Рішення

від 11.06.2020 по справі 922/1322/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1322/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНБАСТРАНЗИТСЕРВІС", м. Маріуполь, Донецька область до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м. Харків про стягнення 2 862 127,92 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОНБАСТРАНЗИТСЕРВІС" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" суму заборгованості за договором про надання транспортно-експедиційних послуг з залізничного перевезення вантажу у розмірі 2862127,92грн. (основного боргу за Договором №128/141-Б-ВК від 14.11.2019 року у розмірі 2772140,00грн., інфляційного збільшення заборгованості за березень 2020 у розмірі 22177,12грн., три відсотки річних за період з 29.02.2020-21.04.2020 у розмірі 67810,80грн.), а також стягнути судові витрати на користь Позивача з Відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Підготовче засідання призначено на 19 травня 2020 року о 10:00.

Ухвалою суду від 19 травня 2020 р. підготовче засідання відкладено на 11 червня 2020 р. о 10:15.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, ніяких документів не надав.

Представник Відповідача у судові засідання не з`явився, 19.5.2020 р. через канцелярію суду за вх. № 11231 надав відзив на позов, який долучено до матеріалів справи.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

14.11.2019 р. між ТОВ "ДОНБАСТРАНЗИТСЕРВІС" (експедитором) та ДП "Завод "Електроважмаш" (клієнтом) було укладено договір № 128/141Б-ВК про надання транспортно-експедиційних послуг з залізничного перевезення вантажу, згідно умов якого клієнт доручив, а експедитор за дорученням та за рахунок клієнта прийняв на себе зобов`язання з надання транспонтно-експедиційних послуг з залізничного перевезення вантажу клієнта за маршрутом ДП "Завод "Електроважмаш" за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299, зд. ст. Індустріальна, Південної зд, під`їзної колії ДП "Завод "Електроважмаш" - ДП "Морський торгівельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ Одеської обл., вул. Праці, 6.

Перевезенню підлягало габаритне та негабаритне обладнання (5 місць, 175776,1 кг), термін надання послуг - листопад 2019 р. - грудень 2019 р.

Загальна вартість послуг складала 3960200,00 грн. та страхування відповідальності експедитора 50000,00 грн.

Оплата згідно п. 4.3. договору здійснюється клієнтом на рахунок експедитора згідно наступних умов:

- 30% передоплата до початку перевезення, 70% до 60 календарних днів після навантаження вантажу на судно у ДП "Морський торгівельний порт "Чорноморськ", підписання акту надання послуг та отримання коносаменту.

Строк дії договору - з моменту його підписання до 31.03.2020 р. до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Договір було укладено за результатами процедури відкритої закупівлі, що було оголошено та проведено відповідачем (копії пропозиції закупівель № 1 від 05.11.2019 р., техніко-комерційне обгрунтування надання транспортно-експедиційних послуг від 05.11.2019 р., листа щодо змін умов закупівлі № 264/16-166 від 11.11.2019 р., листа № Д-19/11-12/01 від 12.11.2019 р., повідомлення про результати відкритої закупівлі № 264/16-169 від 12.11.2019 р.)

Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

25.12.2019 р. отримано коносамент, що підтверджує завантаження на борт судна "ROMAN E" в порту м. Чорноморськ вантажу за договором, 30.12.2019 р. сторонами договору підписано акт № ДС-1214/19, згідно з яким сторони претензій одна до одної не мають.

20.11.2019 р. позивач виставив відповідачу рахунок № ДС-1110/18 на передоплату 30% за договором на суму 1188060,00 грн., який було оплачено відповідачем платіжним дорученням № 58376 від 20.11.2019 р. та платіжним дорученням № 5386 від 29.11.2019 р. Після підписання акту Позивач направив Відповідачу рахунок-фактуру № ДС-1214/19 від 30.12.2019 р. на суму 2772140,00 грн.

02.03.2020 р. Позивач звернувся до Відповідача з листом ДС-0203/01 із пропозицією виконати остаточний розрахунок за договором, у відповідь отримано лист відповідача № 20106/413 від 06.03.2020 р., в якому відповідача проінформовано про тимчасове припинення остаточного розрахунку за договором. Листом № ДС-0603/01 від 06.03.2020 р. Позивач повторно звернувся до Відповідача з пропозицією провести остаточний розрахунок за договором та отримано лист з проханням надати розрахунок вартості за кожним видом послуг, на що позивачем надано відповідь № Д-20/26-03-1 від 26.03.2020 р.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Як зазначає Відповідач у своєму відзиві, 29.11.2019 р. Відповідачем була оплачена передоплата в сумі 1188060,00 грн. згідно п. 4.3. договору, за яким клієнт здійснює оплату на рахунок експедитора на умовах 30% передоплати до початку перевезення та 70% до 60 календарних днів після навантаження вантажу на судно у ДП "Морський торгівельний порт "Чорноморськ".

Відповідно до статуту ДП "Завод "Електроважмаш" є державним комерційним підприємством, основним джерелом фінансової спроможності на існування якого є власні кошти, які знаходяться в розпорядженні за результатами фінансово-господарської діяльності.

ДП "Завод "Електроважмаш" є виробником комплексного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, а саме електродвигунів та тепловозних генераторів, питома вага яких складає 70% в загальній структурі запланованого виробництва країни, ДП "Завод "Електроважмаш" виконує замовлення на відповідних ринках різних країн світу.

На теперішній час підприємство з об`єктивних причин не може самостійно здійснити швидке переорієнтування існуючого запланованого обсягу тягового виробництва на нових замовників.

ДП "Завод "Електроважмаш" не отримує ані бюджетного фінансування, а ні будь-яких дотацій чи преференції. Також у зв`язку із тяжкою економічною ситуацією, яка склалась не тільки в галузі важкого машинобудування, але й у всій державі, підприємством було запроваджено низку операційних заходів, основною метою яких є збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників та своєчасного наповнення бюджету держави.

ДП "Завод "Електроважмаш" вживає всіх можливих заходів задля збереження тисяч робочих місць та повноцінного функціонування енергетичної галузі України.

Постановою КМУ № 83 від 04.03.2015 р. "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" віднесене до стратегічних підприємств країни.

Згідно Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", Фонд державного майна 08.06.2018 р. видав наказ № 777 Про прийняття рішення про приватизацію ДП "Завод "Електроважмаш". У випадку задоволення позову це може негативно вплинути на інвестиційну привабливість у зв`язку з можливим зниженням вартості активів, позначатись на ринковій вартість підприємства та основне, відобразитись на наповнені Державного бюджету України.

У 2020 році на рахунки ДП "Завод "Електроважмаш" декілька разів були накладені арешти, що сприяло зростанню заборгованості підприємства перед кредиторами, виникненню заборгованості по іншим напрямкам, зокрема сплаті соціальних внесків на рахунок державного бюджету. Отже, Відповідач не мав мети ухилення від виконання умов договору, а через тяжкий економічний та фінансовий стан не мав об`єктивної можливості для здійснення оплати за договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених дим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Позивач в позовній заяві просить стягнути з Відповідача 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Але п. 5.8. договору передбачено, що в разі порушення строку оплати послуг, передбачених цим договором, експедитор має право вимагати оплату 1% річних. Отже, суд вважає за необхідне задовольнити позов в частині стягнення 1% річних за порушення строку оплати послуг, що складає 4014,30 грн.

Відповідно до заявленої Позивачем суми до стягнення інфляційних витрат у розмірі 22177,12 грн. за березень 2020 р., суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).

Як передбачено нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (надалі - Закон) та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (надалі - Постанова) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об`єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього. Також, не надано доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях

Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов`язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).

Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов`язання від Відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого Позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Тому суд не вбачає правових підстав в задоволенні в даному позові щодо стягнення з Відповідача індексу інфляції, як такої що спричинило Позивачеві матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, тобто кожна сторона спору повинна довести ті обставини, на які посилається, відповідними доказами.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої витрати зі сплати судового збору у даному разі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбастранзитсервіс" (87510, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Луніна, 13, код ЄДРПОУ 24155109) суму основного боргу за договором № 128/141-Б-ВК від 14.11.2019 р. в розмірі 2772140,00 грн.; суму 1 % річних за порушення строку оплати послуг в розмірі 4014,30 грн., а також суму судового збору в розмірі 41642,31 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині в позові відмовити.

Повне рішення складено "15" червня 2020 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін