Постанова від 03.06.2020 по справі 450/689/13-ц

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

місто Київ

справа № 450/689/13-ц

провадження № 61-43989св18

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2013 року у складі судді Данилів Є. О. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, повернення позивачу належної їй та самовільно захопленої відповідачем земельної ділянки, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилалася на те, що їй належить на праві приватної власності земельна ділянка, площею 0, 4047 га, розташована на території с. Липники Пустомитівського району. Власником суміжної земельної ділянки є ОСОБА_2 . Відповідач не дає позивачу можливості користуватися зазначеною земельною ділянкою, якою володіє позивач. Зазначені обставини проявляються у вчинені відповідачем пересування межі між суміжними земельними ділянками, тобто відповідач за рахунок землі позивача самовільно збільшує площу своєї земельної ділянки та здійснює на своїй земельній ділянці самовільне будівництво господарських споруд. Зазначає, що зазначеними діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у негативному впливі сварок та скандалів з відповідачем на здоров`я позивача та її чоловіка. Це пов`язано з тим, що для позивача на рахунку кожний клаптик землі для сільськогосподарського використання.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач відзив на позов не надав.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2013 року позов задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 . Зобов`язано відповідача повернути позивачу належну їй земельну ділянку, площею 0, 0150 га, у формі трикутника з основою 2 м та довжиною 127 м шляхом демонтажу огорожі, встановленої ОСОБА_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати та перенести збудовану шопу на відстань від межі суміжних земельних ділянок, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не менше одного метра. Зобов`язано відповідача демонтувати збудований гараж, що знаходиться на проїзді до земельної ділянки ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати туалет та засипати вигрібну яму, які знаходяться біля межі суміжних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 спиляти багаторічні насадження, що знаходяться на межі суміжних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відстані не менше двох метрів від межі земельної ділянки ОСОБА_1 . Зобов`язано відповідача пересадити кущі, що знаходяться на межі суміжних земельних ділянок не менше одного метра від межі земельної ділянки ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 привести у попередній стан самовільно захоплену відповідачем земельну ділянку, площею 0, 0150 га, у формі трикутника з основою 2 м та довжиною 127 м, що належить ОСОБА_1 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500, 00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що відповідачем порушено норми земельного законодавства, будівельні та санітарні норми, самовільно захоплено частину земельної ділянки позивача. Відповідач у позасудовому порядку не бажає усунути зазначені порушення, що підтверджено позивачем належними та допустимими доказами, на які він посилається як на підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками щодо наявності підстав для задоволення позову. Зазначив, що на підставі протоколу земельної комісії Поршнянської сільської ради від 01 серпня 2005 року та абрису суміжних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що відповідач самовільно, за рахунок земель позивача, що належать їй на праві власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії ЛВ № 18903, збільшила площу належної їй земельної ділянки, безпідставно та незаконно зменшила площу належної позивачу земельної ділянки на 0, 0150 га. Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував лист відділу містобудування та архітектури Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області від 25 квітня 2006 року № 31, Інспекції ДАБК у Пустомитівському районі, з яких випливає, що на присадибній ділянці ОСОБА_2 із сторони ОСОБА_1 побудовані гараж та сарай з грубими порушеннями ДБН 79-92. Розташування будівлі гаражу не забезпечує виконання пункту 2.8. ДБН 79-92, згідно з яким відстань від входу гаражу до вікон сусідніх житлових будинків має бути не менше 10, 00 м, а відстань від межі сусідньої ділянки повинна бути не менше 1, 0 м. Сарай побудований з відхиленнями від проекту забудови земельної ділянки на відстані меншій за 12, 0 м, що є порушенням пункту 2.13 ДБН 79-92. Дерева посаджені на відстані від 0, 5-2, 0 м від межі, а повинні, згідно з пунктом 2.8. ДБН 79-92, знаходитися на відстані 5 метрів від стін будівель та споруд і 3 м від межі сусідньої ділянки. Житловий будинок ОСОБА_2 не облаштований фільтруючим колодязем для водовідведення побутових стоків з житлового будинку та не облаштований гноєзбірник для зберігання відходів, які утворюються внаслідок утримання худоби.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_3 , не погодившись із судовими рішеннями, у вересні 2018 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неналежним чином оцінили докази, зокрема протокол земельної комісії Поршнянської сільської ради від 01 серпня 2005 року та абрис суміжних земельних ділянок, внаслідок чого суд фактично збільшив належну позивачу земельну ділянку. Заявник звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про призначення судової експертизи та витребування доказів - земельно-кадастрової документації, втім суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні наведених клопотань. Зобов`язавши відповідача знести шопу, гараж, огорожу, туалет, суди не врахували, що зазначені споруди побудовані більше 30 років назад відповідно до вимог закону і зазначеним рішенням порушено право власності заявника.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу на праві приватної власності, що посвідчене державним актом на право приватної власності на землю від 30 квітня 1999 року, серії ЛВ № 18903, що зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1974, належить земельна ділянка, площею 0, 4047 га, розташована на території с. Липники Поршнянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, передана для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства.

Суди вважали встановленим, що відповідач самовільно за рахунок земель позивача, що належать останній на підставі державного акта на право приватної власності, збільшив площу належної відповідачу земельної ділянки, чим безпідставно та незаконно зменшив площу належної позивачу земельної ділянки на 0, 0150 га.

Зазначених висновків суди дійшли за результатами дослідження протоколу земельної комісії Поршнянської сільської ради від 01 серпня 2005 року та абрису суміжних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до зазначених документів площа зазначеної в абрисі суміжних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає встановленим земельною комісією у протоколі земельної комісії Поршнянської сільської ради від 01 серпня 2005 року обставинам, що підтверджують зміщення меж суміжних земельних ділянок.

Згідно з листом відділу містобудування та архітектури Пустомитівської РДА Львівської області від 25 квітня 2006 року № 31, інспекцією ДАБК у Пустомитівському районі встановлено, що на присадибній ділянці ОСОБА_2 із сторони ОСОБА_1 побудовані гараж та сарай з грубими порушеннями Державних будівельних норм 79-92.

Розташування будівлі гаражу не забезпечує виконання пункту 2.8. ДБН 79-92, згідно з яким відстань від входу у гараж до вікон сусідніх житлових будинків має бути не меншим за 10, 00 м, а відстань від межі сусідньої ділянки повинна бути не меншою за 1, 0 м.

Сарай побудований з відхиленнями від проекту забудови земельної ділянки на відстані, меншій за 12, 00 м, що є порушенням пункту 2.13 ДБН 79-92.

Дерева посаджені на відстані від 0, 5-2, 0 м від межі, коли повинні, згідно з пунктом 2.8. ДБН 79-92, знаходитися на відстані 5 метрів від стін будівель та споруд і 3 м від межі сусідньої ділянки. Житловий будинок ОСОБА_2 не облаштований фільтруючим колодязем для водовідведення побутових стоків з житлового будинку та не облаштований гноєзбірник для зберігання відходів, які утворюються внаслідок утримання худоби.

Відповідно до акта від 19 травня 2006 року № 3 комісії Поршнянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області зазначеною комісією під час розгляду заяви ОСОБА_4 про порушення санітарних норм ОСОБА_2 виявлено такі факти порушення санітарних норм: вигрібна яма туалету не забетонована, не накрита кришкою; місце для складання гною не облаштоване згідно з санітарними нормами; металева огорожа захаращена різним сміттям; вздовж огорожі ростуть бур`яни, з яких насіння висипається на земельну ділянку ОСОБА_1 ; багаторічні фруктові насадження висадженні ОСОБА_2 біля межі із земельною ділянкою та знаходяться на відстані 0, 5 - 1, 0 м, крони яких знаходяться над земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Встановлено, що ширина земельної ділянки зі сторони земельної ділянки ОСОБА_2 , не відповідає ширині цієї земельної ділянки, зазначеній у державному акті на право приватної власності на земельну ділянку, виданому ОСОБА_1 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 368 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частини перша та друга статті 78 ЗК України).

Згідно із статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини першої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частини друга, третя статті 152 ЗК України).

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (пункт г частини першої статті 96 ЗК України).

Аналіз встановлених фактичних обставин справи та наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що фактично спір виник щодо відновлення меж земельної ділянки як позивача, так і відповідача. Заперечуючи проти позову, відповідач та заявник стверджували, що межі земельних ділянок, які перебувають у власності та користуванні суміжних землекористувачів, не змінювалися та є такими понад 30 років.

За правилом частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Згідно із частиною першою, другою статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

Предметом спору у зазначеній справі є земельна ділянка позивача, частина якої, за її твердженням, зайнята відповідачем.

Як встановлено судами, право власності позивача на спірну земельну ділянку підтверджено державним актом на право приватної власності на землю від 30 квітня 1999 року, серії ЛВ № 18903.

Верховний Суд виходить з того, що в силу положень статті 107 ЗК України з метою повного та всебічного дослідження обставин справи суди повинні були дослідити дані земельно-кадастрової документації щодо земельних ділянок сторін.

Відповідно до статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою та другою статті 133 ЦПК України 2004 року передбачено, що особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи.

Аналогічне положення міститься й у статті 84 ЦПК України, відповідно до якої учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи клопотання ОСОБА_3 про витребування доказів, призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, не врахував, що без проведення такого дослідження неможливо об`єктивно встановити обставин, на які посилалася позивач та надати оцінку запереченням, на які посилався заявник.

Відхиляючи клопотання ОСОБА_3 про витребування доказів, призначення експертизи, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_3 не був залучений до участі у справі під час розгляду справи судом першої інстанції, це свідчило про неможливість подання зазначених клопотань під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, не залученої до участі у розгляді справи в суді першої інстанції у зв`язку з вирішенням питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, зобов`язаний був, дійшовши таких висновків, забезпечити дотримання мінімальних гарантій доступу до правосуддя, обґрунтовано та правомірно вирішити клопотання з приводу доказів, у отриманні яких у заявника були об`єктивні перешкоди.

Без вирішення питання про наявність чи відсутність порушених меж земельної ділянки відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою, площі земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 та відповідача, порушення будівельних та санітарних вимог під час зведення приміщень, які за рішенням суду підлягали демонтажу, висновок судової експертизи за таких обставин є належним доказом у справі, необхідним для її правильного її вирішення.

Відхиляючи клопотання про призначення у справі судової експертизи, апеляційний суд не навів достатніх та обґрунтованих мотивів постановлення такого процесуального рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; визначає характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює; з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи; вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 365 ЦПК України наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, збирати та досліджувати докази.

Таким чином, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, дійшов передчасних висновків про обґрунтованість позову, що ґрунтуються на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, суд апеляційної інстанції зазначених недоліків не усунув, тому ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд має врахувати наведені у цій постанові висновки, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2018 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко