцезнаходження: 61038, м.Харків, вул.Івана Камишева, буд.7; код ЄДРПОУ 33122174; р/р № НОМЕР_1 в ПАТ "Укрсіббанк", МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Александр" (місцезнаходження: 69063, м.Запоріжжя, вул.Олександрівська,2; код ЄДРПОУ 38920229; р/р № НОМЕР_2 НОМЕР_3 ПАТ "Пумб") 3608,91 грн. пені, 382,63 грн. 3% річних, 2102,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "11" червня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт