Постанова

від 04.06.2020 по справі 902/5/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 902/5/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Краснова Є.В.

за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України"

представник - адвокат Євдокимов А.М. (довіреність №19/3-02/14 від 27.01.2020)

відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат"

відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія-К"

відповідач-3 - ОСОБА_1

відповідач-4 - ОСОБА_2

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

від 25.07.2019

у складі колегії суддів: Грязнов В.В. (головуючий), Розізнана І.В., Мельник О.В.

та рішення Господарського суду Вінницької області (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.05.2019) в частині відмови у стягненні процентів, пені, 3% річних, комісії на загальну суму 355 176, 61 грн.

від 18.04.2019

у складі судді Тварковського А.А.

у справі №902/5/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К", ОСОБА_1 та ОСОБА_2

про стягнення 11 638 363, 38 грн. кредиторської заборгованості

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 27.08.2019 поштовим відправленням Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою №101.20-11/1191 від 28.08.2019 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 та рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.05.2019) в частині відмови у стягненні процентів, пені, 3% річних, комісії на загальну суму 355 176, 61 грн. у справі №902/5/19 в порядку статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та клопотало про поновлення строку на касаційне оскарження.

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №902/5/19 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2019.

2.1. Ухвалою Верховного Суду від 13.09.2019 у складі колегії суддів Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г. поновлено Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі №902/5/19 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 та рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.05.2019) в частині відмови у стягненні процентів, пені, 3% річних, комісії на загальну суму 355 176, 61 грн. та призначено розгляд касаційної скарги в судовому засіданні на 17.10.2019 о 10:00.

3. У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №902/5/19 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Васьковського О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2019; ухвалою Суду від 16.10.2019 зазначеною колегією суддів справу №902/5/19 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" на постанову апеляційного суду від 25.07.2019 та рішення суду першої інстанції від 18.04.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.05.2019) в частині відмови у стягненні процентів, пені, 3% річних, комісії на загальну суму 355 176, 61 грн. прийнято до провадження з призначеним ухвалою Суду від 13.09.2019 розглядом на 17.10.2019 о 10:00.

3.1. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №902/5/19 колегією суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Васьковського О.В. за заявою позивача зупинено розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 та рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.05.2019) в частині відмови у стягненні процентів, пені, 3% річних, комісії на загальну суму 355 176, 61 грн. до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/1120/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Російського підприємства "Орма-Олімп" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Польського підприємства "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" з розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 та ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018.

3.2. Ухвалою 14.05.2020 Верховний Суд у зазначеному складі суддів поновив касаційне провадження у справі №902/5/19 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 та рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.05.2019) в частині відмови у стягненні процентів, пені, 3% річних, комісії на загальну суму 355 176, 61 грн. та вирішив продовжити розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" на постанову апеляційного суду від 25.07.2019 та рішення місцевого суду від 18.04.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.05.2019) в частині відмови у стягненні процентів, пені, 3% річних, комісії на загальну суму 355 176, 61 грн. у справі №902/5/19 в судовому засіданні 04.06.2020 о 10:15.

3.3. У зв`язку з відпусткою судді Баранця О.М. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №902/5/19 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Краснова Є.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2020.

3.4. Ухвалою 02.06.2020 колегія суддів Верховного Суду у зазначеному складі прийняла справу №902/5/19 до провадження та ухвалила розглянути її в судовому засіданні, яке призначено ухвалою Верховного Суду 14.05.2020 на 04.06.2020 о 10:15.

4. Відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило.

4.1. 04.06.2020 до Верховного Суду надійшли пояснення АТ "Ощадбанк" з обґрунтуваннями про право банку нараховувати річні за неправомірне користування чужими грошовими коштами, якщо таке право передбачено умовами кредитного договору згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст вимог скаржника

5. У грудні 2018 року Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк", позивач) подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський птахокомбінат" (далі - ТОВ "Барський птахокомбінат", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-К" (далі - ТОВ "Компанія-К", відповідач-2), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-3), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-4) про солідарне стягнення 10 577 276, 39 грн. кредитної заборгованості.

5.1. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про укладення з ТОВ "Барський птахокомбінат" договорів кредитної лінії №408, 409 від 06.12.2017, на забезпечення зобов`язань за якими між АТ "Ощадбанк" та ТОВ "Компанія-К", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договори поруки від 06.12.2017. Отримавши кредитні кошти, ТОВ "Барський птахокомбінат" не виконало належним чином взяті на себе зобов`язання щодо строків повернення кредиту, процентів за його користування та пені, що спричинило виникнення у нього простроченої заборгованості за договорами кредитної лінії та мало наслідком звернення банку до позичальника кредитних коштів (відповідача-1) з вимогою про погашення кредитної заборгованості за договорами, яка залишена без задоволення. Невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань за договорами кредитної лінії щодо повернення кредитних коштів, на думку позивача, є підставою для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за зазначеними договорами (том 1, а.с. 2-5).

Розгляд справи в суді першої інстанції та прийняте ним рішення

6. Рішенням 18.04.2019 Господарського суду Вінницької області (з урахуванням ухвали суду 06.05.2019 про виправлення описки) позов банку задоволено частково; стягнено солідарно з ТОВ "Барський птахокомбінат", ТОВ "Компанія-К", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницьке обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України" у філії - Вінницьке обласне управління АТ "Ощадбанк" (код ЄДРПОУ 09302607) заборгованість за договором кредитної лінії №408 від 06.12.2017 на загальну суму 9 308 515, 50 грн. (8 000 000 грн. основного боргу, 673 713, 44 грн. процентів, 428 323, 34 грн. пені за прострочення платежів по кредиту та процентах, 170 552, 59 грн. інфляційних втрат та 35 926, 12 грн. - 3% річних). Також судом стягнено солідарно з ТОВ "Барський птахокомбінат", ТОВ "Компанія-К", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії №409 від 06.12.2017 на загальну суму 2 076 848, 22 грн. (1 475 203, 42 грн. основного боргу, 139 526, 21 грн. процентів, 99, 18 грн. комісії, 334 292, 09 грн. пені, 99 267, 35 грн. інфляційних втрат, 28 459, 97 грн. - 3% річних) та судові витрати з кожного відповідача на користь позивача на суму 36 905, 25 грн. У задоволенні позовних вимог на суму 355 176, 61 грн. відмовлено.

6.1. Місцевий суд встановив, що 06.12.2017 між позивачем та ТОВ "Барський птахокомбінат" укладено договори кредитної лінії №408 та №409, відповідно до пунктів 2.1.-2.2. яких банк зобов`язався надати на умовах Договору, а позичальник зобов`язався отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим Договором строки кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісійні винагороди та інші платежі в порядку та на умовах, визначених Договором з терміном повернення кредиту - не пізніше 05.12.2020. Також, місцевий суд встановив, що відповідно до пунктів 9.1. Договорів, сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до частини першої статті 259 ЦК України до 10 (десяти) років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього Договору.

6.2. Місцевим судом встановлено, що на забезпечення виконання зобов`язань за Договорами між ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Вінницького обласного управління ПАТ "Ощадбанк", ТОВ "Барський птахокомбінат" та ТОВ "Компанія-К", а також між ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Вінницького обласного управління ПАТ "Ощадбанк", ТОВ "Барський птахокомбінат" та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено два договори поруки б/н від 06.12.2017, за умовами яких поручителі (відповідачі 2, 3, 4 у справі) зобов`язались відповідати солідарно з боржником за виконання у повному обсязі зобов`язання, у тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов кредитного договору, а також за повернення боржником грошових коштів (включаючи комісійні винагороди та проценти, нараховані на суму грошових коштів у порядку, визначеному кредитним договором та законодавством за користування чужими грошовими коштами) (пункти 2.2., 2.5 договорів поруки).

6.3. Суд встановив, що позивачем на виконання взятих на себе зобов`язань за Договорами кредиту надано позичальнику кредитні кошти з лімітом кредитування на суму 9 500 000 грн., на підтвердження чого у справі наявні відповідні банківські виписки по рахунку позичальника (ТОВ "Барський птахокомбінат"). Позичальник прострочив виконання зобов`язання щодо повернення взятих у кредит коштів за Кредитними договорами, що стало підставою для направлення банком 25.09.2018 на адресу відповідачів листів з вимогою погашення заборгованості за Договорами кредитної лінії №408 та №409. З огляду на таке, 11.12.2018 позивач звернувся з вимогами до відповідачів про повне погашення заборгованості за договорами, зазначивши, що у випадку її несплати, ним будуть вжиті заходи її примусового стягнення.

6.4. Місцевий суд, з урахуванням приписів абзацу 4 частини першої статті 174, частини сьомої статті 193, статті 345 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 526, 527, частини першої статті 530, частини першої статті 553, статей 554, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, дійшов висновку, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка визначає наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Надаючи оцінку діям банку, місцевий суд дійшов висновку, що банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, заявивши вимогу про дострокове повернення кредиту. Відтак, право банку нараховувати передбачені Кредитним договором проценти за кредитом після направлення вимоги про дострокове виконання зобов`язань за Кредитним договором припинилося, нарахування процентів за користування кредитними коштами може здійснюватися до 18.01.2019.

6.5. Судом встановлено, що позивачем у поданій до суду 15.02.2019 заяві про збільшення позовних вимог від 14.02.2019 заявлено до стягнення заборгованість за кредитними договорами станом на 10.02.2019 (включно), однак згодом у поданій до суду заяві від 18.04.2019 позивачем визначено межі заявлених періодів нарахування заборгованості станом на 18.01.2019 (том 1, а.с 209-230, том 2, а.с. 70-80). За таких обставин, при прийнятті рішення місцевий суд виходив із меж, визначених позивачем, та дійшов висновку, що з відповідачів згідно з Договором кредиту №408 підлягають стягненню солідарно: 8 000 000 грн. заборгованості за кредитом, 673 713, 44 грн. процентів (строкових та прострочених), а згідно з Договором №409 - 1 475 203, 42 грн. заборгованості за кредитом та 139 526, 22 грн. процентів (строкових та прострочених). Крім того, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягає заявлена позивачем до стягнення комісія за кредитом за Договором №409 на суму 99,18 грн.

6.6. Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням меж періодів їх нарахування, визначених заявою б/н від 18.04.2019, місцевий суд, з урахуванням положень статей 546, 549, 550, 610, 612, 628, 629 ЦК України, статті 230 ГК України, дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є частково обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам укладених Договорів. З урахуванням визначених позивачем періодів, місцевий суд дійшов висновку про стягнення: 428 323, 34 грн. пені (по кредиту та відсотках), 35 926, 12 грн. - 3% річних (по кредиту та відсотках), 170 552, 59 грн. інфляційних втрат за Договором кредиту №408, 334 292, 09 грн. пені (по кредиту, відсотках та комісії), 28 459, 97 грн. - 3% річних (по кредиту та відсотках), 99 267, 35 грн. інфляційних втрат (по кредиту та відсотках) за Договором кредиту №409.

А на загальну суму 355 176, 61 грн. відсотків, пені, 3% річних місцевим судом відмовлено у задоволенні позову, з огляду на межі заявленого до стягнення періоду.

6.7. Місцевий суд, з посиланням на статті 73, 74, 76-79 ГПК України, зазначив, що відповідачі не подали до суду доказів на спростування заявлених банком позовних вимог, а також власного розрахунку заборгованості та доказів погашення заборгованості за кредитним договором (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення

7. Не погодившись з прийнятим місцевим судом рішенням, АТ "Ощадбанк" звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення місцевого суду в цілому та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

7.1. Постановою 25.07.2019 Північно-західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" залишив без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2019 (з урахуванням ухвали суду 06.05.2019 про виправлення описки) залишив без змін (том 2, а.с. 210-216).

7.2. Апеляційний суд зазначив, що доводи позивача зводилися до неправильної відмови місцевим судом у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за кредитними договорами після припинення їх дії внаслідок звернення з вимогами про дострокове повернення кредитів. Жодних інших аргументів на оскарження рішення місцевого суду в інших частинах апелянт не зазначив, тому апеляційний перегляд здійснено апеляційним судом в межах доводів апеляційної скарги щодо відмови у стягненні 93 260, 28 грн. процентів за договором №408 та 7 578, 09 грн. за договором №409, які нараховані банком після 18.01.2019.

7.3. Апеляційний суд погодився з правильністю та повнотою встановлення місцевим судом обставин зміни умов кредитних договорів №408, №409 пред`явленням вимоги про дострокове повернення позики та погодився з висновками місцевого суду про те, що кінцевий строк повернення кредиту за кредитним договором 18.01.2019, а вимоги про сплату процентів від суми позики, передбачені частиною першою статті 1048 ЦК України, можуть задовольнятися до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту, оскільки після цього у відповідачів виникають зобов`язання з неправомірного користування грошовими коштами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

7.4. Проаналізувавши умови укладених кредитних договорів (зокрема, пункту 2.7), апеляційний суд погодився з тим, що такі умови передбачають можливість нарахування процентів за користування кредитом у межах дії договору. Відповідальність за частиною другою статті 625 ЦК України цими пунктами не визначена.

7.5. Суд зазначив про обґрунтованість висновків місцевого суду щодо відмови у задоволенні позову в частині нарахування комісії, заборгованості по відсотках, пені та 3% річних після 18.01.2019, оскільки у поданій позивачем заяві про збільшення позовних вимог від 14.02.2019 йдеться про стягнення заборгованості за кредитними Договорами станом на 10.02.2019 (включно). Разом з тим, у поданій суду заяві від 18.04.2019 заявником зазначено про приєднання до справи нового розрахунку заборгованості станом на 18.01.2019, суму якої з урахуванням заяви про збільшення заявлено до стягнення. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що така заява не суперечить приписам статті 42 ГПК України та фактично конкретизує межі періодів заявленої заборгованості, обмежуючи їх датою - 18.01.2019.

7.6. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність порушення прав чи інтересів скаржника і спростування матеріалами справи доводів скаржника про неправильність висновків місцевого суду щодо характеру правовідносин сторін, змісту зобов`язань відповідача, тверджень про невмотивованість висновку про безпідставність заявленого позову в оскаржуваній частині, тому доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не визнані апеляційним судом такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення згідно статей 277, 278 ГПК України.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивача у справі)

8. Скаржник доводив, що право нарахування процентів з настанням дня повернення позики не припинилось, оскільки сторони за домовленістю погодили інше. Зазначене, на думку скаржника, узгоджується з обов`язковістю змісту договору для сторін (стаття 629 ЦК України) та свободою у визначенні його умов з урахуванням вимог ЦК України (стаття 627 ЦК України). Скаржник зазначив, що підпунктами 2.7.6 кредитних договорів №408 і №409 передбачено, що проценти нараховуються методом факт/факт на основну суму боргу та за строк фактичного користування ними, починаючи з першого дня видачі кредиту включно та до повного погашення основної суми боргу за цими договорами. З огляду на зазначене, суди невірно застосували висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №444/9519/12, №310/11534/13-ц, №202/4494/16-ц.

9. Скаржник наполягав на неправильному застосуванні судами статей 526, 1048, 1050, частини другої статті 1056-1 ЦК України, так як в умовами кредитних договорів №408 та №409 чітко передбачено строк/термін дії кредитного договору, який відмінний від строку/терміну виконання обов`язку щодо повернення кредиту, передбачено сплату процентів позичальниками після настання строку/терміну повернення кредиту (у тому числі із реалізацією права на дострокове погашення кредиту на підставі умов кредитною договору та статті 1050 ЦК України), порядок нарахування таких процентів по день повного погашення кредиту; суди невірно застосували положення статті 629 ЦК України, проігнорувавши умови укладених кредитних договорів про сплату процентів за користування кредитними коштами до повного погашення заборгованості за кредитом. Скаржник аргументував що наведена в оскаржуваних рішеннях практика Верховного Суду стосується застосування норм права за інших фактичних обставин, а тому не може прийматися до уваги у даному випадку.

10. Скаржник зазначив про необхідність розмежування споживчих кредитів та кредитів суб`єктам господарювання відповідно до частини третьої статті 1054 ЦК України, оскільки визначені чинним законодавством відмінності споживчого кредитування фізичних осіб та кредитування підприємців та юридичних осіб, які використовують кредити у підприємницькій діяльності, не завжди передбачають можливість поширення висновків суду щодо відносин із споживчого кредитування до відносин кредитування господарюючих суб`єктів.

11. Скаржник доводив, що направлення банком письмового повідомлення позичальнику з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитним договором відповідно до статті 525 ЦК України в односторонньому порядку не змінює, не припиняє умови кредитного договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Також скаржник зазначив, що у відносинах кредитування слід розмежувати права на проценти за кредитом, як плату за кредит, та відповідальність за порушення зобов`язань з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом. Скаржник аргументував, що 3% річних, або інший розмір процентів за договором, та інфляційні втрати згідно статті 625 ЦК України є наслідком порушення зобов`язання щодо своєчасної сплати кредиту, процентів за кредитом (плати за кредит). Крім того, скаржник зазначив, що така відповідальність виникає на підставі норм закону, проте може також передбачатись і кредитним договором, а чинне законодавство не містить підстав щодо припинення умов кредитних договорів, припинення прав банку на отримання процентів за використання кредиту (плати за кредит) за такими договорами при виникненні зобов`язань позичальника на підставі закону. Скаржник звернув увагу на те, що жодним з відповідачів не заперечувався та не оскаржувався порядок здійснених банком нарахувань, в тому числі у частині комісії, пені, 3% річних.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

12. Цивільний кодекс України

Частина перша статті 536 - за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частина друга статті 536 - розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частина друга статті 625 - боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина перша статті 627 - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина перша статті 1048 - позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частина перша статті 1050 - якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу . Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частина друга статті 1050 - якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частина перша статті 1054 - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина друга статті 1054 - до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина перша статті 1056-1 - процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

13. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів позивача про неправильне застосування судами положень статей 536, 625, 627, 1048, 1050, 1056-1 ЦК України, статей 236, 269 ГПК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотиви спростування (прийняття) доводів касаційної скарги

14. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

15. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

16. За наведеним у статті 625 ЦК України регулюванням відповідальності за порушення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

17. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

18. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

19. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України й охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2010 у справі №912/1120/16.

20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання укладених 06.12.2017 між позивачем та ТОВ "Барський птахокомбінат" договорів кредитної лінії №408 та №409, товариство зобов`язалось не пізніше 05.12.2020 повернути надані позичальнику кредитні кошти з лімітом кредитування на суму 9 500 000 грн., які забезпечені порукою фізичних осіб. Суди попередніх інстанцій встановили, що умовами таких договорів, а саме пунктом 2.7, який охоплює підпункти 2.7.1.-2.7.8., було визначено проценти за користування кредитом, як плату за правомірне користування грошима відповідно до статті 1048 ЦК України.

21. Однак, судами не встановлено, що сторони передбачили умовами договору визначення плати за неправомірне користування грошима відповідно до статті 625 ЦК України з визначенням річних в іншому розмірі, як це регламентує частина друга статті 625 ЦК України. З огляду на таке, суди відмовили у стягненні спірної грошової суми процентів, як плати за неправомірне користування кредитними коштами за період після припинення дії кредитного договору внаслідок його розірвання в односторонньому порядку заявленням банком вимоги про дострокове повернення кредиту згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

22. З огляду на встановлені судами обставини справи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з правильністю застосування судами положень статей 625, 1048, 1050 ЦК України на предмет відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за кредитними договорами після припинення дії таких договорів та зазначає, що якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України іншим способом, ніж той який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими у порядку статті 1048 ЦК України, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами.

23. Отже, доводи скаржника згідно з пунктом 8 описової частини цієї постанови, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими, як такі, що виходять за межі повноважень касаційного суду згідно із статтею 300 ГПК України та спрямовані на переоцінку доказів (умов договору про визначення процентів за користування кредитом) касаційним судом, яким уже надана відповідна оцінка судами попередніх інстанцій.

24. Доводи скаржника (пункти 9, 11 описової частини цієї постанови) про помилковість висновків судів про можливість розірвання банком кредитних договорів №№408, 409 заявленням вимоги про дострокове повернення кредиту з посиланням на те, що сторони узгодили строк дії договорів згідно їх пунктів 10.6 "до повного виконання зобов`язань", що на його думку є правовою підставою нарахування процентів поза межами строку дії договору та відповідає вимогам статті 629 ЦК України, а також про те, що спірні договори не припинили своєї дії, незважаючи на заявлення вимоги про дострокове стягнення кредитних коштів, що відповідає вимогам статті 525 ЦК України, яка забороняє односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими з огляду на таке.

25. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті, терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

26. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

27. Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

28. Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

29. Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до пункту 10.6. Договорів №408 та №409, ці договори набрали чинності з моменту їх підписання та скріплення печатками сторін та діють до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Водночас, з пункту 2.2. зазначених договорів вбачається, що сторони погодили надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії окремими частинами з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 05.12.2020 (том 1, а.с. 27, 38, 44, 55-зворот).

30. Отже, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання, кінцевою датою виконання якого сторони визначили 05.12.2020. Разом з тим, позивач, звернувшись з письмовими вимогами про погашення повної суми боргу (25.09.2018 та 11.12.2018) раніше визначеної пунктом 2.2. Договорів дати та звернувшись до суду з відповідним позовом, фактично змінив строки щодо повного повернення основної суми боргу з урахуванням відсотків та пені, що передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України, яка є спеціальною нормою права, що регулює кредитні договори та застосовується переважно щодо загальних норм цивільного законодавства, які визначають загальну заборону щодо розірвання договорів в односторонньому порядку (статті 651, 652 ЦК України).

31. Також, стаття 525 ЦК України передбачає заборону односторонньої зміни або відмови від виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом або договором. У даному випадку законом (частиною другою статті 1050 ЦК України) передбачено інше (право банку в односторонньому порядку заявити вимогу про дострокове повернення кредиту, що має наслідком зміну зобов`язань боржника за ініціативою банку в односторонньому порядку).

32. Відтак, право банку нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилось після припинення дії кредитних договорів, а виникло право на застосування відповідальності за порушення грошових зобов`язань за статтею 625 ЦК України.

33. Доводи скаржника про особливості кредитних правовідносин за споживчим кредитуванням згідно з пунктом 10 описової частини даної постанови касаційний суд не заперечує, однак скаржник жодним чином не мотивував цей аргумент у контексті спірних правовідносин, які виникли не з кредитних договорів за споживчим кредитуванням. Зазначений аргумент касаційним судом відхиляється як такий, що не пов`язаний з предметом спору у даній справі.

34. Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною першою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

35. Рішення судів попередніх інстанцій, прийняті з урахуванням визначеної скаржником у заяві від 18.04.2019 (яку судами прийнято як остаточний розрахунок суми заборгованості відповідача перед позивачем) останньої дати нарахування та на підставі заявлених скаржником правових підстав, є такими, що відповідають вимогам, передбаченим частиною п`ятою статті 236 ГПК України, оскільки скаржник самостійно визначив межі заявлених періодів нарахування заборгованості та не здійснював розрахунок такої заборгованості з урахуванням положень статті 625 ЦК України.

36. Відтак, доводи скаржника щодо порушення судами статей 236, 269 ГПК України, статті 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження і спростовуються матеріалами справи та висновками, зазначеними у судових рішеннях місцевого та апеляційного судів.

37. Верховний Суд звертає увагу, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який серед іншого вимагає того, щоб коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилося під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.

38. Така процедура сама по собі не суперечить принципу юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (Рішення ЄСПЛ від 09.06.2011 у справі "Желтяков проти України"). Касаційний суд, перевіривши доводи скаржника, не встановив обставин суттєвого та неспростовного характеру, які могли б поставити під сумнів законність та відповідність нормам цивільного і процесуального законодавства прийнятих судами рішень по суті спору.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з правильністю застосування судами положень статей 625, 1048, 1050 ЦК України на предмет відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за кредитними договорами після припинення дії таких договорів та зазначає, що якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України іншим способом, ніж той який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими у порядку статті 1048 ЦК України, так як законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами.

40. З огляду на зазначене і відсутність порушень норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішень судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції.

В. Судові витрати

41. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, згідно статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 та рішення Господарського суду Вінницької області від 18.04.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.05.2019) в частині відмови у стягненні процентів, пені, 3% річних, комісії на загальну суму 355 176, 61 грн. у справі №902/5/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді О.В. Васьковський

Є.В. Краснов