Ухвала

від 10.06.2020 по справі 160/7299/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 червня 2020 року

Київ

справа №160/7299/19

адміністративне провадження №К/9901/6790/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року

у справі №160/7299/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів"

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправним наказу та дій щодо проведення перевірки,-

ВСТАНОВИВ:

Зазначена касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху у зв`язку з необхідністю надати докази, які підтверджують сплату судового збору та навести підстави, з яких подається касаційна скарга, зазначивши конкретну норму, яку застосував суд апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування цієї норми права саме у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, з посиланням на конкретну постанову Верховного Суду, у якій такий висновок викладено, довівши подібність правовідносин. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.

25 травня 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги, до якого додано уточнену касаційну скаргу та платіжне доручення, яке підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Як на підставу подання касаційної скарги, контролюючий орган посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши, що:

- судом апеляційної інстанції застосовано підпункт 1 частини першої статті 78 Податкового кодексу України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у справі №520/9666/18;

- судом апеляційної інстанції взагалі не застосовано частину другу статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , статті 74, 83 Податкового кодексу України.

Щодо посилання податкового органу на те, що судом апеляційної застосовано підпункти 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у справі №520/9666/18, Суд звертає увагу на наступному.

Відповідно до підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту ; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту .

Зазначена норма лише встановлює підстави за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка.

В оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції зазначено, що ненадання або надання не у повному обсязі пояснень та документальних підтверджень протягом п`ятнадцяти календарних днів на письмовий запит податкового органу є підставою для проведення документальної позапланової перевірки. Зазначене узгоджується з висновками, які неодноразово викладалися в постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції вказав, що на запити відповідача, позивачем надано копії всіх запитуваних документів і відповідач, прийнявши рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, та, зазначаючи про можливі порушення позивача, всупереч частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів суду обґрунтованість свого рішення з посиланням на конкретні недоліки пояснень позивача і їх документальне обґрунтування чи порушення позивача та не вказав в оскаржуваному наказі, ненадання яких, саме, документів або письмових пояснень стало підставою для призначення перевірки.

Контролюючий орган в уточнюючій касаційній скарзі зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не врахували доводи скаржника про те, що позивачем надано документи не в повному обсязі.

Аналіз касаційної скарги та уточненої касаційної скарги вказує на те, що по суті скаржник не погоджується з оцінкою доказів здійснену судами попередніх інстанцій і висновками за наслідками такої оцінки.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції лише наділений повноваженнями на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряти правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має можливості переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.

Посилання на те, що судом апеляційної інстанції взагалі не застосовано частину другу статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , статті 74, 83 Податкового кодексу України, Суд не приймає, оскільки посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає обов`язкове посилання на висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах. Касаційна скарга не містить посилання на висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , статті 74, 83 Податкового кодексу України в подібних правовідносинах.

Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 08 лютого 2020 року) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені Кодексом адміністративного судочинства України повною мірою підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, також ці недоліки не усунуті на виконання ухали про залишення касаційної скарги без руху.

Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги, з урахуванням її оновлення встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

При цьому, з урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексу адміністративного судочиства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Станом на 10 червня 2020 року скаржник не усунув зазначені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2020 року недоліки касаційної скарги, тому вона вважається неподаною і підлягає поверненню.

Керуючись частиною другою, частиною п`ятою статті 332, пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №160/7299/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним наказу та дій щодо проведення перевірки - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді І.А. Гончарова

І.Я.Олендер