Рішення

від 10.06.2020 по справі 640/21729/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 року м. Київ № 640/21729/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Таганча" до третя особаГоловного управління ДФС у Київській області, в особі Комісії яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Іванівська сільська рада Богуславського району Київської області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0029411488 від 28.09.2018

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство Таганча (далі - позивач та/або ПрАТ Таганча ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач та/або контролюючий орган/ГУ ДФС у м. Києві) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області (далі - третя особа) та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.09.2018 року №0029411488, прийняте Головним управління Державної фіскальної служби у Київській області, вирішити питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі витрат на правову допомогу.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що нерухоме майно відмінне від земельної ділянки розташоване за межами населеного пункту, а тому відповідний податок сплаті не підлягає. Також ПрАТ Таганча стверджує, що Іванівська сільська рада не встановлювала податок на майно у 2016-2018 роках, оскільки не здійснила офіційної публікації таких рішень. Крім цього, позивач стверджує, що відповідні рішення Іванівської сільської ради були відшукані ним в мережі інтернет, зокрема за 2017 рік, яке, в свою чергу, прийнято поза межами строків визначених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. При цьому, ПрАТ Таганча посилається на положення пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України як на підставу звільнення його від відповідальності щодо сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 рік та невмотивованість рішення про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 28.09.2018 року №0029411488.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву.

Надалі, представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Представником третьої особи подано письмові пояснення, у яких останній наводить спростування доводам ПрАТ Таганча та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В подальшому, представником позивача надано відповідь на пояснення третьої особи та заперечення проти клопотання про стягнення судових витрат, на які, надалі третьою особою подано письмові пояснення.

При цьому, ПрАТ Таганча також подано письмові пояснення на надані третьою особою письмові пояснення, на які Іванівською сільською радою Богуславського району Київської області також подано письмові пояснення.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом звертає увагу на наступне.

На підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 14.08.2018 року №1704, у зв`язку з наданням ПрАТ Таганча пояснень, що не містять достатньої інформації на письмовий запит Про надання інформації (пояснень, їх документального підтверджень) від 04.07.2018 року №11924/10/10/10-36-55-01, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статі 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України контролюючим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ Таганча з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.01.2016 року по 31.08.2018 рік, відповідно до затвердженого плану перевірки, за наслідком якої складено акт від 07.09.2018 року №777/10-36-14-11/33062540 (далі - акт перевірки).

У висновках акту перевірку вказано, що в ході її проведення встановлено порушення позивачем положень підпункту 266.3.1 пункту 266.3.3 пункту 266 та пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 378032, 50 грн., в тому числі за 2016 рік на суму 34175,37 грн., за 2017 рік на суму 264460,00 грн., та за 8 місяців 2018 року на суму 79397,13 грн. (далі - висновки акту перевірки).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки ПрАТ Таганча подано заперечення, за наслідком розгляду яких листом ГУ ДФС у Київській області від 26.09.2018 року №16835/10/10-36-14-11 повідомило позивача про залишення висновків акту перевірки від 07.09.2018 року №777/10-36-14-11/33062540 без змін.

ГУ ДФС у Київській області на підставі висновків акту перевірки від 07.09.2018 року №777/10-36-14-11/33062540 прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.09.2018 року №0029411488, яким ПрАТ Таганча збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковими зобов`язаннями у розмірі 378032,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 94508,13 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Не погоджуючись із спірним рішенням позивачем подано скаргу, за наслідком розгляду якої рішенням Державної фіскальної служби України від 07.12.2018 року №39752/6-99-99-11-06-01-25 скаргу ПрАТ Таганча залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 28.09.2018 року №0029411488 без змін.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3212144092018 від 26.07.2018 року Приватному акціонерному товариству Таганча належить на праві оренди земельна ділянка кадастровий номер: 3220681800:08:002:007 площею 0.9841 гектарів, місцем розташуванням (адміністративно-територіальною одиницею) є: Київська область, Богуславський район, с. Іванівка, вул. Залізнична, 1 .

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3212143822018 від 26.07.2018 року позивачу належить на праві оренди земельна ділянка кадастровий номер: 3220681800:07:001:0001 площею 7.4798 гектарів місцем розташуванням (адміністративно-територіальною одиницею) є: Київська область, Богуславський район, с. Іванівка, вул. Залізнична, 1 .

Тут і надалі Витяги та земельні ділянки.

Між тим, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта позивачу належить на праві власності єдиний майновий комплекс, нежитлові будівлі за адресою: Київська область, Богуславський район, с. Іванівка, вул. Залізнична, 1 .

Відомості про складові об`єкта нерухомого майна: будівля топки та сушки -ДПС-32-02, загальною площею 151,20 кв.м., літ.А; будівля топки та сушки -ДПС-32, загальною площею 36,30 кв.м., літ. А; молотильно-очистна башта, загальною площею 302,10 кв.м., літ. Б; робітниче-очистна башта, загальною площею 59,20 кв.м., літ. В; зерносклад №1, загальною площею 1372,0 кв.м., літ. Г; зерносклад №2, загальною площею 1335,30, кв.м., літ. Д; зерносклад №3, загальною площею 1365,20 кв.м., літ. Е; зерносклад №4, загальною площею 1379,0 кв.м., літ. Ж; зерносклад №5, загальною площею 1311,70 кв.м., літ .З; зерносклад №6, загальною площею 1372,8 кв.м., літ. І; зерносклад №7, загальною площею 983,2 кв.м., літ. Й; зерносклад №8, загальною площею 1336,60 кв.м., літ. К; зерносклад №9, загальною площею 1292,1 кв.м., літ. Л; зерносклад №10, загальною площею 1393,40 кв.м., літ.М; зерносклад №11, загальною площею 980,10 кв.м., літ. Н; зерносклад №12, загальною площею 980,10 кв.м., літ .О; блок підсобних приміщень, загальною площею 507,7 кв.м., літ. П; насосна станція, загальною площею 22,40 кв.м., літ. Р; плотня-кузня, загальною площею37,80 кв.м., літ. С; їдальня, загальною площею 545.0 кв.м.. літ. Т; електростанція, загальною площею 51,10 кв.м., літ. Х; трансформаторна підстанція, загальною площею 27,20 кв.м., літ. Ц; прохідна, загальною площею 32.8 кв.м.. літ. Ш; депо, загальною площею 93,30 кв.м., літ .Щ; склад палива, загальною площею 20,80 кв.м., літ. Я; будівля артезіанської свердловини, загальною площею 6,40 кв.м., літ. Ч; операторська, загальною площею 18,60 кв.м., літ.1А-1; сушарка, 1; - РОБ, 2; сілос, 3-5,7,8,15; огорожа, 9-14; бункер тимчасового зберігання, загальною площею 58,1 кв.м., літ .И; галерея, літ. Ю,Ь; трансформаторна підстанція, 1Б-1; залізничні колії, 16-19.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що належні йому об`єкти нерухомості на двох земельних ділянках із кадастровими номерами 3220681800:08:002:007 та 3220681800:08:002:007 перебувають за межами населеного пункту, а відтак не підлягають оподаткуванням податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Оцінюючи доводи ПрАТ Таганча в цій частині суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно із пунктом 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

В контексті положень пункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України визначено, що до місцевих податків належить податок на майно.

В свою чергу, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю (ст. 265 ПК України).

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 261.1.1 п. 261.1 ст. 261, пп. 262.2.1 п. 262.2 ст. 262 ПК України).

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є, серед іншого, юридичні особи, а об`єктом такого оподаткування є нежитлова нерухомість.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач обґрунтовуючи правову позицію в цій частині посилається на пункт 271.2 статті 271 ПК України, які, в свою чергу, регулюють питання визначення бази оподаткування земельним податком.

Суд наголошує, що земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є різними податками, а відтак доводи ПрАТ Таганча в цій частині, як підстави для визнання протиправним та скасування спірного рішення є необґрунтованими.

Суд враховує наявну в матеріалах справи довідку Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 02.08.2018 року №8-10-0.22-135/105-18, відповідно до якої земельні ділянки із кадастровими номерами 3220681800:08:002:007 та 3220681800:08:002:007 розташовані за межами населеного пункту с. Іванівка Боугславського району Київської області, однак зазначає, що остання не є належним та достатнім доказом, що входить до предмету доказування в даній адміністративній справі, оскільки не має жодного відношення до встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.

При цьому, суд наголошує, що безпосередньо положеннями підпункту 262.2.2 пункту 262.2 статті 262 ПК України врегульовано питання, які саме об`єкти не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, серед яких, відсутні об`єкти нежитлової нерухомості, які розміщені на земельній ділянці, що розташована за межами настеленого пункту.

Також не можуть бути взяті до уваги посилання ПрАТ Таганча на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 року у справі №686/23419/16-а, постанову Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі №748/2942/17-ц, оскільки в них досліджувались інші правовідносини, зокрема, встановлення земельного податку.

За таких обставин доводи позивача в цій частині є безпідставними та такими, що не можуть бути підставами для задоволення адміністративного позву.

Оцінюючи доводи ПрАТ Таганча щодо порушення третьою особою строків прийняття рішення про встановлення податку на майно та порядку їх опублікування суд вкаже наступне.

Згідно із пунктом 12.3 статті 12 ПК України у редакції станом на 01.01.2018 року встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Положеннями підпунктів 13.3.1-12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у редакції станом на 01.01.2018 рік встановлено наступне.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них.

Контролюючі органи не пізніше 10 липня поточного року складають зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та зборів на відповідних територіях та подають її в електронній формі центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, не пізніше 15 липня поточного року оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та зборів на відповідних територіях.

Орган місцевого самоврядування у десятиденний строк з дня затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель направляє в електронній формі до контролюючого органу інформацію про нормативну грошову оцінку земель.

Контролюючі органи не пізніше 10 липня поточного року складають зведену інформацію про нормативну грошову оцінку земель.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, не пізніше 15 липня поточного року оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті зведену інформацію про проведену нормативну грошову оцінку земель.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті (п. 12.5 ст. 15 ПК України).

Між тим, відповідно до пункту 4 розділу II Перехідних положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24.12.2015 року № 909-VIII, який набув чинності з 01.01.2016 року установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно із пунктом 7.3 статті 7 ПК України у редакції чинній станом на 01.01.2016 року будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Тобто, з аналізу наведених положень слідує, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу України.

Суд наголошує, що Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24.12.2015 року № 909-VIII (далі - Закон № 909-VIII) містить положення щодо внесення змін до Податкового кодексу України.

З урахуванням наведеного суд відхиляє доводи позивача у відповідь на пояснення третьої особи від 06.08.2019 року щодо безпідставності застосування положень Закону №909-VIII.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що Законом № 909-VIII визначено, що в році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", доводи позивача щодо порушення строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків станом на 2016 рік судом відхиляються, з огляду на їх безпідставність.

Окрім цього, з аналогічних підстав, а саме з урахуванням положень Закону № 909-VIII суд відхиляє доводи ПрАТ Таганча в частині порядку опублікування рішення третьої особи у 2016 році щодо встановлення місцевих податків.

З аналогічних підстав суд не враховує посилання позивача і щодо рішень за 2017, 2018 роки оскільки пунктом 4 розділу II Перехідних положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році від 20.12.2016 року № 1791-VIII установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а пунктом 3 розділу II Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році від 07.12.2017 року № 2245-VIII установлено, що установити, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Також, з урахуванням наведених законів суд відхиляє посилання ПрАТ Таганча на положення абзацу 2 пункту 12.5 статті 12 ПК України, яким встановлено, що платники місцевих податків та зборів при визначенні своїх податкових зобов`язань можуть використовувати зведену інформацію, розміщену на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Такі платники звільняються від відповідальності у разі, якщо у зведеній інформації, розміщеній на офіційному веб-сайті, виявлено помилку, що містить розбіжності між даними контролюючих органів та даними офіційно оприлюдненого рішення про встановлення місцевих податків та зборів. У такому разі до таких платників податку штрафні санкції та пеня, передбачені цим Кодексом за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що спричинені такою помилкою, не застосовуються, підстав для притягнення платника податків та/або його посадових осіб до відповідальності немає, оскільки до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2016 року, 2017 року положення пункту 12.5 статті 12 ПК України не застосовується.

Суд звертає увагу, що застосування положень Закону від 7 грудня 2017 року №2245-VIII вже було предметом розгляду у Верховному Суді у справі про визнання протиправним та скасування рішення сільради "Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку на 2018 рік", і в постанові від 21 травня 2019 року (справа №804/2375/18, провадження К/9901/10198/19) суд висловив таку правову позицію: 7 грудня 2017 року прийнято Закон №2245-VIII, згідно з яким після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону №1160-IV. З урахуванням зазначеного, Верховний Суд визнав, що до оскаржуваного рішення вимоги означених положень у спірний період не застосовуються. Верховний Суд зауважив, що прийняття Закону №2245-VIII, яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині ставки податку та порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, серед іншого, визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відтак, за висновком Суду, внесення змін до Податкового кодексу України та механізму прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо місцевих податків слід вважати "законним втручанням" держави у мирне володіння майном особи".

Більш того, колегією суддів взято до уваги, що законами України від 24 грудня 2015 року №909-VIII та від 20 грудня 2016 року №1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" у 2016 та 2017 роках, відповідно, були установлені аналогічні приписи щодо непоширення до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів вимог підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону №1160-IV.

Крім того, розглядаючи справи про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платникам податку визначено податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2018 року (справа №803/1307/17, провадження №К/9901/927/17) та від 8 травня 2018 року (справа №825/1403/17, провадження №К/9901/4267/18) схилився до позиції податкового органу й визнав за можливе застосування до спірних правовідносин положень Закону України від 24 грудня 2015 року №909-VIII, яким було зупинено у 2016 році вимоги деяких статей Податкового кодексу України та Закону №1160-IV до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.

Також, досліджуючи правомірність застосування судами до правовідносин, що виникли, приписів Закону від 20 грудня 2016 року №1791-VIII, Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2019 року (справа №2040/7667/18, провадження №К/9901/14726/19) констатував, що вказаним Законом було зупинено дію підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону №1160-IV до прийнятих в 2017 році рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів. При цьому, касаційний суд визнав, що сам цей Закон узгоджується із нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з практикою Європейського суду з прав людини.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 9 липня 2019 року (справа №766/10437/17, провадження №К/9901/63116/18), де досліджував, серед іншого, правомірність застосування органом місцевого самоврядування положень Закону України від 20 грудня 2016 року №1791-VIII до свого рішення про встановлення ставок місцевих податків.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року (справа №460/2565/18, провадження №К/9901/11552/19) вказав, що прийняття Закону від 20 грудня 2016 року №1791-VIII, яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) є правомірним, таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, та є "законним втручанням" держави у мирне володіння майном особи.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене суд вважає доводи позивача в частині порушення порядку опублікування третьою особою рішень про встановлення місцевих податків та строків їх прийняття безпідставними.

Окрім наведеного, суд при вирішенні спору по суті не враховує посилання позивача на постанову Верховного Суду від 24 квітня 2018 року №К/9901/35993/18, оскільки в межах цієї справи досліджувались обставини встановлення місцевих податків та їх сплата за 2015 рік.

Разом з цим, судом не беруться до уваги посилання позивача щодо невмотивованості рішення Державної фіскальної служби України, прийняте за наслідком розгляду скарги на оскаржуване рішення, оскільки зазначене не стосується предмету розгляду даної адміністративної справи.

В межах даної справи оцінка надається виключно податковому повідомленню-рішенню від 28.092018 року №0029411488, яке прийняте Головним управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Підсумовуючи вказане в сукупності суд приходить до висновку, що наведені вище доводи ПрАТ Таганча є безпідставними та необґрунтованими.

В той же час, оцінюючи прийняте спірне рішення по суті та правомірність визначеного позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки слід звернути увагу на наступне.

Під час перевірки встановлено, що відповідно до поданої звітності по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ПрАТ Таганча оподатковує податком нежитлові будівлі загальною площею 1085,5кв.м., а саме: блок підсобних приміщень, загальною площею 507,7 кв.м., літ.П; їдальня, загальною площею 545,0 кв.м., літ.Т; прохідна, загальною площею 32,8 кв.м., літ. Ш; прохідна, загальною площею 32,8 кв.м., літ. Ш.

Як зазначено в акті перевірки, позивачем до Богуславського відділення Білоцерківської ОДПІ подано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, якими нараховано та сплачено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, 2017 рік та 2018 рік., а саме:

1) Рішенням Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області Про внесення змін до рішення сесії Іванівської сільської ради №291-49-VI від 12.01.2015 року Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік прийняте 29.01.2016 року за №31-3-VII. Даним рішенням встановлено: інші будівлі для фізичних та юридичних осіб - 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. . Дане рішення набирає чинності з 01.01.2016 року.

2016 рік

1378 грн (мін. з/пл.) * 0,5% = 6,89 грн (ставка податку)

1085,5 кв.м. * 6,89 грн/кв.м. = 7479,09 грн (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений позивачем);

2) Рішення Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області Про встановлення на території Іванівської сільської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як складової податку на майно на 2017 рік прийняте 14.07.2016 року за № 81-8-УІІ. Даним рішенням встановлено: інші будівлі для фізичних та юридичних осіб - 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. .

2017 рік

1600 грн (мін. з/пл..) * 0,5% = 8 грн (ставка податку)

1085,5кв.м. * 8 грн/кв.м. = 8684,0 грн (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений позивачем).

ПрАТ Таганча у поданій податковій декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік застосовано ставку податку 8 грн за 1 кв. метр бази оподаткування, що розраховувалась з мінімальної заробітної плати 1600 грн.

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік від 21.12.2016 за №1801-VIII прийнято, що з 01.01.2017 року мінімальна заробітна плата становитиме 3200 грн.

3) Рішення Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області Про по нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2018 рік прийняте 14.07.2017 року за № 165- Даним рішенням встановлено: інші будівлі для фізичних та юридичних осіб - 0,2 відсотка ро мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за метр бази оподаткування. .

2018 рік

3723 грн (мін. з/пл..) * 0,2% = 7,45 грн (ставка податку)

1085,5 кв.м. * 7,45 грн/кв.м. = 8086,98 грн (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений позивачем).

Водночас, зміст акту перевірки дає суду підстави вважати, що висновок контролюючого органу про порушення положень підпункту 266.3.1 пункту 266.3.3 пункту 266 та пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 378032, 50 грн., в тому числі за 2016 рік на суму 34175,37 грн., за 2017 рік на суму 264460,00 грн., та за 8 місяців 2018 року на суму 79397,13 грн. базується на тому, що ПрАТ Таганча не нараховано та не сплачено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо нежитлових приміщень загальною площею 15986 кв.м.

Тобто, під час оцінки правомірності прийнятого контролюючим органом оскаржуваного рішення слід встановити об`єкт оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що на праві приватної власності ПрАТ Таганча належить нерухоме майно загальною площею 17 071, 5 кв.м., що не заперечувалось позивачем.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 261.1.1 п. 261.1 ст. 261, пп. 262.2.1 п. 262.2 ст. 262 ПК України).

Звідси слідує, що об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є загальна площа нежитлових приміщень ПрАТ Таганча , що становить 17 071, 5 кв.м.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем при обчисленні та нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не вірно визначено об`єкт оподаткування.

З урахуванням наведеного суд погоджується із висновком контролюючого органу про порушення позивачем положень підпункту 266.3.1 пункту 266.3.3 пункту 266 та пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 378032, 50 грн., в тому числі за 2016 рік на суму 34175,37 грн., за 2017 рік на суму 264460,00 грн., та за 8 місяців 2018 року на суму 79397,13 грн., а саме:

1) за 2016 рік: 15986 кв.м. * 2,44грн /кв.м. = 39005,84 грн.

Враховуючи дані поданої податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік: 7479,09 грн(1085,5 кв.м. * 6,89 грн/кв.м.) - 2648,62 грн (1085,5 кв.м.* 2,44 грн/кв.м.) = - 4830,47 грн.

Всього податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік становить 34175,37 грн.

2) за 2017 рік: 15986 кв.м. * 16 грн кв.м. = 255776,0 грн;

Враховуючи дані поданої податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік: 1085,5 кв.м. * 8 грн/кв.м. = 8684,0 грн.

Всього податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік становить 264460,0 грн.

3) за 2018 рік: 15986 кв.м * 7,45 грн/кв.м./ 12 м. * 8 м. = 79397,13 грн.

Всього податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 8 м. 2018 року становить 79397,13 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає, що при прийнятті спірного рішення відповідач діяв в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень.

Між тим, суд вважає додаткового вказати на те, що на сторінці 6 акту перевірки вказано, що позивач стверджував, що нежитлові приміщення загальною площею 15986 кв.м. оподаткуванню не підлягають відповідно до абзацу є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

В той же час, у позовній заяві ПрАТ Таганча не обґрунтовує протиправність спірного рішення наявністю пільг, передбачених абзацом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Оскільки такі висновки містяться в акті перевірки з метою повного та всебічного розгляду адміністративної справи суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пункту 30.1 статті ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості , лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник зокрема вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета будівлі промисловості , оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість , у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки будівлі промислові , які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (пп. ґ пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівель промисловості , зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові , законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17.

При цьому, у даній постанові Верховним Судом частково відступлено від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року справа №806/2676/17, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Зважаючи на те, що матеріали адміністративної справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження використання позивачем об`єктів нежитлової нерухомості для промислового виробництва, судом не встановлено наявність пільг у ПрАТ Таганча , встановлених підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати, у тому числі витрати на надання правової допомоги відшкодуванню не підлягають.

Що ж стосується клопотання третьої особи в частині стягнення на її користь понесених витрат на правову допомогу суд вкаже наступне.

Згідно із положеннями частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частина 3 статті 132 КАС України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).

Відповідно до частини 11 статті 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Іванівська сільська рад Богуславського району Київської області заперечувала проти задоволення прозових вимог та залучена до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Таким чином, при встановленні обставин наявності підстав для стягнення на користь третьої особи понесених нею витрат на правову допомогу слід враховувати положення частини 11 статті 139 КАС України.

Оскільки положення статті 139 КАС України не містять в собі норм, які вказували на наявність підстав для стягнення на користь суб`єкта владних повноважень, що виступає відповідачем по справі понесених ним судових витрат, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, суд з урахуванням положень частини 11 статті 139 ПК України приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання третьої особи щодо стягнення на її користь понесені витрати на надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 73, 77-78, 139, 143, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства Таганча (09724, Київська область, Богуславський район, с. Іванівка, вул. Залізнична, 1, код ЄДРПОУ 33062540) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, б. 5А, код ЄДРПОУ 39393260) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області (09724, Київська область, Богуславський район, с. Іванівка, вул. Центральна, б. 162-А, код ЄДРПОУ 04358649) відмовити.

В задоволенні клопотання Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області (09724, Київська область, Богуславський район, с. Іванівка, вул. Центральна, б. 162-А, код ЄДРПОУ 04358649) у стягненні на її користь судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 9500 (дев`ять тисяч п`ятсот) грн відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева