Постанова

від 30.07.2007 по справі 10288-2007а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10288-2007А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.07.2007Справа №2-17/10288-2007А

за позовом ТОВ "КРИМСЬКА ЗАХІДНА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ", м. Сімферополь

до Севастопольської міської державної адміністрації, м.Севастополь

про визнання протиправною бездіяльності та спонукання до виконання певних дій  

                                                                                       Суддя   В.І.  Гайворонський

            при секретарі   Т.Ю Шенягіной

                                           ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача –  Дюкарь Р.С.- предст., дов. від 07.07.2007 року.

Від відповідача – Коструба А.В.- предст., дов. від 27.03.2007 року.

Сутність спору: Позивач звернувся з позовом згідно якого просить визнати протиправними дії Севастопольської міської державної адміністрації (відповідач) по відмові позивачу в наданні права користування чужою земельною ділянкою, що знаходиться за адресою - Орлінівське лісництво, квартал №16, виділ № 30, 31, 45 площею 6,6 га для забудови (суперфіцій) комплексом об'єктів стаціонарної рекреації земельної ділянки, та в укладанні відповідного договору та щодо зобов'язання відповідача надати позивачу право користування чужою земельною ділянкою, що знаходиться за адресою - Орлінівське лісництво, квартал №16, виділ №30, 31, 45 площею 6,6 га для забудови (суперфіцій) комплексом об'єктів стаціонарної рекреації шляхом укладання договору про надання права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відмова відповідача в наданні йому земельної ділянки у користування для забудови та укладання з ним договору суперфіцію є  необґрунтованою, безпідставною та протиправною, оскільки вимоги відповідача щодо розробки проекту відведення  земельної ділянки для укладання договору суперфіцію суперечать діючому законодавству України, зокрема гл. 16№ Земельного кодексу України, яка регулює право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) як окремий вид речових прав на землю. Окрім того, позивач зазначав, що безпідставною є також така підстава для відмови відповідача в наданні земельної ділянки для забудови та укладання договору суперфіцію, як віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та неможливості надання її під забудову, оскільки забудова земельної ділянки об'єктами стаціонарної рекреації передбачена містобудівною документацією, а віднесення Земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, та вирішення питань щодо забудови Земельної ділянки комплексом об'єктів стаціонарної рекреації. відбувається виключно за рішенням відповідача та не потребує розробки проекту відведення Земельної ділянки. Також позивач зазначав, що у відповідності до вимог відповідача, наданих ним в попередньому листі щодо укладання договору суперфіцію та наданні позивачу права користування земельною ділянкою для забудови він отримав нотаріально засвідчену згоду землекористувача на забудову Земельної ділянки, розробив та погодив у встановленому законодавством порядку містобудівне обґрунтування та отримав позитивний комплексний містобудівний висновок Управління міського будівництва і архітектури м. Севастополь.

          Відповідача в поясненні позов не визнав, посилаючись на те, що діючим законодавством не передбачена процедура оформлення суперфіція.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

                    Розглянувши матеріали справи, суд-

В С Т А Н О В И В:

“16” липня 2007р. позивач звернувся до відповідача із заявою (вих. №1), у якій просив розглянути питання щодо можливості надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) комплексом об'єктів стаціонарної рекреації, а саме земельну ділянку, що знаходиться за адресою - Орлінівське лісництво, квартал №16, виділ № 30, 31, 45 площею 6,6 га та укласти з ним відповідний договір про надання права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій), проект якого додавався.

Відповідач, розглянувши зазначену заяву відмовив позивачу в укладанні зазначеного договору у зв'язку з тим, що у відповідності до ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України в разі передачі земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу, а такий проект відведення не був розроблений та погоджений у встановленому законодавством порядку. Окрім того відповідач зазначив у своєму листі, що земельна ділянка знаходиться у користуванні Державного підприємства «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство» та має цільове призначення – землі лісогосподарського призначення, а отже у відповідності до ст. 57 Земельного кодексу України такі землі можуть передаватись лише для ведення лісового господарства та не підлягають передачі під забудову.

Разом з тим, відповідач відмовляючи позивачу в наданні права користування земельною ділянкою для забудови та вимагаючи на підставі ст. 124 Земельного кодексу України розробки проекту відведення земельної ділянки для укладання договору суперфіцію не врахував те, що право користування землею та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) являють собою окремі самостійні види речових прав та регламентуються окремими главами Земельного кодексу України.

Так, у відповідності до ст. 102№ Земельного кодексу України (глава 16№) право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Загальні вимоги до укладення договорів встановлені в Главі 53 Цивільного кодексу України, а єдиною спеціальною вимогою щодо укладання договорів встановленою Земельним кодексом України є вимога щодо обов'язкової державної реєстрації договорів на надання речових прав (в нашому випадку - прав суперфіція). Зазначену вимогу можна визначити на підставі положень ст.125 і ст.126 Земельного кодексу України і ця вимога прямо зазначена у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на об'єкти нерухомого майна».

Позивач звернувся до відповідача з  листом №1 від 16 липня 2007р., який містив пропозицію укласти договір про надання права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій).

Згідно пояснень відповідача, він вважає, що підстав для цього не має.

З урахуванням наведеного, враховуючи те, що законодавство України не передбачає необхідності розроблення проекту відведення земельної ділянки для укладання договору суперфіцію та не містить положень, які б передбачали застосування до договорів суперфіцію норм, що регулюють порядок передачі земельних ділянок в постійне користування або оренду, зокрема, ст. 123, 124 Земельного кодексу України, умову щодо розробки проекту відведення, у відповідності із ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, не висловлював сам відповідач, надаючи позивачу свою пропозицію, позивачем було виконано всі вимоги, викладені відповідачем у своїй пропозиції - суд приходить до висновку вимоги відповідача щодо розробки проекту відведення земельної ділянки для укладання договору суперфіцію є незаконними.

У відповідності до ст.3 Закону України «Про планування і забудову території» рішення органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з питань забудови приймаються у межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури.

Враховуючи те, що існуюча містобудівна документація передбачає здійснення будівництва комплексу об'єктів стаціонарної рекреації на Земельній ділянці; позивачу у відповідності з вимогами відповідача було надано погодження спеціально уповноваженого органау з питань містобудування та архітектури – Управління міського будівництва і архітектури м. Севастополь, користувач земельної ділянки Державне підприємство «СЕВАСТОПОЛЬСЬКЕ ДОСВІДНЕ ЛІСОМИСЛИВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО» в порядку ст. 24 Закону України «Про планування та забудову територій» надав згоду на забудову позивачем Земельної ділянки, суд прийшов до висновку, що відповідач мав всі підстави для прийняття рішень щодо віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, та вирішення питань щодо забудови земельної ділянки комплексом об'єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення  про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до «Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб», затвердженого Постановою КМ України від 11 квітня 2002 р. N 502 передбачено складання проекту відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється. Однак, разом з тим, зазначений Порядок  визначає механізм щодо зміни цільового призначення лише тих земельних ділянок, що перебувають у власності громадянина або юридичної особи та не поширюється на випадки зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності за ініціативи самого власника.

Враховуючи наведене, та те, що надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) не відноситься до жодного із перерахованих випадків, при наданні позивачу права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) комплексом об'єктів рекреаційного призначення не відбувається зміна цільового призначення земельної ділянки та не складається проект відведення.

Ст. 104 КАС України прямо передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси.

Таким чином, оскільки допускається захист порушеного права, то відповідно, допускається також і спір про порушене право.

Більш того, ст. 162 КАСУ прямо передбачено, що суд може прийняти постанову, яка б гарантувала б дотримання та захист прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, дана норма, виходячи із її сенсу, є спеціальною нормою.

Відповідач, згідно ст. 81 ЦК України є юридичною особою публічного права. Відповідно, відношення, які виникають при реалізації ним своїх повноважень є публічно-правовими відношеннями і підлягають розгляду за нормами КАС України згідно п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно Постанови Верховного Суду України № 06/035 від 24.01.2006 року та Постанови Верховного Суду України від 06.07.2006 року № 06/246 (справа № 14/3 об пн), а також згідно Постанов Верховного Суду України від 24.01.2006 року у справах №№ 11/268, 6/140, 23/178, 11/261, 13/212, 11/206, 11/266, 27/231 аналогічні спори повинні розглядатися за нормами КАС України. Тобто, із указаних постанов витікає, що спори із суб'єктами владних повноважень є публічно-правовими спорами.

З врахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у наданні права користування позивачу земельною ділянкою для забудови комплексом об'єктів стаціонарної рекреації та укладання договору суперфіцію є протиправною, а позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «КРИМСЬКА ЗАХІДНА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» підлягають задоволенню.  

Судові витрати згідно ч. 1 ст. 94 КАС України підлягають присудженню позивачу з державного бюджету України у сумі 3,40 грн.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись  ст. ст. 94, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

          Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Севастопольської міської державної адміністрації по відмові ТОВ „КРИМСЬКА ЗАХІДНА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ” в наданні права користування чужою земельною ділянкою, що знаходиться за адресою - Орлінівське лісництво, квартал №16, виділ №30, 31, 45 площею 6,6 га для забудови (суперфіцій) комплексом об'єктів стаціонарної рекреації земельної ділянки, та в укладанні відповідного договору.

Зобов'язати Севастопольську міську державну адміністрацію надати товариству з обмеженою відповідальністю „КРИМСЬКА ЗАХІДНА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ” право користування чужою земельною ділянкою, що знаходиться за адресою - Орлінівське лісництво, квартал №16, виділ №30, 31, 45 площею 6,6 га для забудови (суперфіцій) комплексом об'єктів стаціонарної рекреації шляхом укладання договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

          Присудити ТОВ «КРИМСЬКА ЗАХІДНА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» (м. Сімферополь, пр.. Перемоги, 82, ідентифікаційний код 34797907) судові витрати по державному миту в сумі 3, 40 грн. з Державного бюджету України.

               Ст. 254 КАС України передбачено, що  постанова першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

               У разі подання апеляційної  скарги судове рішення, якщо його  не  скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк  апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

                Постанова може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАСУ України у Севастопольський апеляційний господарський суд, якою встановлено, що:

            про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку   подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

            Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

             Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а  в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

            Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається  протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне  оскарження.

         Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

         Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про  що постановляється ухвала.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.