Постанова

від 27.05.2020 по справі 243/10434/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 243/10434/17

провадження № 61-41196св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Олійник А. С., Яремка В. В., учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Миколаївська міська об`єднана територіальна громада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Канурної О. Д., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та земельну ділянку, посилаючись на те, що її діду ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, загальною площею 0,2500 га, за цією ж адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 дід помер, після його смерті відкрилась спадщина на зазначене майно, яке останній відповідно до заповіту від 24 жовтня 2013 року заповідав їй. У той же час нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки оригінали правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку були загублені під час проведення антитерористичної операції на території м. Слов`янська та Слов`янського району.

У зв`язку із зазначеним позивач просила визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,0 кв. м, який відповідно до технічного паспорту бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) складається з: літ. А1 - житловий будинок, літ. Б - сарай, літ. В - погріб, № 1 - 1/2 частки колодязя, № 2 - огорожа, № 3 - ворота; визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, загальною площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 :

? право власності на житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 109,0 кв. м, який відповідно до технічного паспорту БТІ складається з: літ. А1 - житловий будинок, літ. Б - сарай, літ. В - погріб, № 1 - 1/2 частки колодязя, № 2 - огорожа, № 3 - ворота;

? право власності на земельну ділянку, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, загальною площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, проаналізувавши відповідне законодавство, що регулює сферу суспільних відносин в частині виниклих спірних правовідносин, з урахуванням наявних доказів у справі та подальшого належного виконання судового рішення, виходячи з того, що позивач виконала всі можливі дії для державної реєстрації права власності на земельні ділянки, але нотаріусом було відмовлено з причин відсутності права власності на вказані земельні ділянки на ім`я спадкодавця, дійшов висновку, що звернення позивача до суду є єдиним видом захисту порушеного права та про наявність підстав для визнання права власності в порядку спадкування за заповітом за позивачем ОСОБА_1 на житловий будинок та земельну ділянку, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

04 травня 2018 року ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі в розгляді справи у суді першої інстанції) подав до суду апеляційну скаргу на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року з проханням його скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 травня 2018 року задоволено клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження, поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року, відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою та зупинено дію рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та земельну ділянку закрито.

Приймаючи свою ухвалу від 05 липня 2018 року про закриття апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що, звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 не довів, що він відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право на обов`язкову частку у спадщині, а саме: житловий будинок під АДРЕСА_2 , та земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯИ № 391391, кадастровий номер 1424287900:0110.

Апеляційним судом враховано, що до апеляційної скарги ОСОБА_2 додана ксерокопія державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ 391392, виданого ОСОБА_3 , площею 0,0649 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 1424287900:0111, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в той час, як судовим рішенням визнано право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 14242287900:0110 з цільовим призначенням згідно з державним актом серії ЯИ № 391391 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Інших державних актів на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку матеріали справи не містять.

Отже, на думку апеляційного суду, рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалися, тому є не порушеними, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для закриття апеляційного провадження.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі, в якій просить скасувати рішення Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Щодо порушення судами норм процесуального права заявник зазначає, що оскаржувані рішення не є законними у розумінні частини п`ятої статті 263 ЦПК України, оскільки прийняті при неповному і всебічному з`ясуванні обставин, на які він посилався, як особа, яка не брала участі у справі, у якій суд вирішив питання про її права та інтереси, як на підставу своїх вимог. У позовній заяві ставилося питання про визнання спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та земельну ділянку за ОСОБА_1 , а саме: на земельну ділянку, на якій розташований її житловий будинок НОМЕР_9 та його, заявника, - АДРЕСА_1 , згідно з державними актами серія ЯИ № 391392 і серія ЯИ № 391391, виданих батькові заявника ОСОБА_3 . На думку ОСОБА_2 , порушення норм процесуального права допущені як судом першої, так і другої інстанцій, а тому справа після скасування судових рішень має бути направлена на новий розгляд саме до суду першої інстанції.

Щодо порушення судами норм матеріального права заявник зазначає, що:

? суд апеляційної інстанції помилково послався на пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки відповідно до статей 377, 1225 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника;

? судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовано статтю 392 ЦК України, але не враховано, що власник майна може пред`являти позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою;

? судами не прийнято до уваги частини першу та другу статті 120 Земельного кодексу України щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду;

? ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом на будинок АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю - ОСОБА_3 , його батьку, якому належали будинки НОМЕР_9 та АДРЕСА_5 , і спадкодавцю належала земельна ділянка, на якій знаходяться будинки НОМЕР_9 та НОМЕР_10 . Спадкодавець склав заповіт на користь ОСОБА_1 на будинок НОМЕР_9 , а заявник отримав право на будинок НОМЕР_10 за законом. Заповіт на користь ОСОБА_1 складений відносно житлового будинку та приватизованої земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , без зазначення розміру земельної ділянки. На теперішній час заявник не має доступу до земельної ділянки, на якій розташовано належний йому за законом будинок, оскільки він знаходиться на земельній ділянці, право власності на яку визнано за ОСОБА_1 .

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги), то не підлягають розгляду та дослідженню додані до касаційної скарги документи як на підтвердження доводів заявника, що не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.

У вересні 2018 року на адресу Верховного Суду від Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вона просить її задовольнити, зазначає про відсутність заперечень на цю касаційну скаргу.

У вересні 2018 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вона просить залишити її без задоволення через безпідставність, а оскаржувані судові рішення, які є законними та обґрунтованими, - без змін.

Станом на дату розгляду справи інших відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 31 липня 2018 року цю касаційну скаргу призначено судді-доповідачу Курило В. П.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та земельну ділянку.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в частині оскарження ухвали Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року, витребувано матеріали справи з Слов?янського міськрайонного суду Донецької області та надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).

Із зазначених підстав не підлягають розгляду та дослідженню додані до касаційної скарги заявника документи як підтвердження його доводів, що не були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга (в частині оскарження ухвали Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року) підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_3 був дідом ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 , свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_6 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 .

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 належали:

(1) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 10 квітня 1989 року, зареєстрованого в Комунальному підприємстві БТІ за № 389 від 28 травня 2002 року, що підтверджується довідкою КП БТІ м. Слов`янська від 05 грудня 2017 року № 3689-2/0.83/01;

(2) земельна ділянка, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, загальною площею 0,2500 га, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯИ № 391391 від 08 квітня 2010 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у с. Рай-Олександрівка Слов`янського району Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 .

За життя спадкодавець ОСОБА_3 склав заповіт від 24 жовтня 2013 року, посвідчений сільським головою Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області Білоусовою Г. І., зареєстрований в реєстрі за № 33.

Постановою державного нотаріуса Другої слов`янської державної нотаріальної контори Донецької області від 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено у зв`язку з відсутністю документів, які посвідчують право власності на ім`я спадкодавця.

Відповідно до листа Другої слов`янської державної нотаріальної контори від 01 грудня 2017 року № 1238/02-17 згідно з заповітом від імені ОСОБА_3 , посвідченого сільським головою Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області Білоусовою Г. І. від 24 жовтня 2013 року за реєстром № 33, земельну ділянку та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , заповідано ОСОБА_1 .

Окрім цього, апеляційним судом досліджено матеріали спадкової справи, надісланої Другою слов`янською державною нотаріальною конторою на запит суду, на підставі яких судом апеляційної інстанції встановлено, що:

? 24 жовтня 2013 року ОСОБА_3 складений також заповіт, яким він заповів ОСОБА_2 земельний пай згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 437625, в розмірі 4,62 га та земельний пай згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 437626, в розмірі 4,62 га;

? 15 жовтня 2015 року державним нотаріусом Другої слов`янської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яким посвідчено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 4,6200 га, розташованої на території Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області, переданої для ведення сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 437625, кадастровий номер земельної ділянки 1424287900:07:000:0072;

? 15 жовтня 2015 року державним нотаріусом Другої слов`янської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яким посвідчено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 4,6200 га, розташованої на території Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області, переданої для ведення сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 437626, кадастровий номер земельної ділянки 1424287900:07:000:0073;

? 31 січня 2018 року державним нотаріусом Другої слов`янської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з житлового будинку з господарськими та побутовими будовами та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 .

Також апеляційним судом встановлено, що 19 вересня 2017 року ОСОБА_2 звертався також із заявою в Другу слов`янську державну нотаріальну контору, в якій зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який залишив на його ім`я заповіт, посвідчений сільським головою Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області 24 жовтня 2013 року за реєстром № 32. На день його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з: житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_8 .

19 вересня 2017 року ОСОБА_2 постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_8 , у зв`язку з тим, що вказаний будинок заповідано ОСОБА_1 , яка спадщину прийняла в шестимісячний термін.

Зі змісту заповіту ОСОБА_3 від 24 жовтня 2013 року на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що він заповів їй житловий будинок з господарськими будівлями та приватизованою земельною ділянкою, який розташований за адресою: АДРЕСА_8 . Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просила визнати право власності на цей будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,2500 га за цією адресою, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯИ № 391391, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо спірних правовідносин

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У свою чергу відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Частина друга статті 16 ЦК України містить можливі способи захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом (особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті) або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Щодо права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Статтею 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України (у редакції станом на дату постановлення апеляційним судом ухвали) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків .

За змістом статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

У рішенні від 30 травня 2013 року у справі Наталія Михайленко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (рішення у справі Кордова проти Італії (№ 1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I, рішення від 21 вересня 1994 року у справі Фаєд проти Сполученого Королівства (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, постановляючи оскаржувану ухвалу від 05 липня 2018 року, зазначив, що ОСОБА_2 не довів, що він відповідно до статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині, а саме: житловий будинок під АДРЕСА_2 та земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯИ № 391391, кадастровий №1424287900:0110, та дійшов висновку, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалися, тому є не порушеними, з чим колегія суддів не погоджується в повній мірі, зважаючи на наступне.

За загальним правилом, враховуючи принцип неподільності долі переходу нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке набуває особа, та визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Згідно з заповітом від 24 жовтня 2013 року, посвідченим сільським головою Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області Білоусовою Г. І., зареєстрованим в реєстрі за № 33, ОСОБА_3 заповідав ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та приватизованою земельною ділянкою, який розташований за адресою: АДРЕСА_8 (а. с. 14, 146). При цьому ідентифікуючих ознак земельної ділянки у заповіті не зазначено.

У матеріалах спадкової справи є лист державному нотаріусу Другої Слов`янської державної нотаріальної контори за підписом начальника Міськрайонного управління у Словянському районі та м. Слов`янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 08 серпня 2017 року № 0-5-0.202-1446/116-17 (а. с. 182), згідно з яким інформація щодо приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , згідно з наявними даними Державного земельного кадастру станом на 01 січня 2013 року враховується за ОСОБА_3 , державний акт ЯИ № 391391 від 08 квітня 2010 року, зареєстрований за № 011016700200, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Матеріали спадкової справи також містять свідоцтво про право на спадщину за законом від 31 січня 2018 року, зареєстроване в реєстрі за № 67, згідно з яким ОСОБА_2 є спадкоємцем житлового будинку з господарськими та побутовими будовами та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , що належало померлому ОСОБА_3 (а. с. 184).

У своїй апеляційній скарзі (а. с. 74-75) ОСОБА_2 посилається на те, житловий будинок НОМЕР_10 , який належить йому як спадкоємцю, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3 , про що зазначено в державних актах на земельну ділянку серія ЯИ № 391391 та земельну ділянку серія ЯИ № 391392 , виданих його померлому батьку ОСОБА_3 , та наполягає, що рішення суду першої інстанції від 19 грудня 2017 року прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають істотне значення для справи, і порушує його права та інтереси.

Згідно з відомостями з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14 листопада 2017 року (доданий до позовної заяви ОСОБА_1 : а. с. 21), від 28 серпня 2017 року (додані до апеляційної скарги ОСОБА_2 : а. с. 81, 84) місцем розташування земельної ділянки кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га (щодо якої в тому числі заявлялись позовні вимоги і прийнято рішення суду першої інстанції), та земельної ділянки кадастровий номер 1424287900:06:000:0111, для ведення особистого селянського господарства площею 0,0649 га, є: АДРЕСА_3 .

Зазначені земельні ділянки належали померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 391391 (а. с. 20, 79) щодо земельної ділянки кадастровий номер 1424287900:06:000:0110 із зазначенням адреси розміщення: АДРЕСА_8 , та державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 391392 (а. с. 80) щодо земельної ділянки кадастровий номер 1424287900:06:000:0111 із зазначенням адреси розміщення: АДРЕСА_8 .

З огляду на зазначене, для повноцінного та справедливого вирішення справи необхідно пересвідчитися, що земельна ділянка кадастровий номер 1424287900:06:000:0110 із зазначенням адреси розміщення: АДРЕСА_8 , щодо якої ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги, не має правового відношення до успадкованого ОСОБА_2 будинку АДРЕСА_7 , та надати належну оцінку всім доводам ОСОБА_2 , зазначеним у його апеляційній скарзі. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що, звертаючись із апеляційною скаргою, ОСОБА_2 не довів, що відповідно до статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині, щодо якої заявлено позовні вимоги, не надає вичерпну відповідь на зазначені в апеляційній скарзі доводи, що є принциповими для правильного вирішення справи.

Відповідно висновок апеляційного суду про закриття апеляційного провадження є передчасним.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.

Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

У справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), заява № 23805/94, § 36) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції (De Geouffre de la Pradelle v. France, заява № 12964/87, § 28).

У результаті зазначеного право заявника на доступ до правосуддя, проголошене статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції, було порушено.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко