Ухвала

від 12.06.2020 по справі 727/8379/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

12 червня 2020 року

м. Київ

справа № 727/8379/19

провадження № 61-8754ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 січня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 травня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, неодноразово збільшуючи позовні вимоги, просила стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 35 113,20 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 листопада 2018 року в справі № 727/6880/19 стягнуто з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2 800 грн, щомісячно, починаючи з 04 липня 2018 року і до повноліття дітей; рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вказане рішення набрало законної сили 02 січня 2019 року. На виконанні Яремчанського міського Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області перебуває виконавче провадження № 58344821, відкрите 12 лютого 2019 року, щодо примусового виконання вищевказаного рішення суду. З моменту винесення судом рішення суду і до моменту звернення до суду з даним позовом відповідач здійснив наступні оплати: 14 грудня 2018 року - 1 400 грн; 11 січня 2019 року - 1 500 грн; 12 березня 2019 року - 2 010 грн; 22 квітня 2019 року - 1 400 грн; 18 червня 2019 року - 1 500 грн, тобто на загальну суму 7 810 грн. В той же час у відповідача виникли зобов`язання щодо сплати аліментів на загальну суму 36 400 грн. Відповідач ухиляється від сплати аліментів, сплачує їх нерегулярно, у меншому розмірі, внаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати аліментів, яка на момент подання позову до суду склала 28 590 грн. Згідно із зробленим нею розрахунку сума неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за період з 27 листопада 2018 року до 02 серпня 2019 року становить 43 769,60 грн. Вважає, що з відповідача слід стягнути неустойку у розмірі, який не перевищує 100 % заборгованості в сумі 28 590 грн. Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог позивач просила стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 35 113,20 грн.

Шевченківський районний суд м. Чернівці рішенням від 11 січня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 8 246,40 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 05 травня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 січня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 35 113,20 грн. Витрати зі сплати судового збору компенсував за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

03 червня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 січня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 травня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Предметом позову у цій справі є стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі Azyukovska v. Ukraine ( Азюковська проти України ) рішення від 09 жовтня 2018 року.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Зазначення у постанові Чернівецького апеляційного суду від 05 травня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 05 травня 2020 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 січня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 травня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко