Рішення

від 04.06.2020 по справі 640/25402/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2020 року м. Київ № 640/25402/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Елкомп-Інжиніринг" до про Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю:

від позивача - Разваляєв Д.С.;

від відповідача - Гайдай В.М.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Елкомп-Інжиніринг" (далі - ТОВ "Елкомп-Інжиніринг") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві щодо не складення наказу про перенесення терміну проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Елкомп-Інжиніринг" з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ "Лактонік" за липень, серпень, вересень, жовтень, 2017 року при визначенні показників декларації з податку на додану вартість та показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток за 2017 рік;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 12.12.2019 № 1592615571, № 1602615571, № 1612615571, № 1622615571.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у жовтні 2019 року позивач повідомив відповідача про втрату документів, відповідно, вважає, що згідно приписів статті 44 Податкового кодексу України останній мав час на відновлення втрачених документів до 30.12.2019. Натомість, 13.11.2019 відповідачем було прийнято прийнято наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача. 18.11.2019 позивач звернувся до відповідача з проханням перенести строки проведення перевірки, проте останній відмовив у задоволенні клопотання позивача. Вважає, що вказаною відмовою відповідач допустив протиправну бездіяльність, внаслідок якої позбавив позивача можливості у встановлені строки відновити втрачені документи. Зазначає, що єдиною підставою для прийняття спірних рішень став протокол допиту свідка від 20.11.2047 ОСОБА_1 , у якому останній повідомив про непричетність до реєстрації та здійснення діяльності ТОВ "Латонік". Звертає увагу, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. При цьому, зазначає, що акт перевірки не містить даних щодо вироків відносно посадових осіб позивача та/або його контрагента. Враховуючи викладене, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 10.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/25402/19 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 11.02.2020.

15.01.2020 представником позивача Разваляєвим Д.С. подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи належним чином засвідчених копій первинних документів, що підтверджують реальність господарських відносин з ТОВ "Латонік".

04.02.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що контролюючим органом було правомірно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про перенесення термінів проведення перевірки, позаяк останнім не було дотримано вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку в частині не створення комісії для встановлення переліку відсутніх документів та відсутності відомостей про складання відповідного акта. У свою чергу, вважає, що висновки акта перевірки є обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - правомірними та скасуванню не підлягають.

У підготовчому судовому засіданні 11.02.2020 оголошено перерву до 12.03.2020.

14.02.2020 представником позивача Разваляєвим Д.С. подано до суду відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку є обов`язковим лише для підприємств, діяльність яких фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Звернув увагу і на те, що відповідачем не надано правової оцінки долученим позивачем до матеріалів справи первинним документам.

Зважаючи на перебування судді Катющенка В.П. на лікарняному, 12.03.2020 адміністративну справу № 640/25402/19 знято з розгляду та призначено судове засідання на 02.04.2020.

31.03.2020 до суду від представника відповідача Пущука М.В. надійшло клопотання про оголошення перерви у справі.

02.04.2020 представником позивача Разваляєвим Д.С. подано до суду:

- клопотання про долучення до матеріалів справи листа Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві від 25.10.2019 № 11534/125/50_2019;

- клопотання про закінчення підготовчого провадження у справі без його участі.

Ухвалою суду від 02.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи; закрито підготовче провадження у справі № 640/25402/19 та призначено розгляд справи по суті у судове засідання на 14.05.2020.

07.05.2020 до суду надійшла заява від ОСОБА_1 , у якій останній повідомив, що на сьогодні не є керівником ТОВ "Латонік" та повідомив суд про неможливість прибути у судове засідання для дачі показів в якості свідка з огляду на те, що проживає та працює в Республіці Польща. Зазначив, що показання щодо непричетності до господарської діяльності ТОВ "Латонік" останній дав помилково, не розуміючи наслідки підписання такого документа. Пояснив, що протягом 2016-2017 років він дійсно був керівником ТОВ "Латонік" та здійснював господарську діяльність з метою отримання прибутку, як це і передбачено статутними цілями підприємства. Підтвердив, що дійсно підписував декларації, первинні та інші документи ТОВ "Латонік", в тому числі по взаємовідносинам з ТОВ "Елкомп-Інжиніринг". Зазначив, що вся господарська діяльність ТОВ "Латонік" проводилась у відповідності до нормативно-правових актів України з належним складанням та підписанням первинних документів, проведенням розрахунків в безготівковій формі та подачею належної звітності до контролюючих органів.

14.05.2020 представником позивача Разваляєвим Д.С. подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Зважаючи на неприбуття у судове засідання 14.05.2020 учасників справи, розгляд справи відкладено на 04.06.2020.

Представник позивача у судовому засіданні 04.06.2020 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.06.2020 заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 04.06.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.10.2019 ТОВ "Елкомп-Інжиніринг" скерувало до ДПІ у Дніпровському районі повідомлення про втрату документів фінансово-господарської діяльності за період 2017-2019 роки, до якого долучено заяву від 01.10.2019 № 02, подано до Дніпровського управління поліції ГУНП в м. Києві.

Наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 13.11.2019 № 3125 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Елкомп-Інжиніринг" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ "Латонік" за липень, серпень, вересень, жовтень 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість та за 2017 рік показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства (а.с. 15).

18.11.2019 ТОВ "Елкомп-Інжиніринг" було подано пояснення, у яких останній зазначив, що 01.10.2019 були втрачені документи фінансово-господарської діяльності за період 2017-2019 роки, в тому числі: первинні документи та документи обліку по взаємовідносинам з ТОВ "Латонік".

Листом від 19.11.2019 № 47539/10/26-15-05-07-01-15 контролюючий орган повідомив позивача про неможливість врахувати повідомлення останнього, надане листом про втрату документів від 15.11.2019 № 05 та продовжити строк відновлення та надання документів (а.с. 19-20).

У період з 14.11.2019 по 20.11.2019 посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Елкомп-Інжиніринг", за результатами якої складено акт від 27.11.2019 № 67/26-15-05-07-01-10/41288813 (а.с. 32-59).

Актом перевірки зафіксовано порушення ТОВ "Елкомп-Інжиніринг":

п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на загальну суму 328742,00 грн, у тому числі завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за 2017 рік у сумі 20900,00 грн;

п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.07.2017 по 31.10.2017 на загальну суму 307874,00 грн, у тому числі: за липень 2017 року в сумі 86737,00 грн; за серпень 2017 року в сумі 33444,00 грн, за вересень 2017 року в сумі 68050,00 грн, за жовтень 2017 року в сумі 119643,00 грн;

п. 44.1 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями) в частині ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

На підставі виявлених порушень 12.12.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 1592615571 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 410928,00 грн, у тому числі: 328742,00 грн - за податковими зобов`язаннями та 82186,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 28);

№ 1602615571 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік на 20900,00 грн (а.с. 29);

№ 1612615571 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 384843,00 грн, у тому числі: 307874,00 грн - за податковими зобов`язаннями та 76969,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 30);

№ 1622615571 про застосування штрафу в сумі 510,00 грн (а.с. 31).

Не погодившись з бездіяльністю та рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За змістом положень пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.5 статті 44 ПК України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити (із наданням оформлених відповідно до законодавства документів, підтверджуючих настання події, що призвела до такої втрат, пошкодження або дострокового знищення документів) контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації, надано авторизацію відповідно до Митного кодексу України або дозвіл на застосування спеціальних (у тому числі транзитних) спрощень.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі надання платником податків у порядку та строки, визначені абзацом першим цього підпункту, повідомлення та неможливості проведення перевірки платника податків у зв`язку з втратою, пошкодженням або достроковим знищенням платником податків документів строки проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків, але на строк не більше ніж 120 днів.

У разі не відновлення документів, зазначених у пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, або їх повторної втрати, пошкодження чи дострокового знищення, що відбулися після використання платником податків права на їх відновлення у порядку, передбаченому цим пунктом, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності або на час виконання ним вимог митного, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем дотримано вимоги ПК України та повідомлено контролюючий орган про втрату первинних документів.

Дійсно, положеннями пункту 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за N 168/704 (далі - Положення N 88), передбачено, що у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітності керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також територіальному органу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк.

При цьому, доводи позивача, що норми Положення N 88 не поширюються на останнього, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Пунктом 1.1 Положення N 88 встановлено, що Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами , їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Поряд з цим, не утворення позивачем комісії, у порядку, встановленому пунктом 6.10 Положення N 88, на думку суду, не спростовує обставини щодо належного повідомлення платником податку контролюючого органу про втрату первинних документів.

На переконання позивача, відповідачем було допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не перенесенні останнім строку проведення перевірки.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

На переконання суду, у даному випадку, оспорюваною бездіяльністю права позивача не порушені, позаяк контролюючим органом проведено перевірку та за наслідками останньої прийнято податкові повідомлення-рішення. Саме рішення контролюючого органу створюють правові наслідки для позивача.

За наведених обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Одночасно, з огляду на встановлені обставини, суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для застосування до позивача штрафу податковим повідомленням-рішенням від 12.12.2019 № 1622615571, з огляду на наступне.

За змістом пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Статтею 110 ПК України передбачено, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Буквальний аналіз наведених норм дає можливість виокремити такі ознаки податкового правопорушення:

1) діяння у формі дії або бездіяльності;

2) протиправний характер;

3) наявність спеціального суб`єкта;

4) протиправні наслідки такого діяння;

5) наявність відповідальності за такі дії.

Відповідно до пункту 121.1 статті 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

У даному випадку відсутня суб`єктивна сторона податкового правопорушення, позаяк позивач повідомив контролюючий орган та правоохоронні органи про втрату первинних документів та у розумінні положень ПК України строк на відновлення втрачених документів на момент притягнення позивача до відповідальності не сплив.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 12.12.2019 № 1622615571 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а також суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 12.12.2019 № 1612615571 та № 1622615571, суд зазначає наступне.

Стверджуючи про заниження податку на прибуток та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування, контролюючий орган зазначає, що порушення мало місце за наслідками господарських операцій позивача та ТОВ "Латонік".

Так, у акті перевірки вказано, що в період взаємовідносин директором ТОВ "Латонік" був ОСОБА_1 . За результатами аналізу баз даних ДПС, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел встановлено, що остання податкова звітність з податку на додану вартість подана ТОВ "Латонік" за червень 2019 року; фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва та декларація з податку на прибуток за 2017, 2018 роки - не подано. Також ТОВ "Латонік" не подано інформації про наявність трудових ресурсів, інформація щодо наявності власних та орендованих приміщень та власного чи орендованого транспорту - відсутня. У ході перевірки встановлено, що відповідно до інформаційної бази АІС "Реєстру облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва" від 24.07.2017 № 2029/8/26-55-21-05 внесена інформація з ознакою фіктивності. Відповідно до протоколу допиту свідка від 20.07.2017 ОСОБА_1 заперечив своє відношення до господарської діяльності ТОВ "Латонік".

Наведені обставини у сукупності слугували для висновку відповідача про відсутність у позивача підстав для бухгалтерського та податкового обліку первинних документів, складених за результатами господарських операцій з ТОВ "Латонік".

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Таким чином, податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункт 135.1 статті 135 ПК України), а звітним періодом для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (пункт 137.4 статті 137 ПК України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Пунктом 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У свою чергу, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України від 16.07.1999 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон N 996-XIV).

Відповідно до частини другої статті 3, частини першої статті 11 Закону N 996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. На підставі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов`язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою статті 9 Закону N 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Згідно з частиною п`ятою вказаної статті Закону N 996-XIV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Частиною другою статті 6 Закону N 996-XIV передбачено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Так, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N 318 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248 (далі - НП(С)БО № 16).

Відповідно до пунктів 5 - 9 НП(С)БО № 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

З аналізу наведених правових норм ПК України, Закону N 996-XIV та НП (С)БО № 16 вбачається, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Перевіряючи обставини, що були підставою для включення до складу витрат сум, сплачених в ціні придбаних у ТОВ "Латонік" товарів, судом встановлено наступне.

01.07.2017 між позивачем (Покупець) та ТОВ "Латонік" укладено договір поставки № 010717, за умовами якого Постачальник зобов`язується протягом строку дії договору поставляти Покупцю товар у відповідності до заявок на поставку товару, наданих Покупцем Постачальнику, а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах, визначених договором.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору позивачем додано до матеріалів справи податкові накладні, рахунки постачальника та видаткові накладні (а.с. 80-148).

Також позивачем до матеріалів справи додано банківську виписку на підтвердження оплати придбаних товарів (а.с. 74-79).

Аналізуючи вище наведені норми законодавства та надаючи оцінку первинним документам, які підтверджують придбання позивачем товарів у ТОВ "Латонік", суд дійшов висновку, що видаткові та податкові накладні оформлені відповідно до вимог Закону N 996-XIV та Положення N 88, є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити.

Вказані накладні містять найменування учасників господарських операцій, обсяг реалізованого товару, наданих послуг та виконаних, підписи сторін та відбитки печаток сторін, та дають змогу визначити, скільки товару реалізовано, за якою ціною, між якими контрагентами.

Докази того, що дані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано.

Суд критично оцінює доводи відповідача, що неподання податкової звітності контрагентами позивача свідчить про відсутність у останніх наміру реальної реалізації товару/виконання робіт, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17.

Суд звертає увагу відповідача, що відомості, викладені у протоколі допиту директора ТОВ "Латонік", не можуть свідчити про фіктивність господарських операцій та неприйнятність первинних документів у податковому обліку позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, наведеною нормою встановлено межі обов`язковості вироку для адміністративного суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Відповідно, висновок контролюючого органу про неприйнятність документів повинен ґрунтуватись з урахуванням об`єктивного та суб`єктивного критеріїв.

Так, об`єктивний критерій полягає у встановлені в межах кримінального провадження обставин того, що підприємство реальною діяльністю не займалось, здійснювало безтоварні операції, зокрема з надання послуг, а суб`єктивний в тому, що всі первинні документи підписані особою, яка визнала підписання цих документів в межах здійснення не господарської діяльності, а вчинення злочину.

Суд звертає увагу, що факт здійснення фіктивного підприємництва ТОВ "Латонік" не встановлено вироком суду, а тому посилання контролюючого органу на наявність пояснень директора контрагента позивача суд не приймає до уваги.

При цьому, покази ОСОБА_1 , викладені у протоколі допиту свідка, спростовуються поясненнями, наданими в межах даної адміністративної справи (а.с. 207).

Суд акцентує увагу, що актом перевірки зафіксовано оприбуткування отриманих послуг і товарів у бухгалтерській документації та не спростовано використання придбаних послуг у межах власної господарської діяльності.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Згідно з нормами ПК України, статей 6, 14 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", статей 4, 5 Закону України "Про електронний цифровий підпис" юридичні особи формують та підписують фінансову та податкову звітність, а також електронні податкові накладні, за допомогою електронного цифрового підпису.

Електронний цифровий підпис може видати лише податковий орган на підставі укладеного між сторонами договору. При цьому при укладенні договору представник підприємства (директор) подає копію свого паспорту, податкового номеру, витяги про державну реєстрацію підприємства, заповнює заяву та надає зразки свого підпису.

Матеріалами справи підтверджено, що податкові накладні у спірний період підписані керівником ТОВ "Латонік" з використанням електронного цифрового підпису, що підтверджено останнім у поясненнях (а.с. 207).

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що фактичні обставини, встановлені під час судового розгляду справи, об`єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податкових накладних, виписаних на виконання умов зазначених вище договірних відносин.

Враховуючи наведене та те, що позивачем використано у межах власної господарської діяльності придбаний товар, суд вважає необґрунтованими висновки акта перевірки, позаяк останні не можуть спростовувати факт реального виконання господарських операцій за договором, укладеним між позивачем та ТОВ "Латонік", позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів, а надання контролюючому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування витрат у перевіреному періоді.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 27.12.2019 № 1592615571 та № 1602615571 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а також суперечать встановленим у справі обставинам, є протиправними та підлягають скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 12.12.2019 № 1612615571 став висновок контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "Латонік".

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

ввезення товарів на митну територію України;

вивезення товарів за межі митної території України;

постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для формування податкового кредиту у платника податку - покупця товарів/послуг має бути наявна: належним чином оформлена податкова накладна, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Судом підтверджено обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання товару, послуг позивачем у ТОВ "Латонік", на які позивач посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до складу податкового кредиту.

Враховуючи наведене та те, що судом підтверджено правомірність формування позивачем витрат у перевіреному періоді, суд дійшов висновку, що позивачем у відповідності до положень ПК України включено сплачені суми податку на додану вартість в ціні таких товарів до складу податкового кредиту, зазначивши, що підставою для нарахування податкового кредиту є наявність податкових накладних, оформлених належним чином та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних з указаними контрагентами.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Елкомп-Інжиніринг" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 13, офіс 1010, ідентифікаційний код 41288813) задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) від 12.12.2019 № 1592615571, № 1602615571, № 1612615571, № 1622615571.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елкомп-Інжиніринг" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 13, офіс 1010, ідентифікаційний код 41288813) 12257,72 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко

Повний текст рішення складено та підписано 12 червня 2020 року.