Постанова

від 11.06.2020 по справі 440/129/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 р.Справа № 440/129/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 11.03.20 року по справі № 440/129/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у якому просив суд:

-визнати протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 20 грудня 2019 року № 14152-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

-зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області (за межами населених пунктів).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності. Оскаржуваним наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у задоволенні клопотання відмовлено з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України. З таким рішенням ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не погоджується та вважає таким, що не відповідає вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

11 березня 2020 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 20 грудня 2019 року № 14152-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 грудня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування та не доведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Стверджує про необхідність зобов`язати відповідача винести наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 09 січня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

За результатами розгляду клопотання наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №14152-СГ від 20.12.2019 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність у зв`язку з невідповідністю поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України (а.с. 39).

Не погодившись з відмовою у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 20 грудня 2019 року № 14152-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не навівши мотивованих доводів щодо відмови. В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області (за межами населених пунктів), суд першої інстанції виходив з того, що належним та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 грудня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.

Таким чином, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З приводу позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 разом з наданими документами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду, наведених у цій постанові.

Такий висновок суду апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.08.2018 по справі № 815/1666/17, від 26.06.2018 по справі № 814/1755/17, від 11.09.2018 по справі № 816/318/18, яка враховується судом апеляційної інстанції з огляду на вимоги ч.5 ст.242 КАС України.

Доводи апелянта щодо необхідності захистити права позивача належним чином, зобов`язавши ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області (за межами населених пунктів), колегія суддів відхиляє з огляду на вищенаведені висновки та встановлені судом обставини та вказує на обов`язковість виконання судового рішення відповідачем по справі.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в задоволенні частини позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року по справі № 440/129/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.І. Сіренко Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко