Рішення

від 16.06.2020 по справі 440/2098/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2098/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

21 квітня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області (надалі також відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, оформлене листом від 23.12.2019 №82 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Зірка на території Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області та про зобов`язання Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Зірка на території Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не надав жодного рішення за результатами розгляду заяви, а лише листом №83 від 23.12.2019 повідомив позивача про те, що заяву знято з розгляду 25 сесії 7 скликання в 2019 році, в зв`язку з тим, що земельна ділянка, яка визначена в заяві площею 2,00 га - для ведення особистого селянського господарства, та вказана в поданому викопіюванні, знаходиться в с. Зірка, та відноситься до земель, що підлягають консервації, згідно інформації від 24.05.2006 року за №165 Лохвицького районного відділу земельних ресурсів на вказівку від 27 квітня 2006 року за №10. Отже, фактично відмовлено у розгляді заяви та наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Позивач вважає, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, діяв усупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням, а спірне рішення є протиправним, безпідставним, що є підставою для його скасування.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2098/20, клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року заяву Гирявоісковецької сільської ради із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у справі №440/2098/20 залишено без задоволення.

21 травня 2020 року до суду надійшов відзив Гирявоісковецької сільської ради /а.с. 52-54/, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що при розгляді питань, які виносилися на розгляд чергової 25 сесії сільської ради 7 скликання на засіданні постійної комісії із земельних питань Гирявоісковецької сільської ради від 18.02.2019 постійною комісією було рекомендовано сесії сільської ради зняти з розгляду заяву гр. ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що подана заява повторно і рішення про відмову в зв`язку з відсутністю земель для ведення ОСЕ в с. Зірка було прийнято 22 сесією 7 скликання сільської ради від 13.06.2019 року.

01 червня 2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 84-92/, у якій зазначено, що при розгляді клопотання позивача сільська рада має прийняти рішення, а не лист, як це передбачено частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Гирявоісковецької сільської ради з заявою від 28.11.2019 (вхідний №211 від 28.11.2019) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства розміром 2,00 га, з правом передачі у власність в межах населеного пункту с. Зірка, де проживали батьки ОСОБА_1 , як інваліду війни в Афганістані, в районі старого ставка, вказаному на карті /а.с. 12, 73/. До вказаної заяви позивачем було додано: копію посвідчення інваліда війни, копію паспорту, план - схему розташування (викопіювання) /а.с. 73 -78/.

Листом Гирявоісковецької сільської ради від 23.12.2019 №82 позивача повідомлено, що заяву знято з розгляду 25 сесії 7 скликання в 2019 році в зв`язку з тим, що земельна ділянка, яка вказана в заяві площею 2,0 га - для ведення особистого селянського господарства, та вказана в поданому викопіюванні, знаходиться в с. Зірка та відноситься до земель, що підлягають консервації, згідно інформації від 24.05.2006 року за №165 Лохвицького районного відділу земельних ресурсів на Вказівку від 27 квітня 2006 року за №10 /а.с. 13, 72/

Позивач не погодився з даною відповіддю Гирявоісковецької сільської ради, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до Гирявоісковецької сільської ради з заявою від 28.11.2019 (вхідний №211 від 28.11.2019) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства розміром 2,00 га, з правом передачі у власність в межах населеного пункту с. Зірка, де проживали батьки ОСОБА_1 , як інваліду війни в Афганістані, в районі старого ставка, вказаному на карті /а.с. 12, 73/. До вказаної заяви позивачем було додано: копію посвідчення інваліда війни, копію паспорту, план - схему розташування (викопіювання) /а.с. 73 -78/.

Листом Гирявоісковецької сільської ради від 23.12.2019 №82 позивача повідомлено, що заяву знято з розгляду 25 сесії 7 скликання в 2019 році в зв`язку з тим, що земельна ділянка, яка вказана в заяві площею 2,0 га - для ведення особистого селянського господарства, та вказана в поданому викопіюванні, знаходиться в с. Зірка та відноситься до земель, що підлягають консервації, згідно інформації від 24.05.2006 року за №165 Лохвицького районного відділу земельних ресурсів на Вказівку від 27 квітня 2006 року за №10 /а.с. 13, 72/.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень . Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, рішення з питань надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймається виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення та не може оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Зі змісту протоколу постійної комісії з земельних питань Гирявоісковецької сільської ради від 18.12.2019 вбачається, що рекомендовано сесії сільської ради зняти з розгляду заяву ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки площею - 2га, так як аналогічна заява розглядалася на 22 сесії 7 скликання сільської ради від 13.06.2019 року, де було прийнято рішення про відмову у виділенні земельної в зв`язку з відсутністю вільних земель. За вказану рекомендацію проголосовано одноголосно /а.с. 69-71/.

Отже, питання, розгляд якого мав здійснюватися виключно на пленарному засіданні сесії Гирявоісковецької сільської ради та за результатами розгляду якого відповідач мав прийняти акт у формі рішення у порушення вимог статей 12, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статей 122, 118 Земельного кодексу України відповідачем не розглянуто та орган місцевого самоврядування не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність відповідача.

За таких обставин суд приходить до висновку, що мала місце не відмова у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства розміром 2,00 га, з правом передачі у власність в межах населеного пункту с. Зірка, а протиправна бездіяльність Гирявоісковецької сільської ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства розміром 2,00 га, з правом передачі у власність в межах населеного пункту с. Зірка, в районі старого ставка, вказаному на карті, у місячний строк, встановлений частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. Тому, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, оформленого листом від 23.12.2019 №82 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Зірка на території Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, - задоволенню не підлягає.

Разом з тим, зазначена вище бездіяльність є порушенням прав позивача на розгляд суб`єктом владних повноважень його заяви у встановленому законодавством порядку, що потребує судового захисту.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 , вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства розміром 2,00 га, з правом передачі у власність в межах населеного пункту с. Зірка в районі старого ставка, вказаному на карті та зобов`язати Гирявоісковецьку сільську раду Лохвицького району Полтавської області розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер 211 від 28 листопада 2019 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства розміром 2,00 га, з правом передачі у власність в межах населеного пункту с. Зірка в районі старого ставка, вказаному на карті.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Зірка на території Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки у спосіб, встановлений законом, не розглянув відповідне питання та не надав оцінки поданим позивачем документам, позовна вимога про зобов`язання Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с. Зірка на території Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, - є такою, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягає.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Стосовно клопотання позивача про стягнення з Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області користь ОСОБА_1 суму судового збору розмірі 15000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частиною 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлена ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривня.

З огляду на вищевикладене, розмір судового збору за подання даної позовної заяви немайнового характеру становить 840 грн. 80 коп. (2102 грн. х 0,4).

Разом з тим, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Таким чином, ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю ІІ групи /а.с. 19/, звільнений від сплати судового збору та судовий збір за подання позовної заяви не сплачував.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До позовної заяви додано ордер на надання правової допомоги серії ПТ №187314, виданий ОСОБА_2 на представлення інтересів ОСОБА_1 в Полтавському окружному адміністративному суді /а.с. 11а/, копію договору № 9 про надання правничої допомоги від 12.02.2019 /а.с. 21-24/, копію додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 12.02.2020 /а.с. 25/ та попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат від 16.04.2020, підписаний виключно адвокатом Семенком Б.М. /а.с. 26-27/.

За змістом наданих до суду документів, 12.02.2019 між адвокатом Семенком Б.М. та Мотренком І.І. (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги /а.с. 21-24/, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту, а саме: представництво інтересів клієнта в судах різних інстанцій та спеціалізацій, в тому числі щодо підготовки позовної заяви до Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району про визнання протиправною відмови та зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою; підготовка процесуальних документів; участь в судових засіданнях, тощо (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору клієнт зобов`язується прийняти і оплатити правничу допомогу, визначену у пункті 1.1 даного договору.

Згідно пункту 1.1 додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 12.02.2020 /а.с. 25/, сторони домовились, що обсяг робіт адвоката за цим договором складає:

1. опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини - витрачений час - 3 год.;

2. формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та отримання їх для справи - витрачений час - 3 год.;

3. підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява, клопотання, письмові пояснення, виготовлення копій позовних матеріалів, тощо) - витрачений час - 5 год.;

4. судове представництво - витрачений час - 4 год..

Сторони домовились, що вартість однієї години роботи адвоката складає - 1000,00 грн. Загальна вартість договору складає 15000,00 грн. Клієнт здійснює попередню оплату гонорару (правничої допомоги) за цим договором в повному розмірі ціни договору (пункту 1.2. додаткової угоди).

Пунктом 1.5 додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 12.02.2020 передбачено, що клієнт протягом 2-х робочих днів з дня отримання акту виконаних робіт (надання послуг, правничої допомоги) повинен підписати їх та того ж дня повернути адвокату один примірник.

Позивачем не надано до суду акту виконаних робіт (надання послуг, правничої допомоги) та не зазначено причин неможливості надання такого акта до суду, а наданий до суду попередній розрахунок від 16.04.2020, у якому зазначено вартість робіт на загальну суму 15000 грн., підписаний виключно адвокатом Семенком Б.М., не містить відомостей про узгодження вказаних у ньому сум та видів робіт із позивачем.

Суд зазначає, що опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) фактично є складовою процесу складення позовної заяви. У попередній розрахунок також включено витрати по судовому представництву, які адвокатом у даній справі не виконувалися.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 1 статті 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, належним доказом на підтвердження факту здійснення господарської операції щодо надання послуг (виконання) робіт є первинний документ бухгалтерського обліку, зокрема, акт виконаних робіт (наданих послуг), вимоги до обов`язкових реквізитів якого встановлені частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Однак, позивачем не надано до суду акту виконаних робіт (наданих послуг), а також розрахункових документів, на підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн., як не вказано і причин неможливості надання до суду таких документів на час розгляду справи.

За наведених норм права та встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області судових витрат в розмірі 15000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 132, 134, 139, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області (ідентифікаційний код 21048592, вул. Миру, 2а, с. Гиряві Ісківці, Лохвицький район, Полтавська область, 37210) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства розміром 2,00 га, з правом передачі у власність в межах населеного пункту с. Зірка в районі старого ставка, вказаному на карті.

Зобов`язати Гирявоісковецьку сільську раду Лохвицького району Полтавської області розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер 211 від 28 листопада 2019 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства розміром 2,00 га, з правом передачі у власність в межах населеного пункту с. Зірка в районі старого ставка, вказаному на карті.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич