Рішення

від 10.06.2020 по справі 400/1362/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 р. справва № 400/1362/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 в інтересах не повнолітньої ОСОБА_2 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34,Миколаїв,54034

про:визнання протиправним та скасування наказу від 10.03.2020р. № 5039/0/14-20-СГ, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі-позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №5039/0/14-20-СГ від 10.03.2020 р. про відмову громадянину України ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтований розмір земельної ділянки 8,13 умовних кадастрових га у ріллі (вартістю 28346 грн.), із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства; зобов`язати відповідача прийняти наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтований розмір земельної ділянки 8,13 умовних кадастрових га у ріллі (вартістю 28346 грн.), із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що тричі (жовтень 2019 р., 26.12.2019 р., 12.02.2020 р.) звертався до відповідача з клопотаннями про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, однак відповідач тричі відмовив. У спірному наказі підставою для відмови стало відсутність документу на підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві, але ч. 7 ст.118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави відмови.

Ухвалою від 01.04.2020 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив.

Відповідач надав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову, ввіжіє спірний наказ правомірним, оскільки відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України до клопотання додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої заперечив обґрунтування, викладені відповідачем у відзиві та підтримав позовні вимоги.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Фермерське господарство "Грандвіта" зареєстровано 11.09.2019. Основним видом діяльності фермерського господарства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Засновниками ФГ "Градвіта" є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ОСОБА_1 є керівником (головою) цього фермерського господарства. ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі від 17.05.2018, укладеним між ОСОБА_4 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, є орендарем земельної ділянки площею 91,6281 га кадастровий номер 4823383700:04:000:0376.

Позивач в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 втретє звернувся до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтований розмір земельної ділянки 8,13 умовних кадастрових га у ріллі (вартістю 28346 грн.), із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

10.03.2020 р. відповідач наказом №5039/0/14-20-СГ відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, з підстав відсутності у трудовій книжці інформації про досвід роботи у сільському господарстві.

Згідно п. "а" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

За приписами ст. 31 Земельного кодексу України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч. 6, 7 ст.118 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місце розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У даному випадку, підставою для відмови стала відсутність інформації у трудовій книжці про досвід роботи у сільському господарстві.

Суд звертає увагу, що хоча у ч. 6 ст.118 Земельному кодексі України є вимога про надання документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України ненадання таких документів, не може бути підставою для відмови у наданні дозволу.

Крім того, позивачем з наданої копії трудової книжки вбачається, що з 02.12.2019 р. ОСОБА_5 працює в ФГ Грандвіта на посаді озеленювача, а також позивачем були надані відомості про те, що ОСОБА_5 є членом фермерського господарства яке за видами економічної діяльності займається саме сільськогосподарською діяльність.

У цьому випадку, головне мета отримання земельної ділянки, а також причетність особи до сільськогосподарської діяльності.

Відтак, спірний наказ є протиправним.

Щодо способу поновлення порушених прав позивачки, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В цьому випадку, суд вбачає, виконання всіх умов для того, щоб суб`єкт владних повноважень міг прийняти рішення на їх користь.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, за відсутністю вичерпних підстав визначених ч.7 ст.118 ЗК України є не правом, а обов`язком відповідача. На це зокрема вказує абзац третій ч.7 ст.118 ЗК України передбачивши наслідки "мовчазної згоди" у разі не вирішення питання по звернення громадянина протягом передбаченого законом строку.

У відповідача під час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні дискреційні повноваження. Оскільки, дискреційні повноваження це можливість обирати на свій розсуд між двома правомірними варіантами вирішення питання.

А відповідно до вимог ч.7 ст.118 ЗК України, у відповідача є лише один правомірний варіант вирішення питання, якій залежить від наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. За наявністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача - відмова у наданні дозволу, а надання такого дозволу буде неправомірним. За відсутністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача - надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а відмова у наданні дозволу буде неправомірним.

Позов задовольнити.

З урахування задоволення позовних вимог, на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1681,60 грн., сплачений згідно квитанції від 27.03.2020 р.

Також, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 8000 грн.

На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу (8000 грн.) позивач надав: договір про надання правової допомоги від 26.03.2020 року, укладений між позивачем та адвокатом Грабленко Д.В., Акт №розрахунок вартості послуг за надання правової допомоги, Акт виконаних робіт, квитанція до прибуткового ордеру від 2603.2020, ордер на надання правничої правової допомоги.

Так, згідно ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В даному випадку, сторони у справі (крім суб`єктів владних повноважень) мають право на розподіл понесених витрат на правничу допомогу адвоката.

При цьому, аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Між тим, в обґрунтування заявленого клопотання позивачем не надано доказів, що підтверджують час, затрачений адвокатом на надання правової допомоги.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловнена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловнена у додатковій постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року по справі № 810/2760/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки у наданих документах на підтвердження витрат на правничу допомогу відсутнє зазначення витраченого часу згідно опису виконаних робіт, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у стягненні витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34,Миколаїв,54034 ідентифікаційний код 39825404) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) №5039/0/14-20-СГ від 10.03.2020 р. про відмову громадянину України ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтований розмір земельної ділянки 8,13 умовних кадастрових га у ріллі (вартістю 28346 грн.), із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) прийняти наказ про надання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтований розмір земельної ділянки 8,13 умовних кадастрових га у ріллі (вартістю 28346 грн.), із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34,Миколаїв,54034 39825404) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1681,60 грн.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич