Рішення від 02.06.2020 по справі 910/17271/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.06.2020Справа № 910/17271/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В. ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Військсервіс-Волонтер

до Міністерства оборони України

про стягнення 7 655 038, 35 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Зініна Н.М. - головний юрисконсульт згідно з наказом

№ 07-к від 08.01.2019;

від відповідача: Ніколова В.М. за довіреністю № 220/652/д від 14.12.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Військсервіс-Волонтер (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 7 655 038, 35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем 29.12.2018 року було укладено Договір поставки № 286/2/18/180, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар (продукти харчування). Відповідач взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість. У зв`язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/17271/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.01.2020 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2020 підготовче засідання відкладено на 11.02.2020 року.

15.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов у порядку статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на положення пункту 6.1. Договору яким передбачено, що розрахунок проводиться шляхом оплати фактично наданих виконавцем та прийнятих замовником послуг за умови надходження коштів з Державного бюджету України передбачених на зазначені цілі протягом 30 календарних днів з дня надходження до замовника наступних документів: акт приймання, видаткова накладна постачальника, повідомлення - підтвердження, яке заповнюється представником замовника. Разом з тим, поставлені позивачем продукти харчування становлять суму, яка не входить в загальну суму Договору та виходить поза межі суми Договору. За таких обставин, відповідач вважає, що у нього відсутні підстави оплачувати заявлену до стягнення суму боргу.

29.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до змісту якої позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими. Так, позивач зазначає, що відповідачем не заперечується факт отримання продукції на загальну суму 7 655 038, 35 грн., проте відповідач вказує на відсутність грошових коштів для оплати прийнятого товару. На переконання позивача, чинним законодавством України не встановлено залежності оплати отриманих товарів, робіт, послуг від фактичного фінансування видатків місцевого бюджету. При цьому, позивач посилається на те, що в силу приписів статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання. Позивач стверджує, що відповідач мав висувати заперечення щодо постачання товару у момент його замовлення або прийняття від позивача, а прийнявши обумовлений сторонами у договорі товар, підписавши первинні бухгалтерські документи, які підтверджують перехід права власності на товар, у відповідача виникло грошове зобов`язання з його оплати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.2020 відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 26.02.2020 року.

17.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про залучення додаткових доказів у справі та поновлення строку на подання доказів у справі.

У підготовчому засіданні 26.02.2020 року судом задоволено клопотання позивача про поновлення строку для подання доказів у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.03.2020 року.

18.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантину та обмежувальних заходів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 08.04.2020 року.

27.03.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи без його участі.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2 (із змінами та доповненнями), установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на усій території України карантин.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою від 06.04.2020 господарський суд міста Києва повідомив учасників справи про те, що судове засідання, призначене на 08.04.2020 року, не відбудеться та зазначив, що про дату і час судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.

22.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2020 судове засідання у справі № 910/17271/19 призначено на 02.06.2020 року.

02.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові докази у справі та клопотання про долучення додаткових доказів у справі.

У судовому засіданні 02.06.2020 року судом вищевказане клопотання позивача задоволено та відповідно до приписів статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновлено строк для подання додаткових доказів у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 02.06.2020 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.06.2020 року проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.

У судовому засіданні 02.06.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2018 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Замовник) було укладено Договір № 286/2/18/180 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2019 рік (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується у 2019 році здійснити постачання Міністерству оборони України у замовлені строки продуктів харчування та сушені продукти різні (15890000-3) (продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2019 рік), а Замовник прийняти та оплатити вказаний товар відповідно до умов Договору та замовлення.

Згідно з п. 1.4. Договору кількість, асортимент та строки постачання продуктів харчування визначаються представником Замовника заявкою відповідно до каталогу продуктів харчування за травень 2018 року (далі - каталог), затвердженого Міністром оборони України 11.05.2018 (додаток 14.1).

Пунктом 1.6. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 до Договору) сторони визначили, що ціна, кількість та строки постачання продуктів харчування за каталогом зазначаються у специфікації Договору у такій редакції:

- постачання здійснювати з 01.01.2019 до 27.10.2019: найменування предмета - продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах (КЕКВ 2230); загальна кількість продуктів харчування (каталог продуктів харчування) на добу (комплектів) - 4 242 628, 9413; ціна продуктів харчування (одного комплекту каталогу продуктів харчування) без ПДВ - 70, 90 грн.; вартість продуктів харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування без ПДВ - 300 802 391, 94 грн.;

- постачання здійснювати з 28.10.2019 по 31.12.2019: найменування предмета - продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах) (КЕКВ 2230); загальна кількість продуктів харчування (каталог продуктів харчування) на добу (комплектів) - 138 925, 0587; ціна продуктів харчування (одного комплекту каталогу продуктів харчування) без ПДВ - 65, 80 грн.; вартість продуктів харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування без ПДВ - 9 141 268, 86 грн.

Загальна вартість продуктів харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування без ПДВ становить 309 943 660, 80 грн., крім того ПДВ - 61 988 732, 16 грн., загальна вартість з ПДВ - 371 932 392, 96 грн. (пункт 1.6 Договору в редакції додаткової угоди від 02.12.2019 № 5).

Ціна цього Договору становить 371 932 392, 96 грн. (без ПДВ - 309 943 660, 80 грн.; ПДВ - 61 988 732, 16 грн.), у тому числі: за загальним фондом - 367 948 346, 16 грн.; за спеціальним фондом - 3 984 046, 80 грн. (пункт 5.1 Договору у редакції додаткової угоди № 5 від 02.12.2019).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2020 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного завершення. Після закінчення терміну дії Договору звіряння взаєморозрахунків здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння (пункт 12.1 Договору в редакції додаткової угоди від 09.12.2019 № 6).

За умовами п. 4.4. Договору приймання продуктів харчування згідно каталогу за кількістю та якістю оформляється актом приймання-передачі (додаток 14.3), відповідно до наказу Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440, який складає представник Замовника на кожне постачання товару після закінчення його приймання в трьох примірниках: перший примірник - Замовнику, другий - представнику Замовника, третій - Постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання-передачі, видаткова накладна Постачальника та повідомлення-підтвердження (додаток 14.4), відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31.12.2016 № 757, є підтвердженням приймання товару.

На виконання заявок на постачання продуктів харчування позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 7 655 038, 35 грн., що підтверджується видатковими накладними № 7543 від 10.11.2019 на суму 116 026, 52 грн., № 7447 від 03.11.2019 на суму 103 362, 79 грн., № 7586 від 10.11.2019 на суму 1 365 623, 47 грн., № 7621 від 17.11.2019 на суму 1 004 188, 79 грн., № 7668 від 17.11.2019 на суму 153 632, 86 грн., № 7667 від 17.11.2019 на суму 88 192, 69 грн., № 7492 від 10.11.2019 на суму 369 732, 10 грн., № 7662 від 17.11.2019 на суму 365 905, 80 грн., № 7677 від 17.11.2019 на суму 1 310 959, 12 грн., № 7679 від 17.11.2019 на суму 95 938, 97 грн., № 7685 від 14.11.2019 на суму 236 375, 42 грн., № 7645 від 17.11.2019 на суму 803 402, 18 грн., № 7639 від 17.11.2019 на суму 512 124, 22 грн., № 7638 від 17.11.2019 на суму 556 172, 56 грн., № 7508 від 10.11.2019 на суму 573 400, 86 грн.

Крім того, сторонами підписано та скріплено печатками акти приймання-передачі № ВЧ000007543 від 10.11.2019, ВЧ 000007447 від 03.11.2019, ВЧ000007586 від 10.11.2019, ВЧ000007621 від 17.11.2019, ВЧ000007668 від 17.11.2019, ВЧ000007667, ВЧ000007492 від 10.11.2019, №ВЧ000007662 від 17.11.2019, ВЧ000007677 від 17.11.2019, ВЧ000007679 від 17.11.2019, ВЧ000007685 від 17.11.2019, ВЧ000007645 від 17.11.2019, ВЧ000007639 від 17.11.2019, ВЧ000007638 від 17.11.2019, ВЧ000007508 від 10.11.2019.

Також, відповідачем надано повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством в централізованому порядку № 0501/33/2/199 від 14.11.2019, № 0501/33/2/193 від 07.11.2019, № 0501/33/2/200 від 18.11.2019, № 99 від 21.11.2019, № 104 від 20.11.2019, № 103 від 20.11.2019, № 3796 від 04.11.2019, № 3855 від 11.11.2019, № 0501/33/2/202 від 21.11.2019, № 0501/33/2/203 від 21.11.2019, № 740/9144 від 21.11.2019, № 5706 від 21.11.2019, № 2215 від 20.11.2019, № 156 від 20.11.2019, № 146 від 12.11.2019.

Наведене підтверджує належне виконання позивачем умов Договору.

Згідно з п. 6.1 Договору розрахунки за фактично поставлені товари проводяться замовником безготівковим розрахунком з його розрахункового рахунку протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міноборони за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства чи уповноваженою особою представника постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що до рахунків-фактур постачальник надає замовнику: акт приймання-передачі; видаткову накладну постачальника, повідомлення-підтвердження, яке заповнюється представником замовника.

Для оплати поставленого товару позивачем були виставлені рахунок-фактури № 7543 від 10.01.2019 на суму 116 026, 52 грн., № 7447 від 03.11.2019 на суму 103 362, 79 грн., № 7586 від 10.11.2019 на суму 1 365 623, 47 грн., № 7621 від 17.11.2019 на суму 1 004 188, 79 грн., № 7668 від 17.11.2019 на суму 153 632, 86 грн., № 7667 від 17.11.2019 на суму 88 192, 69 грн., № 7492 від 10.11.2019 на суму 369 732, 10 грн., № 7662 від 17.11.2019 на суму 365 908, 80 грн., № 7677 від 17.11.2019 на суму 1 310 959, 12 грн., № 7679 від 17.11.2019 на суму 95 938, 97 грн., № 7685 від 17.11.2019 на суму 236 375, 42 грн., № 7645 від 17.11.2019 на суму 803 402, 18 грн., № 7639 від 17.11.2019 на суму 512 124, 22 грн., № 7638 від 17.11.2019 на суму 556 172, 56 грн., № 7508 від 10.11.2019 на суму 573 400, 86 грн.,

Водночас, відповідач взяті на себе зобов`язання з оплати товару належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 7 655 038, 35 грн.

У зв`язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 7 655 038, 35 грн.

Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 виклав наступний правовий висновок:

"Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю."

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, відповідно до пункту 2.4. якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути: договір, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, акти приймання товарів і послуг, тобто первинні документи.

Судом встановлено, що надані позивачем видаткові накладні, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, позаяк відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось вище, за умовами п. 6.1 Договору розрахунки за фактично поставлені товари проводяться замовником безготівковим розрахунком з його розрахункового рахунку протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міноборони за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства чи уповноваженою особою представника постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг в сумі 7 655 038, 35 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Надаючи відповідно до приписів пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивовану оцінку аргументам відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову, суд зазначає наступне.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує про те, що позивачем здійснено поставку понад встановлену умовами Договору суму, а також зазначає про те, що пунктом 6.1 Договору передбачено оплату поставленого товару за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків.

За умовами п. 6.1 Договору розрахунки за фактично поставлені товари проводяться замовником безготівковим розрахунком з його розрахункового рахунку протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міноборони за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства чи уповноваженою особою представника постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В свою чергу, бюджетним зобов`язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття "бюджетне зобов`язання" та "господарське зобов`язання".

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 916/774/18, від 01.07.2019 у справі № 910/4377/18, від 08.07.2019 у справі № 910/4375/18 та від 16.09.2019 у справі № 921/254/18.

Заперечення відповідача стосовно того, що позивачем поставлено товар на суму, яка виходить поза межі суми Договору не приймаються судом до уваги з огляду на положення п. 5.1 Договору, відповідно до якого ціна даного договору становить: 371 932 392 (триста сімдесят один мільйон дев`ятсот тридцять дві тисячі триста дев`яносто дві) грн. 96 коп., (без ПДВ 309 943 660, 80 грн., ПДВ 61 988 732,16 грн.), у тому числі: за загальним фондом - 367 948 346 (триста шістдесят сім мільйонів дев`ятсот сорок вісім тисяч триста сорок шість) грн. 16 коп.; за спеціальним фондом 3 984 046 (три мільйони дев`ятсот вісімдесят чотири тисячі сорок шість) грн. 80 коп.

При цьому, положеннями частини 2 та 3 статті 670 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов`язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов`язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження здійснення інших поставок товару на підставі Договору, що свідчить про необґрунтованість тверджень відповідача, викладених у відзиві.

Разом з тим, прийняття товару на більшу суму, ніж передбачено договором, жодним чином не нівелює обов`язок відповідача оплатити отриманий товар.

Одночасно, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, та підлягають задоволенню з підстав, наведених вище.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Військсервіс-Волонтер до Міністерства оборони України про стягнення 7 655 038, 35 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Військсервіс-Волонтер (04116, місто Київ, вулиця Маршала Рибалка, будинок 10/8; код ЄДРПОУ 40887542) заборгованість в сумі 7 655 038 (сім мільйонів шістсот п`ятдесят п`ять тисяч тридцять вісім) грн. 35 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 114 825 (сто чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять п`ять) грн. 58 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 12.06.2020 року.

Суддя В.С. Ломака