Рішення

від 11.06.2020 по справі 233/672/20

КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

233 № 233/672/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Каліуш О. В., за участі секретаря судового засідання Франчук А. О., позивача ОСОБА_1 , представниці відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського національного аграрного університету в особі відокремленого структурного підрозділу Костянтинівський коледж Луганського національного аграрного університету про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

05.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до звернувся05.02.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Луганського національного аграрного університету в особі відокремленого структурного підрозділу Костянтинівський коледж Луганського національного аграрного університету, в якому просить:

- зобов`язати відповідача Луганський національний аграрний університет в особі Відокремленого структурного підрозділу Костянтинівський коледж Луганського національного аграрного університету виконати рішення від 22 червня 2018 року про поновлення його на роботі на посаді механіка Відокремленого підрозділу Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету з 30 жовтня 2015 року;

- стягнути з Луганського національного аграрного університету на його користь середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду від 22 червня 2018 року Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області про поновлення на попередній роботі на посаді механіка Відокремленого підрозділу Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету з 30 жовтня 2015 року по день повного фактичного поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач послався на те що, 22 червня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області постановив рішення про поновлення його, незаконно звільненого, на попередню роботу в ВСП ККЛНАУ . Постановлене судом рішення допущене до негайного виконання.

25 червня 2018 року з вказаним рішенням суду він звернувся до Костянтинівського коледжу, а саме до в.о. директора коледжу ОСОБА_4 за для добровільного його викання, але ОСОБА_4 як у поновлені на роботі та і в прийнятті та реєстрації його заяви відмовила.

Тоді він був вимушений відправити свою заяву до коледжу поштою, та ОСОБА_4 у своїй відповіді знову підтвердила свою незгоду виконати рішення суду про поновлення його на роботі. Після цього він неодноразово звертався до неї за роз`ясненнями її поведінки та виконанням її обов`язків, а також притягнення її, в такому випадку, до певної кримінальної відповідальності. Але ОСОБА_4 досить нахабно сприяла такі пояснення, та стверджувала, що ніякий суд її не лякає.

Після того як ОСОБА_4 в добровільному порядку відмовилася виконати рішення суду про негайне поновлення його на роботі, він був вимушений звернутися до Костянтинівського відділу виконавчої служби з виконавчим листом, виданим 27 липня 2018 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області, за для примусового виконання рішення суду про поновлення його на роботі. Та вже як відповідач-боржник, ОСОБА_4 знову відмовилася виконувати вже вимоги держвиконавця та необґрунтовано, навмисно затримувала час поновлення на роботі. Врешті решт за його неодноразовими вимогами, він разом з держвиконавцем та понятими першого лютого 2019 року прийшли до Костянтинівського коледжу та в присутності ОСОБА_4 провели тільки фактичне допущення його до роботи, про що держвиконавцем було складено акт, та а ні робочого місця, а ні належних умов, а ні доступу як такого до виконання своїх службових обов`язків, на своїй законній посаді механіка, надати ОСОБА_4 категорично відмовила. Таким чином рішення від 22 червня 2018 року Костянтинівського міськрайсуду Донецької області про негайне поновлення його на роботі у повному обсязі не виконане.

Згідно із ЗУ Про виконавче провадження та відповідно до п. 8.2. І. 3 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5 та Зареєстрованої в міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, виконавчий документ про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника виконується негайно. Виконання вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до викання попередніх обов`язків на підставі відповідного наказу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. Тобто відповідач в даному випадку ОСОБА_4 повинна в той же час після складання акту держвиконавцем про фактичне допущення його до роботи, скласти та видати наказ, який має відновлювати його законні трудові, службові обов`язки, а саме - надати робоче місце; провести обов`язково інвентаризацію матеріальних цінностей; надати належні умови та доступ до виконання своїх службових обов`язків; відновити повну особисту матеріальну відповідальність згідно із існуючою складеною інвентаризаційною відомістю від 04 липня 2007 року. І тільки після такого наказу держвиконавець згідно із ЗУ Про виконавче провадження , має право винести постанову про завершення виконавчого провадження. Тож до теперішнього часу відповідачем рішення суду від 22.06.2018 в повному його обсязі не виконане. У такому випадку, відповідно до ст. 236 КЗпП України, якою передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом, виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки, за період від дати винесення рішення суду до дати його виконання.

При цьому вказана норма не містить жодних виключень та не передбачає звільнення власника чи уповноваженого ним органа від виплати середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі, за відсутності вини власника у такій затримки. Достатньо самого факту невиконання наявності рішення суду про поновлення на роботі, зазначеного судом до негайного - виконання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с. 24-26), в якому вважав позовні вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, повністю заперечував проти позову про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з таких підстав.

На виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 22.06.2018 та постанови Донецького апеляційного суду від 13.11.2018 по справі №233/44/16-ц, за наказом директора Відокремленого структурного підрозділу Костянтинівський коледж луганського національного аграрного університету № 85-к від 03.12.2018 Про поновлення на роботі ОСОБА_1 з яким він був ознайомлений 03.01.2019, про що свідчить його підпис у цьому наказі, ОСОБА_1 був поновлений на посаді механіка і йому було нараховано та сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак до своїх обов`язків він так і не приступив. У зв`язку з чим були складені АКТи про відсутність на роботі й на робочому місці. 06.12.2018 ОСОБА_1 за фактичною адресою його мешкання було направлено листа з копією наказу № 85-к від 03.12.2018 Про поновлення на роботі ОСОБА_1 , який він отримав 14.12.2018, про що свідчить його підпис на повідомленні про вручення. Однак, не зважаючи на отриманий лист, ОСОБА_1 на роботі так і не з`явився.

09.01.2019 був складений АКТ державного виконавця на виконавчий лист №233/44, виданий 22.06.2018, в якому встановлено, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом №85-к від 03.12.2018 Про поновлення на роботі ОСОБА_1 , який ОСОБА_1 також власноруч підписав. Не зважаючи на такий Акт державного виконавця, на роботі ОСОБА_1 та і не з`явився.

01.02.2019 було складено Акт державного виконавця на виконавчий лист № 233/44, виданий 22.06.2018, в якому встановлено, що ОСОБА_1 фактично допущено до роботи на посаді механіка Відокремленого структурного підрозділу Костянтинівський коледж Луганського національного аграрного університету. Надано робоче місце. Лише після цього ОСОБА_1 почав виходити на роботу і почав отримувати заробітну плату за фактично відпрацьований час.

Що до інвентаризації матеріальних цінностей, то на 01.02.2019 матеріальні цінності у підзвіті ОСОБА_1 відсутні.

Однак звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно із частиною 2 статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

Згідно із частиною 2 статті 126 ЦПК України, документи, подані після закінчення процесуальних троків, залишаються без розгляду.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 дізнався або повинен дізнатися про начебто порушення свого права у зв`язку із затримкою у виконанні рішення суду від 22 червня 2018 року про поновлення його на роботі на посаді механіка ще з 01.02.2019, тобто коли було складено Акт державного виконавця на виконавчий лист № 233/44, виданий 22.06.2018, в якому встановлено, що ОСОБА_1 фактично допущено до роботи на посаді механіка.

Тож наразі вважає, що ОСОБА_1 пропустив процесуальні строки для звернення до суду і відтак вважає, що він втратив право на вчинення процесуальних дій для реалізації наданого йому права на вирішення трудового спору в суді й вчасного оскарження на його думку невчасного викання рішення від 22 червня 2018 року.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організацію, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та з здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Згідно п. 1.6.2 Статуту Луганського національного аграрного університету, редакції що є дійсною на даний час, університету є юридичною особою, що має у своєму складі, згідно п. 1.7.10 цього статут, відокремлені підрозділи, зокрема відокремлений структурний підрозділи, зокрема, Відокремлений структурний підрозділ Костянтинівський коледж Луганського національного аграрного університету , який не є юридичною особою.

Відокремлений структурний підрозділ Костянтинівський коледж Луганського національного агарного університету не є юридичною особою і діє від імені Луганського національного аграрного університету за його довіреністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Тому просив, залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду. А у разі якщо суд поновить пропущений строк для звернення до суду, відмовити у задоволенні позовних вимог з відсутністю підстав.

Позивач відповідь на відзив не подав.

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18.02.20 відкрито провадження в цій справі, справу призначено до судового розгляду, сторонам встановлені строки на подання заяв по суті (а.с.20).

16.03.2020 розгляд цієї справи було відкладено для забезпечення права позивача на подання відповіді на відзив.

08.04.2020, 29.04.2020, 14.05.2020 розгляд цієї справи було відкладено за клопотанням відповідача у зв`язку із загальноукраїнським карантином.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, додавши, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки, на його думку, стаття 233 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникли між ним та відповідачем. До вказаних правовідносин має бути застосована ст. 236 КЗпП України. Також пояснив, що позов ним пред`явлено саме до Луганського національного аграрного університету в особі відокремленого структурного підрозділу Костянтинівський коледж Луганського національного аграрного університету .

Представниця відповідача ОСОБА_4 в судовому засідання позовні вимоги не визнала у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд прийшов до таких висновків.

Судом установлено, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 червня 2018 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Луганського національного аграрного університету в особі Відокремленого підрозділу Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету , третя особа ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Відокремленого підрозділу Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету ОСОБА_5 від 05.11.2015 №376 про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді механіка Відокремленого підрозділу Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету з 30 жовтня 2015 року. Стягнуто з Луганського національного аграрного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 44466, 50 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання (а.с.3-5).

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

З зазначеного вище слідує, що рішення суду вказує на обов`язок, а не право роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у обов`язок роботодавця видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того чи набрало рішення законної сили.

Зі змісту статей 24, 31, ч. 5 статті 235 КЗпП України також убачається, що негайне виконання рішення суду означає обов`язок, а не право власника, не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ (розпорядження) про поновлення працівника на роботі і фактично допустити його до виконання попередніх обов`язків. А добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Згідно із резолюцією в.о. директора ВП КТ ЛНАУ ОСОБА_4 від 08.08.20 на заяві ОСОБА_1 про поновлення на роботі від 25.06.2018, у поновленні його на роботі згідно із рішенням суду відмовлено (а.с.7).

29 листопада 2018 року заступником начальника відділу Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Сергієнком Д. Є. було відкрито виконавче провадження № 57808525 щодо поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді механіка ВП Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету з 30 жовтня 2015 року (а.с.95).

03 грудня 2018 року наказом № 85-к Відокремленого підрозділу Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету ОСОБА_1 було поновлено на попередній посаді механіка на 0,5 ставки 05.11.2015 з оплатою праці за рахунок спеціального фонду заробітної плати (а.с.28).

З зазначеним наказом позивач ознайомлений 03.01.2019, про що свідчить його розписка на наказі від 03.12.2018 № 85-к (а.с.28).

Відповідно до наказу від 03.01.2019 № 2-к Про внесення змін до наказу ВП КТ ЛНАУ від 03.12.2018 № 85- к, внесені зміни до наказу ВП КТ ЛНАУ від 03.12.2018 № 85- к, а саме у п. 2 тексту наказу цифри та слово з 05.11.2015 замінені цифрами та словом з 30.10.2015 (а.с.96).

ОСОБА_1 було ознайомлено із наказом від 03.01.2019 № 2-к - 01 лютого 2019 року, про що свідчить його розписка на наказі (а.с.96).

03.12.2018 до трудової книжки ОСОБА_1 були внесені відповідні записи щодо поновлення на попередній роботі (а.с.93-94).

Фактично до роботи на посаді механіка ВП КТ ЛНАУ ОСОБА_1 було допущено 01 лютого 2019 року, про що свідчить Акт державного виконавця (а.с.50).

Постановою заступника начальника відділу Костянтинівського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецької області Сергієнко Д. Є. від 01.02.2019 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 233/44, виданого 22.06.2018, про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді механіка ВП Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету з 30.10.2015 закінчено у зв`язку із поновленням ОСОБА_1 на посаді механіка (а.с.99 зворот).

З лютого 2019 року ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася заробітна плата за роботу на посаді механіка ВСП Костянтинівський коледж Луганського національного аграрного університету (а.с.91).

Відповідно до ст. 65 Закону України Про виконавче провадження , рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону (ч.1). Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.2).

Отже, сукупність досліджених доказів у справі свідчить про виконання 01.02.2019 рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 22 червня 2018 року в частині поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі, а тому у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача виконати рішення суду про поновлення на роботі слід відмовити.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що йому не було надано робоче місце, а тому рішення суду є невиконаним, та вважає ці доводи безпідставними з огляду на те, що такі доводи спростовуються Актом державного виконавця від 01 лютого 2020 року про фактичне допущення до роботи та надання робочого місця, який у порядку, встановленому розділом УП ЦПК України Судовий контроль за виконанням судових рішень позивачем не оскаржений. Виконавче провадження закінчено, постанова про закінчення виконавчого провадження не оскаржена. Тим більше, що за поясненнями сторін у судовому засіданні встановлено, що в розпорядження позивача було надано приміщення сторожки на території машинно - тракторного двору (а.с.98 нижнє фото), а за характером посадових обов`язків механіка Костянтинівського технікуму Луганського національного аграрного університету (а.с.88), робота механіка гаражу не потребує окремого кабінету, як на тому наполягає позивач, та має виконуватися на території машинно - тракторного двору.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що не було проведено інвентаризацію матеріальних цінностей та не було відновлено його повну особисту матеріальну відповідальність, що також свідчить про невиконання рішення суду про поновлення на роботі з огляду на таке. По- перше, як зазначалося раніше, виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі завершено, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження позивачем не оскаржена. По-друге, проведення інвентаризації та укладення договору про повну матеріальну відповідальність не є обов`язковими умовами у відповідності до статті 65 Закону України Про виконавче провадження та КЗпП України для виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Суд також вважає помилковим посилання позивача на п. 8.2.І.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, оскільки така інструкція втратила чинність 18 січня 2016 року.

Доводи позивача про те, що після фактичного його допущення до роботи 01 лютого 2019 року відповідач мав винести наказ про поновлення його роботі суд також вважає помилковими, оскільки такої послідовності дій ст.ст. 63, 65 Закону України Про виконавче провадження , які встановлюють порядок виконання рішення суду про поновлення на роботі, не містять. Судом установлено, що 03.12.2018 був винесений наказ про поновлення на роботі, (а.с.28), 03.12.2018 внесені відповідні записи до трудової книжки позивача (а.с. 93-94), 01.02.2019 позивач фактично допущений до виконання посадових обов`язків (а.с.50), та в цей же день виконавче провадження закінчено (а.с.99 зворот), що свідчить про повне виконання рішення суду. Тим більше, що вже з лютого 2019 року позивач отримував заробітну плату за роботу на посаді механіка ВСП Костянтинівський коледж Луганського національного аграрного університету (а.с.91).

Суд також не приймає до уваги доводи позивача про те, що він мав бути поновлений на ставку повну ставку механіка з огляду на те, що згідно із записами, які містяться в трудовій книжці позивача (а.с.93-94) та копії наказів № 144- к від 05.07.2007 (а.с.101,102), позивач до звільнення працював на посаді механіка з оплатою 50% від ставки механіка, а отже і мав бути поновлений на посаді механіка з оплатою 50% від ставки механіка.

Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі, суд дійшов таких висновків.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 236 Кодексу Законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, встановлений факт затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі є підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку.

Судом встановлено, що рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідачем своєчасно не виконано, відповідний наказ про поновлення видано лише 03 грудня 2018 року, фактично позивач допущений до роботи 01 лютого 2019 року, затримка у виконанні рішення суду сталася з вини відповідача, що має наслідком застосування відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності його вини у невиконанні рішення суду, з огляду на те, що такі доводи спростовуються резолюцією від 08.08.2018 на заяві ОСОБА_1 від 25.06.2018 про поновлення на роботі, згідно із якою відмовлено у виконанні рішення суду про поновлення на роботі у зв`язку із апеляційним оскарженням рішення суду (а.с.7). Суд зазначає, що апеляційне оскарження рішення суду не зупиняє його виконання в частині вимог, допущених до негайного виконання.

Доводи відповідача про те, що з 25 червня 2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, суд також вважає безпідставними, оскільки перебування позивача на лікарняному не є законодавчо визначеною підставою для зупинення або відстрочення виконання рішення суду.

При визначенні розміру середнього заробітку, який слід стягнути на користь позивача, суд, відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, виходить із розміру середньоденного заробітку, встановленого рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 22 червня 2018 року у справі 233/44/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Луганського національного аграрного університету в особі Відокремленого підрозділу Костянтинівський технікум Луганського національного аграрного університету , третя особа ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким цей розмір був визначений в сумі 68,41 грн (а.с. 3-5).

З урахуванням зазначеного, і п. 5 та п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, суд розраховує середній заробіток за затримку поновлення на роботі таким чином: 68,41 грн - середньоденний заробіток х 153 кількість робочих днів періоду прострочки невиконання рішення суду, а саме з 23 червня 2018 року по 31 січня 2019 року , що становить 10466,73 грн. Зазначені кошти суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строків, передбачених статтею 233 КЗпП України, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1). У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2).

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України Про оплату праці , як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) , за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 23 червня 2018 року по 31 січня 2019 року включно у розмірі 10 466,73 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) до Луганського національного аграрного університету в особі відокремленого структурного підрозділу Костянтинівський коледж Луганського національного аграрного університету (ЄДРПОУ 34641716, адреса: Луганська область, м. Старобільск, вул. Слабожанська, 68) про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі задовольнити частково.

Стягнути з Луганського аграрного університету (ЄДРПОУ 34641716, адреса: Луганська область, м. Старобільск, вул. Слабожанська, 68) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 23 червня 2018 року по 31 січня 2019 року включно у розмірі 10 466 (десять тисяч чотириста шістдесят шість) грн 73 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Луганського національного аграрного університету (ЄДРПОУ 34641716, адреса: Луганська область, м. Старобільск, вул. Слабожанська, 68) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. на рахунок для зарахування до державного бюджету надходжень за кодом Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Повний текст рішення складено 15 червня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки апеляційного оскарження рішення суду продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя: О. В. Каліуш