Постанова

від 11.06.2020 по справі 904/805/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2020 року м. Дніпро Справа № 904/805/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів: Кузнецової І.Л., Широбокової Л.П.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2020р. (головуючий колегії суддя Юзіков С.Г., члени колегії - судді: Соловйова А.Є., Манько Г.В., м. Дніпро ) у справі

за позовом Антимонопольного комітету України

до відповідача -1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКЛМ"

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗКВС"

про стягнення 190 500,00 грн. штрафу та 190 500,00 грн. пені,

ВСТАНОВИВ:

Антимонопольний комітет України звернувся до Господапрського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКЛМ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗКВС", в якій просив стягнути солідарно 190 500,00 грн. - штрафу та 190 500,00 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням товариством з обмеженою відповідальністю Симферопольський вино-коньячний завод (правонаступниками якого є товариство з обмеженою відповідальністю "ВКЛМ" та товариство з обмеженою відповідальністю "ЗКВС") п.13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2020р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Антимонопольний комітет України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обгрунтування своїх доводів та заперечень, Скаржник посилається на те, що за змістом ст.52 ГПК України та ст.109 ЦК України відсутність прямо визначеної особи за зобов`язанням покладає солідарну відповідальність на юридичні особи, які були утворені внаслідок виділу, тому безпідставні висновки суду про те, що відсутність визначеної у розподільчому балансі особи за зобов`язанням по сплаті штрафу та пені за рішенням комітету не дозволяє правонаступництва. Відповідно до інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод" 01.04.2019 р. припинено. Проте, в Єдиному державному реєстрі міститься інформація про наявність правонаступників відповідача, а саме: ТОВ "ВКЛМ" та ТОВ "ЗКВС".

Скаржник вважає, що суб`єкт господарювання - ТОВ Сімферопольський вино-коньячний завод , якого притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, здійснюючи виділ юридичної особи, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно комітету, оскільки за розподільчими балансами стосовно сплати штрафу, накладеного рішенням комітету, не відноситься до зобов`язань як самого відповідача, так і суб`єктів господарювання, утворених внаслідок такої процедури, тому такі дії направлені на недопущення виконання рішення комітету.

Відповідачі-1,2 не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2020р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 14.04.2020р.

Судове засідання 14.04.2020 р. не відбулось через запровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215, на всій території України карантину із забороною, зокрема, проведення всіх масових заходів. Учасникам справи було повідомлено, що про дату та час судового засідання вони будуть повідомленні додатково.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2020р. розгляд скарги призначено в судове засідання на 11.06.2020р.

Відповідачі-1,2 не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідачів-1,2.

У судовому засіданні 11.06.2020 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Імперативними приписами ст. 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Антимонопольного комітету України № 555-р від 20.12.2016 р. у справі № 127-26.13/1189-15 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу постановлено:

1. Визнати, що товариство з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на пункти 6 - 42 вимоги державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 19.10.15р. №127-26.4/09-10594 у встановлений ним строк.

2. За порушення, зазначене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" штраф у розмірі 54 400 (п`ятдесят чотири тисячі чотириста) грн.

3. Визнати, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" вчинило порушення, передбачене п. 15 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді подання у листі від 16.11.2015р. №512/1 недостовірної інформації Антимонопольному комітету України.

4. За порушення, зазначене у пункті 3 резолютивної частини цього рішення, накласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" штраф у розмірі 136 000 (сто тридцять шість тисяч) грн.

Копія Рішення Антимонопольного комітету України № 555-р від 20.12.2016 р. у справі № 127-26.13/1189-15 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу направлена супровідним листом Комітету №127-26.13/09-13874 від 27.12.2016р. та отримана ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод" 09.02.2017р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0303509348718. Останній день оплати штрафу - 10.04.2017р., оскільки 09.04.2017 р. припадає на неробочий день.

ТОВ"Сімферопольський вино-коньячний завод" оскаржило рішення Позивача від 20.12.2016 р. в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2017 р. у справі № 910/6348/17 позовну заяву ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод" повернуто без розгляду. Повторно позов до суду не пред`являвся (доказів не надано).

За викладених обставин, Рішення Антимонопольного комітету України № 555-р від 20.12.2016 р. є чинним і, відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції " та ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України ", обов`язковим до виконання.

Доказів сплати штрафу в добровільному порядку, ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод" та ТОВ "ВКЛМ", ТОВ "ЗКВС" суду не надано.

З посиланням на ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції " за несвоєчасну сплату штрафу за період з 11.04.2017р. по 09.02.2018р. Позивач нарахував до сплати ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод " пеню в сумі 190 500,00 грн.

Позивач, з посиланням на ч. 6. ст.107 ЦК України, просить стягнути солідарно з ТОВ "ВКЛМ", ТОВ "ЗКВС", як правонаступників ліквідованого ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод", штраф у розмірі 190 500,00 грн. на підставі рішення АМКУ від 20.12.2016 р. № 555-р, а також пеню в розмірі 190 500,00 грн. за порушенням строків оплати штрафу.

Місцевий господарський суд встановив, що в якості підстави для стягнення заявлених сум солідарно з ТОВ "ВКЛМ", ТОВ "ЗКВС" Позивач посилається на те, що відповідно до інформації, яка міститься в ЄДР ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод" 01.04.2019 р. припинено. Однак, у реєстрі міститься інформація про наявність правонаступників припиненого ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод", а саме: ТОВ "ВКЛМ", ТОВ "ЗКВС", а також, ТОВ "Буден Естейт", яке так само ліквідовано, а правонаступником якого є ТОВ "Актив Естейт".

Зважаючи на неможливість точно визначити, хто із зазначених осіб (ТОВ "ВКЛМ", ТОВ "ЗКВС"), є правонаступником ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод" в частині сплати заявлених до стягнення сум штрафу та пені, Позивач вважає, що відповідно до ч. 6 ст. 107 ЦК України, відповідні особи мають нести солідарну відповідальність перед Позивачем, як кредитором припиненого ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод".

Предметом спору у даній справі є питання наявності чи відсутності підстав для стягнення солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "ВКЛМ" та товариства з обмеженою відповідальністю "ЗКВС" штрафу та пені з Відповідачів-1,2, як правонаступників ліквідованого ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод".

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", яка кореспондується з ч. 2 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

Статтею 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб`єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв`язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі, про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ч.1 ст.80 ЦК України).

Частиною четвертою ст. 91 ЦК України передбачено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону (ст. 59 ГК України).

За приписами ч. ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників; юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ст.106 ЦК України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, за рішенням суду або відповідних органів державної влади; законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст.107 ЦК України, кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 109 ЦК України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс. Суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов`язаний скласти та затвердити розподільчий баланс.

Отже, виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому, попередня юридична особа не припиняється.

Відповідно до ст. 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

За загальним правилом правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні, його слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Правонаступництво для юридичних осіб може наставати в разі їх припинення з правонаступництвом. Припинення юридичної особи з правонаступництвом, тобто реорганізація юридичної особи, може проводитися у формі злиття, приєднання, поділу або перетворення.

Розрізняють дві форми правонаступництва: універсальне та часткове (сингулярне). При універсальному правонаступництві до правонаступника (фізичної або юридичної особи) разом з правами первісного кредитора переходять і його обов`язки. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. При частковому (сингулярному) правонаступництві до правонаступника переходять тільки певні права та обов`язки кредитора.

Водночас процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права.

Як на підставу щодо наявності підстав покладення на відповідачів солідарної відповідальності за спірним зобов`язанням, позивач посилається на приписи ч. 6 ст.107 ЦК України.

Відповідно до ч. 6 ст.107 ЦК України, якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов`язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов`язаннями, відповідають за зобов`язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов`язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами.

З огляду на положення ст. 107 ЦК України, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника. У вирішенні питань, пов`язаних з таким правонаступництвом, судам необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов`язків (аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 31.05.2018р. у справі № 910/1879/17).

У ч. 2 ст. 107 ЦК України встановлено, що в разі реорганізації юридичної особи шляхом приєднання складається передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018р. у справі №910/23312/14).

Аналогічні дії зі складання передавального акту з огляду на зміст ст. 107 ЦК України підлягають вчиненню у разі реорганізації юридичної особи шляхом злиття, перетворення.

Під час реорганізації юридичної особи шляхом приєднання передання майна, прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника здійснюється на підставі передавального акта, в якому має бути зазначено про суть та обсяг прав і обов`язків, що передаються. Разом з тим момент переходу прав і обов`язків до правонаступника визначається днем підписання передавального акта, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто включенням запису про припинення юридичної особи до державного реєстру (аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 р. у справі № 5026/1056/2012).

Для процесуального правонаступництва правове значення має факт настання правонаступництва у правовідносинах, щодо яких заявлено позовні вимоги стосовно такої сторони (висновок про застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 10.07.2019 р. у справі № 922/2301/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЦК України, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних ociб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Як зазначено вище, при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть одна щодо одної додаткову (субсидіарну) відповідальністю стосовно зобов`язань, в яких вони не є основними боржниками.

Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так i від субсидіарного боржника.

Положення щодо субсидіарної відповідальності закріплені у ст. 619 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 619 ЦК України, договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальністю іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальністю, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Отже, субсидіарна відповідальність має місце тоді, коли поряд з основним боржником до відповідальності притягується й інша особа. У ст. 619 ЦК України визначена послідовність пред`явлення кредитором вимог до основного боржника та особи, яка несе субсидіарну відповідальність, а саме: перш ніж пред`явити вимогу до додаткового (субсидіарного) боржника, кредитор повинен пред`явити цю вимогу до основного боржника. I тільки тоді, коли основний боржник відмовиться задовольнити вимоги кредитора або кредитор не одержить від нього відповіді в розумний строк, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

З урахуванням наведеного, товариство з обмеженою відповідальністю "ВКЛМ" та товариство з обмеженою відповідальністю "ЗКВС" є додатковими боржниками за зобов`язаннями товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" щодо сплати штрафних санкцій на підставі рішення Антимонопольного комітету України та несуть щодо цих зобов`язань субсидіарну відповідальність.

Водночас, оскільки виділ однієї юридичної особи з іншої не припиняє юридичної особи, з якої був здійснений виділ, а також не має наслідком реорганізацію юридичної особи, з якої був здійснений виділ, то відповідно до ст. 52 ГПК України, процесуальне правонаступництво внаслідок такого виділу у будь-якому разі відсутнє, тому що передбачена ст. 109 ЦК України субсидіарна відповідальність виділеної юридичної особи не є її процесуальним правонаступництвом прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, у розумінні ст. 52 ГПК України.

Спірне рішення прийнято позивачем 20.12.2016 р., отримано товариством з обмеженою відповідальністю Сімферопольський вино-коньячний завод - 09.02.2017 р., даний позов подано до господарського суду - 28.02.2018р..

При цьому, позовні вимоги заявлені до товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод", не зважаючи на те, що на час пред`явлення позову виділ зазначених позивачем осіб зі складу товариства вже відбувся.

За змістом ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Покладення обов`язку боржника на третю особу є можливим лише за волею такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов`язків) (такий висновок про застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 23.05.2019р. у справі №910/5098/18).

Посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.07.2019 р. у справі №369/11268/16-ц, відхиляється судом як таке, що не враховує особливостей правовідносин сторін у даній справі.

За наведених обставин апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що створені у 2017 році товариство з обмеженою відповідальністю "ВКЛМ" та товариство з обмеженою відповідальністю "ЗКВС" шляхом їх виділу з товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський вино-коньячний завод" не є правонаступниками останнього по зобов`язанням щодо сплати штрафних санкцій, тому правомірно відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2020 р. у справі № 904/805/18 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І. Л. Кузнецова

Суддя Л.П. Широбокова