Постанова

від 02.06.2020 по справі 754/2350/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2020 року м. Київ

Справа № 22-7004 Головуючий у1-й інстанції - Панченко О. М.

Унікальний № 754/2350/18 Доповідач - Пікуль А. А.

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

Невідомої Т.О.

за участю секретаря Пузикової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Трояна Сергія Петровича, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

у с т а н о в и в:

У лютому 2018 року ОСОБА_2 пред`явила в суд позов до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, в якому просила стягнути з відповідачки на її користь заборгованість у розмірі 340 000 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн (т. 1, а.с.1-3).

Позов був обґрунтований тим, що 12 вересня 2013 року між нею та відповідачкою укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до якої відповідачка позичила у неї грошові кошти в розмірі 40 000 доларів США строком повернення не пізніше 01 травня 2016 року в сумі 340 000 грн незалежно від курсу долара США. Прийняті на себе зобов`язання відповідачка не виконала. Неповернення позики заподіяло позивачу значну моральну шкоду, яка має вираз в моральних стражданнях через постійний стресовий стан, порушення нормального, спокійного ритму життя, переживання, що, в тому числі, негативно відображається на стосунках з близькими та на роботі.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 340 000 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 400 грн. віднесено за рахунок ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Трояна С. П., подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_2 відмовити, вирішити питання розподілу судових витрат (т.2, а.с.25-34).

Відзиву на апеляційну скаргу позивач у визначений судом строк не подала. Рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 не оскаржується, а тому в апеляційному порядку у цій частині не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: ОСОБА_1 та її представника, адвоката Трояна С. П., які підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити; представника позивача, адвоката Андрієнка О. В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 вересня 2013 року між сторонами у справі було укладено договір позики, що підтверджується розпискою, відповідно до якої відповідачка отримала від позивачки грошові кошти в розмірі 40 000 доларів США строком повернення не пізніше 01 травня 2016 року в сумі 340 000 грн незалежно від курсу долара США. (т.1, а.с.4).

Відповідно до висновку ТОВ Центр судових експертиз Альтернатива , спеціалістом якого було проведено експертне почеркознавче дослідження за заявою позивачки ОСОБА_2 від 15 листопада 2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 , розташований праворуч від її прізвища нижче тексту у розписці від 12 вересня 2013 року, виконаний самою ОСОБА_1 .

Висновком експерта Незалежного інституту судових експертиз ОСОБА_3 за № 9378, що був складений за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 27 вересня 2019 року встановлено, що: підпис від імені ОСОБА_1 у розписці, що починається та закінчується словами : Розписка від 12 вересня 2013 року Я, ОСОБА_1 паспорт серія НОМЕР_1 .. та …не пов`язаним з курсом USD до 01 травня 2016 року від 12 вересня 2013 року, виконано самою ОСОБА_1 (т.1, а.с.205-211) .

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми боргу ОСОБА_2 районний суд виходив із того, що договір позики від 12 вересня 2013 року - борговий документ, укладений між позивачкою та відповідачкою у справі на підтвердження прийняття зобов`язання за договором позики та наявний у позивачки у справі, свідчить про існування правовідносин за договором позики між сторонами у справі. Даний договір містить умови отримання відповідачкою в борг грошей із зобов`язанням їх повернення, дати отримання коштів та особистим підписом позичальника, справжність якого наданими суду доказами не спростована.

При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги відповідача апеляційний суд виходить з наступного.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.

Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення суми боргу відповідають обставинам справи.

Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для задоволення цієї частини позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (т.2, а.с.20-22).

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У даній справі районний суд правильно встановив наявність між сторонами позикових відносин, що підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки ОСОБА_1 , яка підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов`язання повернути ці кошти.

Доводи скарги відповідача щодо недостовірності розписки, яка містить численні недоречності, зокрема, зазначено прізвище позичальника " ОСОБА_1 " у той час як відповідач у справі має прізвище " ОСОБА_1 ", у розписці зазначено, що паспорт позичальника виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві, в той час як насправді паспорт виданий Ватутінським РУ ГУ, у назві вулиці місця проживання позичальника пропущено букву "в", у розписці відсутні реквізити позикодавця, і це не дає достатніх підстав вважати, що договір позики був укладений саме між сторонами у справі , відхиляються апеляційним судом як безпідставні з огляду на таке.

По-перше, виходячи з вимог цивільного законодавства, вимога про повернення позики пред`являється до особи, яка отримала позику. У даних правовідносинах ОСОБА_6 пред`явила вимогу про повернення позики до ОСОБА_1 , яку вона знала як ОСОБА_1 , (відповідно до тексту позовної заяви) проживаючу у АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи встановлено, що паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 04 червня 1996 року, який зазначений у тексті розписки як паспорт позичальника, належить ОСОБА_1 , проживаючій у АДРЕСА_1 (т. 1 , а.с.7-8).

Ураховуючи достовірні дані паспорта ОСОБА_1 у контексті змісту боргової розписки ОСОБА_1 (т.1, а.с.4), суд вважає, що розбіжності розписки (у одній букві прізвища позичальника (е/є); органу, який видав паспорт (Деснянський - це до перейменування Ватутінський); пропуск букви "в" у найменуванні вулиці місця проживання позичальника) з даними паспорта ОСОБА_1 є допущеними при її складанні помилками - описками, які не впливають на достовірність розписки в частині особи позичальника.

По-друге, за правилами ст. 545 ЦПК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У даних правовідносинах борговий документ - розписка, знаходиться у ОСОБА_2 , тому позивач є кредитором у даному зобов`язанні і не потребує додаткової ідентифікації у тесті боргового документа.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно недостовірності показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення ураховуючи таке.

По-перше, як убачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення (т.2, а.с.20-22), висновки суду щодо існування між сторонами правовідносин договору позики базуються на письмовому доказі - борговій розписці, показання вказаних свідків не були покладені судом в основу рішення про задоволення позову.

По-друге, за правилами ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже у даних правовідносинах показання свідків не мають правового значення.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності справжності підпису ОСОБА_1 на борговій розписці унаслідок недостовірності та недопустимості наявних у розпорядженні суду експертних висновків, які виконані з порушенням законодавства, що регулює експертну діяльність, також не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення ураховуючи наступне.

За правилами ч. 1 ст. 5 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, роблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

За правилами ст. 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Відповідно до положень ст. 106 ЦПК України учасник справимає право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

У даній справі ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року за клопотанням відповідача для встановлення справжності підпису ОСОБА_1 на борговій розписці була призначена судова почеркознавча експертиза, проведення якої доручене судом експертам Незалежного інституту судових експертиз (т.1, а.с.140-143).

Указана ухвала в частині визначення судом експертної установи була оскаржена відповідачем у апеляційному порядку. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила змінити ухвалу та доручити проведення експертизи Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, який є державною експертною установою (т.1, а.с.150-154).

Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Апеляційним судом встановлено, що сторони не досягли згоди щодо обрання експерта або експертної установи, тому така установа правомірно визначена судом (т.1, а.с.193-194).

У серпні 2019 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшло клопотання директора Незалежного інституту судових експертиз про надання дозволу для залучення експерта ОСОБА_3 , яка має вищу юридичну освіту, кваліфікацію експерта за спеціальністю: 1.1 "Дослідження почерку та підпису" та стаж експертної роботи з 1996 року, є атестованою до 27.09.2022 року (т.1, а.с.198-199).

Оскільки експертна установа була визначена судом, 29 серпня 2019 року суд першої інстанції надав дозвіл для залучення указаного експерта (т.1, а.с.201).

Висновком залученого Незалежним інститутом судових експертиз з дозволу суду експерта ОСОБА_3 за № 9378, що був складений за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 27 вересня 2019 року, встановлено, що: підпис від імені ОСОБА_1 у розписці, що починається та закінчується словами : Розписка від 12 вересня 2013 року Я, ОСОБА_1 паспорт серія НОМЕР_1 .. та …не пов`язаним з курсом USD до 01 травня 2016 року від 12 вересня 2013 року, виконано самою ОСОБА_1 (т.1, а.с.205-211).

За клопотанням відповідача експерт ОСОБА_3 була допитана у судовому засіданні, підтвердила свою експертну кваліфікацію і свій висновок та надала відповіді на питання учасників справи щодо експертного висновку (т.2, а.с.3-4).

Ураховуючи, що, як вже зазначено вище, за відсутності згоди учасників справи експертна установа за правилами ст. 103 ЦПК України була визначена судом, а також саме судом було надано дозвіл на проведення експертизи експертом ОСОБА_3 , яка є атестованим експертом за спеціальністю: 1.1 "Дослідження почерку та підпису", у апеляційного суду немає підстав вважати, що висновок експерта ОСОБА_3 був одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а тому є недопустимим доказом.

Клопотання представника відповідача, адвоката Трояна С. П., про призначення у справі повторної експертизи, яке було заявлене усно в суді першої інстанції - у судовому засіданні 20 січня 2020 року, залишене районним судом без задоволення (т.2, а.с.13).

За наявності експертного дослідження, яке було проведене за ухвалою суду, висновок № 125/18 від 15 листопада 2018 року (т. 1, а.с.87-92), на який послався суд першої інстанції, вирішального значення для даного спору не має, тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для спростування висновків районного суду щодо прийняття цього доказу.

У суді апеляційної інстанції - 02 червня 2020 року о 09 год. 02 хв., адвокат Троян С. П. подав в інтересах ОСОБА_1 клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи для вирішення питання справжності підпису відповідача на борговій розписці із посиланням на те, що наявні у розпорядженні суду експертні висновки з цього питання виконані неповноважними особами, тому не можуть бути прийняті судом у якості належних і допустимих доказів.

У апеляційній скарзі на рішення суду відповідач вказав, що доручення проведення почеркознавчої експертизи ТОВ "НІСЕ" не відповідає положенням законодавства, а складений ОСОБА_3 експертний висновок не може бути прийнятий судом як належний і допустимий доказ у справі (т.2, а.с.27-33).

За правилами ч. 2 ст. 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до положень ст. 356 ЦПК України, якою визначається форма і зміст апеляційної скарги, апеляційна скарга подається у письмовій формі. В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції , заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (ч.1, п. п. 5-6 ч.2 ст. 356 ЦПК).

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У даному випадку апеляційна скарга представника відповідача не містить посилання на необхідність дослідження під час апеляційного розгляду у якості нового доказу висновку почеркознавчої експертизи та не містить клопотання про забезпечення такого доказу шляхом призначення експертизи із обґрунтуванням поважності причин неподання (неможливості подання з об`єктивних причин) цього доказу до суду першої інстанції. Апеляційна скарга також не містить посилань щодо підстав для призначення повторної експертизи (т.2, а.с.25-34).

Згідно з вимогами ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Указаний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає.

У даній справі строк апеляційного оскарження тривав з 21 січня 2020 року до 19 лютого 2020 року. При поданні апеляційної скарги 18 березня 2020 року (протягом тридцяти днів з дня отримання повного тексту рішення суду) строк на апеляційне оскарження був поновлений ухвалою апеляційного суду від 06 квітня 2020 року.

Оскільки клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи є фактично доповненням апеляційної скарги в частині зазначення нових доказів, які підлягають забезпеченню, дослідженню та оцінці судом апеляційної інстанції, що зроблене поза межами строку апеляційного оскарження і строк на вчинення такої процесуальної дії є преклюзивним, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність передбачених процесуальним законом підстав для його задоволення.

Доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи № 754/10390/2016 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (донька та онук відповідача) про стягнення заборгованості за розпискою, в ході розгляду якої проводилась експертиза, за висновками якої підпис в розписці виконаний не ОСОБА_8 , не можуть бути прийняті у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вказані обставини стосуються іншої справи у інших правовідносинах, правового значення для вирішення даного спору не мають, на правильність оскаржуваного рішення не впливають.

Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Троян Сергія Петровича, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України та/або у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 11 червня 2020 року.

Головуючий А. А. Пікуль

Судді Д. Р. Гаращенко

Т. О. Невідома