Рішення

від 10.06.2020 по справі 137/1012/19

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 137/1012/19

Провадження № 2/127/4801/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2020 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання заяви про відмову від прийняття спадщини недійсною, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання заяви про відмову від прийняття спадщини недійсною. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 . Після смерті батька залишилася спадщина, яка складається з двох земельних ділянок, розташованих на території Дяковецької сільської ради Літинського району Вінницької області. Спадкоємцями є ОСОБА_1 , та її сестра ОСОБА_2 , а також їх мати ОСОБА_3 . Під час подання позивачем заяви до Літинської державної нотаріальної контори та під час усної консультації з консультантом Літинської державної нотаріальної контори Росолик О.В. позивач дізналася, що існує заява матері позивача ОСОБА_3 про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 , яку було посвідчено приватним нотаріусом Вінницької Вінницького міського нотаріального округу Данилишеною Наталією Миколаївною. Консультант Літинської державної нотаріальної контори висказала своє занепокоєння, оскільки вона бачила маму позивача того дня, коли її сестра привозила маму до нотаріальної контори для подання заяви на прийняття спадщини, і враховуючи той факт, що ОСОБА_3 не розуміє значення своїх дій, вона навіть не могла назвати своє власне ім`я, нотаріус відмовилась брати заяву, оскільки ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій. Повідомляю, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом останніх восьми років страждає на інсульт судин головного мозку й не розуміє значення своїх дій, не впізнає дітей та родичів, тобто є цілком недієздатною. ОСОБА_2 , бажаючи оформити спадщину на своє ім`я, постійно вдається до різного роду неправомірних дій щодо обмеження мого права на спадщину та неодноразово повідомляла, що позивачу нічого не дістанеться. Позивач впевнена, що її мати ОСОБА_3 була введена в оману, а також вважає, що заява про відмову від спадщини посвідчена приватним нотаріусом Данилишеною Наталією Миколаївною неправомірно, оскільки її мати не розуміє значення своїх дій. Крім того, її сестра ОСОБА_2 , отримавши відмову в Літинській державні нотаріальній конторі щодо засвідчення будь-яких правочинів матері, навмисне знайшла приватного нотаріуса, з яким, на думку позивача, домовилася про складення та засвідчення заяви про відмову від спадщини. Просить визнати недійсною заяву своєї матері ОСОБА_3 про відмові від прийняття спадщини.

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 06.09.2019року матеріали справи передано до Вінницького районного суду Вінницької області за територіальною підсудністю.

22.10.2019року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області справу передано до Вінницького міського суду Вінницької області за підсудністю.

Ухвалою суду від 10.12.2019року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

27.02.2020року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала за обставин викладених в ньому, просила позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала щодо його задоволення.

Третя особа в судове засідання не з`явилась з невідомих суду причин.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с.55).

06.10.1979року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .

27.02.1989року ОСОБА_10 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 та змінила прізвище на ОСОБА_12 (а.с.56).

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 батьками ОСОБА_13 є ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с.60).

11.10.1980року ОСОБА_13 зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 та змінила прізвище на ОСОБА_15 .

ОСОБА_2 17.05.2019року звернулась до Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_6 (а.с.57).

19.04.2019року ОСОБА_3 написала заяву про відмову від спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , яка посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Данилишеною Н.М.

Згідно заповіту від 10.05.2016року ОСОБА_6 залишив заповіт своїй дочці ОСОБА_2 на належне йому майно, земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,5897га, кадастровий номер 0522482600:02:000:0370 на території Дяковецької сільської ради Літинського району Вінницької області(а.с58).

05.07.2019року ОСОБА_3 подала заяву про відкликання заяви поданої до Літинської державної нотаріальної контори Вінницької області про відмову від спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_6

05.07.2019року ОСОБА_3 надала заяву про відмову від спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 на усіх правах на користь своєї доньки ОСОБА_2 дана заява посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Данилишеною Н.М. (а.с.61).

Згідно листа КНП Літинський районний центр первинної медико - санітарної допомоги Літинскьої районної ради від 22.01.2020року №52/01 ОСОБА_3 не заключила декларації з сімейним лікарем Дяківецької амбулаторії ЗПСМ. Первинної медичної документації, а саме амбулаторної картки в закладі немає (а.с.73).

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно ч. 2 ,5 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до п. 25 постанови пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, передбачених статтями 225, 229-231, 233 ЦК України.

Згідно ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Згідно ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Як вбачається з роз`яснень, викладених в п.п. 19, 21, 23 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Позивачкою в ході судового розгляду справи не надано належних та допустимих доказів того, що відмова ОСОБА_3 від прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_6 написана ОСОБА_3 під психологічним тиском з боку відповідача ОСОБА_2 чи під впливом тяжкої обставини за відсутності у неї бажання реально відмовлятися від спадщини.

Суд, досліджуючи матеріали справи не знайшов доказів того, що відповідачем по відношенню до своєї матері - ОСОБА_3 вчинялися, які-небудь насильницькі дії і, що такі дії, якщо вони і були зі сторони ОСОБА_2 є незаконними.

Одночасно суд звертає увагу на той факт, що правочин вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини має вчинятися добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки, тоді як за твердженням позивача на її матір ОСОБА_3 здійснено тиск і вона не розуміє значення своїх оскільки страждає на хворобу - інсульт судин головного мозку, в зв`язку з чим відмовилася від прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , однак, доказів того що ОСОБА_3 має дану хворобу та що відносно неї вчинено будь - який тиск позивачка суду не надала.

Таким чином, позивачем в установленому законом порядку не доведено, що оскаржувану заяву було складено ОСОБА_3 у момент, коли вона не усвідомлював значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного, згідно ст. ст. 225, 229-231, 233, 1273, 1274 ЦК України, керуючись ст. ст. 9-13, 17, 81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання заяви про відмову від прийняття спадщини недійсною - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Вказані строки продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Повне судове рішення складено 11.06.2020року.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 .

ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , ІПН2132007282

ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , НОМЕР_5 .

Суддя: