Рішення

від 03.06.2020 по справі 910/1790/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2020Справа № 910/1790/19 За позовом ОСОБА_1

До Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго

За участю третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_3

про визнання недійсним рішення загальних зборів

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Ладигін С.С.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи 1: не з`явився

від третьої особи 2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпайпенерго" про визнання недійсним рішення загальних зборів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго , яке було оформлене протоколом № 30 від 02.07.2014р., прийнято з порушенням законних прав та інтересів позивача, положень статуту та норм чинного законодавства України з огляду на те, що про скликання та проведення 02.07.2014р. загальних зборів позивач ніяким чином не повідомлявся та не був присутнім на них. Оскільки позивач не приймав участі у загальних зборах Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго , був відсутній кворум при прийнятті рішення щодо продажу майна товариства та уповноваження гендиректора на вчинення правочинів щодо такого майна. До того ж, позивачем зазначено, що протокол загальних зборів № 30 від 02.07.2014р. та повідомлення № 30 від 02.07.2014р. були складені не в дати, які в останніх зазначені, а лише в 2017р., коли між сторонами виник спір щодо недійсності правочинів щодо відчуження майна товариства.

Ухвалою від 13.03.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 05.04.2019р.; залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідач у відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач про проведення 02.07.2014р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго та їх порядок денний був повідомлений належним чином, а відсутність його підпису у протоколі, за наявності підписів голови та секретаря загальних зборів, не суперечить чинному законодавству. На підтвердження належного повідомлення заявника відповідачем представлено суду повідомлення №238 від 19.05.2014р. та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0209004165612 . Вказаним учасником судового процесу також було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Третя особа 1 у поясненнях від 01.04.2019р. проти задоволення також заперечувала, посилаючись на присутність позивача на загальних зборах вищого органу управління Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго 02.07.2014р.

Третьою особою 2 у поясненнях від 01.04.2019р. також було вказано про присутність позивача на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго 02.07.2014р.

05.04.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 24.04.2019р.

24.04.2019р. підготовче засідання було відкладено на 21.05.2020р.

21.05.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 05.06.2019р.

05.06.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 03.07.2019р.

02.07.2019р. до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про призначення по справі судової експертизи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.07.2019 р. призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України та зупинено провадження у справі.

21.08.2019 р. до суду надійшло клопотання судового експерта про надання додаткових документів та уточнення найменування документа, що підлягає дослідженню.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.09.2019 р. було поновлено провадження у справі та задоволено клопотання експерта.

12.09.2019 р. до Господарського суду м. Києва надійшла заява представника позивача на виконання вимог ухвали суду від 02.09.2019 р.

Супровідним листом від 18.09.2019р. судом було скеровано на адресу експертної установи матеріали справи № 910/1790/19 - 2 томи, 1т на 262 арк., 2т на 42 арк. та 2(два) додатки: 1д - зразки підпису для проведення судової експертизи, 2д - прошиті та пронумеровані додаткові документи для проведення експертизи; копію ухвали суду №910/1790/19 від 02.09.2019 для експерта.

26.09.2019р. до суду надійшли повідомлення Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №17-3/1265 від 20.09.2019р. та №17-3/1264 від 20.09.2019р. про неможливість проведення експертизи у зв`язку із ненадходженням додаткових документів, що є необхідними для проведення експертизи.

09.10.2019р. на адресу суду було повернуто матеріали справи.

Ухвалою від 10.10.2019р. судом було поновлено провадження, призначено підготовче засідання на 13.11.2019р.

13.11.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 27.11.2019р.

Ухвалою від 27.11.2019р. призначено судову експертизу.

26.02.2020р. до суду надійшов висновок №17-3/25 від 14.02.2020р. Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Ухвалою від 27.02.2020р. поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 11.03.2020р.

11.03.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.03.2020р.

25.03.2020р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 24.04.2020р. розгляд справи по суті було призначено на 12.05.2020р.

12.05.2020р. судом було задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 03.06.2020р.

Представник відповідача у судове засідання 03.06.2020р. не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №010547331227.

Треті особи у судове засідання 03.06.2020р. також не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями №0105473341219, №0105473341200.

З приводу неявки вказаних учасників судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача та третіх осіб не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 03.06.2020р.

Представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

В судовому засіданні 03.06.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

За приписами ст.1 Закону України Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю, яке діє на підставі статуту.

Відповідно до ст.50 Закону України Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

За змістом ст.97 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст.58 Закону України Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст.145 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних прааовідносин) вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

24.07.2007р. було проведено державну реєстрацію новоствореної юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго , про що внесено запис №10671020000011370 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно п.12 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго (в редакції, що була затверджена рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №14 від 26.01.2011р.) статутний капітал товариства розподіляється на частки відповідно до вкладів учасників у таких розмірах: ОСОБА_2 - 20 000 грн., що становить 20% статутного капіталу; ОСОБА_4 - 40 000 грн., що становить 40% статутного капіталу; ОСОБА_1 - 40 000 грн., що становить 40% статутного капіталу.

Як свідчать матеріали справи, 02.07.2014р. було проведено загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго , результати яких оформлено протоколом №30 від 02.07.2014р.

Згідно змісту протоколу №30 від 02.07.2014р. вищим органом управління Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго було прийнято рішення продати частину майна товариства, а саме Механічну майстерню - літ. Е, е-ІІІ , з/б панелі - загальною площею 1958,4 кв.м. (нежитлове приміщення), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , балансова вартість 204166,67 грн. Уповноважено генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго ОСОБА_8 укладати договори, попередні договори, договір купівлі-продажу нерухомого майна, а також вчиняти всі дії необхідні для продажу частини майна товариства, а саме Механічної майстерні - літ. Е, е-ІІІ , з/б панелі - загальною площею 1958,4 кв.м. (нежитлове приміщення), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У протоколі №30 від 02.07.2014р. загальних зборів відповідача вказано, що присутніми були всі учасники товариства, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .

Проте, за поясненнями позивача, загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго 02.07.2014р. було проведено з грубими порушеннями норм чинного на момент їх проведення законодавства, а саме позивача не було повідомлено про проведення зборів вищого органу управління товариством та їх порядок денний, ОСОБА_1 на вказаних зборах присутнім не був, а отже був відсутній кворум, необхідний для того, щоб вважати збори повноважними.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно п.2.12 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин рішення загальних зборів учасників товариства є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

У п.2.13 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин вказано, що під час розгляду відповідних справ господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статті 59 та 60 Закону України Про господарські товариства , статті 41 та 42 Закону України Про акціонерні товариства , стаття 15 Закону України Про кооперацію ); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина шоста статті 42 Закону України Про акціонерні товариства ); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (частина п`ята статті 61 Закону України Про господарські товариства ); відсутність протоколу загальних зборів товариства з обмеженою відповідальінстю (частина шоста статті 60 Закону України Про господарські товариства ); відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (стаття 46 Закону України Про акціонерні товариства ). Аналогічні підстави, що безумно ви для визнання недійсним рішення загальних зборів наведено у Постанові №13 від 24.10.2008р. Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами корпоративних спорів .

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Пунктом 19 Постанови №13 від 24.10.2008р. Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами корпоративних спорів визначено, що суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт порушення рішенням прав та законних інтересів акціонера товариства не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 29.05.2018р. по справі 920/432/17 та від 12.06.2018р. по справі №910/10134/17.

Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо. Неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів в установленому статутом порядку також є порушенням його прав, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства недійсними. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 16.04.2019р. по справі №915/508/18.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами порушення вимог закону або установчих документів товариства з під час скликання та проведення зборів вищого органу товариства, а також факт порушення його прав та законних інтересів, як учасника господарського товариства.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов позивачем вказано, що рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго , яке було оформлене протоколом № 30 від 02.07.2014р., прийнято з порушенням законних прав та інтересів позивача, положень статуту та норм чинного законодавства України з огляду на те, що про скликання та проведення 02.07.2014р. загальних зборів позивач ніяким чином не повідомлявся та не був присутнім на них. Оскільки позивач не приймав участі загальних зборах Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго , був відсутній кворум при прийнятті рішення щодо продажу майна товариства та уповноваження гендиректора на вчинення правочинів щодо такого майна. До того ж, позивачем зазначено, що протокол загальних зборів № 30 від 02.07.2014р. та повідомлення № 30 від 02.07.2014р. були складені не в дати, які в останніх зазначені, а лише в 2017р., коли між сторонами виник спір щодо недійсності правочинів щодо відчуження майна товариства.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач про проведення 02.07.2014р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго та їх порядок денний був повідомлений належним чином, а відсутність його підпису у протоколі, за наявності підписів голови та секретаря загальних зборів, не суперечить чинному законодавству. На підтвердження належного повідомлення заявника відповідачем представлено суду повідомлення №238 від 19.05.2014р. та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0209004165612 . Вказаним учасником судового процесу також було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.60 Закону України Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

За приписами ч.5 ст.61 Закону України Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Згідно п.19.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго (в редакції, що була затверджена рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №14 від 26.01.2011р.) вищим органом управління товариством є загальні збори учасників.

Пунктом 23 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго (в редакції, що була затверджена рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №14 від 26.01.2011р.) передбачено, що загальні збори учасників товариства скликаються головою товариства.

У п.23.1 статуту відповідача вказано, що голова товариства надсилає всім учасникам (або їх представникам) повідомлення про скликання загальних зборів, яке має містити час, місце проведення та порядок денний зборів, не менше ніж за 30 днів до оголошеної дати загальних зборів рекомендованим листом. Повідомлення може бути вручене учаснику (або його представнику) під розписку.

Загальні збори вважаються повноважними, якщо в них беруть участь учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш ніж 60 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства (п.24.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго (в редакції, що була затверджена рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №14 від 26.01.2011р.).

У п.24.6 статуту відповідача вказано, що секретар складає протокол, який підписує головуючий і секретар.

Як вказувалось судом вище, в якості підстави позовних вимог позивачем вказано про те, що останнього не було повідомлено про проведення 02.07.2014р. загальних зборів учасників товариства та їх порядок денний, а отже, заявника на зборах вищого органу управління, які є предметом спору у справі, присутнім не був.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем вказано, що про спірні загальні збори позивач був повідомлений на підтвердження чого було надано суду повідомлення №238 від 19.05.2014р., яке було складено головую товариства, а також поштове повідомлення №0209204165612.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наразі, оцінюючи представлені в якості доказів повідомлення про проведення спірних загальних зборів документи, судом враховано пояснення ОСОБА_1 про те, що підпис на поштовому повідомленні №0209004165612 про отримання поштової кореспонденції належить не позивачу.

З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, ухвалою від 27.11.2019р. призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. На вирішення експерту поставити наступне питання: Чи виконано напис "ОСОБА_1" у рядку "за довіреністю" у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0209204165612 тією особою, від імені якої він зазначений, а саме ОСОБА_1 , чи іншою особою?

26.02.2020р. до суду надійшов висновок №17-3/25 від 14.02.2020р. Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Відповідно до ст.1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Тобто, висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів. Висновок експерта не є обов`язковим для суду, оскільки жоден доказ не має заздалегідь установленої сили. Експертний висновок оцінюється судом сукупно з іншими доказами.

Метою оцінки є з`ясування можливості використання даного висновку як джерела фактів, на яких ґрунтується вирішення справи по суті, і водночас самих цих фактів як доказів. Як будь-які інші докази, висновок експерта оцінюється на предмет його допустимості, належності, достовірності та достатності для вирішення справи.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 16.05.2018р. по справі №910/21025/16.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості. Належних та допустимих доказів зворотного матеріали справи не містять.

Експертом у висновку встановлено, що рукописний запис ОСОБА_1 у рядку за довіреністю у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0209204165612 , виконано не ОСОБА_1 .

До того ж, судом враховано, наявний в матеріалах справи лист №33-Л-132294 від 05.07.2019р. Публічного акціонерного товариства Укрпошта , в якому вказано, що інформація про поштові відправлення зберігається в електронний системі Укрпошти протягом шести місяців, а отже відсутні об`єктивна можливість перевірити інформацію про пересилання рекомендованого листа №0209204165612 в автоматизованій системі Укрпошта.

Одночасно, слід зауважити, що у вказаному вище листі зазначено про те, що логотип Укрпошти, який міститься у поштовому повідомленні №0209204165612 у вигляді точки геолокації використовується Публічним акціонерним товариством Укрпошта з 10.04.2017р., а отже, останнє ніяким чином не могло міститись на бланку у 2014р.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що надані відповідачем до матеріалів справи повідомлення №238 від 19.05.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго та поштове повідомлення №0209204165612 не є належними, допустимими та достовірними доказами повідомлення позивача про проведення 02.07.2014р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго та їх порядок денний.

Інших доказів, які б підтверджували дотримання відповідачем порядку повідомлення ОСОБА_1 про проведення зборів вищого органу управління товариством відповідачем до матеріалів справи не представлено.

Зі змісту протоколу №30 від 02.07.2014р., яким оформлено рішення загальних зборів, вбачається, що останній підписано лише головою загальних зборів - ОСОБА_4 та секретарем зборів - ОСОБА_2 . Підпису позивача означений протокол не містить.

Наразі, суд зазначає, що підписання у даному випадку протоколу загальних зборів головою та секретарем зборів не суперечить ані вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, а ні статуту відповідача.

Одночасно, як вказувалось судом, обґрунтовуючи подану позовну заяву позивач також посилався на те, що ОСОБА_1 не був присутнім на спірних загальних заборах учасників відповідача, а в цей час перебував у відрядженні.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем надано до матеріалів справи посвідчення про відрядження, яке було видано ОСОБА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю Газнафтасервіс з терміном відрядження на 5 днів до Російської Федерації, м.Брянськ. У посвідченні про відрядження вказано, що до місяця відрядження позивач прибув 30.06.2014р. та вибув 03.07.2014р.

Одночасно, згідно змісту листа №0.184-18018/0/15-19 від 21.05.2019р. Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України у базі даних останнього відомості щодо перетинання ОСОБА_1 державного кордону у вказаний вище період відсутні.

Наразі, надаючи оцінку наданим доказам, суд вкотре враховує, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на наявність в матеріалах справи взаємосуперечних доказів, суд дійшов висновку щодо доцільності оцінки доводів позивача про його відсутність на спірних загальних зборах з урахуванням всіх наявних доказів в матеріалах справи.

Тобто, оскільки судом було встановлено обставини неповідомлення позивача про проведення 02.07.2014р. загальних зборів учасників відповідача, а отже, встановлено і фактичну необізнаність останнього про дату, час, місце їх проведення та порядок денний, суд вважає, що відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами тверджень позивача про те, що останній участі 02.07.2014р. у загальних зборах учасників товариства Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго не приймав.

Судом вище було встановлено, що згідно згідно п.12 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго (в редакції, що була затверджена рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №14 від 26.01.2011р.) статутний капітал товариства розподіляється на частки відповідно до вкладів учасників у таких розмірах: ОСОБА_2 - 20 000 грн., що становить 20% статутного капіталу; ОСОБА_4 - 40 000 грн., що становить 40% статутного капіталу; ОСОБА_1 - 40 000 грн., що становить 40% статутного капіталу.

Отже, відсутність позивача, якому належить частка у розмірі 40% статутного капіталу, на загальних зборах 02.07.2014р. вказує на те, що у відповідності до ч.1 ст.60 Закону України Про господарські товариства та п.24.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго (в редакції, що була затверджена рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №14 від 26.01.2011р.) загальні збори учасників товариства не були повноважними з огляду на відсутність кворуму, що є безумовною підставою для визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго , яке оформлено протоколом №30 від 02.07.2014р.

Як вказувалось вище, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Оцінюючи вказану заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго , суд зазначає наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Судом було встановлено, що про проведення 02.07.2014р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго позивач повідомлений не був, участі у останніх не приймав, що вказує на відсутність підстав для обрахування строку позовної давності з 02.07.2014р.

За поясненнями позивача, ОСОБА_1 дізнався про прийняття загальними зборами учасників товариства рішення продати частину майна товариства, а саме Механічну майстерню - літ. Е, е-ІІІ , з/б панелі - загальною площею 1958,4 кв.м. (нежитлове приміщення), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , балансова вартість 204166,67 грн. та уповноваження генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго ОСОБА_8 укладати договори, попередні договори, договір купівлі-продажу нерухомого майна, а також вчиняти всі дії необхідні для продажу частини майна товариства, а саме Механічної майстерні - літ. Е, е-ІІІ , з/б панелі - загальною площею 1958,4 кв.м. (нежитлове приміщення), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 лише 29.05.2018р. під час ознайомлення з матеріалами справи №591/2314/17, що перебувала на розгляді Зарічного районного суду м.Суми, а саме з пояснень та документів, які було надано приватним нотаріусом Київського місткого нотаріального округу Кирпич Л.В.

Судом враховано, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Зарічного районного суду м.Суми дійсно перебувала справа №591/2314/17 за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного вище нерухомого майна.

У рішенні від 22.01.2019р. Зарічного районного суду м.Суми по справі №591/2314/17 встановлено, що судом було задоволено клопотання про витребування доказів, та ухвалою суду від 24.04.2018 року витребувано у приватного нотаріуса Кирпич Л.В. копії документів з нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 18.07.2014 року нерухомого майна - нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Витребувані документи надійшли до суду 29.05.2018 року.

Доказів, що вказували б про обізнаність позивача щодо прийняття загальними зборами відповідача оспорюваного рішення до 29.05.2018р. матеріали справи не містять.

Наразі, суд зазначає, що позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з розглядуваним позовом 13.02.2019р., про що вказує відбиток штампу реєстрації вхідної кореспонденції суду у нижньому правому куті першого аркушу позовної заяви, тобто, без пропуску трирічного строку позовної давності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності є доказово необрунтованими та безпідставними.

Таким чином, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, господарський суд дійшов висновку щодо обгрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпайпенерго" про визнання недійсним рішення загальних зборів, а отже, наявності підстав для їх задоволення.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019р. Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Одночасно, станом на момент розгляду справи по суті в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем витрат на оплату судової експертизи, що унеможливлює розподіл відповідних витрат у рішенні по справі.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Визнати недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго , яке оформлено протоколом №30 від 02.07.2014р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпайпенерго (02160, м.Київ, проспект Возз`єднання, будинок 19, офіс 300, ЄДРПОУ 35207616) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , іпн НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 1921 грн.

4.Видати наказ після набрання рішення законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст складено та підписано 15.06.2020р.

Суддя Спичак О.М.